Постанова від 26 січня 2026 р. у справі №521/18509/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 січня 2026 р.м. ОдесаСправа № 521/18509/25

Головуючий в 1 інстанції Леонов О.С

Дата і місце ухвалення 26.12.2026р., м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Тарновецького І.І.,

суддів: Бойка А.В.,

Шевчук О.А.,

за участю секретаря - Сомик Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хаджибейського районного суду міста Одеси від 26 грудня 2025 р. у справі №521/18509/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,-

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив скасувати постанову Департаменту транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради по справі про адміністративне правопорушення серії ОДП№1321741 від 14.10.2025 року, якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП та накладено штраф у розмірі 340 грн.

Рішенням Хаджибейського районного суду міста Одеси від 26 грудня 2025р. у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилався на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення справи.

В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції, приймаючи судове рішення у справі, дійшов помилкового висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову, оскільки не врахував, що оскаржувана постанова не відповідає вимогам ч. 2 ст. 283 КУпАП України, адже не містить посилань на підпункт Правил дорожнього руху, який порушено позивачем, інформації про відстань від транспортного засобу до паркану, а також даних щодо вимірювальних приладів.

Зважаючи на зазначене апелянт просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення про задоволення позову.

У відзиві на апеляційну скаргу Департамент транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради посилається на необґрунтованість доводів апелянта та відсутність підстав для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 14.10.2025р. о 14:14 р. за адресою м. Одеса, Французький бульвар, буд. 36, інспектором з паркування Стороженко Сергієм Олександровичем Департаменту транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради розглянуто адміністративну справу та винесено постанову по справі про адміністративне правопорушення №ОДП1321741, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП у зв`язку і порушеннями правил стоянки.

Відповідно до змісту зазначеної вище постанови, 14.10.2025р. о 14:02 год. в м. Одеса, Французький бульвар, буд. 36 водій транспортного засобу Hyundai Elantra днз НОМЕР_1 здійснив стоянку на тротуарі (не на краю), чим порушив ч. 1 ст. 122 КУпАП та п. 15.10 ПДР у зв`язку з чим на нього накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 грн.

Не погоджуючись із правомірністю вказаної вище постанови, позивач звернувся до суду першої інстанції з відповідним позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, з огляду на те, що відповідачем доведено факт вчинення водієм транспортного засобу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року № 3353, встановлений Правилами дорожнього руху, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 (далі - ПДР).

Згідно п. 1.3 ПДР України, учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги ПДР України.

Пунктом 15.1 ПДР України передбачено, що зупинка і стоянка транспортних засобів на дорозі повинні здійснюватись у спеціально відведених місцях чи на узбіччі.

За відсутності спеціально відведених місць чи узбіччя або коли зупинка чи стоянка там неможливі, вони дозволяються біля правого краю проїзної частини (якомога правіше, щоб не перешкоджати іншим учасникам дорожнього руху) (п. 15.2 ПДР України).

Пунктом 15.10 розд. 15 ПДР України встановлені випадки, коли стоянка транспортного засобу забороняється.

Так, згідно з пп. «б», «в» п. 15.10 розд. 15 ПДР України стоянка забороняється на тротуарах (крім місць, позначених відповідними дорожніми знаками, встановленими з табличками); на тротуарах, за винятком легкових автомобілів та мотоциклів, які можуть бути поставлені на краю тротуарів, де для руху пішоходів залишається щонайменше 2 м.

Відповідно до п. 1.9 ПДР України, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 КУпАП, перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Як вбачається з наданих фотознімків з місця події автомобіль позивача було припарковано на краю тротуару, який примикає до трамвайної колії. При цьому автомобіль було розташовано таким чином, що він не створював перешкоди для руху пішоходів та інших учасників руху.

Наразі, з фотознімку неможливо встановити ширину тротуару, де була здійснена стоянка автомобіля та чи залишалась частина тротуару для пішоходів менше 2м.

Крім того, матеріали справи не містять доказів у підтвердження розміщення на зазначеному місці відповідних знаків, що забороняють чи обмежують стоянку автомобіля.

Відтак, факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 122 КУпАП не підтверджено.

Отже, в діях позивача відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, що в свою чергу свідчить про неправомірність оскаржуваної постанови про накладення адміністративного стягнення.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 17.05.2018р. по справі №750/3679/17.

Слід зазначити, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Важливою складовою досягнення завдання адміністративного судочинства є доказування, яке спрямоване, у першу чергу, на встановлення дійсних обставин у справі, зокрема, на встановлення наявності або відсутності обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок (тягар) доказування у спорі покладається саме на відповідача у справі - суб`єкта владних повноважень, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій чи законність прийнятих рішень.

Таким чином суб`єкт владних повноважень зобов`язаний довести правомірність своїх рішень, дій чи бездіяльності.

Колегія суддів вважає, що в даному випадку відповідачем не надано беззаперечних доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 122 КУпАП.

Колегія суддів звертає увагу на те, що у п. 4 мотивувальної частини Рішення від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010 Конституційний Суд України зазначив, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.

Такий підхід неодноразово застосовувався у судовій практиці, зокрема, у постановах ВП ВС від 11 лютого 2021 р. у справі № 11-1219сап19 та від 2 вересня 2021 р. у справі № 11-97сап20.

Презумпція невинуватості особи (Presumption of innocence) визначена ст. 62 Конституції України: особа вважається невинуватою у вчиненні злочину й не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду; ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Слід зазначити, що презумпція невинуватості, крім кримінального процесу, підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення та означає, що всі сумніви стосовно події порушення та винуватості особи, яка притягується до відповідальності, повинні тлумачитись на її користь; недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

При цьому згідно висновку Верховного Суду, який міститься у постанові №461/4858/17 від 13 вересня 2018 року, презумпція невинуватості вважається порушеною, якщо судове рішення відображає думку про винуватість особи до того, як вину буде доведено.

За таких обставин, зважаючи на презумпцію невинуватості особи, за відсутності достовірних та беззаперечних доказів вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, за яке його притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП, висновок суду про правомірність оскаржуваної постанови по справі про адміністративне правопорушення є необґрунтованим.

Враховуючи вищезазначене колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та визнання протиправною оскаржуваної постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення серії ОДП№1321741 від 14.10.2025 року та її скасування, із закриттям провадження у справі про адміністративне правопорушення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.

Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст. 317 КАС України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Колегія суддів зазначає, що в даному випадку рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст. 242 КАС України, оскільки судом першої інстанції не повно з`ясовані обставин, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

З огляду на те, що позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для розподілу судових витрат на підставі ст. 139 КАС України відсутні.

Керуючись ст. ст. 286, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 327, 328 КАС України, ст. ст. 122, 247 КУпАП, суд апеляційної інстанції, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Хаджибейського районного суду міста Одеси від 26 грудня 2025 р. у справі №521/18509/25 скасувати.

Ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Департаменту транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову Департаменту транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради серії ОДП№1321741 від 14.10.2025 року.

Закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 122 КУпАП відносно ОСОБА_1 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.

Судові витрати в порядку статті 139 КАС України розподілу між сторонами не підлягають.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий: І.І. Тарновецький

Судді: А.В. Бойко

О.А. Шевчук