Постанова від 27 січня 2026 р. у справі №420/15081/24 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

——————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 січня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/15081/24

Перша інстанція: суддя Василяка Д.К.,

повний текст судового рішення

складено 24.09.2025, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді –Кравченка К.В.,

судді –Джабурія О.В.,

судді –Вербицької Н.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправними дії, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

У травні 2024 року ОСОБА_1 (далі – позивач) звернулась до суду з позовом до Міністерства оборони України (далі – відповідач), в якому просив:

- визнати дії відповідача відносно несвоєчасного розрахунку при звільненні з позивачем за період з 23.12.2020 року по 03.05.2024 року протиправними;

- зобов`язати відповідача виплатити позивачу грошове забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, в розмірі середнього грошового забезпечення за останні два місяці.

В обґрунтування позовних вимог було зазначено, що дії відповідача щодо несвоєчасного розрахунку з позивачем протиправними, а відтак, на думку позивача, відповідач повинен виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24.09.2025 року позов задоволено частково наступним чином:

Визнано протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23.12.2020 року по 03.05.2024 року включно.

Стягнуто з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі у за час затримки розрахунку при звільненні в загальному розмірі 208 587,96 грн..

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Зокрема, апелянт зазначає, що апелянт наголосив на необхідності застосування принципу співмірності при визначенні суми середнього заробітку, яка підлягає стягненню на користь позивача, врахувавши пасивну поведінку останнього.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного.

З матеріалів справи вбачається та судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 був виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення 22.12.2020 року.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2023 року по справі №420/15472/23, яке залишено без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 01 квітня 2024 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, зокрема, зобов`язано Міністерство оборони України здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з 29.01.2020 року по листопад 2020 року включно, а також виплат, належних при звільненні (грошову компенсацію за 22 доби невикористаної щорічної основної відпустки за 2019 рік, 45 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2020 рік, грошову допомогу на оздоровлення за 2020 рік, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, компенсацію за 70 календарних днів невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, одноразову грошову допомогу при звільненні) відповідно до вимог статті 9 Закону України від 20.12.1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», з урахуванням положень Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року та множенням на відповідні тарифні коефіцієнти, та здійснити виплату донарахованих сум з урахуванням раніше виплачених з утриманням податків та зборів. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

03.05.2024 року на виконання рішення суду на рахунок позивача було зараховано 41 985,42 грн.

Позивач вважає, що у нього наявне право на отримання середнього заробітку за весь час затримки остаточного розрахунку.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в загальному розмірі 208 587,96 грн..

Надаючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції колегія суддів виходить з наступного.

Правовідносини з приводу грошового забезпечення військовослужбовців регулюються низкою спеціальних актів, а саме: Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, Законом України «Про військовий обов`язок та військову службу» тощо.

Водночас, спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум.

Отже, в даному випадку вірним є застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 28 січня 2021 року (справа №240/11214/19), від 24 грудня 2020 року (справа №340/401/20), від 5 серпня 2020 року (справа №826/20350/16), від 15 липня 2020 року (справа №824/144/16-а), від 31 жовтня 2019 року (справа №2340/4192/18), від 26 червня 2019 року у справі №826/15235/16, від 18 листопада 2022 року у справі №1.380.2019.005781.

Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно із ст.117 КЗпП України (в редакції, чинній до 18 липня 2022 року) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-1Х стаття 117 була викладена у новій редакції.

Відповідно до ст.117 КЗпП України (в чинній з 19.07.2022 року редакції) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Період затримки розрахунку при звільненні - це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат по день фактичного розрахунку.

Судова колегія звертає увагу на правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, відповідно до якої під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Також у цій постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).

Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливу відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця. Відшкодування ж передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Враховуючи, що повний розрахунок із позивачем проведено не у день його виключення зі списків особового складу 22.12.2020 року, а 03.05.2024 року, тобто поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України, є підстави для настання відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, позивач має право на отримання такого відшкодування за затримку виплати повного розрахунку при звільненні, що вірно визначено судом першої інстанції.

Середній заробіток визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.

Згідно з пунктом 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата, зокрема, обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Судова колегія враховує, що відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року №260, та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 р. за №745/32197, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Враховуючи правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 30.11.2023 у справі №380/19103/22, від 29.01.2024 у справі №560/9586/22, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, від 22.02.2024 у справі №560/831/23, від 29.02.2024 у справі №460/42448/22, від 25.07.2024 у справі №420/36/23, судова колегія наголошує, що спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на дві частини: з 23.12.2020 року до 18.07.2022 року та з 19.07.2022 року по 03.05.2024 року, однак у межах шести місяців, визначених у новій редакції статті 117 Кодексу законів про працю України.

Щодо періоду по 18.07.2022 року, судова колегія наголошує, що згідно сталої правової позиції Верховного Суду, середній заробіток за час затримки розрахунку за період до 18 липня 2022 року виплачується в розмірі прямо пропорційному розміру невиплачених звільненому працівникові сум.

Особливості обчислення середнього заробітку до 19 липня 2022 року, зокрема випадки та критерії його зменшення сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 вересня 2019 року у справі №761/9584/15-ц.

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно ураховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Спираючись на вказані критерії, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19 розвинув вказані висновки з урахуванням специфіки відносин, що виникають під час проходження публічної служби та визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.

Так, у пунктах 58-60 Верховний Суд зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Отже, для цілей обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 23 грудня 2020 року (наступний після звільнення день) по 18 липня 2022 року (до внесення змін у статтю 117 КЗпП України) має застосовуватись норма статті 117 КЗпП України, у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, та встановленню підлягає:

(1) розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, обчислений за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100;

(2) загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат;

(3) частку коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат;

(4) частку коштів, яку не було виплачено позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних при звільненні виплат.

Тобто в даному випадку стягненню на користь позивача підлягає такий відсоток суми середнього заробітку, який би відповідав відсотку несвоєчасно виплаченої суми по відношенню до загальної суми, що належала йому при звільненні.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах по справі №560/5923/24 від 27 березня 2025 року, по справі №620/7207/24 від 24 квітня 2025 року.

Для належного розгляду справи спочатку необхідно встановити загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат.

Так, з обставин справи вбачається, зокрема з довідки про нараховане та виплачене грошове забезпечення при звільненні з військової служби ОСОБА_1 №220/13/133204 від 23.12.2025 року, що при звільненні у добровільному порядку відповідачем нараховане грошове забезпечення позивачу у розмірі 171473,11 грн..

Крім того, на виконання рішення по справі №420/15472/23 позивачу нараховано недоплачене грошове забезпечення у сумі 41 985,42 грн..

Отже, загальна сума, яка належала позивачу при звільненні становить 213485,53 грн ( 171473,11 грн + 41985,42 грн).

З викладених розрахунків вбачається, що істотність частки несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення 41985,42 грн (в межах заявлених позовних вимог на виконання рішення по справі №420/15472/23) від загального розміру належних позивачеві при звільненні виплат становить 19,67 % (41985,42/ 213485,53 *100).

Період затримки розрахунку при звільненні з 23 грудня 2020 року по 18 липня 2022 року 572 дні.

Згідно із наданою відповідачем довідкою середньоденне грошове забезпечення позивача складає 931,03 грн. (а.с.36).

Загальний розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до 18.07.2022 становить 532549,16 (931,03 х 572) грн..

Виходячи з принципу пропорційності, за період з 23.12.2020 року по 18.07.2022, стягненню на користь позивача підлягає середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 104752,42 грн, тобто 19,67 % від 532549,16 грн..

Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу пропорційності застосована Верховним Судом в постанові по справі №420/12808/23 від 09 вересня 2025 року.

Щодо періоду з затримки розрахунку при звільненні з 19 липня 2022 року по 03 травня 2024 року, то як зазначалось вище, він обчислюється із застосуванням статті 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX, яка обмежує виплату середнього заробітку 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

Аналогічна правова позиція підтримана Верховним Судом в постанові по справі №380/15041/22 від 31 січня 2025 року, по справі №520/22859/23 від 30 квітня 2025 року.

Тобто після 19 липня 2022 року позивач, незалежно від складових недоплаченого при звільненні грошового забезпечення та дат їх виплати, має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні лише за 06 місяців.

З викладеного вбачається, що середній заробіток за всі недоплачені позивачу складові грошового забезпечення, з 19 липня 2022 року не може перевищувати суму 171309,52 грн (931,03*184 дні).

Судова колегія враховує, що Велика Палата Верховного Суду в постанові по справі від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 відступила від висновку Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 6 грудня 2024 року у справі №440/6856/22 щодо неможливості застосування до спірних сум (після 19.02.2022 року) принципу співмірності.

Так, ВП ВС зазначила, що розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові ВП ВС від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин.

Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Враховуючи, що тривалий період виплати перерахованого грошового забезпечення виник як з вини відповідача, так і у зв`язку із тим, що з відповідним позовом позивач звернувся до суду лише у 2023 році, через три роки після звільнення, колегія суддів вважає за можливе застосувати до спірної суми також принцип співмірності.

Враховуючи викладене, стягненню на користь позивача підлягає середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 19.07.2022 року по 03.05.2024 року у розмірі 33696,58 грн, тобто 19,67 % від 171309,52 грн.

Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності та пропорційності застосована Верховним Судом в постанові по справі №420/12808/23 від 09 вересня 2025 року.

Тобто, загальна сума середнього заробітку, яка підлягає стягненню на користь позивача за весь період затримки виплати грошового забезпечення, на виконання рішення по справі №420/15472/23, становить 138449,00 грн (104752,42 +33696,58).

Суд першої інстанції, зробивши вірний висновок про необхідність визначення істотності частки, невірно обрахував таку частку, у зв`язку із чим невірно визначив суму середнього заробітку, яка підлягає стягненню на користь позивача.

Відповідно до ч.4 ст.317 КАС України колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині суми середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь позивача. В іншій частині рішення підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.311, ст.315, ст.317, ст.321, ст.322, ст.325, ст.328 КАС України, апеляційний суд, –

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України – задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2025 року – змінити, виклавши абзац третій його резолютивної частини в наступній редакції:

«Стягнути з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в загальному розмірі 138449,00 грн (сто тридцять вісім тисяч чотириста сорок дев`ять грн)».

В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2025 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з підстав, передбачених ст.328 КАС України.

Суддя-доповідач К.В. Кравченко

Судді Н.В. Вербицька О.В. Джабурія