Постанова від 08 грудня 2025 р. у справі №340/2216/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

09 грудня 2025 року м. Дніпросправа № 340/2216/25

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Сафронової С.В. (доповідач),

суддів: Коршуна А.О., Чепурнова Д.В.,

за участю секретаря судового засідання Ретинської В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2025 року

у адміністративній справі № 340/2216/25 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Кіровоградській області про визнання протиправними та скасування рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2025 року відмовлено фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 у задоволені адміністративного позову про визнати протиправними та скасувати податкових повідомлень-рішень Головного управління ДПС у Кіровоградській області від 07.01.2025 року №000000792404, №000000712404, №000000742404, №000000782404 та №000000752404.

Зазначене рішення суду першої інстанції оскаржено в апеляційному порядку позивачем по справі з підстав неправильного встановлення обставин у справі, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв`язку з чим просить скасувати рішення суду та ухвалити у справі інше рішення про задоволенні заявлених ним у цій справі вимог.

Вимоги апеляційної скарги позивачем мотивовані тим, що суд першої інстанції при винесенні рішення не надав належної уваги порушенню відповідачем адміністративних процедур щодо призначення та проведення перевірки, які зумовлюють протиправність податкових повідомлень-рішень. Зокрема, як вказує позивач, підставами для проведення документальної планової виїзної перевірки його діяльності став наказ ГУ ДПС у Кіровоградській області від 30.10.2024 № 822-п "Про проведення документальної планової виїзної перевірки фізичної особи–платника податків ОСОБА_1 " за період діяльності з 01.07.2017 по 31.12.2023 з метою контролю за дотриманням вимог податкового, валютного та іншого законодавства, а також законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, який був прийнятий на підставі пп.75.1.2 п.75.1 ст.75, п.77.1, п.77.4 ст.77 ПК України, відповідно до плану-графіка на 2024 рік проведення планових виїзних перевірок суб`єктів господарювання. Акцентуючи увагу на положення п.102.1 ст.102 ПК України позивач вказує, що якщо протягом визначеного вказаною нормою строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

При цьому, позивач вважає, що суд першої інстанції вірно встановивши у спірному періоді він перебував на загальній системі оподаткування, зробив однобічний висновок про те, що податкова декларація за 2017 рік мала бути подана ним до 1 травня 2018 року, у зв`язку із чим передбачений ст. 102 ПК України 1095-ти денний строк розпочався 01.05.2018 та повинен був спливти 30.04.2021 року. Вважає, що суд у даному випадку в порушення принципу повноти, всебічності та обґрунтованості, не вказав яка саме податкова декларація за 2017 рік мала бути подана ним до 1 травня 2018 року, проте (з огляду на посилання на пп. 49.18.4 п. 49.18 ст. 49 ПК України) слід здогадатись, що мова йде про податкову декларацію податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, але, крім цього, контролюючий орган здійснив нарахування з: податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг); військового збору, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування; єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, для яких встановлені інші терміни подання податкових декларацій, що залишилось поза увагою суду (наприклад, податкова декларація з податку на додану вартість подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця (п.203.1 ст.203 ПК України)). Вказує, що

на період з 18 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину (31 червня 2023 року), встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), був зупинений перебіг строків давності, передбачених ст.102 ПК України.

Також позивач акцентує увагу на тому, що відповідач призначив і провів документальну планову виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2017 по 31.12.2023, тобто, з 01.01.2017 (визначена відповідачем дата початку перевірки) і до 18.03.2020 (дата запровадження мораторію і початку зупинення перебігу строків давності, передбачених ст.102 ПК України) вже пройшло 3 роки 2 місяці 16 днів, тобто 1172 дні, що безсумнівно перевищує законодавчо встановлені 1095 днів, що судом першої інстанції не враховано внаслідок чого не дослідив належним чином виконання порядку (процедури) проведення документальних планових перевірок, що призвело до порушення відповідачем способу реалізації владних управлінських функцій, а, отже, відсутності правових наслідків останньої, оскільки не дотримання суб`єктом владних повноважень норм податкового законодавства в частині призначення та проведення перевірки, свідчить про протиправність її проведення, а також протиправність прийнятих за її наслідками податкових повідомлень-рішень та рішень про застосування штрафних санкцій. Крім того, на переконання позивача судом першої інстанції належним чином не було досліджено безпосередню підставу проведення перевірки, прямо визначену у наказі про проведення документальної планової виїзної перевірки позивача, а саме: пп.75.1.2 п.75.1 ст.75, п.7.1, п.77.4 ст.77 ПК України, також як і не приділив належної уваги тому суттєвому факту, що наказ ГУ ДПС у Кіровоградській області від 30.10.2024 № 822-п "Про проведення документальної планової виїзної перевірки фізичної особи – платника податків ОСОБА_1 " взагалі не містить посилання на п.69.35, п.69.352 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" ПК України, як на підставу для його складання (прийняття).

Вважає помилковим обгрунтовання судом першої інстанції власних висновків щодо наявності підстав у відповідача для проведення документальної планової виїзної перевірки посилаючись саме на п.69.352 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" ПК України, що нівелює таку позицію з огляду на фактичні обставини справи, адже безпосередньо наказ на проведення перевірки такої підстави не містить, відповідно, вважає, що в межах даної справи, суд першої інстанції належним чином не встановив відсутність умов для проведення документальної планової виїзної перевірки позивача та правомірності підстав для проведення документальної планової виїзної перевірки, чим було порушено процедуру її проведення.

Вказує, що суд першої інстанції погоджуючись з висновками Акту перевірки про завищення витрат щодо використання будівельних матеріалів по гаражу, розташованому по вул. Волкова, 41 (вул. Героїв рятувальників) у м. Кропивницький та визначення цих витрат виключно на його будівництво, у той же час суд не узяв до уваги, що при перевірці за 2020 рік відповідач використав розшифровку витрат за 2020 рік до графи 7 додатку Ф2 до податкової декларації про майновий стан і доходи за 2020 рік, де включено вартість будматеріалів на суму 2 131 352,70 грн, а без перевірки цього питання зробив висновок аналогічною сумою, як завищення понесених витрат вартості будматеріалів на суму 2131352,70 грн., взагалі не врахувавши акти списання № СпТ-000014 від 30 листопада 2020 року на суму 106744,26 грн та № СпТ-000015 від 30 грудня 2020 року на суму 138124,37 грн на ремонтні роботи за адресою: Кіровоградська обл., с.Созонівка, вул.Набережна, буд.194, всього за 2020 рік відповідачем не були враховано витрати на поточний ремонт в сумі 244868,64 грн, а при перевірці за 2021 рік, відповідач використав розшифровку витрат за 2021 рік до графи 7 додатку Ф2 до податкової декларації про майновий стан і доходи за 2021 рік, де включено вартість будматеріалів на суму 1 569 523,17 грн, та без перевірки цього питання зробив висновок аналогічною сумою, як завищення понесених витрат вартості будматеріалів на суму 1 569 523,17 грн., при цьому не врахувавши акти списання № СпТ-000013 від 30 червня 2021 року на суму 67 831,67 грн; № СпТ-000014 від 30 вересня 2021 року на суму 60 000,00 грн; № СпТ-000015 від 30 грудня 2021 року на суму 59052,27 грн на ремонтні роботи за адресою Кіровоградська обл., с.Созонівка, вул.Набережна, буд.194, всього за 2021 рік відповідачем не було враховано витрати на поточний ремонт в сумі 186 883,94 грн, а при перевірці за 2022 рік відповідач використав розшифровку витрат за 2022 рік до графи 7 додатку Ф2 до податкової декларації про майновий стан і доходи за 2022 рік, де включено вартість будматеріалів на суму 1390591,59 грн, і без перевірки цього питання зробив висновок аналогічною сумою, як завищення понесених витрат вартості будматеріалів на суму 1390591,59 грн., при цьому не врахувавши акти списання № СпТ-000011 від 30 грудня 2022 року на суму 163887,37 грн на заміну та/або встановлення ТМЦ та акт списання № СпТ-000012 від 30 грудня 2022 року на суму 885 608,71 грн на ремонтні роботи за адресою Кіровоградська обл., с.Созонівка, вул. Набережна, буд.194, всього не врахувавши за 2022 рік витрати на поточний ремонт та встановлення товаро-матеріальні цінності в сумі 1 049 496,08 грн. Проігноровано було відповідачем те, що придбані товаро-матеріальні цінності та будівельні матеріали за 2017-2023 роки використовувались для поточного ремонту та заміни або встановлення товароматеріальних цінностей для складського приміщення в селі Созонівка по вул.Набережна, буд.194 в загальній сумі 1481248,66 грн., а необхідність поточного ремонту складського приміщення за адресою: Кіровоградська обл., Кропивниький район, село Созонівка, вул.Набережна, 194, виникла через стихійне лихо, яке в жовтні місяці 2020 року охопило Кіровоградську область з значними наслідками, що є загально відомим фактом у зв`язку з чим необхідно було вести поточний ремонт старого та на той час єдиного складського приміщення, яке експлуатувалось безпосередньо до побудови нового приміщення за адресою: м.Кропивниький вул.Героїв рятувальників (Волкова) буд.41 – проте, описаним вище обставинам суд першої інстанції не надав належної оцінки, не взявши до уваги надані до суду позивачем документи (акти списання) на підтвердження доводів про неправомірність прийнятого щодо нього за результатами перевірки рішення, і тим самим судом було обмежено право платника довести в судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Неправильним позивач вважає висновок про обґрунтованість віднесення відповідачем частини витрат на ремонт автомобілів та паливно-мастильні матеріали до таких, що не підтверджені документально, оскільки під час перевірки були надані всі документи по перевіряємим рокам по придбанню запасних частин до транспортних засобів, які використовуються в господарській діяльності (автомобіль TOYOTA PROACE ФУРГОН 2017, автомобіль ГАЗ 2705-414, автомобіль MUDAN фургон-С), які, з огляду на характер господарської діяльності позивача, постійно займаються доставкою товару по Кіровоградській та Черкаській областях, та витрати на ремонт і експлуатацію яких підтверджено документально.

Обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин і правильність їх оцінка та застосування до них норм матеріального права, колегія суддів не знаходить правових висновків для задоволенняя вимог апеляційної скарги позивача та для скасування рішення суду першої інстанції виходячи з нижченаведеного

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 з 21.12.2007 р є зареєстрованим в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основний вид діяльності – 46.49 Оптова торгівля іншими товарами господарського призначення (т.1 а.с.59).

Оскаржувані у цій справі позивачем податкові повідомлення-рішення були винесені Головним управлінням ДПС у Кіровоградській області за результатом проведеної у період часу з 20 листопада по 03 грудня 2024 року документальної планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2017 по 31.12.2023, дотримання законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 по 31.12.2023, яка проводилася на підставі наказу №822-п від 30.10.2024 (т.1 а.с.14), письмового повідомлення (т.1 а.с.13) та направлень на перевірку №3937 від 18.11.2024 (т.2 а.с.45), №3938 від 18.11.2024 (т.2 а.с.46), і після направлення за податковою адресою позивача 30.10.2024 повідомлення за №385/11-28-24-04/2775900178 (т.2 а.с.47), яким позивача було поінформовано про проведення документальної планової виїзної перевірки, зазначено дату початку її проведення, запропоновано забезпечення надання контролюючому органу усіх документів, що підтверджують дані податкових декларацій, до повідомлення додано копію наказу про проведення перевірки.

За наслідками проведення зазначеної перевірки податковим органом було складено Акт від 17.12.2024 №17641/11-28-24-04/2775900178 (т.1 а.с.15-47), в якому зафіксовано виявлені перевіркою порушення позивачем вимог:

- пункту 177.2, підпунктів 177.4.2, підпунктів 177.4.3, підпунктів 177.4.5 пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України в частині заниження податкового зобов`язання по податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 1010608,40 грн., в т.ч.: за 2018 рік у сумі 12730,02 грн., за 2019 рік у сумі 23455,25 грн., за 2020 рік у сумі 390548,14 грн., за 2021 рік у сумі 289772,85 грн., за 2022 рік у сумі 256081,00 грн. та за 2023 рік у сумі 38021,14 грн.

- підпункту 1.1 пункту 161 підрозділу 10 розділу ХХ «Інші перехідні положення» Податкового кодексу України в частині заниження податкового зобов`язання з військового збору на загальну суму 84217,36 грн. в т.ч. за 2018 рік у сумі 1060,84 грн., за 2019 рік у сумі 1954,61 грн., за 2020 рік у сумі 32545,68 грн., за 2021 рік у сумі 24147,74грн., за 2022 рік у сумі 21340,08грн. та за 2023 рік у сумі 3168,43 грн.

- пункту 184.7 статті 184, пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187 пункту 198.5 «г» статті 198, пунктів 200.1 та 200.4 статті 200 Податкового кодексу України в частині заниження податкового зобов`язання з податку на додану вартість 79740,00 грн., в тому числі за червень 2018 року – 2720,00 грн., за січень 2021 року – 4971,00 грн., за травень 2021 року – 9235,00 грн., за липень 2021 року – 2022,00 грн., за вересень 2021 року – 13320,00 грн., за грудень 2021 року – 21761,00 грн., за листопад 2022 року – 6122,00 грн., грудень 2022 року – 19589,00 грн. та завищено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за грудень 2023 року на 9818,00 грн.

- пункту 201.1, пункту 201.10 статті 201, пункту 89 підрозділу 2 Розділу ХХ «Перехідні положення» та пункту 69.1 статті 69 підрозділу 10 Розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України в частині відсутності реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних на загальну суму 86838,00 грн., в тому числі: за січень 2021 року – 4971,00 грн., за травень 2021 року – 9235,00 грн., за липень 2021 року – 2022,00 грн., за вересень 2021 року – 13320,00 грн., за грудень 2021 року – 21761,00 грн., за листопад 2022 року – 6122,00 грн., грудень 2022 року – 19589,00 грн., за грудень 2023 року - 9818,00 грн.

- частина 2 пункту 1 статті 7, частина 5 статті 8 Закону України №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» в частині заниження суми єдиного внеску від здійснення підприємницької діяльності на загальну суму 91456,14 грн., в т.ч. за 2018 рік – на суму 15558,91 грн., за 2019 рік - на суму 28667,51 грн., за 2020 рік - на суму 170,58 грн., за 2021 рік - на суму 47059,14 грн. що саме і стало підставою для винесення податковим органом податкових повідомлень-рішень:

- форми «Р» від 07.01.2025 року № 000000792404, яким платнику збільшено суму грошового зобов`язання за платежем «Податок на доходи з фізичних осіб» на суму 1010608,40 грн. та застосована штрафна санкція в сумі 82517,86 грн.;

- форми «Р» від 07.01.2025 року № 000000712404, яким збільшено грошове зобов`язання за платежем «Військовий збір» на суму 84217,36 грн. та застосована штрафна санкція в сумі 6880,99 грн.;

- форма «Р» від 07.01.2025 року № 000000742404, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем «Податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг)» у розмірі 79740,00 грн. та застосована штрафна санкція у розмірі 19935,00 грн.;

- форми «Н» від 07.01.2025 року № 000000782404, яким до платника застосована штрафна санкція в сумі 27200,00 грн. за затримку реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних;

- а також рішення від 07.01.2025 року № 000000752404 про застосування штрафної санкції в сумі 36299,19 грн. у зв`язку з не нарахуванням єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Вирішуючи спір у цій справі по суті, суд першої інстанції на підставі аналізу положень: ч.2 ст.19 Конституції України; пп.20.1.4 пп20.1 ст.20, п.42.1.п. 42.2. п.42.5 ст.42, пп.75.1.1. п.75.1 ст.75, п.77.4. ст.77, пп.1-4 п.81.1 ст.81 Податкового кодексу України і п.69.35-2 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України, правильно звернув увагу на зміст Акту перевірки (т.1 а.с.20-зворот – 21) в якому зафіксовано, що критерієм ризику, згідно якого позивача було включено до плану-графіку на IV квартал 2024 року стало декларування сум доходу на рівні або менше рівня витрат, які враховуються при визначенні об`єкта оподаткування - загальна сума витрат, відображених у декларації про майновий стан і доходи становить 75 або більше відсотків суми загального доходу, задекларованого у такій декларації (у даному випадку: за 2017 рік – 97,7%, за 2018 рік – 94,4%, за 2019 рік – 95,6%, за 2020 рік – 93,2%, за 2021 рік – 94,1%, за 2022 рік – 91,3%), а відповідно, за висновком суду, податковий орган належним чином обґрунтував необхідність включення позивача до плану-графіку проведення планової перевірки, що відповідає вимогам законодавства, яке діяло на момент виникнення спірних правовідносин.

Не приймаючи доводи позивача про протиправність не зазначення відповідачем у наказі про призначення перевірки підстав включення до плану-графіку, суд першої інстанції обґрунтовано наголосив на тому, що оскільки жодною нормою ПК України та/або іншого нормативно-правового акту не визначено обов`язку органу ДПС зазначати у такому наказі подібні відомості, а натомість підставою для призначення перевірки, відповідно до змісту наказу №822-п від 30.10.2024, слугували відповідні пункти статті 75 ПК України, що, на переконання суду, є необхідною та достатньою умовою для призначення документальної планової виїзної перевірки платника податку, що у сукупності за висновками суду свідчить про відсутність порушень з боку відповідача у процедурі призначення та проведення спірної документальної планової виїзної перевірки.

Надаючи оцінку доводам позивача щодо порушень відповідачем строків проведення перевірки, спираючись на положення: п.102.1 і п.102.1. ст.102 ПК України; Закону України від 17 березня 2020 року № 533-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», яким підрозділ 10 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України доповнено серед іншого пунктом 52-2, яким, зокрема, передбачалось, що на період з 18 березня по 31 травня 2020 року зупиняється перебіг строків давності, передбачених статтею 102 цього Кодексу; Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо додаткової підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 13 травня 2020 року № 591-IX яким зазначений абзац пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України викладено у іншій редакції: «на період з 18 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), зупиняється перебіг строків давності, передбачених статтею 102 цього Кодексу»; Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2120-IX яким дію пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України зупинено, натомість статтю 102 ПК України доповнено пунктом 102.9 змістом: "На період дії правового режиму воєнного, надзвичайного стану зупиняється перебіг строків, визначених цим Кодексом, іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи"; та Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо особливостей оподаткування у період дії воєнного стану» від 30 червня 2023 року № 3219-IX, який набрав чинності з 01.08.2023 року та яким було виключено п.102.9 ст.102 ПК України - суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтованого висновку про те, що починаючи з 18 березня 2020 року по 01.08.2023 року перебіг строків, передбачених ст.102 ПК України був зупинений.

Оскільки у перевіряємому контролюючим органом періоді позивач перебував на загальній системі оподаткування, суд обґрунтовано наголосив, що відповідно до пп.49.18.4.. п.49.18 ст.49 ПК України податкова декларація за 2017 рік позивачем мала б бути подана до 1 травня 2018 року, тобто передбачений статтею 102 ПК України 1095-ти денний строк розпочався 01.05.2018 та повинен був спливати 30.04.2021 року, але виходячи з зупинення передбачених ст.102 ПК України перебігу строків з 18.03.2020 до 01.08.2023, судом правильно зазначено, що під час проведення спірної перевірки податковим органом не було порушено встановлені ст.102 Податкового кодексу України строки, оскільки податковий орган мав право проводити перевірку позивача та визначати суми грошових зобов`язань останнього за період з 01.01.2017 по 31.12.2023, і відповідно, у даному випадку відповідачем не були визначені ст.102 ПК України строки, тому доводи позивача у зазначеній частині є помилковими. Таким чином, строки, в порушені, а про порушення податковим органом строку, за який може бути проведено перевірку та визначено суми грошових зобов`язань платника податків, є помилковими та не можуть бути підставою для визнання спірних рішень протиправними і для їх скасування.

Обговорюючи доводи позивача в частині, які стосуються виявлених під час перевірки порушень та які по суті зводяться тільки до незгоди позивача з віднесенням витрат, пов`язаних з поточним ремонтом приміщень, до витрат на капітальне будівництво, а також невизнанням органом ДПС витрат на ремонт транспортних засобів, витрат паливно-мастильних матеріалів, і віднесення частини придбаних ТМЦ до таких, що не пов`язані з провадженням господарської діяльності, суд першої інстанції проаналізувавши доводи учасників спірних правовідносин та долучені до матеріалів справи письмові докази з урахуванням положень підпункту 14.1.138 пункту 14.1 статті 14, абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44, пункту 167.1 статті 167, пунктів 177.1, 177.2, 177.4 статті 177 Податкового кодексу України і статті 1 та статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV (далі - Закон №996-XIV) та пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88 (далі - Положення) - на переконання колегії суддів суд дійшов цілком обґрунтованого висновку про правомірність зробленого та зафіксованого податковим органом Акті перевірки висновку про завищення витрат за періоди 2020, 2021 та 2022 рік внаслідок їх віднесення до складу витрат за вартість будівельних матеріалів та послуг по будівництву, і донарахування у подальшому позивачу податкових зобов`язання у зв`язку із таким завищенням, з одночасним відхиленням доводів позивача про використання будматеріалів не для капітального будівництва гаражу по вул. Волкова, 41, а для поточного ремонту, оскільки саме наданими позивачем на перевірку контролюючого органу документами, які також долучені до матеріалів даної справи, підтверджується, що позивачем придбавалися матеріали та послуги з метою будівництва гаражу по вул.Волкова, 41 у м. Кропивницькому для його подальшого використання у господарській діяльності в якості складського приміщення.

Отже, оскільки до складу витрат підприємця не включаються витрати на придбання, самостійне виготовлення основних засобів та витрати на придбання нематеріальних активів, які підлягають амортизації, що передбачено пп. 177.4.5 п. 177.4 ст. 177 ПК України, а складське приміщення (гараж) по вул. Волкова, 41 у м. Кропивницькому, відноситься до основних засобів, будь-які витрати на його самостійне виготовлення не мали бути включені позивачем до складу витрат за відповідні звітні періоди.

Виходячи з того, що позивачем не було надано відповіді на запит контролюючого органу від 03.12.2024 про надання інформації та документального підтвердження (т.2 а.с.38-39) в якому серед іншого пропонувалось платнику податку надати пояснення, до якого саме об`єкту відносяться відповідні витрати, та надати докази правомірності списання будівельних матеріалів, зокрема: акти виконаних робіт, документи, підтверджуючі введення об`єкта в експлуатацію, залишки невикористаних будівельних матеріалів станом на 31.12.2020, 31.12.2021, 31.12.2022, 31.12.2023 року, а також пропонувалося провести інвентаризацію товарно-матеріальних цінностей та надати на перевірку акт інвентаризації - суд першої інстанції враховуючи пояснювальну записку позивача б/н б/д (т.2 а.с.33-зворот) за змістом якої ним не вівся взагалі облік залишків, а також положення п.44.6 п.44.7 ст.44, п.86.7 ст.86, п.85.2 п.85.4 ст.85 Податкового кодексу України і відсутність в матеріалах справи будь-яких відомостей стосовно інформування позивачем податкового органу під час проведення спірної перевірки щодо наявності у нього документально підтверджених витрат на проведення поточного ремонту будівель та приміщень, що використовуються у господарській діяльності, цілком правильно не було узято до уваги надані до суду позивачем документи (акти списання) на підтвердження доводів про неправомірність прийнятого щодо нього за результатами перевірки рішення, оскільки ці документи не надавалися позивачем під час перевірки контролюючому органу або протягом п`яти робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта перевірки, і відповідно, ці документи не відповідають вимозі щодо допустимості доказів у адміністративній справі, що повністю узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 02.02.2021 по справі 826/13307/17.

Цілком обґрунтованими є висновки суду першої інстанції у цій справі також і в частині, які стосуються віднесення контролюючим органом частини витрат на ремонт автомобілів та паливно-мастильні матеріали до таких, що не підтверджені документально, оскільки позивачем не надавалися до перевірки на виконання вимоги контролюючого органу інформації та документального підтвердження за запитом від 03.12.2024 (т.2 а.с.38-39) на підтвердження використання в господарській діяльності та правомірності списання дизельного палива, бензину та газу; щодо понесених витрат, пов`язаних з ремонтом автотранспортних засобів та установкою шин, фільтрів та акумуляторів, тощо, а письмовою відповіддю (т.2 а.с.18-зворот) позивач лише інформував відповідача про перелік суб`єктів господарювання, які проводили ремонт автотранспорту та зберігання шин у період з 2017 по 2023 роки. За вказаних обставин та виходячи з положень пп.177.4.5 п.177.4 ст.177 ПК України на переконання колегії суд першої інстанції дійшов правильного визнав обґрунтованим висновок відповідача про завищення позивачем витрат на ремонт автомобілів та паливно-мастильні матеріали, які не підтверджені документально, та про донарахуванням відповідних податкових зобов`язань у зв`язку із вказаним завищенням.

Перевіряючи доводи позивача про безпідставність віднесення відповідачем частини товарно-матеріальних цінностей до таких, що не використовуються у господарській діяльності, суд першої інстанції правильно звернув увагу на відображений в Акті перевірки факт придбання позивачем товарно-матеріальних цінностей, які не використані в господарській діяльності, не рахуються в залишках ТМЦ, та включені до складу податкового кредиту на загальну суму 301665,80 грн., в тому числі ПДВ – 60334,00, з наведенням повного переліку ТМЦ в Додатку 1 до Акту перевірки (т.2 а.с.10-12), аналізуючи положення п.189.1 ст.189, п.198.5 ст.198 Податкового кодексу України з урахуванням наданого на запит контролюючого органу від 06.12.2024 (т.2 а.с.35-37) листа позивача щодо використання ним у господарській діяльності переліку малоцінних та швидкозношуваних предметів з числа тих, що містились у запиті контролюючого органу (т.2 а.с.30), і пояснювальної записки позивача б/н б/д (т.2 а.с.33-зворот) про відсутність обліку залишків платником податку, а також з огляду на відсутність в матеріалах справи інших підтверджуючих документів зі спірного питання - суд першої інстанції на переконання колегії суддів цілком підставно підсумував, що позивачем ані під час проведення перевірки, ані до суду не надано жодних доказів про те, що спірні ТМЦ на момент проведення перевірки використовувались та/або були використані у господарській діяльності (повністю або ж у певній частині), саме у зв`язку з чим дійшов правильного висновку про правомірність донарахування податковим органом в цій частині податкових зобов`язань з ПДВ та застосування штрафних санкцій.

Враховуючи наведені вище обставини у їх сукупності, а також не встановлення під час вирішення в судовому порядку ініційованого позивачем спору у цій справі обставин, які б свідчили про порушення контролюючим органом вимог податкового та іншого законодавства під час проведення перевірки позивача, та не спростування позивачем висновків суду першої інстанції у цій справі, колегія судді вважає за необхідне відмовити у задоволенні апеляційної скарги позивача, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 242, 315, 316, 319, 321, 322, 325 КАС України, суд, -

П о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2025 року – залишити без змін.

Постанова Третього апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Головуючий - суддя С.В. Сафронова

суддя А.О. Коршун

суддя Д.В. Чепурнов