Постанова від 25 січня 2026 р. у справі №160/30185/24 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

26 січня 2026 року м. Дніпросправа № 160/30185/24

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач), суддів: Юрко І.В., Ясенової Т.І., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.03.2025 року в адміністративній справі №160/30185/24 (головуючий суддя першої інстанції – Кучма К.С.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просила:

- визнати протиправними дії Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області та скасувати рішення від 24.10.2024 року № 046550006764 про відмову їй в призначенні пенсії за віком;

- зобов`язати Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області повторно прийняти та переглянути її заяву про призначення пенсії від 17.10.2024 року, з урахуванням до страхового стажу період догляду за особою похилого віку, з 19.11.2008 року по 28.09.2015 року.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 березня 2025 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №046550006764 від 24.10.2024 року про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 17.10.2024 року, зарахувавши до страхового стажу періоди догляду за особою похилого віку з 19.11.2008 року по 28.09.2015 року, та з урахуванням висновків суду.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач-2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржене рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що рішення суду першої інстанції є не обґрунтованим та таким, що прийняте з порушенням норм матеріального права. Апелянт вказує, що за результатами розгляду наданих позивачем документів, до страхового стажу не зараховано період догляду за пристарілим з 01.11.2008 року по 30.09.2015 року згідно довідки УПСЗН Жовтоводської міської ради від 25.05.2023 року №736, оскільки відсутня інформація у реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за формою ОК-5, тому вказаний період не може бути зарахований до страхового стажу.

Позивач не надав суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу. Відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 звернулася до Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

За принципом екстериторіальності заяву про призначення пенсії позивача розглянуто Головним управлінням ПФУ в Одеській області та прийнято рішення №046550006764 від 24.10.2024 року про відмову в призначенні їй пенсії за віком.

Спірним рішення встановлено, що згідно із наданими документами та індивідуальних відомостей про застраховану особу страховий стаж на дату звернення становить 23 роки 10 місяців, що є недостатнім для призначення пенсії за віком. До страхового стажу не зараховано:

- періоди отримання матеріальної допомоги з 26.11.1998 року по 24.05.1999 року та з 16.07.2004 року по 11.01.2005 року, оскільки частиною першою статті 31 Закону України «Про зайнятість населення» передбачено, що особа має право на виплату матеріальної допомоги по безробіттю за умови, що середньомісячний сукупний дохід на члена сім`ї не перевищує встановленого законодавством неоподаткованого мінімуму доходів громадян. Період одержання такої допомоги не зараховується до страхового стажу, як до 01.01.2004 року так і після 01.01.2004 року;

- періоди роботи з 01.08.2002 року по 01.09.2002 року та з 01.10.2002 року по 31.05.2003 року, оскільки відсутня інформація про нараховану заробітну плату та сплачені страхові виски у реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за формою ОК-5;

- період догляду за престарілим з 01.11.2008 року по 30.09.2015 року згідно із довідкою УПСЗН Жовтоводської міської ради від 25.05.2023 року № 736, оскільки відсутня інформація у реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за формою OК-5.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернулась з позовом до суду.

Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, зазначає про таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно із статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

За приписом пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).

Згідно із частиною першою статті 8 Закону №1058-IV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із даним Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Частиною першою статті 24 Закону №1058-IV встановлено, що страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності даним Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно із частиною першою статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:

з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;

з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;

з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;

з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;

з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;

з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;

з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;

з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;

з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;

з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;

починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

Відповідно до п."ж" ч.1 ст.3 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 р. № 1788-XII (далі - Закон № 1788-ХІІ) право на трудову пенсію мають особи, які здійснюють догляд за інвалідом І групи або дитиною-інвалідом віком до 16 років, а також за пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду.

Частиною першою статті 56 Закону № 1788-ХІІ встановлено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

За змістом статті 56 Закону № 1788-ХІІ, до стажу роботи зараховуються періоди догляду не за будь-яким пенсіонером, а лише за тим, який потребує такого догляду. При цьому, потреба у такому догляді має бути підтверджена відповідним висновком медичного закладу.

Отже, саме стан здоров`я є тим критерієм, за яким зазначених осіб віднесено до категорії осіб, час догляду за якими зараховується до стажу роботи.

Відсутність підтвердження статусу особи з інвалідністю І групи, статусу дитини-інваліда чи статусу пенсіонера, який за медичним висновком потребує стороннього догляду, виключає можливість зарахування періоду догляду за ними до стажу роботи.

Відповідно до пункту 10 Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою КМУ від 12.08.1993 р. № 637 (далі - Порядок № 637) час догляду за особою з інвалідністю І групи, дитиною з інвалідністю віком до 16 років, а також пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, встановлюється на підставі: акта обстеження фактичних обставин здійснення догляду; документів, що засвідчують перебування на інвалідності (для осіб з інвалідністю І групи і дітей з інвалідністю) і вік (осіб похилого віку і дітей з інвалідністю).

Акт обстеження фактичних обставин здійснення догляду складається органами Пенсійного фонду на підставі відомостей житлово-експлуатаційних або інших організацій за місцем проживання (реєстрації), сільських, селищних рад, опитування осіб, за якими здійснюється догляд та їх сусідів, інших даних.

Документами, які підтверджують перебування на інвалідності можуть бути виписка із акта огляду медико-соціальної експертної комісії, медичні висновки, пенсійне посвідчення, посвідчення одержувача допомоги або довідка органів праці та соціального захисту населення або Пенсійного фонду та інші документи.

Документами, які підтверджують вік, можуть бути свідоцтво про народження або паспорт чи довідка житлово-експлуатаційних або інших організацій за місцем проживання (реєстрації) та інші.

Пунктом 9 статті 11 Закону №1058-IV визначено, що до осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, належать, зокрема, один з непрацюючих працездатних батьків, усиновителів, опікун, піклувальник, які фактично здійснюють догляд за дитиною з інвалідністю, а також непрацюючі працездатні особи, які здійснюють догляд за особою з інвалідністю I групи або за особою, яка досягла пенсійного віку, встановленого статтею 26 цього Закону, та за висновком закладу охорони здоров`я потребує постійного стороннього догляду, якщо такі непрацюючі працездатні особи отримують допомогу, надбавку або компенсацію відповідно до законодавства.

Відповідно до пункту 14 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є один з непрацюючих працездатних батьків, усиновителів, опікун, піклувальник, які фактично здійснюють догляд за дитиною-інвалідом, а також непрацюючі працездатні особи, які здійснюють догляд за інвалідом I груди або за престарілим, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду або досяг 80-річного віку, якщо такі непрацюючі працездатні особи отримують допомогу або компенсацію відповідно до законодавства.

Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 2-14 частини першої цієї статті, є застрахованими особами відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Відповідно до п.«є» частини третьої статті 56 «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується час догляду за інвалідом І групи або дитиною-інвалідом віком до 16 років, а також за пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду.

Порядок встановлення часу догляду за інвалідом І групи, дитиною-інвалідом віком до 16 років, а також пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду встановлений п.10 «Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637, а саме зазначений час догляду встановлюється на підставі: акта обстеження фактичних обставин здійснення догляду; документів, що засвідчують перебування на інвалідності (для інвалідів І групи і дітей-інвалідів) і вік (для престарілих і дітей-інвалідів).

Відповідно до постанови КМУ від 29.04.2004 р. № 558 «Про затвердження Порядку призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги» непрацюючим фізичним особам, які постійно надають соціальні послуги громадянам похилого віку, інвалідам, дітям-інвалідам, хворим, які не здатні до самообслуговування і потребують постійної сторонньої допомоги (крім осіб, котрих обслуговують соціальні служби), призначається щомісячна компенсаційна виплата.

При зарахуванні до страхового стажу періоду догляду за інвалідом І групи та престарілим до управління Пенсійного фонду України надається довідка управління праці та соціального захисту населення, яка підтверджує отримання щомісячної компенсаційної виплати за яку сплачені страхові внески.

Час догляду за пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребував постійного стороннього догляду в період до 2004 року (включно) зараховується, зокрема, на підставі акта фактичних обставин здійснення догляду за такою особою, а починаючи з 01 січня 2005 року - у разі отримання компенсації по догляду за пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребував постійного стороннього догляду, в управлінні праці та соціального захисту населення.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постанові від 18.07.2018 року по справі № 348/919/17 зауважив, що час догляду за пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребував постійного стороннього догляду в період до 2004 року (включно) зараховується, зокрема, на підставі акта фактичних обставин здійснення догляду за такою особою, а починаючи з 01.01.2005 року у разі отримання компенсації по догляду за пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребував постійного стороннього догляду, в управлінні праці та соціального захисту населення.

Вказана позиція Верховного Суду також враховується судом при вирішенні даної справи відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що час догляду за пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребував постійного стороннього догляду, в період до 2004 року (включно) зараховується, зокрема, на підставі акта фактичних обставин здійснення догляду за такою особою, а починаючи з 01.01.2005 року - у разі отримання компенсації по догляду за пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребував постійного стороннього догляду, в управлінні праці та соціального захисту населення.

Відповідно до матеріалів справи вбачається, що в період з 19.11.2008 року по 28.09.2015 року позивач перебувала на обліку в Управлінні соціального захисту населення Жовтоводської міської ради та отримувала компенсаційної виплати як особа, яка здійснює догляд за особою з інвалідністю ІІ групи, відповідно до постанови від 29.04.2004 року № 558, що підтверджується довідкою від 08.08.2023 року № 1205.

Відповідно до довідки Управлінні соціального захисту населення Жовтоводської міської ради від 27.07.2023 року № 1105 ОСОБА_1 , дійсно перебувала на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Жовтоводської міської ради та одержувала компенсацію за надання соціальних послуг особам похилого віку, інваліду ІІ групи. Особа похилого віку: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 з 19.11.2008 року по 28.09.2015 року.

Враховуючі вищезазначене, суд першої інстанції вірно зазначив, що позивач не повинна відповідати за неналежне виконання страхувальником свого обов`язку щодо сплати до Пенсійного фонду України страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Таким чином доводи відповідача про необхідність підтвердити період отримання компенсаційної виплати особі, яка здійснює догляд за особою з інвалідністю з 19.11.2008 р. по 28.09.2015 р., оскільки дані про сплату внесків в індивідуальних відомостях про застраховану особу відсутні є безпідставними, у зв`язку з чим рішення Головного управління ПФУ в Одеській області від 24.10.2024 р. №046550006764 про відмову у призначенні пенсії є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

В даному випадку, судом першої інстанції правильно встановлено, що права позивача було порушено саме рішенням відповідача-2, а не протиправними діями, як зазначено нею в своїй позовній заяві.

Як наслідок похідна позовна вимога позивача про зарахування до її страхового стажу періоду догляду за особою похилого віку з 19.11.2008 року по 28.09.2015 року, також підлягають задоволенню.

Щодо заявлених позовних вимог про зобов`язання Головне управління ПФУ в Дніпропетровській повторно прийняти та переглянути її заяву про призначення пенсії від 17.10.2024 р., з урахуванням до страхового стажу період догляду за особою похилого віку, з 19.11.2008 року по 28.09.2015 року, суд першої інстанції обгрунтовано зазначив наступне.

Вирішуючи питання щодо органу Пенсійного фонду, який має обов`язок щодо поновлення порушеного права позивача, суд зазначає, що пунктом 4.2 Порядку №22-1 визначено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

З огляду на приписи розділу ІV Порядку №22 Головне управління ПФУ в Одеській області, як структурний підрозділ, що визначений за принципом екстериторіальності, розглядало заяву про призначення пенсії та прийняло рішення про відмову у призначенні пенсії. В свою чергу, Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області здійснювало лише направлення позивачу рішення про відмову у призначенні їй пенсії, яке прийняте відповідачем-2.

Таким чином, суд першої інстанції правильно визначив за необхідне зобов`язати саме Головне управління ПФУ в Одеській області повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком від 17.10.2024 року, зарахувавши до страхового стажу періоди догляду за особою похилого віку з 19.11.2008 року по 28.09.2015 року, та з урахуванням висновків суду.

Враховуючи наведені вище обставини, в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відтак, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи висновків суду першої інстанції не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду відсутні.

Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки дана справа розглянута судом апеляційної інстанції у відповідності до вимог частини першої статті 310 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного провадження та не відноситься до справ, передбачених частиною четвертою статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 12, 77, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 березня 2025 року в адміністративній справі №160/30185/24 залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 березня 2025 року в адміністративній справі №160/30185/24 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий - суддя С.В. Білак

суддя І.В. Юрко

суддя Т.І. Ясенова