Постанова від 27 січня 2026 р. у справі №592/14362/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2026 р.Справа № 592/14362/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Спаскіна О.А.,

Суддів: Любчич Л.В. , Присяжнюк О.В. ,

за участю секретаря судового засідання Труфанової К.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 26.11.2025, головуючий суддя І інстанції: Титаренко В.В., вул. Першотравнева, 12, м. Суми, Сумська, 40009, по справі №592/14362/25

за позовом ОСОБА_1

до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2

про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Ковпаківського районного суду м.Суми з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому просив скасувати постанову № Х08/25-62 від 25.08.2025, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 , підполковником ОСОБА_2 , про притягнення його за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, у виді штрафу в розмірі 25500 грн. 00 коп., провадження у справі про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП закрити за відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Рішенням Ковпаківського районного суду м.Суми від 26.11.2025 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Ковпаківського районного суду м.Суми від 26.11.2025 та прийняти постанову, якою задовольнити позов у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що спірну постанову вважає незаконною, протиправною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, а обставини, які викладені в оскаржуваній постанові не відповідають фактичним. Вважає, що жодного правопорушення він не вчиняв, оскільки згідно з військовим квитком серія НОМЕР_1 він 10.10.2022 був виключений з військового обліку на підставі п.п. 6 п. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу». На нього, як на невійськовозобов`язаного, не розповсюджувалися вимоги Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», тобто обов`язку проходити медичну комісію для визначення придатності до військової служби він не мав.

Відзиви на апеляційну скаргу від відповідачів не надходили. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції розглянув справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до вимог ст. 308 КАС України та керуючись ст. 229 КАС України.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що 14.08.2025 стрілець взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_1 ст. солдат ОСОБА_3 склав протокол №Х08/25-062 про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 , відповідно до якого 14.08.2025 о 10 год 31 хв у приміщенні КУ Сумська міська клінічна лікарня № 5, за адресою: м. Суми, вул. Марко Вовчок, 2, категорично відмовився від проходження медичного огляду для визначення ступеня придатності до військової служби, згідно з рішенням начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 у формі направлення на військово-лікарську комісію від 14.08.2025 № 4604188. Своїми діями порушив вимоги абз. 4 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», чим вчинив правопорушення передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП (а.с. 30).

25.08.2025 начальник ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 виніс постанову про накладення адміністративного стягнення №Х08/25-62, з якої вбачається, що 14.08.2025 о 10 год 31 хв під час дії особливого періоду ОСОБА_1 , перебуваючи у приміщенні КУ Сумська міська клінічна лікарня № 5, за адресою: м. Суми, вул. Марко Вовчок, 2, категорично відмовився від проходження медичного огляду для визначення ступеня придатності до військової служби, згідно з рішенням начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 у формі направлення на військово-лікарську комісію від 14.08.2025 № 4604188. Своїми діями порушив вимоги абз. 4 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», чим вчинив правопорушення передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП (а.с. 8, 34).

У постанові зазначено, що ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, а також обставини, передбачені ч. 2 ст. 33 та ст. 34, 35 КУпАП, зокрема, не визнає свою вину, при цьому документально не підтверджено поважність причин неприбуття з моменту оголошеної Указом Президента України загальної мобілізації від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію».

З військового квитка серії НОМЕР_1 від 08.07.2008 ОСОБА_1 вбачається, що останнього 10.10.2022 знято з військового обліку. Невійськовозобов`язаний. Виключений з в/обліку ІНФОРМАЦІЯ_3 згідно з ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (а.с. 9).

Відповідно до облікової картки ОСОБА_1 вбачається, що останній не уточнив вчасно облікових даних (ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію») (а.с. 31).

Згідно з акту добровільного супроводу від 14.08.2025 вбачається, що до Сумського обласного об`єднаного мобілізаційного центру був добровільно доставлений гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та був переданий ст. солдату ОСОБА_4 (а.с. 32).

14.08.2025 на ім`я ОСОБА_1 було видано повістку № 4316 для з`явлення останнього до ІНФОРМАЦІЯ_3 14.08.2025 об 11 год 30 хв для проходження ВЛК та визначення призначення на особливий період, однак ОСОБА_1 відмовився від отримання повістки, що підтверджується актом про відмову від отримання повістки (а.с. 71).

Також, 14.08.2025 було видано направлення № 4604188, відповідно до якого направлено ОСОБА_1 для визначення придатності до служби. ВЛК відбудеться на базі закладу охорони здоров`я КНП «Клінічна лікарня № 5 СМР», за адресою: м. Суми, вул. М. Вовчок, 2, дата початку медичного огляду 14.08.2025.

Матеріали справи містять Картку обстеження та медичного огляду, на ім`я військовозобов`язаного ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , куди кожним лікарем вносяться висновки про придатність або непридатність військовозобов`язаних до військової служби, подані ними скарги та об`єктивні дані, виявлені у процесі медичного огляду, а також встановлений діагноз. Проте вона не заповнена (а.с. 133).

Також, на підтвердження своїх позовних вимог, позивач надав копію заяви про відкладення розгляду справи від 20.08.2025, яку було направлено на адресу ІНФОРМАЦІЯ_3 . У вказаній заяві ОСОБА_1 просив відкласти розгляд справи призначений на 25.08.2025, оскільки він потребує правової допомоги (а.с. 6).

Позивач вважаючи спірну постанову незаконною, звернувся до суду з позовом.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з законних і правомірних дій відповідача з винесення оскаржуваної позивачем постанови про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, у зв`язку з чим позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про оборону України» особливим періодом є період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Відповідно до абз. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 р. № 3543-XII особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Особливий період в Україні розпочався з 17.03.2014 р., коли було оприлюднено Указ Президента України від 17.03.2014 р. №303/2014 «Про часткову мобілізацію».

24.02.2022 Верховною Радою України прийнято Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні №2102-ІХ», яким затверджено Указ Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», відповідно до якого в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

Строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався відповідними Указами Президента України та діє на теперішній час.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» правовою основою мобілізаційної підготовки та мобілізації є Конституція України, Закон України «Про оборону України», цей та інші закони України, а також видані відповідно до них нормативно-правові акти.

Статтею 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Згідно ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено, що під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися: військовозобов`язані та резервісти, які приписані до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, - на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях; резервісти, які проходять службу у військовому резерві, - до військових частин у строки, визначені командирами військових частин; військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку; військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом керівників відповідних підрозділів; особи, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.

Крім того, нормами абз. 3 ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» вбачається, що громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно.

Відповідно до п. 1 Положення №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. При цьому, правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з введенням на території України воєнного стану та подальшої мобілізації громадян України, серед іншого встановлено Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Частиною 1 статті 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено, що організація і порядок проведення мобілізаційної підготовки та мобілізації визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.

Пунктами 68, 80 «Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 (далі Порядок №560), передбачений порядок медичного огляду військовозобов`язаних та резервістів.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» громадяни зобов`язані проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.

Обов`язок проходити медичний огляд підтверджений абз.4 ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» де вказано, що громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно.

Аналіз вищенаведених норм дає можливість дійти висновку, що відмова від проходження медичного огляду ВЛК суперечить чинному законодавству, а проходження медичного огляду ВЛК є не правом, а обов`язком військовозобов`язаного, за порушення якого може наставати відповідальність.

Згідно із ч. 1 ст. 210-1 КУпАП, порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань – від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань – від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно із ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Статтею 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Згідно зі ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення.

Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Згідно зі ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст. 255 цього Кодексу.

Як визначено ст. 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).

Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Обов`язок доказування в адміністративному судочинстві, визначений статтею 77 КАС, розподіляється таким чином, що позивач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує позовні вимоги, тобто підставу позову, а відповідач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує заперечення проти позову. У справах про оскарження постанов про адміністративні правопорушення для суб`єктів владних повноважень частина друга статті 77 КАС є спеціальною нормою по відношенню до частини першої статті 77 КАС, а тягар доказування у випадку заперечення проти позову покладається на відповідача.

Судовим розглядом встановлено, що 14.08.2025 начальник ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 видав направлення щодо позивача для встановлення придатності до проходження військової служби в Десантно-штурмових військ , на підводних човнах, надводних кораблях, у морській піхоті, підрозділах спеціального призначення.

Також складено картку обстеження та медичного огляду № 4604188.

Проте, позивач, всупереч наведеним вимогам закону, безпідставно відмовився від отримання цих документів та медичного огляду для визначення придатності до військової служби, що є порушенням законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, зокрема, ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

14.08.2025 стрілець взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_1 ст. солдат ОСОБА_3 склав протокол № Х 08/25-062 про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 , відповідно до якого 14.08.2025 о 10 год 31 хв у приміщенні КУ Сумська міська клінічна лікарня № 5, за адресою: м. Суми, вул. Марко Вовчок, 2, категорично відмовився від проходження медичного огляду для визначення ступеня придатності до військової служби, згідно з рішенням начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 у формі направлення на військово-лікарську комісію від 14.08.2025 № 4604188. Своїми діями порушив вимоги абз. 4 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», чим вчинив правопорушення передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП (а.с. 30).

25.08.2025 начальник ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 виніс постанову про накладення адміністративного стягнення № Х 08/25-62, з якої вбачається, що 14.08.2025 о 10 год 31 хв під час дії особливого періоду ОСОБА_1 , перебуваючи у приміщенні КУ Сумська міська клінічна лікарня № 5, за адресою: м. Суми, вул. Марко Вовчок, 2, категорично відмовився від проходження медичного огляду для визначення ступеня придатності до військової служби, згідно з рішенням начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 у формі направлення на військово-лікарську комісію від 14.08.2025 № 4604188. Своїми діями порушив вимоги абз. 4 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», чим вчинив правопорушення передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП (а.с. 8, 34).

Доводи позивача, що він не є військовозобов`язаним, оскільки виключений з військового обліку на підставі п.п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військову службу і військовий обов`язок» (в редакції, чинній до 17.05.2024), колегія суддів вважає безпідставними, оскільки з 18.05.2024 громадяни України, які раніше були виключені з військового обліку військовозобов`язаних на підставі п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону № 2232-XII (у редакції, чинній до 17.05.2024), підлягають взяттю на військовий облік військовозобов`язаних, оскільки відпала підстава, за якою їх було виключено з військового обліку.

Посилання позивача на порушення відповідачем порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення спростовуються матеріалами справи, з огляду на те, що 14.08.2025 під час складання протоколу у справі про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 був повідомлений про право користування правовою допомогою адвоката при розгляді справи, який призначено на 14 год 10 хв 25.08.2025. Проте будь-яких клопотань, зокрема, і клопотань про відкладення розгляду справи для отримання правової допомоги, від позивача не надходило. У своїй заяві від 20.08.2025 про відкладення розгляду справи ОСОБА_1 стверджує, що він повідомлений про розгляд справи за ч. 3 ст. 210-1 КУПАП у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_3 25.08.2025, однак потребує правової допомоги. Отже, позивач мав можливість скористатися правовою допомогою адвоката, починаючи з 14.08.2025 (дня складання протоколу про адміністративне правпорушення), проте, доказів щодо вживання заходів, спрямованих на реалізацію свого права на захист так і не надав.

Також, суд першої інстанції правильно вказав, що позивач, не зважаючи на направлення заяви про відкладення розгляду справи, мав з`явитися на розгляд справи щодо притягнення його до адміністративної відповідальності, надати свої заперечення та, за необхідності, заявити клопотання про відкладення розгляду справи для надання додаткових пояснень.

За таких обставин апеляційний суд вважає, оскільки ОСОБА_1 будучи військовозобов`язаним, відмовився від проходження медичного огляду за направленням в особливий період, чим порушив вимоги законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, в діях позивача наявний склад адміністративного правопорушення, а отже факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210-1 КУпАП є доведеним.

Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі письмових, речових і електронних доказів, висновків експертів, показів свідків.

Виходячи із норм викладених в частині 1 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею78 КАС України.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про наявність у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, а тому складання постанови уповноваженим органом про притягнення його до адміністративної відповідальності є правомірним.

З урахуванням наведеного колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що оспорювана позивачем постанова винесена на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені КУпАП, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо та своєчасно, тому підстави для її скасування відсутні.

Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.

Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у цьому судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків рішення суду першої інстанції не спростовують.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та свідчать про незгоду із правовою оцінкою суду першої інстанції обставин справи, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Таким чином, колегія суддів, згідно ст. 316 КАС України вирішила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 270-272, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 26.11.2025 по справі № 592/14362/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя О.А. Спаскін

Судді Л.В. Любчич О.В. Присяжнюк