Постанова від 25 січня 2026 р. у справі №440/12554/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2026 р. Справа № 440/12554/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,

Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06.11.2025 року (ухвалене суддею Головко А.Б.) в справі № 440/12554/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, у якому просила: визнати протиправним та скасувати рішення від 18.07.2025 р. № 163950027285; зобов`язати зарахувати до страхового стажу періоди роботи згідно всіх записів трудової книжки НОМЕР_1 від 05.04.1982 р., а також періоди навчання з 01.09.1978 р. по 01.07.1981 р., згідно диплома НОМЕР_2 від 01.07.1981 р. та з 01.09.1983 року по 31.05.1984 р., згідно з свідоцтвом № НОМЕР_3 від 31.05.1984 р.; зобов`язати повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком від 10.07.2025 р. з урахуванням висновків суду.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 06.11.2025 р. частково задоволено адміністративний позов, а саме: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області № 163950027285 від 18.07.2025 р. про відмову у призначенні пенсії; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.07.2025 р. про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просило рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.

Також із рішенням суду першої інстанції не погодилась ОСОБА_1 , подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови у задоволенні позову та ухвалити постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивачка посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. Позивачка зазначає, що відповідач протиправно не зарахував до її страхового стажу спірні періоди трудової діяльності, а також періоди навчання та протиправно відмовив у призначенні їй пенсії за віком.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційних скарг не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг.

Судовим розглядом встановлено, що 10.07.2025 р. ОСОБА_1 звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком.

За результатами розгляду вказаної заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області за принципом екстериторіальності прийнято рішення № 163950027285 від 18.07.2025 р., яким позивачці відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку з недостатністю страхового стажу; до страхового стажу не зараховано: періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки запис про зміну прізвища не завірений печаткою; період навчання, оскільки відсутній документ про зміну прізвища ОСОБА_2 на ОСОБА_3 .

Позивачка, вважає рішення відповідача від 18.07.2025 р. № 163950027285 таким, що порушує її право на отримання пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", звернулась до суду з цим позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що спірне рішення пенсійного органу є необґрунтованим та підлягає скасуванню, а тому належним способом захисту прав позивачки є зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.07.2025 р. про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду.

Відмовляючи в задоволенні позову про зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивачки період навчання, суд першої інстанції виходив з відсутності належного та допустимого доказу, що підтверджує належність диплому (свідоцтва) саме позивачці, а не іншій особі.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, з наступних підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (в подальшому - Закон №1058-ІV).

Відповідно до ст. 1 Закону № 1058-IV, пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Частиною 1 статті 24 Закону № 1058-IV встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно із ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Приписами статті 26 Закону № 1058-IV визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.

До набрання чинності Законом № 1058-IV діяв Закон України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 р. № 1788-XII (в подальшому - Закон № 1788-ХІІ).

Статтею 62 Закону № 1788-ХІІ встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (в подальшому - Порядок № 637), основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. В той же час, трудова книжка підтверджує загальний трудовий стаж особи.

Згідно із п. 2 Порядку № 637, за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Отже, за аналізу наведених норм слідує, що трудова книжка, в якій містяться всі необхідні та точні записи про періоди роботи, є основним документом, що підтверджує стаж роботи. За наявності такої трудової книжки підтверджувати трудовий стаж іншими документами законодавством не вимагається. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Судовим розглядом встановлено, що Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області приймаючі спірне рішення № 163950027285 від 18.07.2025 р. про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 виходило з того, що в трудовій книжці позивачці серія НОМЕР_1 від 05.04.1982 р. запис про зміну прізвища не завірений печаткою, тому стаж згідно даної трудової книжки не враховується.

Наказом Міністерства праці України № 58 від 29.07.1993 р., який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 р. за № 110, затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (в подальшому - Інструкція № 58).

Відповідно до п. 1.1 Інструкції № 58, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Згідно з п. 2.2 Інструкції № 58, до трудової книжки вносяться відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Відповідно до п. 2.11 Інструкції №58 відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціали) і дата народження вказується на підставі паспорту або свідоцтва про народження.

Пунктом 2.13 Інструкції №58 передбачено, що зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім`я, по батькові і дату народження виконується власником або уповноваженим ним органом за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім`я по батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів. Зазначені зміни вносяться на першій сторінці трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад колишнє прізвище або ім`я, по батькові, дата народження і записуються нові дані з посиланням на відповідні документи на внутрішньому боці обкладинки і завіряються підписом керівника підприємства або печаткою відділу кадрів.

Аналогічні вимоги містила Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена Постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 р. за № 162.

Інструкція № 162 чітко визначала коло осіб, які уповноважені вносити записи до трудової книжки. До таких осіб належить керівник підприємства або спеціально уповноважена ним особа. Позивач як особа, на яку не покладено обов`язків щодо організації ведення обліку, зберігання і видачі трудових книжок, не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до його трудової книжки відомостей, а тому невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для незарахування пенсійним органом страхового стажу і, як наслідок, для обмеження права позивача на належне пенсійне забезпечення. На працівника не може перекладатися тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці; працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення.

Отже, за аналізу наведених норм слідує, що трудова книжка, в якій містяться всі необхідні та точні записи про періоди роботи, є основним документом, що підтверджує стаж роботи. За наявності такої трудової книжки підтверджувати трудовий стаж іншими документами законодавством не вимагається. Обов`язок щодо заповнення трудової книжки покладався на керівника підприємства, установи організації, а не на працівника.

Судовим розглядом встановлено, що у трудовій книжці НОМЕР_1 від 05.04.1982 р. відповідальними особами на внутрішньому боці обкладинки трудової книжки здійснені записи, які завірені підписами, про зміну прізвища позивачки з " ОСОБА_2 на ОСОБА_3 " з посиланням на свідоцтво про шлюб НОМЕР_4 від 15.03.1986 р. та з " ОСОБА_3 на ОСОБА_4 " з посиланням на свідоцтво про шлюб НОМЕР_5 від 24.02.1990 р.

Крім того, записи в трудовій книжці серія НОМЕР_1 від 05.04.1982 р. відповідають інформації про роботу позивача згідно архівних довідок від 04.07.2025 р. № 02-04/1/0813-С, від 04.07.2025 р. № 02-04/1/0814-С, від 02.07.2025 р. № 01-33/1462.

Таким чином, певні недоліки в заповненні трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи організації, і не може мати негативні наслідки для особи, яка звернулася за пенсією.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений у постановах Верховного Суду від 28.02.2018 р. в справі № 428/7863/17 та від 16.04.2020 р. в справі №159/4315/16-а.

Суд апеляційної інстанції вважає, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки, у зв`язку з чим відповідач не мав правових підстав для відмови у врахуванні трудового стажу позивачці згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 05.04.1982 р. з причини того, що запис про зміну прізвища не завірений печаткою.

Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідно до ч. 3 ст. 44 Закону №1058-ІV, органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Отже, пенсійний орган в силу діючого законодавства наділений повноваженнями вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що на особу не може перекладатися тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у первинних документах про її трудову діяльність, що таким чином не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 25.04.2019 р. в справі №593/283/17 та від 30.09.2019 р. в справі №638/18467/15-а, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, що оскільки відповідальність за ведення трудової книжки покладається саме на роботодавця, а тому запис про зміну прізвища не завірений печаткою не можуть бути підставою для не зарахування періодів роботи позивачки згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 від 05.04.1982 р., до загального страхового стажу позивачки.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області № 163950027285 від 18.07.2025 р. прийняте відповідачем без урахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття, у зв`язку з чим є не обґрунтованим та підлягає скасуванню.

Стосовно доводів апеляційної скарги позивачки про неврахування відповідачем до страхового стажу позивача періоду навчання, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ст. 56 Закон № 1788-XI, до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Судовим розглядом встановлено, що відповідачем відмовлено в зарахуванні до трудового стажу ОСОБА_1 періоду її навчання, оскільки відсутній документ про зміну прізвища ОСОБА_2 на ОСОБА_3 .

З цього приводу суд зазначає, що відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 315 Цивільного процесуального кодексу України, факт належності правовстановлюючих документів може встановлюватися в цивільному судочинстві в порядку окремого провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Суд апеляційної інстанції встановив, що позивачка до матеріалів справи не надала належні правовстановлюючі документи про зміну прізвища ОСОБА_2 на ОСОБА_3 .

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про передчасні вимоги позивачці про зарахування періодів навчання до її страхового стажу за відсутності належних та допустимих доказів, що підтверджує належність диплому (свідоцтва) саме позивачу, а не іншій особі.

Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним спосіб захисту порушеного права позивачки є визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області № 163950027285 від 18.07.2025 р. про відмову у призначенні пенсії та зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.07.2025 р. про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду.

Доводи апеляційних скарг зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційних скарг отримали достатню оцінку.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційних скарг, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06.11.2025 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06.11.2025 в справі № 440/12554/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.В. Присяжнюк

Судді Л.В. Любчич О.А. Спаскін