Постанова від 27 січня 2026 р. у справі №200/4603/25 — Перший апеляційний адміністративний суд

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2026 року справа №200/4603/25

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Геращенка І.В., суддів Блохіна А.А., Казначеєва Е.Г., розглянув у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 4 серпня 2025 року у справі № 200/4603/25 (головуючий І інстанції Чучко В.М. ) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач) про:

- визнання протиправним та скасування рішення № 053130014206 від 06.06.2025 року про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах згідно з п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”;

- зобов`язання зарахувати до страхового стажу періоди роботи з 19.07.1993 по 29.07.1997 на ПрАТ “Краматорський цементний завод Пушка” згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 ;

- зобов`язання призначити з 29.05.2025 пенсію за віком на пільгових умовах згідно з п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, з урахуванням п. 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 (справа № 1-5/2018(746/15).

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 4 серпня 2025 року позов задоволено:

- визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №053130014206 від 06.06.2025 року про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах;

- зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити позивачу з 01.05.2025 року пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до п. "б" ст.13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” в редакції до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 02.03.2015 р. №213-VІІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, з зарахуванням до страхового стажу періоду роботи з 19.07.1993 по 29.07.1997.

Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, просив скасувати рішення суду, прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Апелянт зазначив, що на час звернення з заявою про призначення пенсії за Списком 2 позивачка не досягла пенсійного віку, встановленого статтею 114 Закону 1058 – 55 років та не мала необхідного страхового стажу. Оскільки рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області у зарахуванні до страхового стажу періоду з 19.07.1993 по 29.07.1997 відмовлено, нових документів не додано, тому Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області також не враховано зазначений період. До того ж, Закон 1058 прийнято пізніше, ніж Закон 1788, отже має пріоритетність застосування перед Законом 1788.

Апелянт зазначив, що Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області у відповідності до Порядку № 25-1 було уповноважено на розгляд конкретної заяви позивача про призначення пенсії від 29.05.2025 року, тому територіальним органом ПФУ, уповноваженим на виконання рішення суду, може бути лише ГУПФУ в Донецькій області.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просив відмовити у її задоволені.

Відповідно до ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.

Суд апеляційної інстанції заслухав доповідь судді-доповідача, вивчив доводи апеляційної скарги, відзиву, перевірив їх за матеріалами справи і дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Позивач 13.05.2025 року звернулась про призначення пенсії за віком згідно частини 2 статті 114 Закону 1058.

Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області розглянуло заяву та прийняло рішення від 21.05.2025 № 053130014206 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п.2 ч.2 ст.114 Закону 1058 в зв`язку з недосягненням пенсійного віку, відсутністю необхідного страхового стажу та стажу в шкідливих та важких умовах праці.

До страхового стажу не зараховано період роботи з 19.07.1993 по 30.07.2003 згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 08.08.1997, оскільки назва підприємства, в записі про прийняття, не відповідає назві підприємства на печатці, якою засвідчено запис про звільнення. Інформація про перейменування/реорганізацію підприємства відсутня. До страхового стажу вищевказаний період частково зараховано періодами догляду за дитиною, ІНФОРМАЦІЯ_1 , до досягнення нею трирічного віку та роботи за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

29.05.2025 року позивач повторно звернулася щодо призначення пенсії за віком згідно частини 2 статті 114 Закону 1058.

Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області розглянуло заяву та прийняло рішення від 06.06.2025 № 053130014206 про відмову в призначенні пенсії відповідно до статті 114 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, оскільки не досягнуто віку 55 років та відсутній необхідний страховий стаж. Страховий стаж становить 23 роки 9 місяців 23 дні, стаж за Списком № 2 – 16 років 2 місяці 12 днів.

За формою РС-право до страхового стажу позивача не зарахований період роботи з 19.07.1993 по 29.07.1997.

В трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 від 08.08.1997 містяться записи, в тому числі, про роботу: з 19.07.1993 по 30.07.2003 машиністом крана.

Апеляційний суд надає правову оцінку спірним правовідносинам та враховує наступне.

За частиною першою статті 4 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV) законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, цього закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

За пунктом "б" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (далі– Закон 1788) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Отже, згідно з пунктом "б" частини 1 статті 13 наведеного Закону 1788 пенсія на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи призначається працівникам за наявності трьох обов`язкових умов у сукупності:

- зайняття повний робочий день на відповідних роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України;

- атестація робочих місць;

- досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

При цьому, статтю 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), рішенням Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020. Порядок застосування статті 13 визначає пункт 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020.

Відповідно до пункту 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти “б”-“г” статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 2 березня 2015 року № 213-VIII.

Згідно з пунктом 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020 стаття 13, частина друга статті 14, пункти “б”-“г” статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 2 березня 2015 року № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Пунктом 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020 встановлено, що застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти “б”-“г” статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:

"На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:

а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;

жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам;

б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;

жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам".

При цьому, Конституційний Суд в пункті 4.1 Рішення № 1-р/2020 від 23.01.2020 зазначив, що статтею 13 Закону № 1788 до внесення змін Законом № 213 було передбачено зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку (60 років для чоловіків і 55 років для жінок) з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 10 років для працівників, зайнятих повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, та на 5 років для працівників, зайнятих повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці; зменшення пенсійного віку та стажу для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років.

Отже, у статті 13 Закону № 1788 до внесення змін Законом № 213 було встановлено такий пенсійний вік: у пункті “а” для чоловіків - 50 років, для жінок - 45 років; у пунктах “б”-“з” для чоловіків - 55 років, для жінок - 50 років.

У Законі № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, збережено вказану пропорцію щодо зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку без урахування різниці між пенсійним віком для чоловіків і жінок. У частині першій статті 13 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, встановлено однаковий пенсійний вік для чоловіків та жінок, а саме: у пункті “а”- 50 років (на 10 років менше, ніж загальний пенсійний вік), у пунктах “б”-“з”- 55 років (на 5 років менше, ніж загальний пенсійний вік).

Таким чином, статтею 13 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, передбачено поетапне збільшення пенсійного віку та стажу для працівників, зайнятих на роботах, визначених у цих нормах.

Відповідно до пункту 4.4 Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020 перевіряючи статтю 13, частину другу статті 14, пункти “б”-“г” статті 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, на відповідність Конституції України, Конституційний Суд України виходив з такого.

Вказаними положеннями Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років.

Згідно зі статтею 13, частиною другою статті 14, пунктами “б”-“г” статті 54 Закону № 1788 у редакції до внесення змін Законом № 213 у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у цих нормах, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію. Однак оспорюваними положеннями Закону № 213 змінено нормативне регулювання призначення пенсій таким особам.

Конституційний Суд України, дослідивши правовідносини, пов`язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років, зазначає, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію.

Тобто, особи, що належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об`єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов`язані саме з положеннями Закону № 1788 у редакції до внесення змін Законом № 213. Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію.

Отже, стаття 13, частина друга статті 14, пункти “б”-“г” статті 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

У справах "Щокін проти України" (заяви № 23759/03 та 37943/06, рішення від 14.10.2010) та "Серков проти України" (заява № 39766/05, рішення від 07.07.2011) Європейський суд з прав людини дійшов висновку що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі "якості" закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; по-третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу "якості закону". В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків осіб, національні органи зобов`язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.

За вказаних обставин, така обов`язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах: необхідний вік та стаж роботи, має застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020, та виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України. Таке застосування судом вищевказаних норм права, усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.

Тобто, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Відповідач в рішенні про відмову в призначенні пенсії №053130014206 від 06.06.2025 року зазначив, що заявниця не досягла пенсійного віку, визначеного ст. 114 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, та що до страхового стажу враховано всі періоди.

Також, відповідач зазначив, що оскільки рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області у зарахуванні до страхового стажу періоду з 19.07.1993 по 29.07.1997 відмовлено, нових документів не додано, тому Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області також не враховано зазначений період.

З матеріалів справи судом встановлено, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 21.05.2025 № 053130014206 про відмову в призначенні пенсії до страхового стажу не зараховано період роботи з 19.07.1993 по 30.07.2003 згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 08.08.1997, оскільки назва підприємства, в записі про прийняття, не відповідає назві підприємства на печатці, якою засвідчено запис про звільнення. Інформація про перейменування/реорганізацію підприємства відсутня. До страхового стажу вищевказаний період частково зараховано періодами догляду за дитиною, ІНФОРМАЦІЯ_1 , до досягнення нею трирічного віку та роботи за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За ст.62 Закону 1788 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Крім того, лише у разі відсутності трудової книжки або записів у ній органи Пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших первинних документів. У разі сумніву органу, що призначає пенсію, у належності та обґрунтованості поданих заявником документів, в нього є право перевірити надані заявником документи шляхом звернення до установ, підприємств, організацій, де працював заявник, із відповідними запитами.

Отже, необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

З наявної в матеріалах справи копії трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 08.08.1997 вбачається, що позивач працювала з 19.07.1993 по 30.07.2003 машиністом крана.

Тобто, трудова книжка позивача, зокрема, в частині записів про роботу з 19.07.1993 по 29.07.1997 машиністом крана, є належним доказом роботи позивача на вказаних посадах і у наведений період часу.

За пунктом 2.4 глави 2 Інструкції №58, затвердженої наказом Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Доказом правильності оформлення трудової книжки та відповідність записів про роботу працівника фактично виконуваній останнім роботи, що у свою чергу є підтвердженням стажу роботи, є правильність оформлення трудової книжки, в частині підпису керівником та скріпленням печаткою.

Суд враховує, що трудова книжка позивача містить записи про періоди роботи на відповідних посадах і у наведений період часу, що є належним доказом роботи позивача, а відповідальність за належне і правильне оформлення документів щодо відомостей про періоди роботи та трудової книжки покладається на керівника підприємства, організації, а отже юридичний факт роботи позивача протягом спірних періодів часу є підтвердженим належними та допустимими доказами.

Крім того, невідповідність назви підприємства в записі про прийняття назві підприємства на печатці, а також відсутність інформації про перейменування/реорганізацію підприємства у трудовій книжці не спростовує наявність у позивача стажу роботи.

За даних обставин пенсійний орган фактично переклав відповідальність за виконання своїх обов`язків підприємством на позивача, що є непропорційним заявленій легітимній меті (підтвердження періодів роботи позивача), тому зазначені дії не можна вважати такими, які вчинені обґрунтовано, добросовісно та розсудливо.

Відповідно до п. 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25 листопада 2005 рок у, в редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 7 липня 2014 року №13-1), при прийманні документів орган, що призначає пенсію:

1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж.

2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;

3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

За п. 4.7 Порядку право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Відтак, на думку суду, відповідач не позбавлений можливості витребувати інші документи, які б підтверджували роботу позивача у спірні періоди, як від самого позивача, так і від інших підприємств, установ, організацій, та прийняти рішення про зарахування/не зарахування спірних періодів роботи позивача до його страхового стажу із урахуванням таких додаткових документів.

Натомість, за встановлених обставин справи суд вважає, що відповідач поверхнево підійшов до розгляду заяви позивача про призначення пенсії, та не вжив усіх можливих заходів для отримання додаткових документів.

Отже, період роботи з 19.07.1993 по 29.07.1997 має бути зарахований до страхового стажу позивача.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що рішення відповідача про відмову позивачу в призначенні пенсії не відповідає вимогам щодо всебічного, повного та об`єктивного розгляду всіх поданих документів, є неправомірним, а тому суд вважає, що рішення №053130014206 від 06.06.2025 про відмову в призначенні пенсії є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Судом встановлено, що така обов`язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах: необхідний вік та стаж роботи, має застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020, згідно якому на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Отже, на момент звернення до відповідача зі заявою про призначення пенсії позивач досягла необхідного віку (50 років), має необхідний страховий стаж не менше 20 років, з них не менше 10 років на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2.

Також, враховуючи фактичні обставини даної справи, суд вважає, що зарахування періоду роботи з 19.07.1993 по 29.07.1997 до страхового стажу є варіантом правомірної поведінки, від якого відповідач безпідставно ухилився, тому це питання не може бути віднесено до дискреційних повноважень органу пенсійного фонду, з огляду на приписи чинного пенсійного законодавства.

Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Відповідно до пункту 1.8. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 25.11.2005 №22-1, звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.

За змістом частини першої статті 83 Закону України "Про пенсійне забезпечення" пенсії призначаються з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсії призначаються з більш раннього строку. Пенсії за віком призначаються з дня досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією надійшло не пізніше 3 місяців з дня досягнення пенсійного віку.

У спірному випадку позивач досягла 50 років 01.05.2025 року, з заявою про призначення пенсії позивач звернулась 29.05.2025 року, тобто пенсія за віком позивачу має бути призначена з 01.05.2025 року, оскільки у даному випадку звернення за пенсією надійшло не пізніше 3 місяців з дня досягнення пенсійного віку.

Надавши правову оцінку обставинам справи, а також висновків суду у даній справі щодо підтвердження права позивача на зарахування до страхового стажу періоду роботи з 19.07.1993 по 29.07.1997, враховуючи те, що оскаржувана відмова у призначенні пенсії не містить інших підстав відмови ніж ті, що зазначались вище та приймаючи до уваги, що страховий стаж позивача є більшим за 20 необхідних років, а пільговий стаж позивача є більшим за 10 необхідних років, - належним способом захисту прав позивача є зобов`язання відповідача призначити позивачу з 01.05.2025 року пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до п. "б" ст.13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” в редакції до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 02.03.2015 р. №213-VІІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, з зарахуванням до страхового стажу періоду роботи з 19.07.1993 по 29.07.1997.

Отже, у спірних правовідносинах, на думку суду, відповідач діяв з порушенням меж повноважень, визначених Законами України, необґрунтовано та не пропорційно, чим порушив вимоги ст. 18 Конституції України та ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, за якими органи державної влади та органи місцевого самоврядування, в тому числі, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також обґрунтовано і пропорційно.

Щодо доводів апелянта про те, що Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області у відповідності до Порядку № 25-1 було уповноважено на розгляд конкретної заяви позивача про призначення пенсії від 29.05.2025 року, тому територіальним органом ПФУ, уповноваженим на виконання рішення суду, може бути лише ГУПФУ в Донецькій області.

Апеляційний суд враховує наступне.

Питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій урегульовано «Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 року (зі змінами внесеними Постановою Пенсійного фонду України від 16.12.2020 № 25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України») (далі - Порядок №22-1).

За п. 1.8 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.

Якщо заява про призначення пенсії подається через вебпортал або засобами Порталу Дія днем звернення за призначенням пенсії вважається дата реєстрації на вебпорталі або засобами Порталу Дія заяви разом зі сканованими копіями документів, які відповідають оригіналам документів та придатні для сприйняття їх змісту (мають містити чітке зображення повного складу тексту документа та його реквізитів).

Згідно п. 4.1 Порядку № 22-1 заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію.

Заяви про перерахунок пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший, припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання, виплату недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера, працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов`язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.

За п. 4.2 Порядку № 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Згідно п. 4.3 Порядку № 22-1 Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.

Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

Враховуючи вказані вимоги Порядку № 22-1, органом, що приймав рішення за заявою позивача про перерахунок пенсії визначено Головне управління Пенсійного фонду в Запорізькій області, яким прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії.

За абз. 1 п. 4.10 Порядку № 22-1 після призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший вид електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи, за місцезнаходженням установи виконання покарань, де відбуває покарання засуджений до позбавлення (обмеження) волі, для здійснення виплати пенсії.

Згідно абз. 3 п. 4.10 Порядку № 22-1 нарахована сума пенсії включається в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття органом, що призначає пенсію, рішення про призначення, перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший та про поновлення виплати пенсії, а у разі призначення пенсії за віком автоматично - не пізніше одного місяця з дня надходження повідомлення про обраний особою спосіб виплати пенсії.

Отже, в даному випадку ГУПФУ в Запорізькій області є належним відповідачем у цій справі, який зобов`язаний виконати вимоги п. 4.10 Порядку № 22-1 та передати після цього електронну пенсійну справу позивача засобами програмного забезпечення до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи, тобто, до ГУПФУ в Донецькій області.

Апеляційний суд не застосовує висновки Верховного суду, на які посилається апелянт, оскільки вони не є релевантними до обставин цієї справи.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про:

- визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №053130014206 від 06.06.2025 року про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах;

- зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити позивачу з 01.05.2025 року пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до п. "б" ст.13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” в редакції до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 02.03.2015 р. №213-VІІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, з зарахуванням до страхового стажу періоду роботи з 19.07.1993 по 29.07.1997.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Отже, спір за суттю вимог судом першої інстанції вирішений правильно, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, внаслідок чого відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду.

Керуючись ст. ст. 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 4 серпня 2025 року у справі № 200/4603/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - залишити без змін.

Повний текст постанови складений 28 січня 2026 року.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її ухвалення та відповідно до ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий І.В. Геращенко

Судді: А.А. Блохін

Е.Г. Казначеєв