Постанова від 27 січня 2026 р. у справі №200/6074/25 — Перший апеляційний адміністративний суд

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2026 року справа №200/6074/25

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Гайдара А.В., Компанієць І.Д., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 05 листопада 2025 р. у справі № 200/6074/25 (головуючий І інстанції Галатіна О.О.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Донецькій області (далі – відповідач, Головне управління, ГУДПС), в якому провив:

-визнати протиправним та скасувати Наказ № 170-о від 30.07.2025 про звільнення ОСОБА_1 30 липня 2025 року з посади начальника відділу фактичних перевірок управління податкового аудиту;

-поновити ОСОБА_1 з 30.07.2025 на займаній до звільнення посаді начальника відділу фактичних перевірок управління податкового аудиту Головного управління ДПС у Донецькій області;

-стягнути з Головного управління ДПС у Донецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 30.07.2025 по дату постановлення судового рішення.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 05 листопада 2025 року відмовлено у задоволені позову.

Позивач, не погодившись з вказаним рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою на прийняте рішення, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з`ясування всіх обставин справи, що мають значення для справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції і прийняти нове про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Скарга обґрунтована, зокрема, тим, що посилаючись на ч. 2 ст. 25 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», яка є спеціальної по відношенню до КЗпП та Закону України «Про державну службу», позивач акцентує, що особам працездатного віку, в яких уперше виявлено захворювання на туберкульоз або стався його рецидив, листок непрацездатності для проведення безперервного курсу лікування та оздоровлення може видаватися на строк до 10 місяців. За такими особами протягом цього строку зберігається місце роботи.

На думку позивача, в розумінні зазначеної норми відповідач не пересвідчився, чи зберігається за ОСОБА_1 місце роботи протягом 10-ти місяців тимчасової непрацездатності, оскільки ці обставини не перевіряв, про їх існування не знав та не міг знати, внаслідок чого ухвалив необґрунтоване рішення про звільнення позивача.

Позивач вважає, що підстава для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення «нез`явлення державного службовця на службу протягом більш як 120 календарних днів підряд внаслідок тимчасової непрацездатності» виокремлена як самостійна частина статті 87 Закону №889-VIII, оскільки суб`єкт призначення має можливість ініціювати припинення державним службовцем державної служби. Тобто ця підстава, на відміну від зазначених у частині першій цієї статті, є правом, а не обов`язком суб`єкта призначення.

Позивач з 1996 року працював у органах податкової служби Донецької області, зокрема у відповідача, у тому числі станом на момент видачі протиправного наказу про звільнення по цій справі працював на посаді начальника відділу фактичних перевірок управління податкового аудиту.

У наказі не вказано звідки у відповідача інформація про захворювання відповідача, тому не з`ясовано, чим саме хворів позивач, та немає жодного мотивування та обґрунтування службової необхідності такого звільнення.

Відповідач жодним чином не зв`язувався із позивачем в питанні звільнення, не зажадав від нього жодних пояснень, жодним чином не повідомляв позивача щодо наявної службової чи організаційної необхідності щодо виходу на роботу, і що такий не вихід може призвести до суттєвих негативних наслідків для відповідача, а тому існує службова необхідність для звільнення останнього.

Середній заробіток позивача станом на момент протиправного звільнення становив 28 755,68, що вбачається згідно довідок ОК-5, ОК-7 про суму нарахованого доходу Позивачу. В той же час, з метою точного визначення середнього заробітку Позивача подано відповідне клопотання про витребування доказів.

Позивач дійсно знаходився на лікарняному у періоди: 24.03.2025 - 28.03.2025 (листок непрацездатності № 16632073-2030865251-1); 29.03.2025 - 02.04.2025 (листок непрацездатності № 16632073-2031029715-1); 03.04.2025 - 08.04.2025 (листок непрацездатності № 16632073-2031211926-1); 09.04.2025 - 11.04.2025 (листок непрацездатності № 16632073-2031263794-1); 12.04.2025 - 14.04.2025 (листок непрацездатності № 16632073-2031344089-1); 15.04.2025 - 28.04.2025 (листок непрацездатності № 16954515-2031449367-1); 29.04.2025 - 08.05.2025 (листок непрацездатності № 16954515-2031751379-1); 09.05.2025 - 09.05.2025 (листок непрацездатності № 16954515-2031989182-1); 12.05.2025 - 30.05.2025 (листок непрацездатності № 17278284-2032037662-1); 02.06.2025 - 16.06.2025 (листок непрацездатності № 17522297-2032479282-1); 17.06.2025 - 27.06.2025 (листок непрацездатності № 17522297-2032796889-1); 30.06.2025 - 14.07.2025 (листок непрацездатності № 17821412-2033025835-1); 15.07.2025 - 29.07.2025 (листок непрацездатності № 17821412-2033298444-1).

Станом на момент винесення спірного наказу позивач так само перебував на лікарняному на підставі листка непрацездатності № 18146144 2033618347-2 у період з 30.07.2025 по 03.08.2025.

Верховний Суд звертає увагу на те, що суб`єкт призначення (роботодавець) повинен приймати рішення про наявність або відсутність підстав для звільнення державного службовця із наведених вище підстав лише після отримання листків тимчасової непрацездатності останнього. Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 826/472/18.

Відповідач при звільненні позивача не знав, які саме підстави слугували для видачі кожного наступного листка непрацездатності позивача. На момент прийняття оскаржуваного наказу відповідач бачив зареєстрований листок непрацездатності позивача, який не містив вказівки про те, яким саме захворюванням хворіє позивач. Тому вірним буде висновок суду, що інші твердження відповідача є безпідставними, оскільки знати чи не підпадає захворювання позивача під виключний випадок, коли місце роботи зберігається довше, відповідач не міг.

Так, існують істотні сумніви законності звільнення за статтею 87 Закону України «Про державну службу».

Судом може бути встановлено, що Позивач має тривалий безперервний стаж роботи в податкових органах з 1996 року, до нього не застосовувалися заходи дисциплінарного стягнення, не притягувався до адміністративної чи кримінальної відповідальності, ефективно виконував покладені на нього завдання. Відповідач ні в рішенні про звільнення його з посади, ні при розгляді даного публічно-правового спору протилежне не довів.

Отже, його звільнення не може бути обґрунтованим, а тому оскаржуваний наказ порушує конституційне право позивача на працю.

Крім того, підстава для припинення державної служби, передбачена ч. 2 ст. 87 Закону №889-VIII, є правом, а не обов`язком суб`єкта призначення. Наявність такої підстави зумовлена тим, що тривала відсутність державного службовця може негативно впливати на функціонування державного органу, де особа проходить державну службу.

Приписи частини 2 статті 87 вказаного Закону не передбачають обов`язкового звільнення такого працівника. За обставинами цієї справи, спірний Наказ не містить жодних доводів щодо саме необхідності звільнення Позивача, як і обґрунтування того, що відсутність такого державного службовця шкодить інтересам державної служби.

Також, ч. 3 ст. 87 Закону №889-VIII передбачено, що суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). Ця норма кореспондує обов`язку суб`єкта владних повноважень використовувати це право обґрунтовано і мотивувати рішення про звільнення працівника з посади. Судом має бути враховано, що Відповідач не запропонував позивачу жодної вакантної посади, хоча мав таку можливість, але доказів такої пропозиції не надано. Позивач, маючи тривалий стаж роботи з 1996 року, не був ознайомлений з можливістю переведення на іншу посаду, що є порушенням його прав, підтвердженим позицією Верховного Суду (постанова по справі № 140/9066/21 від 23.02.2023).

Щодо права позивача на стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, скаржник зазначає, що на користь позивача підлягає стягненню уся сума за весь час вимушеного прогулу по дату постановлення рішення про поновлення на роботі.

Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.

ОСОБА_1 з 01 січня 2024 року призначений на посаду державної служби категорії “Б” – начальника відділу фактичних перевірок управління податкового аудиту Головного управління ДПС у Донецькій області (наказ ГУ ДПС від 26.12.2023 № 567-о “Про переведення ОСОБА_1 ”).

Розпорядженням ГУ ДПС від 20.12.2024 № 26-р “Про проведення службового розслідування” визначено проведення з 20 грудня 2024 року службового розслідування стосовно начальника відділу фактичних перевірок управління податкового аудиту ОСОБА_1 .

З 06 грудня 2024 року до дати звільнення – 30 липня 2025 року ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці, а саме:

з 06.12.2024 по 27.12.2024 відпустка (наказ від 06.12.2024 № 210-в);

з 28.01.2025 по 29.01.2025 тимчасова непрацездатність ( №15160704- 2028822268-1, Комунальне некомерційне підприємство "Центр первинної медико- санітарної допомоги" міста Торецька);

з 30.01.2025 по 03.02.2025 тимчасова непрацездатність (№15160704-2029106184-1 Комунальне некомерційне підприємство "Центр первинної медико- санітарної допомоги" міста Торецька);

з 04.02.2025 по 18.02.2025 відпустка (наказ від 31.01.2025 № 14-в);

з 19.02.2025 по 21.03.2025 відпустка (наказ від 18.02.2025 № 24-в);

з 24.03.2025 по 28.03.2025 тимчасова непрацездатність (№16632073-2030865251-1 Комунальне некомерційне підприємство "Центр первинної медико- санітарної допомоги" міста Торецька);

з 29.03.2025 по 02.04.2025 тимчасова непрацездатність (№16632073-2031029715-1 Комунальне некомерційне підприємство "Центр первинної медико- санітарної допомоги" міста Торецька);

з 03.04.2025 по 08.04.2025 тимчасова непрацездатність (№16632073-2031211926-1 Комунальне некомерційне підприємство "Центр первинної медико- санітарної допомоги" міста Торецька);

з 09.04.2025 по 11.04.2025 тимчасова непрацездатність (№16632073-2031263794-1 Комунальне некомерційне підприємство "Центр первинної медико-санітарної допомоги" міста Торецька);

з 12.04.2025 по 14.04.2025 тимчасова непрацездатність (№16632073-2031344089-1 Комунальне некомерційне підприємство "Центр первинної медико-санітарної допомоги" міста Торецька);

з 15.04.2025 по 28.04.2025 тимчасова непрацездатність (№16954515-2031449367-1 Комунальне некомерційне підприємство "Інфекційна лікарня м.Костянтинівка");

з 29.04.2025 по 08.05.2025 тимчасова непрацездатність16954515-2031751379-1 Комунальне некомерційне підприємство "Інфекційна лікарня м.Костянтинівка");

з 09.05.2025 по 09.05.2025 тимчасова непрацездатність (№16954515- 2031989182-1 Комунальне некомерційне підприємство "Інфекційна лікарня м.Костянтинівка");

з 12.05.2025 по 30.05.2025 тимчасова непрацездатність (№17278284-2032037662-1 Комунальне некомерційне підприємство ''Центральна міська клінічна лікарня'' Дружківської міської ради);

з 02.06.2025 по 16.06.2025 тимчасова непрацездатність (№17522297- 2032479282-1 Комунальне некомерційне підприємство "Інфекційна лікарня м.Костянтинівка");

з 17.06.2025 по 27.06.2025 тимчасова непрацездатність (№17522297-2032796889-1 Комунальне некомерційне підприємство "Інфекційна лікарня м.Костянтинівка”);

з 30.06.2025 по 14.07.2025 тимчасова непрацездатність (№17821412- 2033025835-1 Комунальне некомерційне підприємство Слов`янської міської ради “Міська клінічна лікарня м. Слов`янська”);

з 15.07.2025 по 29.07.2025 тимчасова непрацездатність (№17821412- 2033298444-1 Комунальне некомерційне підприємство “Міська лікарня № 2” Краматорської міської ради).

Кількість днів перебування на лікарняному відповідно вказаних листків тимчасової непрацездатності не було спірним між сторонами.

На виконання вимог наказу Державної податкової служби України від 18.04.2025 № 369 “Про внесення змін до наказу ДПС від 04.02.2022 № 91”, у зв`язку із введенням в дію наказом ГУ ДПС від 21.05.2025 № 201 “Про зміни в організаційній структурі Головного управління ДПС у Донецькій області” змін до організаційної структури ГУ ДПС та наказом ГУ ДПС від 30.05.2025 № 22-ф “Про введення в дію штатного розпису” змін до штатного розпису ГУ ДПС, в організаційній структурі та штатному розписі ГУ ДПС ліквідовано відділ фактичних перевірок в складі управління податкового аудиту та скорочена посада начальника відділу фактичних перевірок управління податкового аудиту.

17 червня 2025 року ОСОБА_1 надісланий лист ГУ ДПС від 17.06.2025 № 10386/6/05-99-11-02-13 “Попередження про наступне вивільнення”, з попередженням про скорочення посади, яку він обіймає, та наступне припинення державної служби та звільнення у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України від 10 грудня 2015 року № 889- VІІІ “Про державну службу” (далі – Закон № 889-VІІІ). Одночасно з попередженням ОСОБА_1 запропоновано посаду державної служби категорії “В” – головного державного інспектора відділу координації, звітності та аналізу, фактичних перевірок управління податкового аудиту. Заяви про переведення на зазначену посаду від ОСОБА_1 не надходило. Тобто, на дату звільнення ОСОБА_1 перебував поза штатом.

З 24 березня 2025 року по дату звільнення – 30 липня 2025 року ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці внаслідок тимчасової непрацездатності протягом 122 календарних днів: період тимчасової непрацездатності та кількість днів тимчасової непрацездатності: з 24.03.2025 по 28.03.2025 – 5, з 29.03.2025 по 02.04.2025 – 5, з 03.04.2025 по 08.04.2025 – 6, з 09.04.2025 по 11.04.2025 – 3, з 12.04.2025 по 14.04.2025 – 3, з 15.04.2025 по 28.04.2025 – 14, з 29.04.2025 по 08.05.2025 – 10, з 09.05.2025 по 09.05.2025 – 1, з 12.05.2025 по 30.05.2025 – 19, з 02.06.2025 по 16.06.2025 – 15, з 17.06.2025 по 27.06.2025 – 11, з 30.06.2025 по 14.07.2025 – 15, з 15.07.2025 по 29.07.2025 – 15. Всього днів – 122, що не було спірним між сторонами.

Наказом ГУ ДПС від 30.07.2025 № 170-о “Про звільнення ОСОБА_1 ” 30 липня 2025 року ОСОБА_1 припинена державна служба та він звільнений з посади начальника відділу фактичних перевірок управління податкового аудиту у зв`язку з нез`явленням на службу протягом більш як 120 календарних днів підряд внаслідок тимчасової непрацездатності відповідно до частини другої статті 87 Закону № 889-VIII.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно ч. 1, 2, 4, 7 статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі статтею 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

24.02.2022 Указом Президента України № 64/2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Строк дії воєнного стану в Україні продовжено неодноразово та на даний час триває.

Пунктом 3 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» постановлено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".

Відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України від 12 травня 2015 року №389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» (далі – Закон №389-VIII), у період дії воєнного стану особи призначаються на посади державної служби, посади в органах місцевого самоврядування, посади керівників суб`єктів господарювання державного сектору економіки, комунальних підприємств, установ, організацій керівником державної служби або суб`єктом призначення, сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради, начальником відповідної військової адміністрації без конкурсного відбору, обов`язковість якого передбачена законом, на підставі поданої заяви, заповненої особової картки встановленого зразка та документів, що підтверджують наявність у таких осіб громадянства України, освіти та досвіду роботи згідно з вимогами законодавства, встановленими щодо відповідних посад, а також за наявності у Єдиному державному реєстрі декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за минулий рік.

Державні службовці та посадові особи місцевого самоврядування, призначені відповідно до абзацу першого цієї частини, не можуть бути переведені на інші посади державної служби або посади в органах місцевого самоврядування.

Дія цієї частини не застосовується при призначенні на посади державної служби, за якими спеціальним законом встановлено порядок виконання обов`язків у разі відсутності керівника державного органу (у тому числі у разі припинення його повноважень чи звільнення з посади), крім випадків, якщо встановлений спеціальним законом порядок неможливо застосувати через відсутність осіб, на яких може бути покладено виконання обов`язків керівника державного органу.

Згідно з ст.1 Закону України 15 березня 2022 року № 2136-IХ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі - Закон № 2136), цей Закон визначає особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб`єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами (далі - працівники), у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану".

На період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина передбачених статтями 43, 44 Конституції України.

У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю, законів України "Про державну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", інших законодавчих актів, що регулюють діяльність державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування у частині відносин, врегульованих цим Законом.

Відповідно до частини 2 статті 7 Закону № 2136-IX, у період дії воєнного стану сторони трудового договору можуть домовитися про альтернативні способи створення, пересилання і зберігання наказів (розпоряджень) роботодавця, повідомлень та інших документів з питань трудових відносин та про будь-який інший доступний спосіб електронної комунікації, який обрано за згодою між роботодавцем та працівником.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначає Закон № 889-VIIІ (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який є спеціальним законом з питань вступу, проходження та припинення державної служби.

Відповідно до преамбули Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (далі - Закон № 889), зазначений закон визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.

За пунктом 4 частини 1 статті 2 Закону №889-VIII, посада державної служби - визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу з установленими відповідно до законодавства посадовими обов`язками у межах повноважень, визначених частиною першою статті 1 цього Закону.

Відповідно до статті 62 Закону № 889-VIII державний службовець зобов`язаний виконувати обов`язки, визначені статтею 8 цього Закону, а також: 1) не допускати вчинків, несумісних із статусом державного службовця; 2) виявляти високий рівень культури, професіоналізм, витримку і тактовність, повагу до громадян, керівництва та інших державних службовців; 3) дбайливо ставитися до державного майна та інших публічних ресурсів.

Державний службовець особисто виконує покладені на нього посадові обов`язки.

Спір у цій справі виник у зв`язку зі звільненням позивача з посади державної служби на підставі частини 2 статті 87 Закону № 889-VIII.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 83 Закону № 889-VIII державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону).

Згідно з частиною 2 статті 87 Закону № 889-VІІІ, підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення може бути нез`явлення державного службовця на службу протягом більш як 120 календарних днів підряд або більш як 150 календарних днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності (без урахування часу відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами), якщо законом не встановлено більш тривалий строк збереження місця роботи (посади) у разі певного захворювання.

За державним службовцем, який втратив працездатність під час виконання посадових обов`язків, посада зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.

Відповідно до частин 2, 3 статті 5 Закону №889-VIII відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

У положеннях КЗпП України згадується поняття «робочий рік».

Відповідно до пункту 5 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним випадку нез`явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і пологах якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи при певному захворюванні. За працівниками, які втратили працездатність у зв`язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, місце роботи зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.

Так, частиною 1 статті 75 КЗпП України визначено, що щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Враховуючи наведене, вірними є висновки, що робочий рік - це період часу, який за тривалістю рівний календарному року (12 місяців), але на відміну від календарного року обчислюється для кожного державного службовця не з 1 січня, а з дати призначення державного службовця на посаду в державному органі.

Верховний Суд у постанові від 31.10.2018 у справі № 815/4343/17, аналізуючи положення частини другої статті 87 Закону № 889-VIII, указав, що вказаною нормою закону передбачено дві підстави, які надають суб`єкту призначення право ініціювати припинення державної, а саме: перша – нез`явлення державного службовця на службу протягом більш як 120 календарних днів підряд внаслідок тимчасової непрацездатності; друга – нез`явлення державного службовця на службу більш як 150 календарних днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності.

У цій постанові Верховний Суд роз`яснив як здійснюється облік часу нез`явлення на службі державного службовця за кожною з визначених підстав для цілей застосування частини другої статті 87 Закону № 889-VIII:

(1) більш як 120 календарних днів підряд внаслідок тимчасової непрацездатності облік часу нез`явлення на службі здійснюється безперервно, починаючи з першого дня нез`явлення на службу через тимчасову непрацездатність, при цьому вихід державного службовця на службу до закінчення зазначеного періоду (120 календарних днів) хоча б на один день – перериває такий строк;

(2) більш як 150 календарних днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності облік часу нез`явлення на службі здійснюється не підряд, а сумарно протягом року, починаючи з першого дня нез`явлення на службу через тимчасову непрацездатність, при цьому вихід державного службовця на службу не є тією обставиною, яка перешкоджає суб`єкту призначення реалізувати його право на припинення державної служби за його ініціативою.

Дні тимчасової непрацездатності у зв`язку з нез`явленням державного службовця на службі протягом більш як 120 календарних днів підряд або більш як 150 календарних днів протягом року (без урахування часу відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами), якщо законом не встановлено більш тривалий строк збереження місця роботи (посади), слід розраховувати протягом робочого року державного службовця, тобто саме з дати призначення державного службовця на посаду в державному органі.

До таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 12.01.2021 у справі №420/6311/18, від 17.02.2021 у справі №826/6746/17, від 01 серпня 2024 року у справі № 420/9011/20.

Верховний Суд у постановах від 31.10.2018 у справі № 815/4343/17, від 06.03.2019 у справі №815/3259/17, від 22.10.2019 у справі № 817/724/18, від 03.08.2023 у справі №420/7234/21, від 06 червня 2024 року у справі № 380/6996/22 та інших, роз`яснив порядок обрахунку календарних днів для цілей застосування норм частини другої статті 87 Закону № 889-VIII та указав, що календарний день – це будь який день у році, визначений числом та місяцем. Поняття календарні дні включає в себе поняття робочі дні, вихідні дні та святкові дні. Отже, при розрахунку періоду відсутності на роботі до уваги беруться всі календарні дні такої відсутності.

Для реалізації норми частини другої статті 87 Закону № 889-VIII в частині застосування підстав для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення у зв`язку з нез`явленням державного службовця на службу протягом більш як 120 календарних днів підряд внаслідок тимчасової непрацездатності необхідна така сукупність обставин:

(1) державний службовець не з`являється на службу протягом більш як 120 календарних днів підряд внаслідок тимчасової непрацездатності;

(2) працездатність втрачена не під час виконання посадових обов`язків;

(3) законом не встановлено більш тривалий строк збереження місця роботи (посади) у разі певного захворювання (наприклад, статтею 25 Закону України «Про захист населення від інфекційних захворювань» передбачено, що особам працездатного віку, в яких уперше виявлено захворювання на туберкульоз або стався його рецидив, листок непрацездатності для проведення безперервного курсу лікування та оздоровлення може видаватися на строк до 10 місяців).

Матеріали справи свідчать, що позивач з 01 січня 2024 року призначений на посаду державної служби категорії “Б” – начальника відділу фактичних перевірок управління податкового аудиту Головного управління ДПС у Донецькій області.

З 24 березня 2025 року по дату звільнення – 30 липня 2025 року ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці внаслідок тимчасової непрацездатності протягом 122 календарних днів: період тимчасової непрацездатності та кількість днів тимчасової непрацездатності: з 24.03.2025 по 28.03.2025 – 5, з 29.03.2025 по 02.04.2025 – 5, з 03.04.2025 по 08.04.2025 – 6, з 09.04.2025 по 11.04.2025 – 3, з 12.04.2025 по 14.04.2025 – 3, з 15.04.2025 по 28.04.2025 – 14, з 29.04.2025 по 08.05.2025 – 10, з 09.05.2025 по 09.05.2025 – 1, з 12.05.2025 по 30.05.2025 – 19, з 02.06.2025 по 16.06.2025 – 15, з 17.06.2025 по 27.06.2025 – 11, з 30.06.2025 по 14.07.2025 – 15, з 15.07.2025 по 29.07.2025 – 15.

Зазначений термін відсутності позивача на робочому місці в наслідок тимчасової непрацездатності не був спірним у справі.

Відповідно ч. 2 ст. 25 Закону України “Про захист населення від інфекційних хвороб”, особам працездатного віку, в яких уперше виявлено захворювання на туберкульоз або стався його рецидив, листок непрацездатності для проведення безперервного курсу лікування та оздоровлення може видаватися на строк до 10 місяців. За такими особами протягом цього строку зберігається місце роботи.

З жовтня 2021 року розпочався заключний етап переходу на електронні лікарняні згідно з Порядком видачі (формування) листків непрацездатності в Електронному реєстрі листків непрацездатності, затвердженому наказом Міністерства охорони здоров`я України від 17.06.2021 № 1234, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України від 07.07.2021 за № 890/36512, зі змінами, внесеними наказом Міністерства охорони здоров`я України від 28.09.2021 № 2086 «Про затвердження Змін до деяких нормативно-правових актів Міністерства охорони здоров`я України», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 30.09.2021 за № 1277/36899. За цим Порядком паперові лікарняні не видаються, крім випадків обумовлених у пункті 8 наказу МОЗ України від 01.06.2021 № 1066, сформований е-лікарняний надходить роботодавцю автоматично через кабінет страхувальника на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України (https://portal.pfu.gov.ua).

За змістом статей 39-1, 40 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», статті 11 Закону України «Про інформацію» відомості про стан здоров`я людини відносяться до конфіденційної інформації, яка має обмежений доступ.

Частинами 1, 2 статті 32 Конституції України, передбачено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання і поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

З появою е-лікарняного в медичному законодавстві з`явилося нове поняття — категорія медичного висновку, яка є аналогом причини непрацездатності за паперовим листком непрацездатності. Підпунктом 9 пункту 1 розділу ІІ Порядку №1066 (із змінами згідно наказу МОЗ від 28.09.2021 № 2086) передбачено 10 категорій медичних висновків. Ці ж причини непрацездатності внесені до Порядку № 1234. Відповідно до цих норм в е-лікарняному зазначається причина тимчасової непрацездатності, від якої залежить фінансування підприємства-страхувальника для виплати матеріального забезпечення застрахованим особам.

Отже відповідач мав доступ до е-лікарняних позивача, та володів інформацією щодо категорії медичного висновку та відповідній їй причині тимчасової непрацездатності, жоден з яких не видавався строком до 10 місяців, що спростовує посилання скаржника на те, що відповідач не знав, які саме були підстави для видачі кожного наступного листка непрацездатності позивача.

Судами не встановлено, що позивач мав захворювання, у зв`язку з яким законом встановлено більш тривалий строк збереження місця роботи (посади) ніж це передбачено частиною 2 статті 87 Закону № 889-VIII. Не посилається на такі обставини і позивач серед підстав позову та апеляційної скарги.

Щодо посилання скаржника на те, що оскаржуваний наказ порушує конституційне право позивача на працю, підстава для припинення державної служби, передбачена ч. 2 ст. 87 Закону №889-VIII, є правом, а не обов`язком суб`єкта призначення та те, що Наказ не містить жодних доводів щодо саме необхідності звільнення позивача, а тривала відсутність державного службовця може негативно впливати на функціонування державного органу, де особа проходить державну службу, колегія суддів зазначає наступне.

Нез`явлення державного службовця на службу протягом більш як 120 календарних днів підряд внаслідок тимчасової непрацездатності створює самостійну законну підставу для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення за частиною другою статті 87 Закону № 889-VIII, диспозиція якої не вимагає від суб`єкта призначення пов`язувати можливість припинення державної служби такому державному службовцю із шкодою інтересам державної служби.

Наявність таких підстав припинення державної служби, за оцінкою Верховного Суду, обумовлена тим, що тривала відсутність державного службовця у випадку тимчасової непрацездатності може негативно впливати на функціонування державного органу, де особа проходить державну службу (пункт 39 постанови від 31.10.2018 у справі № 815/4343/17).

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду у постанові від 07.02.2024 у справі № 698/459/21 (провадження № 61-8056св23) узагальнив правові позиції щодо застосування пункту 5 частини першої статті 40 КЗпП України:

(І) застосування пункту 5 частини першої статті 40 КЗпП України передбачає одночасну наявність двох складових диспозиції цієї правової норми: установленого нею проміжку часу, протягом якого працівник не з`являвся на роботу, а також факту безперервної непрацездатності працівника упродовж зазначеного часу. Відсутність хоча б однієї з них виключає можливість застосування згаданої норми як підстави звільнення з роботи (постанови Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 824/2274/15-а, від 19.07.2019 у справі № 826/7334/16, від 22.01.2020 у справі № 759/7441/18, від 18.03.2020 в справі № 759/10039/18, від 24.06.2020 у справі № 495/2574/17, від 29.03.2023 у справі № 305/2278/19);

(ІІ) якщо працівник став до роботи, навіть якщо до цього хворів понад зазначені строки, його звільнення вважається незаконним (постанова від 18.04.2018 у справі №809/763/14);

(ІІІ) частина третя статті 40 КЗпП України у разі звільнення працівника за пунктом 5 цієї статті допускає таке звільнення і в період його тимчасової непрацездатності;

(IV) застосовуючи положення пункту 5 частини першої статті 40 КЗпП України, роботодавець не зобов`язаний пов`язувати можливість звільнення працівника з виробничою необхідністю, обумовленою неможливістю тимчасового покладення обов`язків відсутнього працівника на іншу особу;

(V) не має правового значення встановлення того, з причин наявності однієї або кількох хвороб/травм був відсутній працівник протягом чотирьох місяців підряд.

Позивач не з`являвся на службу більш як 120 календарних днів підряд внаслідок тимчасової непрацездатності і не став до роботи на момент прийняття відповідачем оскаржуваного наказу.

Відповідач мав обґрунтовані підстави ініціювати припинення державної служби позивача за частиною другою статті 87 Закону № 889-VIII.

Не ґрунтуються на нормах чинного законодавства посилання позивача в частині недотримання відповідачем обов`язку перевести позивача на іншу посаду, для цілей застосування частини 2 статті 87 Закону № 889-VIII, норми якої не містять таких умов.

Диспозиція частини 2 статті 87 Закону № 889-VIII також не вимагає від суб`єкта призначення пов`язувати можливість припинення державної служби державному службовцю, який не з`являвся на службу більш як 120 календарних днів підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, із оцінкою його роботи на посаді державного службовця та його кваліфікаційних характеристик.

Отже, позивач не з`являвся на службі більш як 120 календарних днів підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, яка не пов`язана із виконанням посадових обов`язків (трудове каліцтво чи професійне захворювання), що і правомірно стало підставою для звільнення його з посади відповідно до частини 2 статті 87 Закону № 889-VIII.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з доводами суду про дотримання відповідачем зазначених вимог частини 2 статті 87 Закону №889-VIII.

Статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, у зв`язку з чим підстави для скасування або зміни рішення суду першої інстанції відсутні, тому, при таких обставинах, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін

Керуючись статтями 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 05 листопада 2025 р. у справі № 200/6074/25 - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 05 листопада 2025 р. у справі № 200/6074/25 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та відповідно до ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дати проголошення.

Повне судове рішення складено 28 січня 2026 року.

Суддя-доповідач Е.Г. Казначеєв

Судді І.Д. Компанієць

А.В. Гайдар