Рішення від 27 січня 2026 р. у справі №560/5982/25 — Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/5982/25

РІШЕННЯ

іменем України

28 січня 2026 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Печеного Є.В., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (далі – відповідач, ГУ ПФУ), у якому просить: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 18 лютого 2025 року № 399 про відмову в призначенні їй пенсії в разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію в разі втрати годувальника відповідно до зазначеного Закону, починаючи з 11 червня 2022 року.

Ухвалою від 16.04.2025 відкрито провадження в адміністративній справі; ухвалено розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до позовної заяви, позивач позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити з огляду на таке.

Зазначає, що є вдовою (фактичною дружиною) загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 , який проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 та загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 під час виконання обов`язків військової служби в районі ведення бойових дій.

Позивач посилається, зокрема, на: статтю 46 Конституції України; норми Закону України від 09.04.1992 № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі – Закон № 2262-XII у редакції, станом на дату виникнення спірних правовідносин); Закон України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон № 1058-IV у редакції, станом на дату виникнення спірних правовідносин); Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 № 3-1 (далі – Порядок № 3-1 у редакції, станом на дату виникнення спірних правовідносин).

Позивач вказує, що: між нею та ОСОБА_2 був укладений та згодом розірваний шлюб; вони мають спільну дитину, що підтверджується свідоцтвом про народження; після розірвання шлюбу вони продовжували спільно проживати та вести спільне господарство як чоловік та жінка; рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 06.11.2024 у справі № 676/2928/24 встановлено факт спільного проживання позивача та ОСОБА_2 однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з 2012 року по день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ; позивачу з 2019 року встановлено інвалідність, що, на її думку, свідчить про статус непрацездатного члена сім`ї; свідоцтво про смерть ОСОБА_2 вона фактично отримала у 2024 році, що зумовило звернення за призначенням пенсії у лютому 2025 року.

Позивач вважає, що відповідач безпідставно відмовив у призначенні пенсії в разі втрати годувальника, оскільки: Порядок № 3-1 серед документів, які підтверджують родинні стосунки, передбачає, крім іншого, рішення суду; рішення від 06.11.2024 року, на її думку, мало бути враховане відповідачем як належний документ, що підтверджує її статус члена сім`ї загиблого військовослужбовця, достатній для призначення пенсії.

Відповідач правом на подачу відзиву не скористався, а тому, суд, на підставі ч. 2 ст. 175 КАС України, вирішує спір за наявними матеріалами справи.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.

ОСОБА_2 проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 та ІНФОРМАЦІЯ_1 загинув під час виконання обов`язків військової служби в районі ведення бойових дій.

Між позивачем та ОСОБА_2 був укладений шлюб, вони мають спільну дитину.

Шлюб між ними розірвано у 2021 році, що підтверджується відповідними актами цивільного стану.

На момент смерті ОСОБА_2 – 10.06.2022 – зареєстрований шлюб між ним і позивачем був відсутній.

Рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 06.11.2024 у справі № 676/2928/24 (набрало законної сили 17.12.2024 року) встановлено факт спільного проживання ОСОБА_1 і ОСОБА_2 однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з 2012 року по день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивач має встановлену з 2019 року інвалідність, що свідчить про її непрацездатність у розумінні пенсійного законодавства.

У лютому 2025 року позивач звернулася до ГУ ПФУ в Хмельницькій області із заявою про призначення їй пенсії в разі втрати годувальника за Законом № 2262-XII.

За результатами розгляду заяви ГУ ПФУ в Хмельницькій області прийняло рішення від 18.02.2025 № 399, яким відмовило позивачу в призначенні пенсії в разі втрати годувальника.

Підставою відмови зазначено, зокрема, відсутність зареєстрованого шлюбу між позивачем і померлим військовослужбовцем на момент його смерті та неможливість прирівнювати рішення суду про проживання однією сім`єю без шлюбу до свідоцтва про шлюб.

Вважаючи рішення відповідача протиправним та таким, що порушує її права та законні інтереси, позивач звернулася до суду із цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Також суд вказує на те, що адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення, вчинення дій або бездіяльності.

Отже, суд, оцінюючи оспорювані рішення, дії або бездіяльність виходить лише з тих мотивів, якими керувався суб`єкт владних повноважень при прийнятті рішень, вчиненні дій або бездіяльності.

Такий підхід неодноразово відображений у практиці Верховного Суду при вирішенні публічно-правових спорів, зокрема, у постанові від 21.05.2019 у справі № 0940/1240/18.

Закон № 2262-XII визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Державному бюро розслідувань, Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.

Закон має на меті реалізацію особами, які мають право на пенсію за цим Законом, свого конституційного права на державне пенсійне забезпечення у випадках, передбачених Конституцією України та цим Законом, і спрямований на встановлення єдності умов та норм пенсійного забезпечення зазначеної категорії громадян України.

Відповідно до ст. 1 Закону № 2262-XII, особи з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Державному бюро розслідувань та на службі на посадах начальницького складу в Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.

Військовослужбовці, особи, які мають право на пенсію за цим Законом, які стали особами з інвалідністю за умов, передбачених цим Законом, набувають право на пенсію по інвалідності.

Члени сімей військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти, мають право на пенсію в разі втрати годувальника.

Згідно із ст. 29 Закону № 2262-XII, пенсії в разі втрати годувальника сім`ям військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом призначаються, якщо годувальник помер у період проходження служби або не пізніше 3 місяців після звільнення зі служби чи пізніше цього строку, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних у період проходження служби, а сім`ям пенсіонерів з числа цих військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом - якщо годувальник помер у період одержання пенсії або не пізніше 5 років після припинення її виплати. При цьому сім`ї військовослужбовців, які пропали безвісти в період бойових дій, прирівнюються до сімей загиблих на фронті.

Стаття 30 Закону № 2262-XII визначає, що право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (стаття 31).

Незалежно від перебування на утриманні годувальника пенсія призначається: непрацездатним дітям; непрацездатним батькам і дружині (чоловікові), якщо вони після смерті годувальника втратили джерело засобів до існування, а також непрацездатним батькам і дружині (чоловікові) військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти в період проходження служби або пізніше внаслідок поранення, контузії, каліцтва чи захворювання, що мали місце під час служби.

Батьки військовослужбовців, інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули (померли) у період проходження військової служби (виконання службових обов`язків) чи після звільнення зі служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих при виконанні обов`язків військової служби (службових обов`язків), захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи чи виконанням інтернаціонального обов`язку, безпосередньою участю в антитерористичній операції або забезпеченням її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах її проведення, безпосередньою участю у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченням здійснення зазначених заходів, перебуваючи безпосередньо в районах та у період їх здійснення, безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, мають право на призначення дострокової пенсії за віком, після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років, за наявності страхового стажу не менше 25 років - для чоловіків і не менше 20 років - для жінок.

Непрацездатними членами сім`ї вважаються: а) діти, брати, сестри та онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років. При цьому братам, сестрам та онукам право на пенсію надається у тих випадках, якщо у них немає працездатних батьків; б) батьки та дружина (чоловік), якщо вони досягли віку, що дає право на призначення пенсії за віком, встановленого частиною першою статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (незалежно від тривалості страхового стажу), або є особами з інвалідністю; в) батьки та дружина (чоловік), якщо вони не взяли повторний шлюб військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули, померли чи пропали безвісти в період проходження служби або померли після звільнення зі служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, одержаних при виконанні обов`язків військової служби (службових обов`язків), захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи чи виконанням інтернаціонального обов`язку, безпосередньою участю в антитерористичній операції або забезпеченням її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах її проведення, безпосередньою участю у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченням здійснення зазначених заходів, перебуваючи безпосередньо в районах та у період їх здійснення, безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, мають право на пенсію не раніш як за 5 років до досягнення віку, що дає право на призначення пенсії за віком, встановленого частиною першою статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (незалежно від тривалості страхового стажу), або якщо вони мають право на пенсію незалежно від віку відповідно до частини третьої статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", на дострокову пенсію за віком, пенсію за віком на пільгових умовах чи пенсію із зменшенням пенсійного віку відповідно до закону, або якщо вони є особами з інвалідністю.

Відповідне зниження пенсійного віку жінкам, установлене абзацом першим цього пункту, застосовується також до завершення періоду збільшення віку виходу на пенсію до 1 січня 2022 року; г) дід і бабуся - при відсутності осіб, які за законом зобов`язані їх утримувати; д) дружина (чоловік) або один з батьків чи дід, бабуся, брат або сестра, незалежно від віку і працездатності, якщо вона (він) зайнята доглядом за дітьми, братами, сестрами чи онуками померлого годувальника, які не досягли 8-річного віку, і не працює.

Дружина (чоловік) годувальника, померлого внаслідок причин, зазначених у пункті "а" статті 20 цього Закону, має право на пенсію в разі втрати годувальника відповідно до пункту "д" частини четвертої цієї статті незалежно від того, працює (проходить військову службу) вона (він) чи ні.

Вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі, стажисти, які навчаються за денною формою навчання у загальноосвітніх навчальних закладах, а також професійно-технічних, закладах вищої освіти (у тому числі у період між завершенням навчання в одному із зазначених навчальних закладів та вступом до іншого навчального закладу або у період між завершенням навчання за одним освітньо-кваліфікаційним рівнем та продовженням навчання за іншим за умови, що такий період не перевищує чотирьох місяців), мають право на пенсію в разі втрати годувальника до закінчення навчальних закладів, але не більш як до досягнення ними 23 років. Діти-сироти мають право на пенсію в разі втрати годувальника до досягнення ними 23 років незалежно від того, навчаються вони чи ні.

У разі смерті осіб, зазначених у пунктах "а"-"д", "з" статті 1-2 цього Закону, які загинули (померли) при виконанні службових обов`язків під час проходження військової служби, служби в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Державному бюро розслідувань, Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаного під час виконання цих обов`язків, і були посмертно нагороджені державними нагородами України або колишнього Союзу РСР, непрацездатні члени сім`ї осіб, зазначені в частині четвертій цієї статті, які мають право на пенсію в разі втрати годувальника, мають право на встановлення до пенсії надбавки за умов та в розмірах, що встановлюються Законом України "Про пенсії за особливі заслуги перед Україною".

Для батьків і дружин (чоловіків) окремих категорій загиблих військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом Кабінет Міністрів України може встановлювати інші умови призначення пенсії у зв`язку із втратою годувальник

Стаття 31 Закону № 2262-XII передбачає, що члени сім`ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Члени сім`ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які самі одержували будь-яку пенсію, мають право перейти на нову пенсію.

Стаття 36 Закону № 1058-IV визначає, що: пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні; батьки і чоловік (дружина) померлого, які не були на його утриманні, мають право на таку пенсію, якщо втратили джерело засобів до існування.

Верховний Суд у своїй сталій практиці, тлумачачи цю норму, поширює відповідні висновки і на спеціальне пенсійне законодавство (у т.ч. Закон № 2262-XII), виходячи з єдності підходів до поняття «чоловік/дружина» як подружжя у зареєстрованому шлюбі.

Відповідно до статті 21 Сімейного кодексу України, шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.

Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Релігійний обряд шлюбу не є підставою для виникнення у жінки та чоловіка прав та обов`язків подружжя, крім випадків, коли релігійний обряд шлюбу відбувся до створення або відновлення органів державної реєстрації актів цивільного стану.

Отже, суд вказує на те, що законодавець чітко відрізняє подружжя як осіб, шлюб яких зареєстровано в установленому порядку, від осіб, які фактично проживають однією сім`єю без такої реєстрації.

Порядок № 3-1 регулює процедуру подання й оформлення документів для призначення пенсій за Законом № 2262-XII.

Зокрема, його положеннями передбачено, що за документ, який засвідчує родинні стосунки, приймаються паспорт, свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб, а також рішення суду (пункт 2.16 розділу II Порядку № 3-1).

При цьому, суд вказує на те, що Порядок № 3-1 не змінює матеріальних умов призначення пенсії, встановлених Законом № 2262-XII, а лише визначає, які документи можуть підтверджувати вже передбачені законом види родинних відносин (зокрема – подружні).

У постанові від 31.10.2019 у справі № 461/3169/17 Верховний Суд, тлумачачи статтю 36 Закону № 1058-IV та норми Сімейного кодексу України, зазначив, що: поняття «чоловік» та «дружина» у пенсійному законодавстві означає саме подружжя, шлюб якого зареєстрований у встановленому законом порядку; фактичні шлюбні відносини (проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу) не є тотожними статусу подружжя; встановлення судом факту проживання однією сім`єю не легітимізує правове становище такої пари як подружжя для цілей призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника.

У постанові від 23.01.2020 у справі № 804/1501/18 Верховний Суд узагальнив підхід до права осіб, які проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на пенсію у зв`язку з втратою годувальника, та підтвердив, що такі особи не є подружжям у розумінні пенсійного законодавства й не мають права на цю пенсію виключно з підстав фактичного проживання.

Верховний Суд, розглядаючи питання про статус члена сім`ї загиблого військовослужбовця для цілей отримання відповідного посвідчення та соціальних гарантій, у постанові від 06.07.2022 у справі № 809/1346/17 наголосив, що коло осіб, які мають право на такі виплати і статус, визначається спеціальним законом і є вичерпним, а встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу само по собі не створює статусу «одного з подружжя».

У постанові від 10.03.2015 у справі № 21-615а14 Верховний Суд України дійшов висновку, що перелік непрацездатних членів сім`ї, яким може бути призначена пенсія у зв`язку з втратою годувальника, є поосібним і вичерпним, а суди не вправі розширювати його шляхом аналогії чи тлумачення інших норм.

У постанові від 24.02.2025 у справі № 240/12904/23 Верховний Суд, узагальнюючи попередню практику, прямо зазначив, що: у розумінні статті 30 Закону № 2262-XII та статті 36 Закону № 1058-IV право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника мають чоловік або дружина, які на момент смерті годувальника перебували з ним у зареєстрованому шлюбі; жінка або чоловік, які на час смерті померлого годувальника лише проживали з ним однією сім`єю без реєстрації шлюбу, не є подружжям і не набувають права на пенсію у зв`язку з втратою годувальника.

Суд вказує на те, що зазначена постанова від 24.02.2025 ухвалена Верховним Судом вже після прийняття оскаржуваного рішення відповідача від 18.02.2025, однак вона не змінює законодавчого регулювання, а узагальнює та підтверджує підхід, який послідовно формувався Верховним Судом і Верховним Судом України починаючи щонайменше з 2015 року.

Отже, на підставі встановлених обставин суд виходить із такого: шлюб між позивачем та ОСОБА_2 розірвано у 2021 році; смерть ОСОБА_2 настала ІНФОРМАЦІЯ_1 ; на момент його смерті зареєстрованого шлюбу між ним та позивачем не існувало, що підтверджується документами актів цивільного стану та не заперечується позивачем.

Відповідно до положень статті 21 Сімейного кодексу України, проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду від 06.11.2024 у справі № 676/2928/24 встановлює лише факт проживання позивача з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, але не констатує існування між ними зареєстрованого шлюбу або іншого статусу, тотожного подружжю в розумінні сімейного та пенсійного законодавства.

Отже, суд виходить з того, що станом на момент смерті померлого годувальника і на момент прийняття відповідачем оскаржуваного рішення позивач не була “дружиною” ОСОБА_2 у юридичному сенсі, а отже, не може розглядатися як “дружина” у значенні частини четвертої статті 30 Закону № 2262-XII.

Як зазначено вище, частина четверта статті 30 Закону № 2262-XII встановлює вичерпний перелік непрацездатних членів сім`ї, які можуть мати право на пенсію в разі втрати годувальника (діти, батьки, дружина (чоловік), дід, бабуся, брат, сестра тощо).

У той же час, позивач: не є дитиною, батьком, дідом, бабусею, братом чи сестрою померлого годувальника; не є дружиною в розумінні сімейного законодавства на момент смерті ОСОБА_2 .

Отже, позивач не входить до переліку осіб, прямо визначених у частині четвертій статті 30 Закону № 2262-XII, які можуть бути непрацездатними членами сім`ї для цілей призначення пенсії в разі втрати годувальника.

Наявність у позивача статусу особи з інвалідністю (непрацездатності) сама по собі не створює права на відповідний вид пенсії, якщо особа не належить до кола членів сім`ї померлого годувальника, прямо передбачених законом.

Стаття 31 Закону № 2262-XII про перебування на утриманні лише уточнює умови реалізації права для членів сім`ї, але не доповнює перелік таких членів.

Тобто навіть якщо припустити, що позивач фактично перебувала на утриманні померлого військовослужбовця, це не може компенсувати відсутність її у вичерпному переліку осіб, зазначеному в статті 30.

Такий підхід узгоджується з наведеними вище висновками Верховного Суду України у справі № 21-615а14 та Верховного Суду у справах № 461/3169/17, № 804/1501/18, № 240/12904/23.

Позивач обґрунтовує свої вимоги, зокрема, тим, що Порядок № 3-1, серед документів для підтвердження родинних відносин, передбачає, зокрема, рішення суду, а тому, рішення від 06.11.2024 року, на її думку, повинно було бути враховано відповідачем як належний документ, що підтверджує її право на пенсію в разі втрати годувальника.

Суд погоджується, що рішення суду може бути належним документом, який підтверджує певні родинні стосунки для цілей призначення пенсії.

Однак: Порядок № 3-1 не змінює коло осіб, яким може призначатися пенсія в разі втрати годувальника; це коло визначене саме Законом № 2262-XII; рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду від 06.11.2024 встановлює лише факт спільного проживання без реєстрації шлюбу, а не факт перебування в зареєстрованому шлюбі; відповідно до статті 21 Сімейного кодексу України, таке проживання не є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя, а отже, саме по собі не може перетворити позивача на «дружину» в розумінні Закону № 2262-XII.

Отже, навіть визнаючи, що рішення суду підтверджує наявність сімейного (фактичного) зв`язку між позивачем та загиблим військовослужбовцем, суд констатує, що такий зв`язок не тотожний статусу подружжя і не дає підстав для віднесення позивача до категорії осіб, перелічених у частині четвертій статті 30 Закону № 2262-XII.

Оцінюючи правомірність рішення відповідача з огляду на наведені вище мотиви, суд вказує на таке.

Як зазначено вище, спірне рішення відповідача від 18.02.2025 № 399 мотивоване тим, що: між позивачем та ОСОБА_2 відсутній зареєстрований шлюб на момент смерті; надане рішення суду про проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу не є документом, який підтверджує статус дружини, у розумінні пенсійного законодавства; у зв`язку з цим відсутні підстави для призначення позивачу пенсії в разі втрати годувальника.

Суд, здійснюючи ретроспективний контроль, виходить лише з цих мотивів, оскільки інших підстав для відмови у рішенні № 399 не наведено, й замінювати їх іншими підставами суд не вправі.

Враховуючи викладене вище нормативне регулювання та відповідну практику Верховного Суду, суд дійшов висновку, що: законодавство у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин, не передбачало права на пенсію в разі втрати годувальника для особи, яка на момент смерті годувальника не перебувала з ним у зареєстрованому шлюбі, а лише проживала однією сім`єю без реєстрації шлюбу; рішення суду про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу не може замінити собою факт укладення шлюбу і не перетворює фактичних партнерів на подружжя для цілей Закону № 2262-XII; віднесення позивача до кола непрацездатних членів сім`ї померлого годувальника, які мають право на відповідний вид пенсії, не ґрунтується на законі.

Отже, мотиви, покладені відповідачем в основу рішення від 18.02.2025 № 399, відповідають чинному на той момент законодавству та правовим позиціям Верховного Суду, а саме рішення прийняте: на підставі Закону № 2262-XII, Закону № 1058-IV та Порядку № 3-1; у межах повноважень органу Пенсійного фонду; у спосіб, передбачений законом; обґрунтовано, з урахуванням наданих документів та відсутності зареєстрованого шлюбу між позивачем і померлим годувальником на момент його смерті.

Підстав для висновку про протиправність цього рішення суд не вбачає.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання відповідача призначити їй пенсію з 11.06.2022 року, то суд вказує на таке.

Позивач просить зобов`язати відповідача призначити їй пенсію в разі втрати годувальника з 11.06.2022 року.

При цьому, ця вимога є похідною від вимоги про визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 18.02.2025 № 399.

Оскільки суд дійшов висновку, що: позивач не належить до кола осіб, які мають право на пенсію в разі втрати годувальника за Законом № 2262-XII; оскаржуване рішення ГУ ПФУ є правомірним; підстав для зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію, у тому числі з конкретної дати (11.06.2022), не існує.

За відсутності самого матеріального права на призначення пенсії питання про дату її початку не може бути вирішене судом на користь позивача.

З огляду на встановлені обставини справи, норми матеріального права у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин, а також практику Верховного Суду, зазначену вище, суд доходить таких висновків.

Позивач не є “дружиною” загиблого військовослужбовця у розумінні статті 30 Закону № 2262-XII та статті 36 Закону № 1058-IV станом на дату його смерті – ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки шлюб між ними був розірваний у 2021 році, а подальше проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу не є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Позивач не належить до жодної з категорій непрацездатних членів сім`ї, перелічених у частині четвертій статті 30 Закону № 2262-XII, перелік яких є вичерпним, а тому, не має права на пенсію в разі втрати годувальника за цим Законом.

Рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду від 06.11.2024 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу не змінює відсутності зареєстрованого шлюбу і не може вважатися документом, який підтверджує статус позивача як дружини в розумінні Закону № 2262-XII.

Рішення ГУ ПФУ в Хмельницькій області від 18.02.2025 № 399 прийнято на законних підставах, із дотриманням критеріїв правомірності, визначених частиною другою статті 2 КАС України, і тому не є протиправним.

У зв`язку з цим, позовні вимоги в цій справі задоволенню не підлягають.

Інші аргументи позивача не спростовують висновків суду за результатами розгляду справи, які зазначені вище.

Щодо інших доводів позивача, суд також зазначає, що у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін.

Підстави для розподілу судових витрат у цій справі відсутні.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 )

Відповідач:Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (вул. Гната Чекірди, 10,м. Хмельницький,Хмельницька обл., Хмельницький р-н,29013 , код ЄДРПОУ - 21318350)

Головуючий суддя Є.В. Печений