Рішення від 19 січня 2026 р. у справі №500/4200/25 — Тернопільський окружний адміністративний суд

Суд: Тернопільський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військової служби

Дата: 19 січня 2026 р.

Справа: №500/4200/25

Суддя: Подлісна Ірина Миколаївна

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/4200/25

20 січня 2026 рокум.Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі:

головуючої судді Подлісної І.М.

за участю:

секретаря судового засідання Щепанюк Ю.Ю.

позивача ОСОБА_1

представника позивача Черничинець С.П.

представника відповідача Романюк М.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Комісії з питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Тернопільського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Комісії з питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_3 , в порушення вимог пункту 5 частини 1 статті 23 не враховано наявність дитини з інвалідністю віком до 18 років. ІНФОРМАЦІЯ_3 допущено бездіяльність у перевірці достовірних даних про підстави отримання відстрочки та не інформування ОСОБА_1 про результати розгляду заяви про продовження дії відстрочки.

За таких підстав, згідно вимог п. 5 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані жінки та чоловіки, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, які виховують дитину з інвалідністю віком до 18 років.

ІНФОРМАЦІЯ_3 незаконно відмовлено ОСОБА_1 у наданні відстрочки, не надано можливості оскаржити вказану відмову, чим порушено його законні права.

ІНФОРМАЦІЯ_3 , при здійсненні 25.06.2025-26.06.2025 мобілізаційних дій відносно ОСОБА_1 та включення його до наказу про призов діяв не в межах та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а отже, протиправно.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26.06.2025 № 189 солдата ОСОБА_1 , військовослужбовця призваного під час мобілізації, який прибув 26.06.2025 для проходження перепідготовки за новою військово-обліковою спеціальністю, з 26.06.2025 зараховано до списків особового складу частини, на всі види забезпечення та призначено на посаду курсант.

Підставою для зарахування солдата ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та на всі види забезпечення став поіменний список ІНФОРМАЦІЯ_2 від 25.06.2025 №1699/3292, відповідно до якого вбачається, що військовозобов`язаний солдат ОСОБА_1 призваний ІНФОРМАЦІЯ_2 , отже є військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідачів, просив позов задовольнити повністю.

Ухвалою суду від 18.07.2025 року прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Даною ухвалою встановлено 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.

Ухвалою суду від 18.07.2025 витребувано у відповідача - Комісії з питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_1 рішення про відмову ОСОБА_1 у наданні відстрочки; у відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_2 наказ, яким ОСОБА_1 було призвано та направлено для проходження військової служби за мобілізацією до військової частини НОМЕР_1 ; у відповідача - Військової частини НОМЕР_1 наказ про зарахування ОСОБА_1 до особового складу Військової частини НОМЕР_1 . Витребувані докази відповідачу необхідно надати до Тернопільського окружного адміністративного суду до 01.08.2025.

Відповідач Військова частина НОМЕР_1 скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов через систему "Електронний суд" із відповідними письмовими доказами 29.07.2025. У відзиві відповідач не погоджується з позовними вимогами та доводами, викладеними в адміністративному позові, та в обґрунтування своїх заперечень зазначає наступне.

Підставою для зарахування солдата ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та на всі види забезпечення став поіменний список ІНФОРМАЦІЯ_2 від 25.06.2025 № 1699/3292, відповідно до якого вбачається, що військовозобов`язаний солдат ОСОБА_1 призваний ІНФОРМАЦІЯ_2 , отже є військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період.

А тому, представник відповідача вважає, що наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26.06.2025 № 189 є законним, виданим в межах законодавства, яке регулює питання проходження військової служби.

В той же час, приписами статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено випадки (підстави), наявність яких дає особі право на звільнення від призову на військову службу під час мобілізації (тобто відстрочка).

На думку відповідача зобов`язання військової частини НОМЕР_1 ухвалити рішення про звільнення від проходження військової служби можливе для застосування саме під час розгляду питання надання особі відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, що за нормами Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України затверджено Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, не належить до повноважень військової частини НОМЕР_1 .

Наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 26.06.2025 № 189 в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 є чинним та законним.

Така підстава як звільнення в зв`язку із скасуванням первинного документу, від якого є похідним наказ про зарахування до списків особового складу військової частини - відсутня у статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», тому у ОСОБА_1 відсутні підстави для звільнення з військової служби з підстав, передбачених ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а у військової частини НОМЕР_1 відсутній законодавчо передбачений механізм прийняття рішення щодо звільнення ОСОБА_1 від проходження військової служби.

На підставі викладеного просив в задоволенні позову відмовити.

Ухвалою суду від 18.09.2025 продовжено строк розгляду справи на 2 місяці.

Ухвалою суду від 18.09.2025 ухвалено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін у судове засідання та призначено судове засідання на 21.10.2025 о 10:45 год.

Відповідач ІНФОРМАЦІЯ_4 скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов до суду із відповідними письмовими доказами 22.09.2025. У відзиві відповідач не погоджується з позовними вимогами та доводами, викладеними в адміністративному позові, та в обґрунтування своїх заперечень зазначає наступне.

На адресу Відповідача 15 травня 2025 року надійшла заява про надання Позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та документами, які підтверджують у нього таке право.

Дана заява була направлена поштою, цінним листом з описом вкладення.

19 травня 2025 року Позивачу надано Лист про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період, у зв`язку недотриманням вимог пункту 58 Порядку №560 (за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на військовий, період військовозобов`язані (крім заброньованих) особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені у встановленому порядку, зазначені, у переліку згідно з додатком 5).

Про прийняте рішення позивача проінформовано листом ІНФОРМАЦІЯ_1 у виді повідомлення від 19.05.2025 № 3355.

25 червня 2025 року Позивач прибув до ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 як такий, що підлягає призову на військову службу по мобілізації.

Під час уточнення військово-облікових даних встановлено, що Позивач перебуває на військовому обліку військовозобов`язаних у ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Військово-лікарською комісією при ІНФОРМАЦІЯ_1 проведено медичний огляд позивача та на підставі графи II Розкладу хвороб останнього визнано придатним до військової служби.

На підставі викладеного, наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 №178 позивач був призваний на військову службу під час мобілізації на особливий період та зарахований в команду 2641, і направлений у розпорядження командира військової частини № НОМЕР_3 .

Відтак, заявлені позовні вимоги до ІНФОРМАЦІЯ_2 є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Ухвалою суду від 17.10.2025 доручено Тернопільському окружному адміністративному суду забезпечити проведення судового засідання на 21 жовтня 2025 року о 10:45 год. в режимі відеоконференції.

Ухвалою суду від 21.10.2025 залучено Військову частину НОМЕР_2 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ) як співвідповідача до участі в справі за позовом ОСОБА_1 до Комісії з питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії. Відкладено розгляд справи на 12 листопада 2025 року о 11:00 год. та доручено Тернопільському окружному адміністративному суду забезпечити проведення судового засідання на 12 листопада 2025 року о 11:00 год. в режимі відеоконференції.

Відповідач Військова частина НОМЕР_2 скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов через систему "Електронний суд" із відповідними письмовими доказами 03.11.2025. У відзиві відповідач не погоджується з позовними вимогами та доводами, викладеними в адміністративному позові, та в обґрунтування своїх заперечень зазначає наступне.

Позивач був мобілізований ІНФОРМАЦІЯ_2 та, відповідно до поіменного списку Відповідача-2 від 25.06.2025 №1699/3292, відправлений до Відповідача-3. Наказом Відповідача-3 (по стройовій частині) від 26.06.2025 №189 Позивач вважається таким, що справи та посаду прийняв, зарахований на всі види забезпечення та приступив до виконання своїх обов`язків. У Відповідача-3 Позивач проходив підготовку (перепідготовку) за новою військово-обліковою спеціальністю.

Таким чином, Відповідач-3 при прийнятті наказу від 26.06.2025 року №189, яким Позивача зараховано до списків особового складу військової частини, діяв у відповідності до п.14 Розділу ІІ Інструкції №280, внаслідок чого відсутні підстави для визнання протиправним та скасування вказаного наказу.

В подальшому, відповідно до поіменного списку військовослужбовців №6062 від 19.08.2025 та наказу Відповідача-3 від 19.08.2025 №246, на підставі розпорядження Генерального штабу Збройних Сил України від 15.08.2025 № 300/ПУ/3426/П/дск Позивач вибув до Відповідача-4 та призначений на посаду у розпорядження командира військової частини НОМЕР_2 .

Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 20.08.2025 № 163-РС Позивач призначений на посаду гранатометника механізованого відділення механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону та, відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 20.08.2025 №237, Позивач з 20.08.2025 вважається таким, що справи та посаду прийняв, зарахований на всі види забезпечення та приступив до виконання своїх обов`язків.

Отже, командир військової частини НОМЕР_2 при прийнятті наказу від (по стройовій частині) від 20.08.2025 №237, яким Позивача зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 , як і командир військової частини НОМЕР_1 , діяв виключно у відповідності до вимог Інструкції №280 та розпоряджень вищого начальника (в даному конкретному випадку - це Начальник Генерального штабу), внаслідок чого відсутні підстави для визнання протиправним та скасування вказаного наказу.

На підставі викладеного просив в задоволенні позову відмовити.

07.11.2025 до Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла через систему "Електронний суд" відповідь на відзив від представника позивача, відповідно до якої вказано на безпідставність та необґрунтованість відзиву відповідача, оскільки зазначені в ньому відомості не відповідають дійсності.

Виданням оскаржуваного наказу ІНФОРМАЦІЯ_1 в частині призову та направлення ОСОБА_1 , на військову службу за призовом по мобілізації на особливий період було порушено його права, оскільки він має право на відстрочку за п. 5 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", так як є батьком, який виховує дитину з інвалідністю віком до 18 років, що підтверджується свідоцтвом про народження дитини та Медичним висновком № 317 від 08.11.2022.

Своїм правом на відстрочку ОСОБА_1 скористався. Неодноразово позивач подавав заяву на відстрочу/продовження дії відстрочки. Щоразу йому надавали відстрочку від мобілізації. Він неодноразово повідомляв представників ІНФОРМАЦІЯ_1 , що має право на відстрочку і прийшов за рішенням, проте жодної відповіді не отримав.

Окрім цього, рішення про надання відстрочок ОСОБА_1 до 11.08.2024р., до 09.11.2024р., до 07.02.2025р., до 09.05.2025р., які відображались в Резерв + у визначеному чинним законодавством порядку не скасовувались. Відтак, представник позивача просила позов задовольнити.

Ухвалою суду від 12.11.2025, постановленою в судовому засіданні, згідно ч.7, 8 ст.243 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) відкладено розгляд справи на 09.12.2025 о 11:30 год.

Представником відповідача ІНФОРМАЦІЯ_2 надіслано через систему "Електронний суд" додаткові пояснення по справі.

Ухвалою суду від 09.12.2025, постановленою в судовому засіданні, згідно ч.7, 8 ст.243 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) оголошено перерву до 16.12.2025 о 11:00 год. для підготовки до надання нових пояснень по справі.

Ухвалою суду від 16.12.2025, постановленою в судовому засіданні, згідно ч.7, 8 ст.243 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) оголошено перерву до 20.01.2025 о 11:00 год.

Позивач та його представник в судовому засіданні позов підтримали, просили позовні вимоги задовольнити повністю.

Представник відповідача Військової частини НОМЕР_1 в судовому засіданні в режимі відеоконференції адміністративний позов не визнав з підстав, викладених у відзиві на позов, просив у його задоволенні відмовити повністю.

Представники відповідачів Комісії з питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , Військової частини НОМЕР_2 в судове засідання не з`явилися, однак надіслали заяви про розгляд справи без їх участі.

Заслухавши сторін, дослідивши подані до суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , перебував на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивач мав право на відстрочку за п. 5 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", так як є батьком, який виховує дитину з інвалідністю віком до 18 років, що підтверджується свідоцтвом про народження дитини та Медичним висновком № 317 від 08.11.2022.

15 травня 2025 року позивач надіслав заяву на адресу відповідача ІНФОРМАЦІЯ_2 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та документами, які підтверджують у нього таке право.

Дана заява була направлена поштою, цінним листом з описом вкладення.

Станом на 25.06.2025 йому не надходила відповідь з рішенням про надання відстрочки, тому він вирішив з`ясувати причину, прибувши особисто до ІНФОРМАЦІЯ_1 близько 10:00 25.06.2025.

В ІНФОРМАЦІЯ_1 йому спочатку сказали, що потрібно пройти ВЛК, а після проходження ВЛК, нічого не пояснюючи, не дозволяли вийти за межі приміщення.

Позивач неодноразово повідомляв представників ІНФОРМАЦІЯ_1 , що має право на відстрочку і прийшов за рішенням, проте жодної відповіді не отримав.

Позивач вважає, що ІНФОРМАЦІЯ_3 , в порушення вимог пункту 5 частини 1 статті 23 не враховано наявність дитини з інвалідністю віком до 18 років.

Порушення прав ОСОБА_1 відбулося внаслідок видання протиправного наказу начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 про призов на військову службу під час мобілізації.

Не погодившись із відмовою ІНФОРМАЦІЯ_1 у наданні відстрочки, а в подальшому із призовом на військову службу та зарахуванням його до військової частини, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Визначаючись щодо спірних правовідносин, що виникли між сторонами, суд виходив з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі – Закон № 2232-ХІІ, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно із частиною 1 статті 1 Закону № 2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Частина 2 статті 1 Закону № 2232-ХІІ передбачає, що військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Відповідно до частини 2 статті 2 цього Закону проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.

Згідно з частиною 5 статті 1 Закону № 2232-ХІІ від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.

За змістом частини 9 статті 1 Закону № 2232-ХІІ щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії:

допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік;

призовники - особи, які взяті на військовий облік;

військовослужбовці - особи, які проходять військову службу;

військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави;

резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Згідно з частиною 1 статті 39 Закону № 2232-ХІІ призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов`язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації, незалежно від місця їх перебування на військовому обліку.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів регулює Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII (далі – Закон № 3543-XII, у редакції від 07.09.2024, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Статтею 1 Закону № 3543-ХІІ визначено, що:

мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано;

особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій.

Відповідно до частини 2 статті 4 Закону № 3543-XII загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

Згідно з частиною 5 статті 4 Закону № 3543-XII вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення.

За змістом статті 2 Закону № 3543-XII правовою основою мобілізаційної підготовки та мобілізації є Конституція України, Закон України «Про оборону України», цей та інші закони України, а також видані відповідно до них нормативно-правові акти.

Відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан.

Указом Президента України № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.

Пунктом 8 цього Указу визначено місцевим органам виконавчої влади у взаємодії з територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, за участю органів місцевого самоврядування та із залученням підприємств, установ та організацій усіх форм власності, фізичних осіб - підприємців організувати та забезпечити в установленому порядку:

1) своєчасне оповіщення і прибуття громадян, які призиваються на військову службу, прибуття техніки на збірні пункти та у військові частини;

2) здійснення призову військовозобов`язаних, резервістів на військову службу, їх доставки до військових частин та установ Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших військових формувань України;

3) виділення тимчасово будівель, споруд, земельних ділянок, транспортних та інших матеріально-технічних засобів, надання послуг Збройним Силам України, Національній гвардії України, Службі безпеки України, Державній прикордонній службі України, Державній спеціальній службі транспорту, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України та іншим військовим формуванням України відповідно до мобілізаційних планів.

На час виникнення спірних правовідносин та на дату ухвалення рішення у цій справі на території України продовжує діяти воєнний стан.

Відповідно до частини 5 статті 22 Закону № 3543-ХІІ призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів розвідувальних органів України - відповідний підрозділ розвідувальних органів України, осіб, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Статтею 23 Закону № 3543-XII встановлено вичерпний перелік осіб, яким надається відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації та перелік осіб, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Згідно вимог п. 5 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані жінки та чоловіки, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, які виховують дитину з інвалідністю віком до 18 років.

Частина 7 цієї ж статті передбачає, що перевірка підстав щодо надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки.

Відповідно до частини 5 статті 22 Закону № 3543-ХІІ порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період визначається Кабінетом Міністрів України.

Цей порядок визначає:

механізм реалізації повноважень та взаємодію між місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від підпорядкування і форми власності, органами військового управління, органами та підрозділами, що входять до системи поліції, та посадовими особами територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки з організації проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період;

порядок оповіщення військовозобов`язаних та резервістів, їх прибуття до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, військових частин Збройних Сил України, інших військових формувань, Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України чи відповідного підрозділу розвідувальних органів України;

процедуру перевірки військово-облікових документів громадян, уточнення персональних даних військовозобов`язаних та резервістів та внесення відповідних змін у військово-облікові документи;

порядок надання військовозобов`язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення;

організацію медичного огляду військовозобов`язаних та резервістів;

процедури оформлення призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період;

механізм відправлення військовозобов`язаних та резервістів до місць проходження військової служби.

На підставі вказаної частини 5 статті 22 Закону № 3543-ХІІ, Кабінет Міністрів України затвердив постановою від 16.05.2024 № 560 Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі – Порядок № 560, в редакції від 04.10.2024, чинній на момент виникнення спірних правовідносин – подання заяви на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період від 11.12.2024).

Абзацом 1 та 2 пункту 58 Порядку № 560 визначено, що за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу (військовозобов`язані СБУ чи розвідувальних органів - голові Комісії в Центральному управлінні або регіональному органі СБУ чи відповідному розвідувальному органі) за місцем перебування на військовому обліку заяву за формою згідно з додатком 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5.

Під час подання заяви військовозобов`язаний пред`являє військово-обліковий документ (військово-обліковий документ в електронній формі). Заява військовозобов`язаного підлягає обов`язковій реєстрації в день її подання.

Як стверджує представник позивача, ОСОБА_1 звертався до ІНФОРМАЦІЯ_2 із заявою про оформлення відстрочки на підставі п. 5 ч.І ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» із відповідним пакетом документів.

19 травня 2025 року листом ІНФОРМАЦІЯ_2 відмовлено у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період, у зв`язку недотриманням вимог пункту 58 Порядку №560 (за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на військовий, період військовозобов`язані (крім заброньованих) особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені у встановленому порядку, зазначені, у переліку згідно з додатком 5).

В той же час, важливим моментом у даних спірних правовідносинах виступають наступні обставини.

З аналогічних підстав, керуючись п. 5 ч.І ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», ОСОБА_1 вже неодноразово надавалась відстрочка, що підтверджується рішеннями про надання відстрочок до 11.08.2024, до 09.11.2024, до 07.02.2025, до 09.05.2025, які відображались в Резерв + та у визначеному чинним законодавством порядку не скасовувались.

З огляду на наведене, суд доходить висновку, що позивач дотримався встановленої Порядком № 560 процедури для вирішення питання про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період з підстави, визначеної пунктом 5 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII.

Відповідно до пункту 57 Порядку № 560 для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі:

голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу);

члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров`я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).

За правилами пункту 60 Порядку № 560, комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.

Комісія зобов`язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.

На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.

Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв`язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.

У разі позитивного рішення військовозобов`язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.

У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов`язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.

До ухвалення комісією рішення військовозобов`язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Так, позивачем до заяви про відстрочку подавалися всі необхідні документи, зокрема свідоцтво про народження дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , серії НОМЕР_5 , медичний висновок №317 про дитину-інваліда віком до 18 років.

В той же час, суд зауважує, що з тих же аналогічних підстав, керуючись п. 5 ч.І ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», ОСОБА_1 вже неодноразово надавалися відстрочки, що підтверджується скрін-копіями військово-облікового документа із Резерву+.

Дана обставина серед іншого також підтверджує те, що у Позивача - ОСОБА_1 були наявні усі правові підстави для автоматичного продовження відстрочки.

Проте, у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 без достатніх законних (правових) підстав було відмовлено у наданні відстрочки, останнього протизаконно було мобілізовано до лав Збройних Сил України.

На підставі досліджених судом доказів, з урахуванням встановленого КАС України обов`язку доведення правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, суд висновує, що слід визнати протиправним та скасувати рішення №3355 від 19.05.2025 року ІНФОРМАЦІЯ_1 про відмову у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, так як позивач згідно п. 5 ч.І ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягав призову на військову службу під час мобілізації, як батько-вихователь, який виховує дитину з інвалідністю віком до 18 років.

Щодо вимог про визнання протиправним та скасування наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 в частині призову та направлення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , для проходження військової служби за мобілізацією до військової частини, суд зазначає таке.

Як встановлено судом та підтверджується належними доказами, ОСОБА_1 надіслав на адресу ІНФОРМАЦІЯ_2 із заявою, у якій просив розглянути заяву та оформити відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 5 частини 1 статті 23 Закону України «Про військову службу та мобілізацію» (а.с.5). Заява оформлена згідно постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560. До заяви були додані всі необхідні засвідчені копії документів, що підтверджують право на відстрочку.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що право на відстрочку від призову на військову службу повинно бути реалізоване військовозобов`язаним шляхом вчинення ним активних дій та оформлення його у відповідний спосіб уповноваженим органом (зокрема, районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки). При цьому реалізація такого права може бути здійснена лише до моменту набуття ним статусу військовослужбовця.

Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.01.2024 у справі № 280/6033/22, від 01.10.2024 у справі № 160/10728/23, від 01.10.2024 у справі № 200/4189/22, від 14.11.2024 у справі № 160/33822/23.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У правовідносинах, що склалися у справі, що розглядає суд, направлення позивачем на адресу ІНФОРМАЦІЯ_2 заяви та доданих до неї документів про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII, є проявом активних дій позивача для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Як вже зазначав суд, відповідно до пункту 60 Порядку № 560, комісія зобов`язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.

Відповідно до пункту 63 Порядку № 560 військовозобов`язані, які звернулися до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки з заявою про надання відстрочки, до прийняття рішення відповідною комісією не направляються для проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби.

Дана заява була направлена поштою, цінним листом з описом вкладення.

Конституційний Суд України, розвиваючи практику застосування статті 8 Основного Закону України, вказав, що верховенство права слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю над використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій держави. Верховенство права як нормативний ідеал, до якого має прагнути кожна система права, і як універсальний та інтегральний принцип права необхідно розглядати, зокрема, у контексті таких основоположних його складових: принцип законності, принцип юридичної визначеності, принцип справедливого суду. Верховенство права означає, що органи державної влади обмежені у своїх діях заздалегідь регламентованими та оголошеними правилами, які дають можливість передбачити заходи, що будуть застосовані в конкретних правовідносинах, і, відповідно, суб`єкт правозастосування може передбачати й планувати свої дії та розраховувати на очікуваний результат (абзаци 3, 4, 6 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 червня 2019 року №6-р/2019).

Юридичну визначеність необхідно розуміти через такі її складові: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (законні очікування). Таким чином, юридична визначеність передбачає, що законодавець повинен прагнути до чіткості та зрозумілості у викладенні норм права. Кожна особа відповідно до конкретних обставин має орієнтуватися в тому, яка саме норма права застосовується у певному випадку, та мати чітке розуміння щодо настання конкретних правових наслідків у відповідних правовідносинах з огляду на розумну та передбачувану стабільність норм права (абзаци 4-6 підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 20 червня 2019 року №6-р/2019).

Конституційний Суд України виходить із того, що принцип правової визначеності не виключає визнання за органом державної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними. Цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості у особи передбачати дії цих органів (абзац 3 підпункту 2.4 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 08 червня 2016 року №1-2/2016).

Верховний Суд в постанові від 18.01.2023 у справі № 580/1300/22 визначив підходи щодо застосування принципу «легітимних очікувань» (legitimate expectations):

«… 75. Також колегія суддів зазначає, що поняття «легітимні очікування», головним чином походять від англійського терміну «legitimate expectations» як розумні, небезпідставні або обґрунтовані очікування. У юридичній практиці зазначений термін також має такі альтернативні назви як правомірні, законні, розумні або виправдані сподівання.

76. Принцип легітимних очікувань широко застосовується у судовій практиці та ґрунтується на низці конституційних положень, які гарантують захист права власності (стаття 41 Конституції України) та передбачуваність (прогнозованість) законодавства, яким визначаються обмежувальні заходи (статті 22, 57, 58, 94 та 152 Конституції України). Реалізація принципу легітимних очікувань полягає у досягненні бажаного результату шляхом вчинення правомірних дій з огляду на заздалегідь передбачені ймовірні наслідки; втілення легітимних очікувань унеможливлюється, зокрема, у випадку, коли особа не може досягнути прогнозованого результату внаслідок зміни правової основи у такі строки, що не є розумними та обґрунтованими.

77. Принцип легітимних очікувань властивий, головним чином, для публічно-правових спорів, що вирішуються адміністративними судами, оскільки у сукупності з принципами правової визначеності та належного урядування створює надійну основу для гарантування реалізації в Україні основної ідеї/мети системи адміністративних судів, а саме, захисти «малої людини» від «великої держави», в особі її багаточисленних суб`єктів владних повноважень, які наділені множинністю повноважень та низкою механізмів владного примусу.

78. Легітимні очікування не можна ототожнювати із сподіваннями, що виникають на підставі особистого сприйняття або помилкової оцінки певних обставин чи правових норм; не можуть виникати легітимні очікування, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства; обов`язковою умовою, за наявності якої певне сподівання (вимога) особи набуває ознак легітимного очікування є те, що таке очікування (вимога) має належне правове підґрунтя, тобто наявне достатнє джерело для відповідного очікування (вимоги).

79. Правовим підґрунтям для виникнення в особи легітимного очікування можуть бути: норми права (законодавство), судова практика, акт індивідуальної дії, конкретне судове рішення, що набуло законної сили, або умови договору; відсутність у законі приписів щодо певного права, яке однак, слідує із загальних конституційних принципів або природного права, або відсутність закону, який визначає механізм реалізації такого права, не може свідчити про відсутність правового підґрунтя для виникнення в особи легітимного очікування щодо реалізації такого права…».

У спірних правовідносинах, ОСОБА_1 після направлення на адресу ІНФОРМАЦІЯ_2 заяви від 13.05.2025 з додатками про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі пункту 5 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», мав легітимні очікування не лише щодо вчасного прийняття Комісією з питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_2 за результатом розгляду його заяви рішення про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації (в семиденний строк з дня отримання заяви про відстрочку), але й щодо забезпечення дотримання територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки встановлених Порядком № 560 заборон на направлення його (позивача) для проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби та його призову до прийняття такого рішення.

Враховуючи, що обов`язок щодо перевірки наявності відстрочки від призову під час мобілізації на військову службу та підстав для її надання з метою недопущення протиправних дій щодо особи покладено на районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (частина 7 статті 23 Закону № 3543-XII), а тому ІНФОРМАЦІЯ_4 не виконав своїх обов`язків належним чином. На момент прийняття спірного наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 (з питань мобілізаційної підготовки, мобілізаційної готовності та мобілізації) від 25.06.2025 №178 «Про призов військовозобов`язаних на військову службу під час загальної мобілізації», позивач розпочав процес реалізації права на отримання відстрочки від призову, надіславши 13.05.2025 відповідну заяву, а отже не підлягав призову на військову службу під час мобілізації. Окрім того, ІНФОРМАЦІЯ_4 порушив процедуру проведення призову, встановлену Порядком № 560.

Ураховуючи викладене у сукупності, суд висновує про обґрунтованість позовних вимог у частині визнання протиправним та скасування наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 (з питань мобілізаційної підготовки, мобілізаційної готовності та мобілізації) від 25.06.2025 №178 «Про призов військовозобов`язаних на військову службу під час загальної мобілізації» в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, на особливий період до в/ч НОМЕР_1 .

Скасування даного свідчить про те, що начальником ТОМ ТЦК та СП прийнято незаконне рішення щодо відправлення позивача до військової частини НОМЕР_1 .

Представник військової частини НОМЕР_1 вважає, що наказ командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №189 від 26.06.2025 відповідає закону. Так, законодавство не передбачає іншої варіанту окрім, як видання наказу про призначення на посади курсанта, після винесення начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 (з питань мобілізаційної підготовки, мобілізаційної готовності та мобілізації) від 25.06.2025 №178 «Про призов військовозобов`язаних на військову службу під час загальної мобілізації» в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, на особливий період до в/ч НОМЕР_1 .

Як видно з матеріалів справи, на час подання позовної заяви позивач проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 , а пізніше був переведений у Військову частину НОМЕР_2 , де і зараз проходить службу, то рішення про прийняття рішення про звільнення від проходження військової служби ОСОБА_1 та виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу має приймати саме Військова частина НОМЕР_2 .

На переконання представника відповідача Військової частини НОМЕР_2 реалізація позивачем права на захист повинна здійснюватися шляхом подання рапорту про звільнення з військової служби з підстав, передбачених статтею 26 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу» із доєднанням документів, які підтверджують правову підставу для звільнення.

Суд уважає такі висновки відповідача Військової частини НОМЕР_2 помилковими, з огляду на таке.

Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов?язок та військову службу», військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах:

2) під час дії воєнного стану: а) за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі; б) за станом здоров`я: на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби або про тимчасову непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців; за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу); в) у зв`язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі або обмеження волі; г) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу); д) у зв`язку із звільненням з полону (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу); е) у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі (для осіб вищого офіцерського складу); з) у зв`язку із призначенням (обранням) на посаду або перебуванням на посаді судді, судді Конституційного Суду України, члена Вищої ради правосуддя, члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, керівника служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя, його заступника, дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя.

Згідно із пунктом 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов?язок та військову службу» військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах:

3) під час дії воєнного стану:

військовослужбовці-жінки - у зв`язку з вагітністю;

військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку;

дружина, якщо обоє із подружжя проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років;

перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці;

військовослужбовці, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України;

військовослужбовці, які є усиновлювачами, на утриманні яких перебуває (перебувають) дитина (діти), яка (які) до моменту усиновлення була (були) дитиною-сиротою (дітьми-сиротами) або дитиною (дітьми), позбавленою (позбавленими) батьківського піклування, віком до 18 років, опікунами, піклувальниками, прийомними батьками, батьками-вихователями, патронатними вихователями, на утриманні яких перебуває дитина-сирота (діти-сироти) або дитина (діти), позбавлена (позбавлені) батьківського піклування, віком до 18 років;

виховання військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років, у разі відсутності інших осіб, які зобов`язані її виховувати;

утримання військовослужбовцем повнолітньої дитини, яка є особою з інвалідністю I чи II групи;

виховання військовослужбовцем дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров`я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, але якій не встановлено інвалідність, за умови що такі особи не мають інших працездатних осіб, зобов`язаних відповідно до закону їх утримувати;

необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи;

необхідність здійснювати догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання, відсутності кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів, або за наявності у дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю III групи онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів;

необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи;

необхідність здійснювати постійний догляд за членом сім`ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I або II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи;

у зв`язку з необхідністю здійснення опіки над особою, визнаною судом недієздатною, за умови що за такою особою не здійснюється піклування (опіка) іншими особами;

якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі у антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану;

якщо їхнім близьким родичам (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) посмертно присвоєно звання Герой України за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народові, виявлені під час Революції Гідності (листопад 2013 року - лютий 2014 року).

Пунктом 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі – Положення № 1153/2008), передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Відповідно до пункту 225 Положення № 1153/2008, звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється: під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу":

у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Наведена процедура звільнення з військової служби стосується випадків, коли військовослужбовець призваний на військову службу за наявності для того законних підстав.

У такому разі, реалізація права на звільнення зі служби здійснюється згідно з описаною процедурою.

Підстави для відстрочки від призову під час мобілізації, які передбачені частиною 5 статті 23 Закону № 3543-ХІІ та звільнення з військової служби під час воєнного стану, які передбачені пункту 2 частини четвертої, пунктом 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу», не тотожні між собою, ані за своїм правовим змістом, ані за процедурою реалізації.

Так, особа яка має право на відстрочку з підстави передбаченої пунктом 5 частини першої статті 23 Закону № 3543-ХІІ (зміст цитувався вище), не може бути звільнена з військової служби у зв?язку із тим, що станом на час призову була наявність дитини з інвалідністю віком до 18 років.

Реалізація права на відстрочку, зокрема, з підстави передбаченої пунктом 5 частини першої статті 23 Закону № 3543-ХІІ є диспозитивним варіантом поведінки військовозобов`язаного. Тобто, якщо особа не реалізувала своє право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації або реалізувала із порушенням встановленої процедури, то вона підлягає призову на військову службу під час мобілізації на загальних підставах. У такому випадку, процедура мобілізації процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною – особа набуває статусу військовослужбовця і може бути звільнена у порядку, який цитувався судом вище. Разом з тим, коли військовозобов?язаний реалізував своє право на відстрочку відповідно до закону, але його право було проігноровано ТЦК та СП або у задоволенні поданої заяви відмовлено незаконно, то останній не може у випадку призову скористатись загальними підставами для звільнення військовослужбовця, позаяк останні, насамперед, містять інші правові підстави.

Останній випадок залишає порушені права особи без механізмів правового захисту, повністю демонтує систему правового захисту прав та свобод людини. Відтак, «незворотність мобілізації», є ознакою, яка притаманна випадкам, коли військовозобов?язаний маючи правові підстави для відстрочки ними в установленому порядку не скористався, або скористався, але з порушенням встановленої законом процедури.

З врахуванням наведеного суд вважає, що визнання протиправним та скасування наказу про призов громадянина України на військову службу під час мобілізації має своїми правовими наслідками: зміну правового статусу з військовослужбовця на військовозобов`язаного та протиправність решти актів індивідуальної дії (наказів), що пов`язані з проходженням ним військової служби, оскільки вони є похідними від відповідного наказу про призов.

Такий висновок передбачає обов`язкову оцінку наступних рішень суб`єктів по всьому ланцюгу правовідносин безпосередньо пов`язаних між собою, як похідних від первинного рішення, з якого всі наступні слідують, незважаючи навіть на правомірну поведінку учасників відносин, залучених на реалізацію такого протиправного рішення.

Юридичні наслідки порушень прав особи, допущені внаслідок протиправності рішення чи дій суб`єкта владних повноважень, породжує необхідність виправлення таких помилок як необхідний захід, який поверне сторін в правовий стан, що мав місце до моменту порушення.

Оскільки судом вище зроблено висновок про визнання протиправним та скасування наказу від 25.06.2025 № 178 "Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації та особливий період», то порушені права позивача підлягають поновленню також шляхом скасування наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 20.08.2025 року № 237 в частині зарахування до списків особового складу частини та на всі види забезпечення, призначення на посаду солдата ОСОБА_1 .

Щодо вимоги про зобов`язати військової частини НОМЕР_2 звільнити ОСОБА_1 з військової служби з подальшим виключенням його зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 , суд зазначає наступне.

Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 за №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. 10 п. 9)

Водночас, способи захисту права - це передбачені законом дії, що безпосередньо спрямовані на захист права. Такі дії є завершальними актами захисту у вигляді матеріально-правових дій або юрисдикційних дій щодо усунення перешкод на шляху здійснення суб`єктами своїх прав або припинення правопорушень, відновлення становища, яке існувало до порушення. Саме застосування конкретного способу захисту порушеного чи запереченого права і є результатом діяльності із захисту прав. Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист одним із способів, передбачених цією статтею. Частиною другою цієї статті встановлено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Подібні положення містить стаття 245 КАС України, яка врегульовує повноваження суду при вирішенні справи.

Застосування конкретного способу захисту права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оскарження. Тобто, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оскарження та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі №209/3085/20 (пункт 24), від 21 вересня 2022 року у справі №908/976/19 (підпункти 5.6, 5.9 пункту 5)). Згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу (тобто вирішення одного спору у декількох судових справах в одній чи декількох судових юрисдикціях) є неприпустимим.

Вирішення справи у суді в одному судовому процесі має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі №910/3009/18 (пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19 (підпункт 6.13 пункт 6), від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц (пункт 82), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 50), від 6 квітня 2021 року у справі №910/10011/19 (пункт 94), від 20 жовтня 2021 року у справі №9901/554/19 (пункт 19), від 08 лютого 2022 року у справі №209/3085/20 (пункт 24), від 21 вересня 2022 року у справі №908/976/190 (підпункт 5.6 пункту 5), від 22 вересня 2022 року у справі №462/5368/16-ц (пункт 44)). Інакше кажучи, не є ефективним той спосіб захисту, який у разі задоволення відповідного позову не відновлює повністю порушене, оспорюване право, а відповідне судове рішення створює передумови для іншого судового процесу, у якому буде відбуватися захист права позивача, чи таке рішення об`єктивно неможливо буде виконати.

Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. При цьому, захист прав здійснюється у разі їх порушення, і звернення до суду є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах. Тобто, рішення суду про задоволення позову повинно мати наслідком відновлення тих прав або інтересів, на порушення яких вказує позивач.

Отже, під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09 грудня 2019 року у справі №1740/1838/18, ухваленої у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду, від 15 квітня 2020 року у справі №712/11800/17.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 09 листопада 2023 року у справі №9901/459/21, від 09 листопада 2023 року у справі №990/41/23, від 01 вересня 2022 року у справі №990/46/22 також звернула увагу на те, що неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб`єктивних прав та обов`язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку. Таким чином, позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас належний захист прав та інтересів особи можливий лише в разі існування спірних правовідносин, тобто в разі встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин.

Отже, адміністративний суд, отримавши позовну заяву, повинен встановити наявність факту порушення права та застосувати конкретний спосіб захисту порушеного права, що залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, щоб суди не зосереджувалися на дослівній інтерпретації позовних вимог, а намагалися з`ясувати мету, для якої особа звернулася до суду, і за наявності підстав задовольняли саме ту вимогу, яка є ефективним способом захисту прав та інтересів позивача.

В спірному випадку, з огляду на встановлені судом обставини, основною метою подання цього позову ОСОБА_1 до суду є, зокрема, звільнення позивача з військової служби, тобто триваючого правого стану, як особи, яку всупереч вимог статті 23 Закону №3543-XII призвано на військову службу за мобілізацією під час дії воєнного стану.

Суд звертає увагу на те, що для ефективного поновлення порушеного права необхідно, щоб існував чіткий зв`язок між правопорушенням та способом захисту права. Тобто метою заявлених позовних вимог має бути усунення перешкод у здійсненні права, а її досягненням визначений спосіб захисту права, який би вичерпував себе.

Таким чином порушені права позивача підлягають захисту шляхом зобов`язання військову частину НОМЕР_2 звільнити ОСОБА_1 з військової служби, виключивши із списків особового складу.

Будь-який інший спосіб захисту, на переконання суду, не буде ефективним та справедливим, оскільки фактично допущені суб`єктом владних повноважень порушення будуть виправлятися за рахунок особи, щодо якої допущено порушення процедури.

Конституційний Суд України виходить із того, що принцип правової визначеності не виключає визнання за органом державної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними. Цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості у особи передбачати дії цих органів (абзац третій підпункту 2.4 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 08 червня 2016 року №1-2/2016).

Забезпечення реального та повного поновлення суб`єктивних прав позивача, які усувають правовий стан перебування на військовій службі, в даному випадку, не може бути віднесено до дискреційних повноважень військової частини в підпорядкуванні якої перебуває ОСОБА_1 , а тому зобов`язання військову частину звільнити останнього з військової служби є механізмом запобігання зловживанню повноваженнями суб`єктом владних повноважень.

Щодо позовної вимоги позивача про зобов`язання військової частини НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення від проходження військової служби ОСОБА_1 та виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , то суд зазначає, що на час подання позовної заяви позивач проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 , а пізніше був переведений у Військову частину НОМЕР_2 , де і зараз проходить службу, то рішення про прийняття рішення про звільнення від проходження військової служби ОСОБА_1 та виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу має приймати саме Військова частина НОМЕР_2 . А тому в задоволенні даної вимоги слід відмовити.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (частини 1, 2 статті 77 КАС України).

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що оскарженні рішення відповідачів не відповідають вимогам ч.2, ст. 2 КАС України, підлягають визнанню протиправними та скасуванню, а позовні вимоги до часткового задоволення.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для відшкодування судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення №3355 від 19.05.2025 року ІНФОРМАЦІЯ_2 про відмову у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 (з питань мобілізаційної підготовки, мобілізаційної готовності та мобілізації) №178 від 25.06.2025 в частині призову та направлення ОСОБА_1 для проходження військової служби за мобілізацію до військової частини НОМЕР_1 .

Визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 20.08.2025 року №237 в частині зарахування до списків особового складу частини та на всі види забезпечення, призначення на посаду солдата ОСОБА_1 .

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 звільнити ОСОБА_1 з військової служби, виключивши із списків особового складу.

В задоволенні решти вимог до військової частини НОМЕР_1 відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 26 січня 2026 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_3 код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_6 );

відповідач:

- Комісія з питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_1 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_4 код ЄДРПОУ/РНОКПП );

- ІНФОРМАЦІЯ_4 (місцезнаходження: АДРЕСА_4 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_7 );

- Військова частина НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_5 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_8 );

- Військова частина НОМЕР_2 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ).

Головуючий суддя Подлісна І.М.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua