Рішення від 26 січня 2026 р. у справі №420/41314/25 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/41314/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скупінської О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду 05.11.2025 надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій позивач просить суд:

1. Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 , які полягають у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів даних про порушення правил військового обліку ОСОБА_1 ;

2. Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів даних про порушення ОСОБА_1 правил військового обліку.

В обгрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що у мобільному застосунку військовозобов`язаного з`явилось повідомлення, що 15.11.2024 за поданням ІНФОРМАЦІЯ_4 він був оголошений в розшук для складання протоколу за несвоєчасне уточнення даних. 07.10.2025 відповідачем була отримана заява позивача, який повідомив про вибуття 10.01.2022 за межі України, за викладенням обставин та приєднанням доказів, які виключали інкриміновані йому порушення. 23.10.2025 на електронну адресу відповідача був спрямований адвокатський запит щодо відпрацювання заяви позивача.

11.11.2025 за вих. № ВОБ/21696 від відповідача була отримана відповідь про оголошення позивача в «адміністративний розшук» з метою адміністративного затримання і доставлення для складання протоколу про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, та пропозицією з`явитись до відповідача для участі в розгляді адміністративної справи, навіть інформації про перебування позивача за кордоном взагалі не існувало.

12.11.2025 на електронну адресу відповідача був спрямований адвокатський запит на підставі вищезгаданої відповіді за вих. № ВОБ/21696 від 11.11.2025, на який не відбулось жодного реагування у встановлений законом строк. Одночасно був направлений адвокатський запит на електронну адресу ВП № 1 ОРУП № 1 ГУНП в Одеській області стосовно «адміністративного розшуку» позивача.

17.11.2025 за вих. № 258671-2025 від ВП № 1 ОРУП № 1 ГУНП в Одеській області надійшла відповідь на адвокатський запит, в якій жоден розшук відносно позивача підтверджений не був. 15.11.2025, так і не надавши відповідь на адвокатський запит від 12.11.2025р. щодо підстав та повноважень на оголошення в «адміністративний розшук», тобто за спливом строку притягнення до адміністративної відповідальності за ст. 210-1 КУпАП, відповідач знову нібито відкрив справу про адміністративне правопорушення, але вже через порушення правил військового обліку (неприбуття за повісткою) з пропозицією визнати провину і сплатити штраф.

29.11.2025 на електронну адресу відповідача був спрямований адвокатський запит для отримання наступної інформації, передбаченої Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженим постановою КМУ від 16.05.2024р. № 560, а саме:

- у який спосіб формувалась повістка на ім`я військовозобов`язаного ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , тобто: за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів або на бланку; реєстраційний номер повістки на ім`я військовозобов`язаного ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ,

- а також інформацію про його фіксацію в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів або Журналі реєстрації виданих для оповіщення повісток;

- якими засобами зв`язку та на яку адресу була спрямована повістка, зважаючи на отримане 07.10.2025р. повідомлення військовозобов`язаного ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , про перебування за межами України через роботу у торговому флоті та про підтримання зв`язку з ним через його адвоката з приєднанням наданих законом повноважень;

- копії опису вкладення до поштового рекомендованого відправлення та копію повідомлення про вручення або копію не врученого поштового відправлення з проставленою у поштовому повідомленні відміткою про причини. Проте, на вказаний адвокатський запит відповіді також не надійшло.

Вважаючи таку бездіяльність протиправною, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Ухвалою судді від 16.12.2025 постановлено прийняти до розгляду позовну заяву та відкрити провадження у адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

14.01.2026 суд ухвалив позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – залишити без руху та зазначив, що заявлені позивачем вимоги не узгоджуються між собою; окрім того у заявлені основній вимозі не зазначено яку саме бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_4 оскаржує позивач та в чому полягає вказана бездіяльність.

19.01.2026 від представника позивача надійшла заява (вх. №ЕС/7062/26) про уточнення позовних вимог, а саме зазначивши їх наступним чином:

1. Визнати протиправною триваючу бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка полягає:

- у невиконанні як органом ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів владних повноважень по актуалізації персональних даних військовозобов`язаного ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_1 , в частині внесення відомостей про дату його виїзду за межі України ані на підставі особистої заяви військовозобов`язаного ОСОБА_1 та доданих до неї доказів, ані через електронну інформаційну взаємодію з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону;

- у невиконанні вимог, передбачених Приміткою до ст. 210 КУпАП, які виключають застосування до військовозобов`язаного ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_1 , адміністративної відповідальності;

- у невиконанні вимог по врученню повістки про виклик за наявності актуальної інформації про перебування військовозобов`язаного ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_1 , за межами України з 09.01.2022р;

2. Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_6 відкликати звернення до Національної поліції України для затримання і доставлення військовозобов`язаного ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_1 , засноване на протиправній триваючій бездіяльності щодо актуалізації персональної інформації про його перебування за межами України з 09.01.2022р. в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

22.01.2026 суд ухвалив продовжити розгляд справи №420/41314/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

22.01.2026 суд ухвалив заяву представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Дідуренко С.В. (вх. №ЕС/5332/26 від 14.01.2026) про виправлення описки – задовольнити.

Внести виправлення до 2 та 3 абзацу описової частини ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 16.12.2025 по справі № 420/41314/25, а саме викласти в такій редакції:

« 1. Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 по факту отриманої від військовозобов`язаного ОСОБА_1 інформації про працевлаштування за кордоном січня 2022 року;

2.Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_6 відкликати звернення до Національної поліції України для затримання і доставлення військовозобов`язаного ОСОБА_1 6 внаслідок неявки по не врученій повістці через працевлаштування за кордоном.».

Копія ухвали від 16.12.2025 була доставлена до електронного кабінету відповідача 16.12.2025, проте, ані у визначений в ухвалі строк, ані на момент розгляду справи відповідач своїм правом на надання відзиву на позовну заяву не скористався.

Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позов, наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 КАС України, судом встановлено такі факти та обставини.

Відповідно до паспорта громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_2 (а.с.23-39), ОСОБА_1 10.01.2022 виїхав за межі України.

Відповідно до даних з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, ОСОБА_1 є військовозобов`язаним та перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_7 (а.с.11-15, 59-61).

У зазначеному військово-обліковому документі міститься інформація, що ТЦК та СП 15.11.2024 звернувся до Нацполіції, щоб доставити ОСОБА_1 для складання протоколу. Причина: не уточнили дані до 16.07.2024. Причина: не прибули за повісткою до ТЦК та СП.

ОСОБА_1 скерував до ІНФОРМАЦІЯ_1 заяву від 25.09.2025 (а.с.18-22) у якій зазначив, що він 10.01.2022 виїхав за межі України та з того часу не перетинав державний кордон і не перебував на території України. Підкреслював, що через специфіку своєї професії мав уточнити свої облікові дані 25.07.2024, тобто на дев`ять днів пізніше, ніж було слід це зробити. Зазначав, що він не змінював свої персональні дані.

У заяві від 25.09.2025 ОСОБА_1 просив розібратись із ситуацією, що виникла помилково та прийняти відповідні заходи реагування про виключення його зі списку правопорушників та зняти з розшуку.

До заяви від 25.09.2025 заявник додав згенерований в електронному вигляді військово-обліковий документ: скріншот з мобільного за стосунку Резерв+; копію 1-2 сторінки паспорта громадянина України для виїзду за кордон; документи на підтвердження повноважень представника.

На адвокатський запит представника ОСОБА_1 щодо розгляду заяви від 25.09.2025, ІНФОРМАЦІЯ_6 скерував лист від 11.11.2025 №ВОІБ/21696 (а.с.51-52), у якому зазначив, що ОСОБА_1 порушив вимоги абзацу сьомого частини третьої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», абзацу четвертого підпункту 1 пункту 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України №3633-ІХ від 11.04.2024, який набрав чинності 18.05.2024, а саме перебуваючи на військовому обліку протягом 60 днів з дня набрання чинності цим Законом не уточнив свої персональні дані, у зв`язку з чим ОСОБА_1 було оголошено в адміністративний розшук за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП. Запропоновано ОСОБА_1 з`явитись до ІНФОРМАЦІЯ_1 для розгляду адміністративної справи.

На адвокатські запити від 12.11.2025 (а.с.53-57) представника ОСОБА_1 на адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 та ВП №1 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області щодо повноважень ІНФОРМАЦІЯ_1 оголошення в адміністративний розшук ОСОБА_1 , адресати надали відповіді.

Так, у листі від 17.11.22025 №258671-2025 (а.с.57) ВП №1 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області повідомило, що громадянина ОСОБА_1 було поставлено на облік інформаційно-комунікаційної системи «Інформаційний портал Національної поліції» підсистеми «Призовник, військовозобов`язаний, резервіст» ІНФОРМАЦІЯ_6 за електронним зверненням.

Доказів відповіді відповідача на адвокатський запит від 29.11.2025 щодо направлення повістки на прибуття до ТЦК та СП на адресу ОСОБА_1 , матеріали справи не містять.

Так вважаючи спірну бездіяльність протиправною, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду.

Вирішуючи дану справу, суд виходить з такого.

Щодо позовної вимоги визнати протиправною триваючу бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка полягає у невиконанні як органом ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів владних повноважень по актуалізації персональних даних військовозобов`язаного ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_1 , в частині внесення відомостей про дату його виїзду за межі України ані на підставі особистої заяви військовозобов`язаного ОСОБА_1 та доданих до неї доказів, ані через електронну інформаційну взаємодію з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, суд виходить з такого.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України «Про військову службу і військовий обов`язок».

Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями (частини перша-друга статті 1 Закону).

Виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки) (частина сьома статті 1 Закону України «Про військову службу і військовий обов`язок»).

Поняття та види, порядок ведення військового обліку, постановка на військовий облік, а також зняття та виключення з нього визначені статтями 33 - 37 Закону України «Про військову службу і військовий обов`язок».

У відповідності до частини першої статті 33 Закону України «Про військову службу і військовий обов`язок» усі військовозобов`язані та призовники підлягають військовому обліку.

Згідно з частиною третьою статті 33 Закону України «Про військову службу і військовий обов`язок» військовий облік усіх військовозобов`язаних та призовників провадиться за місцем їх проживання, а також за обсягами та деталізацією і поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний. Військовий облік військовозобов`язаних за призначенням поділяється на загальний і спеціальний.

Відповідно до пункту 3 частини шостої статті 37 Закону України «Про військову службу і військовий обов`язок», згідно якого виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які: визнані непридатними до військової служби.

У громадянина, якого виключено з військового обліку відповідно до пунктів 3 та 4 цієї частини, військово-обліковий документ не вилучається. До військово-облікового документа громадянина вносяться дані про виключення із військового обліку.

Механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - військовий облік) центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами (далі - державні органи), органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров`я незалежно від підпорядкування і форми власності (далі - підприємства, установи та організації), а також особливості ведення військового обліку громадян України, які постійно або тимчасово перебувають за кордоном визначені Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487 (далі - Порядок № 1487).

Відповідно до пункту 20 Порядку № 1487 військовий облік ведеться на підставі даних паспорта громадянина України та військово-облікових документів.

Для внесення запису/актуалізації даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів ними надаються персональні дані відповідно до вимог Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів».

Відповідно до пункту 79 Порядку № 1487 районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, зокрема: організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці; здійснюють взяття, зняття або виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у випадках, передбачених законодавством; проставляють у військово-облікових документах призовників, військовозобов`язаних та резервістів відповідні відмітки про взяття їх на військовий облік, зняття та виключення з нього; виконують функції з ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Згідно з частиною восьмою статті 5 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» органами ведення Реєстру є районні (об`єднані районні), міські (районні у місті, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України.

Згідно з ч. 9 ст. 5 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів», органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних.

Стаття 14 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» регламентує ведення Реєстру.

Так, ведення Реєстру включає:

1) внесення запису про призовників, військовозобов`язаних та резервістів до бази даних Реєстру для взяття на облік або при відновленні на військовому обліку з перевіркою відповідності персональних та службових даних призовників, військовозобов`язаних та резервістів існуючим обліковим даним;

2) внесення змін до персональних та службових даних призовників, військовозобов`язаних, резервістів на підставі відомостей органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, закладів освіти незалежно від підпорядкування і форми власності, а також відомостей, що подаються органу ведення Реєстру призовниками, військовозобов`язаними, резервістами;

3) знищення повторного запису Реєстру в разі його виявлення.

Частиною 3 статті 14 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» визначено, що актуалізація бази даних Реєстру здійснюється на підставі відомостей, що вносяться органами ведення Реєстру, а також шляхом електронної інформаційної взаємодії (обміну відомостями) між Реєстром та інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, передбачені цією частиною.

При цьому, відповідно до п.15 ч.1 ст.7 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів», до персональних даних призовника, військовозобов`язаного та резервіста належать, у т.ч. відомості про дату виїзду за межі України та дату повернення на територію України.

Підсумовуючи наведене, з огляду на повідомлення ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_6 заявою від 25.09.2025 щодо дати виїзду його за межі України, враховуючи, що за наслідками такого повідомлення відповідачем дій про внесення змін до персональних даних ОСОБА_1 до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів внесено не було, як не була надана й відмова у внесенні таких змін, суд вбачає протиправну бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не розгляду відомостей ОСОБА_1 про дату виїзду за межі України з метою вирішення питання про внесення змін до персональних даних ОСОБА_1 з цього приводу до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Разом із цим, суд звертає увагу на поняття дискреційних повноважень, яке наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яку прийняв Комітет Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.

Згідно із позицією Верховного Суду, яка сформована, зокрема, у постановах від 13.02.2018 у справі № 361/7567/15-а, від 07.03.2018 у справі № 569/15527/16-а, від 20.03.2018 у справі № 461/2579/17, від 20.03.2018 у справі № 820/4554/17, від 03.04.2018 у справі №569/16681/16-а, від 12.04.2018 справі № 826/8803/15, від 21.06.2018 у справі № 274/1717/17, від 14.08.2018 у справі № 820/5134/17, від 17.10.2019 у справі № 826/521/16, від 30.03.2021 у справі № 400/1825/20, від 14.09.2021 у справі № 320/5007/20 та від 27.09.2021 у справі №380/8727/20, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними); відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею; завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади; принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно - дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності; перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі адміністративного судочинства; адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.

Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Отже, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Позиція Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 245 КАС України, а саме, щодо можливості зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, висловлена у постановах від 04.09.2021 у справі № 320/5007/20, від 14.09.2021 у справі №320/5007/20, від 23.12.2021 у справі № 480/4737/19 та від 13.10.2022 у справі №380/13558/21.

Також суд враховує правову позицію, що міститься, зокрема у постановах Верховного Суду від 10.09.2020 у справі № 806/965/17 та від 27.09.2021 у справі № 380/8727/20, відповідно до якої у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому особою дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення. Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання особою усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Таким чином, у випадку коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд може зобов`язати відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення, та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин.

Варто наголосити, що адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Зобов`язання позивача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи. Дійсно, у випадку невиконання обов`язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов`язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов`язання прийняти рішення.

Однак, як і будь-який інших спосіб захисту, зобов`язання відповідача прийняти рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Оскільки відповідач належним чином не розглянув заяву із повідомленням позивача про дату виїзду його за межі України, не надав оцінки доданим до неї документам та не прийняв будь-яке рішення, яке б породжувало для позивача юридичні наслідки, то суд в контексті спірних правовідносин вважає за необхідне зобов`язати відповідача розглянути по суті повідомлення позивача про зміну його персональних даних.

Враховуючи викладене, оцінивши достовірність та достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, відповідно до свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині визнати протиправною триваючу бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка полягає у невиконанні вимог, передбачених Приміткою до ст. 210 КУпАП, які виключають застосування до військовозобов`язаного ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_1 , адміністративної відповідальності, суд зазначає таке.

Суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з принципом диспозитивності, закріпленим статтею 9 КАС України, позивач сам вирішує, чи звертатися йому до суду з позовом, самостійно визначає зміст і обсяг позовних вимог, і користується при цьому повною свободою у межах визначених процесуальним законом механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для реалізації його прав.

Суд зазначає, що примітки до статей КУпАП є невід`ємною частиною норм права, що роз`яснюють, обмежують або доповнюють зміст статті.

В даному випадку, у даній справі не є предметом розгляду оскарження постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ст.210 КУпАП, а відтак спір щодо застосування (незастосування) відповідачем примітки до цієї статті, у контексті спірних правовідносин, є невірно обраним способом захисту порушеного права, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог у цій частині.

Щодо позовних вимог визнати протиправною триваючу бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка полягає у невиконанні вимог по врученню повістки про виклик за наявності актуальної інформації про перебування військовозобов`язаного ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_1 , за межами України з 09.01.2022, суд зазначає, що сторонами не доведено, а судом не встановлено, що взагалі відповідачем була направлена повістка про виклик до ТЦК та СП, що нівелює твердження позивача про невиконання вимог про її вручення.

Більш того, невиконанні вимог по врученню повістки про виклик жодним чином не впливає на права та інтереси позивача, а є доказом обставин, які у даній справі не є предметом спору, що є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позову також.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_6 відкликати звернення до Національної поліції України для затримання і доставлення військовозобов`язаного ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_1 , засноване на протиправній триваючій бездіяльності щодо актуалізації персональної інформації про його перебування за межами України з 09.01.2022р. в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, суд виходить з наступного.

Суд зазначає, що відповідно до п.23 ч.1 ст.4 КАС України, похідна позовна вимога - вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Так, основна позовна вимога про визнання дій протиправними щодо звернення ІНФОРМАЦІЯ_1 до Національної поліції України для затримання і доставлення військовозобов`язаного ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_1 , засноване на протиправній триваючій бездіяльності щодо актуалізації персональної інформації про його перебування за межами України з 09.01.2022р. в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, позивачем заявлена не була.

Підсумовуючи наведене, з огляду на зміст предмету позову, що визначений позивачем, підстави для задоволення похідної позовної вимоги без вирішення основної у суду відсутні.

Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Необхідно зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх рішень та докази, надані позивачем, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у сумі 2422,40 грн, що підтверджується квитанцією від 09.12.2025.

Відтак, суд вважає за доцільне стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 2422,40 грн.

Відповідно до приписів ст.139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 262, 295, КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не розгляду відомостей ОСОБА_1 , викладених у заяві від 25.09.2025, про дату виїзду за межі України з метою вирішення питання про внесення змін до персональних даних ОСОБА_1 з цього приводу до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_6 розглянути по суті повідомлення позивача про зміну його персональних даних, викладених у заяві від 25.09.2025 про дату виїзду за межі України, з урахуванням висновків, викладених у рішенні суду.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 2422,40 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_6 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).

Суддя Олена СКУПІНСЬКА