Постанова від 20 січня 2026 р. у справі №743/1214/24 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

21 січня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 743/1214/24

Головуючий у першій інстанції – Кравчук М. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/39/26

Чернігівський апеляційний суд у складі:

головуючого-судді: Скрипки А.А.

суддів: Онищенко О.І., Шарапової О.Л.

секретар: Мальцева І.В.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: територіальна громади в особі Любецької селищної ради

Чернігівського району Чернігівської області

третя особа: Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській

області

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області у складі судді Кравчук М.В. від 15 травня 2025 року, місце ухвалення рішення - с-ще Ріпки, у справі за позовом ОСОБА_1 до територіальної громади в особі Любецької селищної ради Чернігівського району Чернігівської області про визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування, третя особа: Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до територіальної громади в особі Любецької селищної ради Чернігівського району Чернігівської області про визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування. В обґрунтування вимог заявленого позову ОСОБА_1 вказувала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її тітка по лінії матері - ОСОБА_2 . Позивач зазначала, що спадковим майном померлої було право на земельну частку (пай) згідно сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ЧН №0236374. За доводами позивача, на день смерті ОСОБА_2 була зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_1 , разом із рідною сестрою ОСОБА_3 . Спадкова справа після смерті ОСОБА_2 не заводилась. ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_3 , матір позивача, спадщину після смерті якої прийняла та в подальшому оформила позивач. При цьому, спадщину на право на земельну частку (пай), що належало ОСОБА_2 на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ЧН № 0236374, оформлено не було. Довідкою №136/02-14 від 07.08.2024 року, виданою державним нотаріусом, позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину через відсутність доказів родинних відносин та факту прийняття спадщини. Вказані обставини стали підставою для звернення ОСОБА_1 до суду з даним позовом, в якому позивач просила: визнати за ОСОБА_1 , що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 право на земельну частку (пай) площею (розміром) 5, 84 га в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), яка перебуває в колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства ”ім.Примакова”, с. Павлівка, Ріпкінського району, Чернігівської області, в порядку спадкування після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 15.05.2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до територіальної громади в особі Любецької селищної ради Чернігівського району Чернігівської області про визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування, відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції від 15.05.2025 року, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги та визнати за ОСОБА_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , право на земельну частку (пай) площею (розміром) 5, 84 га в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), яка перебуває у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства ”ім.Примакова”, с.Павлівка, Ріпкінського району, Чернігівської області, в порядку спадкування після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Доводи апеляційної скарги вказують, що оскаржуване рішення суду першої інстанції від 15.05.2025 року є протиправним та незаконним. В доводах апеляційної скарги апелянт звертає увагу, що вона та її представник були повідомлені про час та місце розгляду справи, і суд першої інстанції, у разі неприбуття сторони апелянта на судове засідання, мав залишити позовну заяву без розгляду, а не діяти всупереч приписам ЦПК України, та ухвалювати рішення по суті, і не в інтересах позивача. Крім того, ухвалою Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 01.04.2025 року, було вирішено: провести судове засідання у справі за позовом ОСОБА_1 до територіальної громади в особі Любецької селищної ради Чернігівського району Чернігівської області призначене на 07.04.2025 року, та усі подальші судові засідання у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду із представником позивача, адвокатом Ніконовим Д.М. з використанням власних технічних засобів. За доводами апелянта, сторону позивача судом було незаконно позбавлено права участі у судовому процесі, та як наслідок, отримати належний правовий захист. Апелянт стверджує, що відповідно до ч.3 статті 1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Як достеменно було встановлено судом першої інстанції, на підставі отриманих даних, дівоче прізвище ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , народилася вона в с. Павлівка та була другою народженою дитиною в сім`ї, а отже вона та спадкодавець є рідними сестрами. Відповідно до довідки Любецької селищної ради № 154 від 22.08.2024 року, спадкодавець, ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на день смерті проживала разом із ОСОБА_3 (сестра, ІНФОРМАЦІЯ_4 ). За доводами апелянта, вказана довідка ґрунтується на відомостях у погосподарських книгах та показаннях місцевих жителів. Апелянт зазначає, що представником органу місцевого самоврядування було об`єднано в одному документі (у зазначеній довідці) два різні за своєю формою документи: витяг та акт. Про такий гібридний зміст документа зазначалось у позові. При цьому, судом першої інстанції було прийнято до уваги копії трьох погосподарських книг, відповідно до змісту яких, спадкодавець та її сестра мали різні місця реєстрації місця проживання (прописки), а не вказану довідку. Сторона апелянта не погоджується із даною думкою, виходячи із наступного: 1) відповідно до ч.3 статті 1268 ЦК України, достатнім для прийняття спадщини є постійне спільне проживання спадкодавця і спадкоємця, при цьому, їх спільна реєстрація, законом не вимагається; 2) погосподарські книги містять інформацію про реєстрацію місця проживання (прописку) та не містять інформації про спільне проживання осіб, а отже, посилання на їх зміст є невірним; 3) при протиріччі довідки Любецької селищної ради № 154 від 22.08.2024 року з іншими документами, необхідно приймати до уваги саме документи, які підтверджують факт спільного проживання, а не реєстрації. Зазначене обґрунтовується тим, що вказані документи видані, із врахуванням всіх попередніх, а також має на меті підтвердження факту спільного проживання, а не реєстрації. За доводами апелянта, суд першої інстанції помилково поклав в основу оскаржуваного рішення думку про те, що факт прийняття спадщини визначається спільною реєстрацією за одним місцем проживання, а не спільним проживанням, як це передбачено законом. Апелянт стверджує, що 28.04.2025 року відповідачем, на запит суду, були надіслані документи, щодо реєстрації спадкодавця та її сестри ОСОБА_3 . Вказані докази не оспорюють раніше подані докази стороною позивача, але після їх отримання, виникли неточності щодо адреси спільного проживання. Як наслідок, представник апелянта звернувся до свого довірителя із проханням прояснити неточності з наданням відповідних доказів. Так, 14.05.2025 року, в режимі телефонного зв`язку, представника апелянта було проінформовано про складання відповідного акта місцевими жителями, зі змісту якого вбачається, що спадкодавець та її сестра ОСОБА_3 на час її смерті, проживали разом. Станом на 15.05.2025 року (день судового засідання та ухвалення оскаржуваного судового рішення) представником апелянта вказаний акт не був отриманий. При цьому, сторона апелянта мала намір під час судового засідання, яке планувалось, оголосити про існування такого доказу та просити про визначення додаткового строку подання доказів чи його приєднання у майбутньому, оскільки вказаний акт є безумовним підтвердженням спільного проживання та як наслідок, факту прийняття спадщини. Оскільки судове засідання не відбулось, сторона апелянта не подала вказаний доказ з об`єктивних причин. Також, додатково, для підтвердження дійсності вказаного доказу, сторона апелянта, 16.06.2025 року отримала необхідну для підтвердження своєї позиції, довідку. Вказаних доказів не існувало на стадії підготовчого засідання в суді першої інстанції, а стороною апелянта були здійснені всі необхідні дії, направлені на отримання всіх можливих доказів, ще до звернення із відповідною заявою до суду першої інстанції, а отже, існують об`єктивні обставини неможливості подати їх раніше. Доводи апеляційної скарги вказують, що суд першої інстанції не надав належної оцінки наданим доказам та неповно з`ясував обставини по справі, позбавив учасників справи надати свої пояснення під час судового засідання, у зв`язку з чим, було ухвалено необґрунтоване рішення. Доводи апеляційної скарги зазначають, що із наявних у справі матеріалів, а також із додатково наданих документів вбачається, що спадкодавець постійно проживала разом із рідною сестрою ОСОБА_3 на день своєї смерті. За доводами апелянта, суд першої інстанції не прийняв до уваги положення ч.4 статті 206 ЦПК України, щодо задоволення позовних вимог, у зв`язку із повним їх визнанням відповідачем.

В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Ніконов Д.М. підтримав вимоги та доводи поданої апеляційної скарги.

В судове засідання апеляційного суду позивач ОСОБА_1 , представник відповідача Любецької селищної ради Чернігівського району Чернігівської області, третя особа, належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не з`явились. Відповідач Любецька селищна рада Чернігівського району Чернігівської області подала клопотання, в якому просила суд розглядати справу за відсутності представника.

Відповідно до приписів ч.2 статті 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасника судового розгляду даної справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступного висновку.

В ході судового розгляду даної справи судом встановлено, і вказані обставини підтверджуються її матеріалами, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 (а.с.5), спадковим майном якої було право на земельну частку (пай), що вбачається із сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ЧН № 0236374.

У матеріалах справи наявна копія довідки Любецької селищної ради № 154 від 22.08.2024 року, згідно якої, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на день смерті проживала разом із ОСОБА_3 (сестра, ІНФОРМАЦІЯ_4 ). Підставою видачі довідки зазначено - погосподарська книга № 1 на 2001 - 2005 роки по Павлівській сільській раді Ріпкинського району Чернігівської області (а.с.8).

Відповідно до копії довідки Любецької селищної ради № 153 від 21.08.2024 року, жителі с. Павлівка знали ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , як рідних сестер, пов`язаних спільним побутом і проживанням до 02.05.2005 року за адресою: АДРЕСА_1 .

Як вбачається із довідки державного нотаріуса від 07.08.2024 року № 136/02-14, ОСОБА_3 залишила заповіт, яким заповіла зятю, ОСОБА_5 , право на земельну частку (пай) згідно сертифіката серії ЧН № 0236185. Відповідно до довідки № 1104, виданої Павлівською сільською радою 12.12.2007 року, ОСОБА_3 була зареєстрована та проживала зі своїм зятем ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.9). У вказаній довідці також зазначено, що відповідно до довідки № 469 від 03.10.2016 року, ОСОБА_2 була зареєстрована одна за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.9 - 9,зворот).

Згідно копії запису акта про шлюб № 15, 19.11.1949 року ОСОБА_6 та ОСОБА_7 зареєстрували шлюб (свідоцтво про народження ОСОБА_7 № НОМЕР_2 , вік: 26 років).

Як вбачається із копії актового запису про народження, ІНФОРМАЦІЯ_5 в селищі Павлівка Антонівської волості Чернігівського повіту Чернігівської губернії народилася ОСОБА_7 , батько - ОСОБА_8 , друга дитина у родині (а.с.154 - 155).

Відповідно до довідки № 469 від 03.10.2016 року, наявної у матеріалах спадкової справи, ОСОБА_2 була постійним жителем села Павлівка Ріпкинського району Чернігівської області, і була на день смерті зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_1 . На день смерті проживала одна (а.с.83, зворот).

Згідно копії свідоцтва про право на спадщину за законом від 12.02.2004 року, ОСОБА_3 , що проживає за адресою: АДРЕСА_3 , прийняла спадщину після смерті чоловіка (а.с.76, зворот).

Як вбачається із копії довідки № 470 або 1170, оскільки дана копія недостатньої якості для прочитання, від 03.10.2016 року, виданої головою Павлівської сільської ради, ОСОБА_6 на день смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) проживав разом із дружиною ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.77).

Із копії довідки № 472, виданої у 2016 році (повну дату встановити неможливо) сільським головою Павлівської сільської ради, вбачається, що ОСОБА_3 на день смерті була зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_3 (а. с. 80).

Листом Любецької селищної ради від 25.04.2025 року № 18.4.1-05/17 надано інформацію про те, що у погосподарській книзі № 3 за 2006-2010 роки інформація про проживаючих за адресою: АДРЕСА_1 , відсутня. Натомість, ОСОБА_2 за відомостями погосподарської книги № 1 за 2001-2005 роки була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 . У зв`язку зі смертю власника господарства у 2005 році рахунок був закритий (а.с.181).

Із копії погосподарської книги № 3 на 2001-2005 роки вбачається, що за адресою: АДРЕСА_3 у вказаний період проживали ОСОБА_6 (помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та ОСОБА_3 (а.с.183 - 186).

Із копії погосподарської книги № 1 на 2001-2005 роки вбачається, що за адресою: АДРЕСА_4 у вказаний період проживала ОСОБА_2 (померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ) (а.с.187 - 190).

Із копії погосподарської книги № 3 на 2006-2010 роки вбачається, що за адресою: АДРЕСА_3 проживала ОСОБА_3 (померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ) (а.с.193 - 196).

Як вбачається із оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 15.05.2025 року, відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні вимог заявленого позову, суд першої інстанції прийняв до уваги ту обставину, що згідно довідки № 1104, виданої Павлівською сільською радою 12.12.2007 року, ОСОБА_3 була зареєстрована та проживала зі своїм зятем ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_3 . При цьому, у вказаній довідці також зазначено, що відповідно до довідки № 469 від 03.10.2016 року ОСОБА_2 була зареєстрована одна за адресою: АДРЕСА_1 . Проаналізувавши дану довідку, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не підтвердила факту родинних відносин між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , та не надала доказів факту прийняття спадщини ОСОБА_3 від ОСОБА_2 . Як встановлено судом першої інстанції із наявних у матеріалах справи доказів, дівоче прізвище ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , народилася вона в с. Павлівка та була другою народженою дитиною у сім`ї. Відтак, у суду першої інстанції були відсутні підстави заперечувати факт кровного споріднення між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . В той же час, суд першої інстанції констатував, що матеріали справи, яка включає в себе також копії документів зі спадкових справ, містять численні протиріччя щодо місця проживання як ОСОБА_2 , так і ОСОБА_3 . Усуваючи вказані протиріччя, суд першої інстанції зазначив, що за положеннями ч.1 статті 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Керуючись вказаною нормою, суд першої інстанції прийняв до уваги відомості погосподарських книг, які є первинною документацією (в тому числі, для видачі численних довідок органами місцевого самоврядування), яка призначалась для обліку домогосподарств та проживаючих у них осіб у режимі реального часу. Суд першої інстанції у оскаржуваному рішенні від 15.05.2025 року зазначив, що досліджені копії трьох погосподарських книг не містять у собі протиріч та достеменно засвідчують, що на день смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) ОСОБА_2 проживала одна у будинку АДРЕСА_4 . В цей же час ОСОБА_3 проживала одна у будинку АДРЕСА_3 . Судом першої інстанції зазначено, що вказані докази очевидно засвідчують, що в силу вимог ч.3 статті 1268 ЦК України, ОСОБА_3 спадщину після смерті ОСОБА_2 не приймала, оскільки разом з нею не проживала. З огляду на вищевказані обставини, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог заявленого позову. При цьому, надаючи правову оцінку заяві відповідача про визнання вимог заявленого позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що визнання відповідачем позову є таким, що суперечить Закону, і тому у суду відсутні підстави для прийняття такого визнання позову відповідачем.

В доводах апеляційної скарги апелянт вказує, що як достеменно було встановлено судом першої інстанції, на підставі отриманих даних, дівоче прізвище ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , народилася вона в с. Павлівка та була другою народженою дитиною в сім`ї, а отже вона та спадкодавець є рідними сестрами. Відповідно до довідки Любецької селищної ради № 154 від 22.08.2024 року, спадкодавець, ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на день смерті проживала разом із ОСОБА_3 (сестра, ІНФОРМАЦІЯ_4 ). За доводами апелянта, вказана довідка ґрунтується на відомостях у погосподарських книгах та показаннях місцевих жителів. Апелянт зазначає, що представником органу місцевого самоврядування було об`єднано в одному документі (у зазначеній довідці) два різні за своєю формою документи: витяг та акт. Про такий гібридний зміст документа зазначалось у позові. При цьому, судом першої інстанції було прийнято до уваги копії трьох погосподарських книг, відповідно до змісту яких, спадкодавець та її сестра мали різні місця реєстрації місця проживання (прописки), а не вказану довідку. Сторона апелянта не погоджується із даною думкою, виходячи із наступного: 1) відповідно до ч.3 статті 1268 ЦК України, достатнім для прийняття спадщини є постійне спільне проживання спадкодавця і спадкоємця, при цьому, їх спільна реєстрація, законом не вимагається; 2) погосподарські книги містять інформацію про реєстрацію місця проживання (прописку) та не містять інформації про спільне проживання осіб, а отже, посилання на їх зміст є невірним; 3) при протиріччі довідки Любецької селищної ради № 154 від 22.08.2024 року з іншими документами, необхідно приймати до уваги саме документи, які підтверджують факт спільного проживання, а не реєстрації. Зазначене обґрунтовується тим, що вказані документи видані, із врахуванням всіх попередніх, а також має на меті підтвердження факту спільного проживання, а не реєстрації. За доводами апелянта, суд першої інстанції помилково поклав в основу оскаржуваного рішення думку про те, що факт прийняття спадщини визначається спільною реєстрацією за одним місцем проживання, а не спільним проживанням, як це передбачено законом. Апелянт стверджує, що 28.04.2025 року відповідачем, на запит суду, були надіслані документи, щодо реєстрації спадкодавця та її сестри ОСОБА_3 . Вказані докази не оспорюють раніше подані докази стороною позивача, але після їх отримання, виникли неточності щодо адреси спільного проживання. Як наслідок, представник апелянта звернувся до свого довірителя із проханням прояснити неточності з наданням відповідних доказів. Так, 14.05.2025 року, в режимі телефонного зв`язку, представника апелянта було проінформовано про складання відповідного акта місцевими жителями, зі змісту якого вбачається, що спадкодавець та її сестра ОСОБА_3 на час її смерті, проживали разом. Станом на 15.05.2025 року (день судового засідання та ухвалення оскаржуваного судового рішення) представником апелянта вказаний акт не був отриманий. При цьому, сторона апелянта мала намір під час судового засідання, яке планувалось, оголосити про існування такого доказу та просити про визначення додаткового строку подання доказів чи його приєднання у майбутньому, оскільки вказаний акт є безумовним підтвердженням спільного проживання та як наслідок, факту прийняття спадщини. Оскільки судове засідання не відбулось, сторона апелянта не подала вказаний доказ з об`єктивних причин. Також, додатково, для підтвердження дійсності вказаного доказу, сторона апелянта, 16.06.2025 року отримала необхідну для підтвердження своєї позиції, довідку. Вказаних доказів не існувало на стадії підготовчого засідання в суді першої інстанції, а стороною апелянта були здійснені всі необхідні дії, направлені на отримання всіх можливих доказів, ще до звернення із відповідною заявою до суду першої інстанції, а отже, існують об`єктивні обставини неможливості подати їх раніше. Доводи апеляційної скарги вказують, що суд першої інстанції не надав належної оцінки наданим доказам та неповно з`ясував обставини по справі, позбавив учасників справи надати свої пояснення під час судового засідання, у зв`язку з чим, було ухвалено необґрунтоване рішення. Доводи апеляційної скарги зазначають, що із наявних у справі матеріалів, а також із додатково наданих документів вбачається, що спадкодавець постійно проживала разом із рідною сестрою ОСОБА_3 на день своєї смерті.

Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що вищевказані доводи апеляційної скарги не можуть бути підставами для скасування рішення суду першої інстанції від 15.05.2025 року, виходячи із наступного.

Відповідно до приписів статей: 1216, 1218 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Згідно із частинами першою, другою статті 1223 ЦК України, право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 1221 ЦК України, місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Згідно зі статтею 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до частини першої статті 1269 ЦК України, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Таким чином, ЦК України передбачає два способи прийняття спадщини, залежно від волевиявлення спадкоємця, який передбачає подання нотаріусу заяви про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України), а також незалежно від волевиявлення спадкоємця (частина третя статті 1268 ЦК України), який передбачає такі презумпції: особа-спадкоємець, яка постійно проживала із спадкодавцем до дня смерті, вважається такою, що спадщину прийняла, якщо протягом терміну, встановленого для прийняття спадщини, вона не подасть заяву про відмову від спадщини.

Необхідно зазначити, що частина третя статті 1268 ЦК України вимагає наявності фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрації місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного. Такий правовий висновок щодо застосування частини третьої статті 1268 ЦК України викладено у постановах Верховного Суду: від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17, від 18 листопада 2020 року у справі № 523/19010/15, від 02 квітня 2021 року у справі № 191/1808/19, від 28 квітня 2021 року у справі № 204/2707/19.

При цьому, практика правозастосування частини третьої статті 1268 ЦК України, є сталою.

Для вирішення питання щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини третьої статті 1268 ЦК України, має значення встановлення факту постійного проживання спадкоємця за законом чи заповітом із спадкодавцем на час відкриття спадщини (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Верховного Суду від 04 листопада 2024 року у справі № 504/3606/14-ц).

За загальним правилом, визначеним статтею 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, що є одним із основоположних його принципів. За змістом частини третьої зазначеної норми Закону, обов`язок доведення обставин, які мають значення для справи, і на які посилається особа, як на підставу своїх вимог або заперечень, покладається на кожну із сторін.

Згідно із частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Відповідно до приписів ч.1, ч.2, ч.3 статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Обґрунтовуючи наявність підстав для задоволення вимог заявленого позову, позивач ОСОБА_1 посилалась на ту обставину, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її тітка по лінії матері - ОСОБА_2 . Спадковим майном померлої було право на земельну частку (пай), згідно сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ЧН № 0236374. За доводами позивача, на день смерті ОСОБА_2 була зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_1 , разом із рідною сестрою ОСОБА_3 . Спадкова справа після смерті ОСОБА_2 не заводилась. ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_3 , матір позивача, спадщину після смерті якої прийняла та в подальшому оформила позивач. При цьому, спадщину на право на земельну частку (пай), що належало ОСОБА_2 на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ЧН № 0236374, оформлено не було. Довідкою №136/02-14 від 07.08.2024 року, виданою державним нотаріусом, позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину через відсутність доказів родинних відносин та факту прийняття спадщини.

Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, апеляційний суд приймає до уваги приписи вказаних вище норм Закону, які регламентують спірні правовідносини, підстави та зміст заявленого позову, встановлених судом фактичних обставин справи та наявних у матеріалах даної цивільної справи доказів. Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції від 15.05.2025 року, в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що позивачем ОСОБА_1 не надано суду належних та достатніх доказів, у розумінні приписів статей: 77, 80 ЦПК України, на підтвердження факту прийняття спадщини ОСОБА_3 від ОСОБА_2 .

Як вбачається із оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 15.05.2025 року, відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні вимог заявленого позову, суд першої інстанції прийняв до уваги ту обставину, що згідно довідки № 1104, виданої Павлівською сільською радою 12.12.2007 року, ОСОБА_3 була зареєстрована та проживала зі своїм зятем ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_3 . При цьому, у вказаній довідці також зазначено, що відповідно до довідки № 469 від 03.10.2016 року ОСОБА_2 була зареєстрована одна за адресою: АДРЕСА_1 . Проаналізувавши дану довідку, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не підтвердила факту родинних відносин між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , та не надала доказів факту прийняття спадщини ОСОБА_3 від ОСОБА_2 . Як встановлено судом першої інстанції із наявних у матеріалах справи доказів, дівоче прізвище ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , народилася вона в с. Павлівка та була другою народженою дитиною у сім`ї. Відтак, у суду першої інстанції були відсутні підстави заперечувати факт кровного споріднення між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . В той же час, суд першої інстанції констатував, що матеріали справи, яка включає в себе також копії документів зі спадкових справ, містять численні протиріччя щодо місця проживання як ОСОБА_2 , так і ОСОБА_3 . Усуваючи вказані протиріччя, суд першої інстанції зазначив, що за положеннями ч.1 статті 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Керуючись вказаною нормою, суд першої інстанції прийняв до уваги відомості погосподарських книг, які є первинною документацією (в тому числі, для видачі численних довідок органами місцевого самоврядування), яка призначалась для обліку домогосподарств та проживаючих у них осіб у режимі реального часу. Суд першої інстанції у оскаржуваному рішенні від 15.05.2025 року зазначив, що досліджені копії трьох погосподарських книг не містять у собі протиріч та достеменно засвідчують, що на день смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) ОСОБА_2 проживала одна у будинку АДРЕСА_4 . В цей же час ОСОБА_3 проживала одна у будинку АДРЕСА_3 . Судом першої інстанції зазначено, що вказані докази очевидно засвідчують, що в силу вимог ч.3 статті 1268 ЦК України, ОСОБА_3 спадщину після смерті ОСОБА_2 не приймала, оскільки разом з нею не проживала. З огляду на вищевказані обставини, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог заявленого позову.

Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що доводи апеляційної скарги не спростовують вказаних вище висновків суду першої інстанції, оскільки дані висновки суду узгоджуються із фактичними, документально підтвердженими обставинами справи та вищезазначеними нормами права, які регламентують спірні правовідносини. Розглядаючи вимоги заявленого ОСОБА_1 позову, суд першої інстанції вірно визначився із характером даних правовідносин та нормами Закону, які підлягають застосуванню, при цьому, всебічно дослідив наявні у справі докази та надав їм належну оцінку. За даних обставин, висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення вимог заявленого ОСОБА_1 позову про визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування, є обґрунтованим.

В доводах апеляційної скарги апелянт зазначає, що вона та її представник були повідомлені про час та місце розгляду справи, і суд першої інстанції, у разі неприбуття сторони апелянта на судове засідання, мав залишити позовну заяву без розгляду, а не діяти всупереч приписам ЦПК України, та ухвалювати рішення по суті, і не в інтересах позивача.

Апеляційний суд вважає, що вказані доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 15.05.2025 року, оскільки залишення позову без розгляду із наведених апелянтом підстав, є правом, а не обов`язком суду. При цьому обставин, які перешкоджали розгляду справи по суті вимог заявленого позову, у контексті приписів п.3 ч.1 статті 257 ЦПК України, яка регламентує залишення позову без розгляду, судом встановлено не було.

Доводи апеляційної скарги вказують, що ухвалою Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 01.04.2025 року, було вирішено: провести судове засідання у справі за позовом ОСОБА_1 до територіальної громади в особі Любецької селищної ради Чернігівського району Чернігівської області призначене на 07.04.2025 року, та усі подальші судові засідання у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду із представником позивача, адвокатом Ніконовим Д.М. з використанням власних технічних засобів. За доводами апелянта, сторону позивача судом першої інстанції було позбавлено права участі у судовому процесі.

З даного приводу апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне. Як вбачається із матеріалів справи, сторона позивача була належним чином повідомлена судом про дату, час та місце розгляду даної справи, а саме, 15.05.2025 року о 10.00 год., що підтверджується матеріалами справи (а.с.177,178). При цьому, виходячи із приписів ч.5 статті 212 ЦПК України, ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, його представник, який подав відповідну заяву.

Європейський Суд з прав людини у рішенні від 07.07.1989 року у справі ”Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії” зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь у всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

В доводах апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції не прийняв до уваги положення ч.4 статті 206 ЦПК України, за якими позовні вимоги мали бути задоволені, з підстав їх повного визнання відповідачем.

Як вбачається із оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 15.05.2025 року, надаючи оцінку заяві відповідача про визнання позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що дане визнання відповідачем вимог позову ОСОБА_1 є таким, що суперечить приписам Закону, і за даних обставин, у суду відсутні підстави для прийняття визнання відповідачем позову.

У контексті приписів норм права, які регулюють дані правовідносини, та фактичних, документально підтверджених обставин справи, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що доводи апеляційної скарги не спростовують вищевказаного висновку оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 15.05.2025 року, оскільки даний висновок суду узгоджується із положеннями ч.4 статті 206 ЦПК України.

Згідно приписів ч.4 статті 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

У відповідності до положень ч.4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, апеляційний суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постанові Верховного Суду від 15.06.2020 року у справі №588/1311/17, провадження №61-39156св18.

При цьому, необхідно зазначити, що суд не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши обставини справи. Тобто, повинно мати місце не лише визнання позову, а і законні підстави для задоволення позову, які в даному випадку підлягають встановленню.

В даному випадку, заява відповідача про визнання позову ОСОБА_1 обгрунтовано не прийнята судом першої інстанції, оскільки відповідач визнав вимоги позову, для задоволення якого відсутні правові підстави. За даних обставин, суд першої інстанції обгрунтовано відмовив у прийнятті визнання відповідачем позову, та продовжив судовий розгляд даної справи.

Враховуючи вищенаведене, доводи апеляційної скарги не містять в собі підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції від15.05.2025 року, ухваленого на підставі норм права, які регламентують дані правовідносини та на основі з`ясованих фактичних обставин справи, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом в ході розгляду даної справи.

За даних обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, а рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 15.05.2025 року, необхідно залишити без змін.

Керуючись статтями: 367, 368, 374, 375, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 15 травня 2025 року, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Головуючий: Судді: