Рішення від 26 січня 2026 р. у справі №491/705/25 — Пересипський районний суд міста Одеси

Справа № 491/705/25

Провадження №2/523/903/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

"27" січня 2026 р. Пересипський районний суд міста Одеси в складі

головуючого судді Сувертак І.В.

за участю секретаря Мельніченко Г. О.

розглянув в відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, в залі суду №5 в місті Одесі, цивільну справу за позовом -

ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 (остання відома адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) про розірвання шлюбу,

Установив:

Позивач звернувся з позовом до відповідача про розірвання шлюбу, мотивуючи свої вимоги тим, що 23 листопада 2017 року Приморським районним у місті Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, актовий запис №2259, був зареєстрований шлюб між сторонами. Спільних неповнолітніх дітей у сторін не має. Сторони шлюбні відносини не підтримують значний проміжок часу. Спільного господарства не ведуть. Примирення між ними не можливе. Шлюб фактично розпався та носить формальний характер, тому підлягає розірванню.

Ухвалою судді Ананьївського районного суду Одеської області Желяскова О. О. від 06 серпня 2025 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 (остання відома адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) про розірвання шлюбу передано на розгляд за територіальною юрисдикцією до Пересипського районного суду міста Одеси.

Справу отримано судом 10 вересня 2025 року та передано головуючому-судді Сувертак І. В. 10 вересня 2025 року.

Ухвалою суду від 11 вересня 2025 року суддею прийнято до свого розгляду зазначену цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження, надано відповідачу строк для подання відзиву на позов. (а.с. 23,24).

В установлений строк відповідачем відзиву на позов не надано.

Позивач в судове засідання не з`явилась, однак її представником – адвокатом Герасимчуком О. О. надано на адресу суду клопотання про розгляд справи у його відсутності, підтримав позов та просив задовольнити позовні вимоги та розірвати шлюб між сторонами, проти проголошення заочного рішення не заперечував. (а.с. 26,27).

Відповідач в судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлявся у встановленому порядку, причин неявки суду не сповістив. (а.с. 30,31).

Враховуючи вимоги ст. 223 ЦПК України та ст.6 Конвенції Про захист прав людини та основних свобод, ратифікованої Законом України 17.07.1997 року, з метою недопущення затягування розгляду справи, суд вважає за необхідне розгляд справи провести за відсутності відповідача.

Відповідно до вимог ст. 280 ЦПК України, суд вважає за можливе ухвалити по справі заочне рішення за письмовою згодою сторони позивача. (а.с. 26,27).

Вивчивши та проаналізувавши матеріали справи суд доходить висновку про те, що позов підлягає задоволенню.

Викладене позивачем підтверджується:

- свідоцтвом про реєстрацію шлюбу між сторонами від 23 листопада 2017 року, актовий запис №2259. (а.с. 5 на звороті роздруківка з додатку «Дія»).

Відповідно до ст.112 ч.2 СК України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Однак, згідно ч.1 ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Частиною 1 статті 110 СК України встановлено право одного з подружжя на пред`явлення позову про розірвання шлюбу. Таким чином забезпечується принцип свободи шлюбу та принцип свободи розірвання шлюбу.

Таке положення національного законодавства України відповідає ст.16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім`ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження та під час розірвання шлюбу.

Аналогічні положення містить і Європейська конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (Конвенцію ратифіковано Законом №475/97-ВР (475/97-ВР) від 17.07.1997 року). Так, відповідно до ст.12 зазначеної конвенції, чоловік і жінка, що досягли шлюбного віку, мають право на шлюб і створення сім`ї згідно з національними законами, які регулюють здійснення цього права. Крім того, ст.5 Протоколу №7 зазначеної конвенції встановлено, що кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов`язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання.

Відповідно до ст. ст. 21, 22 Конституції України, усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно із нормами статті 32 Конституції України, ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.

За Цивільним кодексом України фізична особа не може відмовитися від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав (частина третя статті 269 Цивільного кодексу України).

Особистим життям фізичної особи є її поведінка у сфері особистісних, сімейних, побутових, інтимних, товариських, професійних, ділових та інших стосунків поза межами суспільної діяльності.

За змістом ч.3, 4 ст. 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, є порушення прав дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

З урахуванням викладеного, оцінивши шлюбні взаємовідносини сторін, суд вважає, що між сторонами склалися відносини, при яких збереження сім`ї неможливе, подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б їхнім інтересам, тому шлюб між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , носить формальний характер і підлягає розірванню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.

Частиною 1 ст. 133 ЦПК України визначено перелік витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед яких, в тому числі, є й витрати на професійну правничу допомогу.

Судом встановлено, що позивачем заявлено до стягнення з відповідача на користь позивачки 5000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно з приписами ч.ч. 1-6 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Також Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Верховний Суд у постанові від 30.09.2020 у справі №201/14495/16-ц зазначив, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 у справі №362/3912/18.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Судом встановлено, що спір який виник між сторонами у справі відноситься до категорії спорів, які виникають з сімейних правовідносин (розірвання шлюбу); матеріали справи не містять великої кількості документів на дослідження, збирання б яких адвокат витратив значний час. Даний спір для кваліфікованого юриста є незначної складності, у спорах такого характеру судова практика є сталою, великої кількості законів та підзаконних актів, які підлягають застосуванню, спірні правовідносини не передбачають.

За таких обставин, з огляду на співмірність та розумність розміру судових витрат, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, суд дійшов висновку про часткове задоволення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 5, 12, 13, 18, 76-81, 89, 141, 211, 223, 258, 263-265, 280, 354 ЦПК України, суд,

Вирішив:

Шлюб, зареєстрований 23 листопада 2017 року Приморським районним у місті Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, актовий запис №2259, між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - розірвати.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , остання відома адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , судовий збір у розмірі 968 грн. 96 коп. та витрати на правничу допомогу у розмірі 2000 грн. 00 коп.

Після набрання рішенням суду законної сили копію рішення суду направити до Пересипського районного у місті Одесі відділу державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-ти денний строк з дня складання повного рішення суду.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Суддя