Вирок від 27 січня 2026 р. у справі №521/20838/25 — Хаджибейський районний суд міста Одеси

521/20838/25

1-кп/521/1207/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 січня 2026 року м. Одеса

Хаджибейський районний суд міста Одеси у складі головуючого судді ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , за участі прокурора ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Одеси кримінальне провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025162470001589 від 14.11.2025 року за обвинуваченням

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Жовтневе Болградського району Одеської області, громадянина України, з неповною середньою освітою, не одруженого, маючого на утриманні двох неповнолітніх дітей 2019 р.н., 2020 р.н.,військовослужбовця за призовом під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_2 на посаді стрільця 2 відділення охорони взводу зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого:

- 23 серпня 2007 року Болградським районним судом Одеської області за ч.3 ст.185 КК України до 3 років позбавлення волі з іспитовим строком 1 рік;

- 17 січня 2008 року Болградським районним судом за ч.3 ст.185 КК України до 3 років 1 місяця позбавлення волі; постановою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 28 серпня 2009 року звільнений умовно-достроково на строк 1 рік 5 місяців 27 днів;

- 22 липня 2010 року Болградським районним судом за ч.3 ст.185 КК України до 3 років 6 місяців позбавлення волі, 21 листопада 2013 року звільнений по закінченню строку відбування покарання;

- 26 грудня 2016 року Ізмаїльським міськрайонним судом Одеської області за ч.1 ст.115, ч.3 ст.185 КК України, відповідно до ст.ст.70,72 КК України до 11 років позбавлення волі;

- 14 липня 2020 року Казанківським районним судом Миколаївської області за ч.1 ст.309 КК України до 6 місяців арешту, на підставі ч. 1 ст. 71 КК України призначено остаточне покарання у вигляді позбавлення волі на строк 11 років 1 місяць, покарання відбуте,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.186 КК України,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_4 26 жовтня 2025 року, приблизно о 22 годині 35 хвилин, будучи військовослужбовцем за призовом під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_2 на посаді стрільця 2 відділення охорони взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_3 , у військовому званні «солдат», перебуваючи біля будинку 21/1 по вул. Космонавтів у м. Одесі, побачив раніше незнайому йому громадянку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , а також наявну у неї в правій руці сумку, та в цей час у ОСОБА_4 раптово виник прямий умисел на відкрите викрадення чужого майна.

Далі ОСОБА_4 , реалізуючи свій прямий умисел, направлений на відкрите викрадення чужого майна, діючи повторно, умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, у період дії введеного в Україні правового режиму воєнного стану, з корисливих мотивів та з метою протиправного збагачення шляхом обернення чужого майна на свою користь, користуючись своєю фізичною перевагою над потерпілою, підбіг сзаду до ОСОБА_5 , та шляхом ривку своєю рукою вихопив з її руки сумку, в якій знаходилось належне потерпілій майно, а саме: два гаманці чорного кольору, зонтик, продукти харчування, пенсійне посвідчення на ім`я ОСОБА_5 , які матеріальної цінності на мають, та сонцезахисні окуляріи із діоптріями марки «Flach», вартістю 1000 гривен, 2 ліхтарики марки «Supreto» чорного кольору, загальною вартістю 400 гривень, мобільний телефон марки «Samsung keystone 3» у корпусе білого кольору, imei: НОМЕР_1 вартістю 600 гривень, та 450 гривень, які знаходились у гаманці.

Таким чином заволодівши вказаним майном з місця вчинення кримінального правопорушення втік з викраденим майном та розпорядився ним на власний розсуд, спричинивши потерпілій ОСОБА_5 матеріальну шкоду в розмірі 2450 гривень.

Кримінальна відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення передбачена ч.4 ст.186 КК України, а саме у відкритому викраденні чужого майна (грабіж), вчиненому в умовах воєнного стану.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою провину в інкримінованому йому злочині визнав повністю, обставини, викладені в обвинувальному акті підтвердив та пояснив, що він дійсно за вказаних обставин відкрито викрав майно у потерпілої. Пояснив, що проходить службу у ТЦК на посаді солдата, у вечірній час десь з 22.00 до 23.00 увечорі йшов по вулиці, яка поруч з вул.Є.Танцюри у м.Одеса та розмовляв по телефону із своєю дівчиною. Під час розмови з нею казав, що він працює у ТЦК, повз проходила літня жінка - бабуся та почувши, що він каже про ТЦК стала негативно у його бік висловлюватися, йому здалося, що виказує проросійськи погляди, йому це не сподобалося. Ця жінка зайшла до магазину та він став її чекати на вулиці біля входу, коли ця жінка вийшла з магазину, він підійшов до неї ззаду та вихопив з її руки її сумку та одночасно її посвідчення пенсійне, яка вона також тримала у руці та втік з речами. Він подумав, що це російський документ, але побачив, що пенсійне посвідчення є українським, закинув його на дах павільйону по дорозі, а сумку з речами викинув до мусорного баку. Крадіжку вчинив з метою помститися цій жінці за її погляди та ставлення до працівників ТЦК, її майном розпорядився на власний розсуд - викинув його. У вчиненому щиро кається, розуміє протиправність своєї поведінки, пенсійне посвідчення в подальшому знайшли та повренули потерілій, речі не знайшли, тому він відшкодував потерпілій матеріальну щкоду у повному обсязі. Перелік викраденого майна не оспорює. Просить врахувати його військову службу та наявність двох непоінолітніх дітей, приносить потерпілій вибачення.

Потерпіла ОСОБА_5 в судове засідання не прибула, надала суду заяву про розгляд справи за її відсутності, покарання просила призначити на розсуд суду, зазначивши, що цивільний позов нею не заявлено, матеріальні збитки їй відшкодовано.

Відповідно до ч.3 ст.349 КПК України суд, враховуючи позицію обвинуваченого щодо вчиненого злочину, за згодою учасників судового розгляду, визнав недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи, оскільки учасники кримінального провадження вважають, що фактичні обставини провадження підтверджені доказами, що знаходяться у матеріалах провадження та не потребують дослідження під час судового розгляду, суд зберігаючи об`єктивність та неупередженість, так само визнає фактичні обставини провадження доведеними. Тому суд, за згодою учасників судового провадження вважає доцільним обмежитись дослідженням доказів, а саме допитом обвинуваченого, дослідженням даних, які характеризують його особу та обставин, що мають значення для визначення міри покарання та стосовно речових доказів.

При цьому судом з`ясовано, чи правильно учасники судового розгляду розуміють зміст цих обставин, чи добровільною та істинною є їх позиція, а також їм роз`яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини в апеляційному порядку.

Крім того, такий порядок судового розгляду повністю узгоджується з вимогами п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та практики Європейського Суду з прав людини щодо їх застосування, згідно яких суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду.

Допитавши обвинуваченого, вивчивши матеріали кримінального провадження, стосовно характеристики особи обвинуваченого, суд приходить до висновку, що події кримінального правопорушення мали місце, вина обвинуваченого доведена повністю, його дії вірно кваліфіковані за ч.4 ст.186 КК України, як відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинене в умовах воєнного стану.

Вирішуючи питання про призначення покарання, суд відповідно до вимог ст.65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

У відповідності до вимог ст.50 КК України при призначенні міри покарання обвинуваченому, суд вважає за необхідне призначити такий захід примусу, який би був відповідною мірою кари за скоєне, сприяв виправленню засудженого та запобігав вчиненню інших кримінальних правопорушень.

При цьому, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, що кримінальне покарання переслідує, як прийнято вважати, подвійну мету покарання і стримування від вчинення нових злочинів.

Згідно зі ст.65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення , має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень. Виходячи із принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації - покарання має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу.

Відповідно до ст. 12 КК України правопорушення, інкриміноване обвинуваченому відноситься до категорії тяжкого злочину.

Призначаючи покарання ОСОБА_4 суд, відповідно до ст.66 КК України, враховує обставини, що пом`якшують покарання обвинуваченого, який щиро розкаявся у вчиненому, вину визнав повністю, дав правдиві свідчення, відшкодував матеріальну шкоду потерпрілій.

Відповідно до ст.67 КК України обставини, які обтяжують покарання ОСОБА_4 , є рецедив злочинів.

Щодо особи обвинуваченого, то ОСОБА_4 раніше не судимий, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, проходить військову службу, де позитивно характеризується.

Судом враховується відсутність тяжких наслідків у даному кримінальному провадженні та те, що частина викраденого майна повернута потерпілій та відшкодована завдана матеріальна шкода, повне визнання вини обвинуваченим та щире його каяття, наявність обставини, що пом`якшує покарання та обтяжують покарання, вік обвинуваченого, його соціальне положення, проходження ним військової служби, позитивну характеристику.

Таким чином, враховуючи обставини, що покарання та обтяжують покарання, особу обвинуваченого, позиції сторони обвинувачення, захисту, потерпілого, суд вважає за необхідне призначити обвинуваченому мінімального покарання у вигляді позбавлення волі у межах санкції ч.4 ст.186 КК України у виді 7 (сім) років позбавлення волі.

Суд приходить до висновку, що саме таке покарання буде необхідним та достатнім для його виправлення, досягнення інших цілей покарання, буде відповідати тяжкості правопорушення, не буде становити «особистий надмірний тягар для особи» та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства і вимогами захисту основоположних прав особи.

Відповідно до вимог ст. 100 КПК України суд вирішує долю речових доказів.

Судові витрати у кримінальному провадженні відсутні.

Запобіжні заходи не обирались. Цивільний позов не заявлено.

Керуючись ст. ст. 100, 373,374 КПК України, суд -

У Х В А Л И В :

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.186 КК України та призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 7 (сім) років.

До набрання вироком суду законної сили будь-який запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_4 не обирати.

Строк відбування покарання ОСОБА_4 рахувати з моменту набрання вироком законної сили.

Речові докази після набрання вироком законної сили:

-пенсійне посвідчення на ім`я ОСОБА_5 - повернути потерпілій ОСОБА_5 .

Вирок суду в частині встановлення обставин справи, дослідження яких було визнано недоцільним відповідно до положень ч.3 ст.349 КПК України, оскарженню не підлягає, в іншій частині може бути оскаржений шляхом подачі апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду через Хаджибейський районний суд м.Одеси протягом 30-ти днів з дня його проголошення.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційних скарг, якщо такі скарги не було подано.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Копії вироку негайно після його проголошення вручаються обвинуваченому та прокурору.

Суддя ОСОБА_1