Рішення від 27 січня 2026 р. у справі №473/4918/25 — Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 473/4918/25

РІШЕННЯ

іменем України

"28" січня 2026 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області у складі головуючої – судді Булкат М.С.,

за участю секретаря судового засідання Багрін І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Вознесенську Миколаївської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення порядку користування житловим приміщенням (квартирою),

ВСТАНОВИВ:

22 вересня 2025 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів про усунення перешкод у користуванні майном. Просив усунути перешкоди, які чинять ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , у користуванні належною йому на праві співввласності квартирою, а саме: перешкоди його вселенню у вказану квартиру, відмову звільнити житлову площу для позивача, відмову надавати ключі від квартири.

Просив визначити порядок користування квартирою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , виділивши в користування:

- ОСОБА_1 , житлову кімнату площею 17,4 кв.м. з балконом площею 6,2 кв.м, який сполучений згідно з планом технічного паспорту з даною кімнатою, та житлову кімнату площею 10,0 кв.м;

- ОСОБА_2 житлову кімнату площею 11,7 кв.м з лоджією площею 3,9 кв.м, яка сполучена згідно з планом технічного паспорту з даною кімнатою.

В загальному користуванні залишити приміщення кухні площею 13,3 кв.м, коридору площею 10,9 кв.м, ванної кімнати площею 2,7 кв.м, вбиральні площею 1,3 кв.м, коридору загального користування – 3,4 кв.м (1,7 кв.м. із застосуванням коефіцієнта 0,5).

Обґрунтовуючи вимоги, ОСОБА_1 посилається на те, що є співвласником вказаної квартири, проте відповідачі перешкоджають користуванню нею, займають всю квартиру в цілому. Досягти згоди щодо користування квартирою в позасудовому порядку вони не змогли.

Ухвалою суду від 25 вересня 2025 справу прийнято до провадження та постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначити проведення підготовчого судового засідання.

03 грудня 2025 року на адресу надійшла заява від ОСОБА_3 , в якій зазначено, що вона з дітьми не проживає за адресою АДРЕСА_1 .

Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду від 03 грудня 2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

19 грудня 2025 року до суду надійшов відзив від представника відповідача ОСОБА_2 – адвоката Романової І. Д., у якому зазначено, що позовні вимоги є безпідставними та не підлягають задоволенню, оскільки відповідач реалізує свої процесуальні права виключно через законного представника, а строк подання відзиву має обчислюватися з моменту вступу представника у справу; позивач фактично не проживав у спірній квартирі та постійно мешкав за іншою адресою, разом із сім`єю. У квартирі знаходилися речі, що належали померлій матері та були зношеними або непридатними для використання, частину з яких передано на благодійність, а меблі замінено на нові. Крім того, на теперішній час відповідачка разом із неповнолітнім сином вибула зі спірної квартири; право власності відповідача набуте законно у порядку спадкування та охороняється Конституцією України, нормами Цивільного кодексу України і Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Спірне майно перебуває у спільній частковій власності, а частки співвласників є ідеальними та не виділені в натурі, при цьому доступ до квартири є наявним, а доводи позивача не підтверджені належними та допустимими доказами, у зв`язку з чим відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову про встановлення порядку користування житловим приміщенням у повному обсязі.

В судове засідання позивач не з`явився, представниця позивача Петрина О.В. надала суду письмову заяву про розгляд справи за їх відсутності, а також зазначила, що просить задовольнити позов у повному обсязі.

Відповідачі в судове засідання не з`явилися, повідомлені судом належним чином, просили про перенесення судового засідання повторно.

Вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Щодо клопотання про перенесення судового засідання наданим представником відповідача ОСОБА_4 , суд зазначає, наступне.

Відповідно до частини третьої статті 2 ЦПК України, основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права, розумність строків розгляду справи судом та неприпустимість зловживання процесуальними правами.

Згідно з частиною першою статті 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники зобов`язані добросовісно користуватися процесуальними правами, а зловживання цими правами не допускається.

Добросовісність у процесі полягає у здійсненні прав з урахуванням їх цільового призначення, у межах, встановлених законом, без порушення прав інших учасників справи та без використання процесуальних прав як засобу впливу на ефективність розгляду справи чи затягування процесу.

Судове засідання, призначене на 17 грудня 2026 року, вже було відкладено, зокрема, на підставі заяви представниці відповідача.

Суд нагадує, що відповідно до частини третьої статті 2 ЦПК України, однією з основних засад цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи. Відповідно до частини першої статті 44 ЦПК України, учасники процесу зобов`язані добросовісно користуватися процесуальними правами, а їх зловживання неприпустиме.

У правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі №?199/6713/14-ц, вказано, що формальне, систематичне та безпідставне подання процесуальних документів, зокрема заяв про відкладення розгляду справи, може розцінюватися як зловживання процесуальними правами. Такі дії суперечать завданню цивільного судочинства своєчасному, справедливому та ефективному вирішенню справи.

Суд дійшов висновку про можливість проведення судового засідання.

Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 16.12.1998 року, виданого Раухівською квартирно-експлуатаційною частиною району ІІ м. Вознесенськ, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 набули у приватну спільну сумісну власність квартиру АДРЕСА_2 .

Право власності зареєстровано Вознесенським Бюро технічної інвентаризації за №8607 від 14.12.1998 року. Загальна площа квартири становить 78,8 кв.м, з яких житлова – 38,8 кв.м, допоміжні приміщення – 40,0 кв.м.

Згідно з технічним паспортом від 05.11.2023р. квартира складається з:

- житлової кімнати – 17,4 кв.м,- житлової кімнати – 10,0 кв.м,- житлової кімнати – 11,4 кв.м,- коридора– 10,9 кв.м,- кухні– 13,3 кв.м,- ванної кімнати – 2,7 кв.м,- вбиральні – 1,3 кв.м,- балкону (засклений)– 6,2 кв.м,- лоджії – 3,9 кв.м,- коридора загального користування– 1,7 кв.м.

Під час видачі свідоцтва про право власності на житло в ньому не були визначені частки співвласників. Після смерті ОСОБА_5 право власності на спадщину за законом на 1/4 частку спірної квартири перейшло в рівних частках на ім`я ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Отже, після отримання спадщини вони стали власниками ще по 1/8 частки квартири. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_6 . Згідно із свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 02.02.2024 року №30 ОСОБА_1 набув у власність ще 1/4 частку спірної квартири.

Всього після отримання спадщини між ОСОБА_1 (3/8 частка) та ОСОБА_2 (1/8 частка) розділено 1/2 частку квартири.

Щодо іншої 1/2 частки квартири, вона залишилась у спільній сумісній власності позивача та відповідача ОСОБА_2 .

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Частиною 1 ст.2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Як зазначено у частині першій статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в статті 16 ЦК України. Право вибору способу захисту, передбаченого законом, належить особі, яка звернулася за захистом свого права.

Одним зі способів захисту права користування майном є припинення дії, яка це право порушує (пункт 3 частини другої статті 16 ЦК України), - усунення перешкод у здійсненні права користування майном. Підставою для подання такого позову є вчинення перешкод правомірній реалізації речового права. Цей спосіб захисту може використати не тільки власник майна, але й особа, яка відповідно до закону або договору має право користування ним.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року в справі № 761/5115/17.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Повага до права людини на житло закріплена також у статті 8Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (1950 року). У разі порушення цих прав передбачено право на судовий захист. Ніхто не може примусово бути позбавлений житла, безпідставно виселений із нього або визнаний таким, що втратив право користування жилим приміщенням. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Це покладає на державні органи зобов`язання "вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав" (рішення ЄСПЛ у справі Powell and Rayner v. the U.K. від 21 лютого 1990 року). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення ЄСПЛ у справі Gillow v. the U. K. від 24 листопада 1986 року) так і наймача (рішення ЄСПЛ у справі Larkos v. Cyprus від 18 лютого 1999 року).

Відповідно до ч. 1 ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ч. 1 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ч. 2 ст.319 ЦК України власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні свої прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватись моральних засад суспільства.

Відповідно до ст.356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.. Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно у цілому.

Статтею 358 ЦК України визначено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен зі співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

Згідно зі статтею391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Наведеною нормою матеріального права визначено право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яких шляхом, який власник вважає прийнятним.

Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. Не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Власник має права вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом усунення перешкод у користуванні власністю, виселення та у разі необхідності, зняття особи з реєстраційного обліку, проте це право залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового чи цивільного законодавства.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20).

Відповідно до статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень прав, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстав, передбачених законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Отже, підставою для задоволення позову такої особи є встановлення факту порушення його прав і об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні ним цих прав.

Судом встановлено, що позивачі пред`явили позов про усунення перешкод у користуванні спірною квартирою/житлом шляхом вселення у відповідні, посилаючись на те, що відповідач чинить їм перешкоди у користуванні квартирою, не впускає їх до квартири.

Встановивши, що відповідач чинить перешкоди у користуванні квартирою, що порушує право позивача на житло, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для усунення перешкод позивачам у користуванні квартирою шляхом його вселення до зазначеного житлового приміщення.

З п.14 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" №20 від 22.12.1995 року (із наступними змінами) слідує, що у квартирі, яка є спільною частковою власністю може бути встановлено порядок користування приміщеннями квартири, якщо про це заявлено позов.

Судом встановлено, що між сторонами виникли правовідносини пов`язані з користуванням житловим приміщенням, де позивач є власниками 3/8 часток у праві власності на спірну квартиру, а відповідач 1/8 часток у праві власності на цю квартиру. Між сторонами відсутня згода у питанні користування належною їм на праві спільної часткової власності квартирою.

Відповідно до частини першої статті 405 ЦК України визначення кімнати, в якій може проживати позивач, належить до повноважень власника або повинно здійснюватися за домовленістю з останнім, оскільки право власності є непорушним та втручання у нього без законних підстав не допускається.

Суд вважає встановленим, що виділ в натурі частки позивачів, тобто виділення у відособлене користування кожному із співвласників частини квартири, яка б відповідала їх ідеальним часткам, в даному випадку є неможливим.

Якщо виділ частки будинку в натурі неможливий, суд вправі за заявленим про це позовом встановити порядок користування відособленими приміщеннями (квартирами, кімнатами) такого будинку.

Встановлення порядку користування квартирою жодним чином не впливає на розмір часток сторін у праві власності на квартиру і не обмежує їх право власності.

У постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 363/928/16-ц (провадження № 61-24395св18) зроблено висновок, що при здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток. У даному випадку спірні правовідносини стосуються не поділу квартири, а встановлення порядку спільного користування нею. Тому критерій необхідності виділення у користування кожному зі співвласників ізольованого приміщення, особливо, якщо при цьому неможливо забезпечити відповідність ідеальних часток реальним, не є обов`язковим.

Верховний Суд виходить з того, що встановлюючи порядок користування квартирою у запропонований позивачем спосіб, суди попередніх інстанцій врахували баланс інтересів співвласників спірної квартири та осіб, які мають право користування квартирою та дійшли до обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову. Іншого варіанту користування спірною квартирою, який би відповідав часткам співвласників у праві власності, відповідач не запропонував, наполягаючи на неможливості встановлення порядку користування житлом без порушення прав когось із мешканців квартири.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 07 лютого 2022 року у справі №182/3348/19 (провадження №61-1084св21).

Судом встановлено, що спірна квартира має загальну площу 78,8 кв.м, з яких житлова – 38,8 кв.м, допоміжні приміщення – 40,0 кв.м. складається з житлової кімнати – 17,4 кв.м,- житлової кімнати – 10,0 кв.м,- житлової кімнати – 11,4 кв.м,- коридора– 10,9 кв.м,- кухні– 13,3 кв.м,- ванної кімнати – 2,7 кв.м,- вбиральні – 1,3 кв.м,- балкону (засклений)– 6,2 кв.м,- лоджії – 3,9 кв.м,- коридора загального користування– 1,7 кв.м.

Беручи до уваги частки сторін у праві власності, ту обставину, що виділити ізольоване жиле приміщення таким чином, щоб штучно не погіршити житлових умов позивачів та відповідача можливо, суд вбачає за можливе визначити порядок користування спірною квартирою за запропонованим позивачем варіантом.

Цей спір не стосується порядку поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму, а судове рішення про встановлення порядку користування спільним майном не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно та не порушує їхніх прав як власників. Подібні висновки викладені у Постанові від 06 лютого 2023 року Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 607/22941/21 .

Враховуючи наведене, суд вважає необхідним застосувати принцип ефективного захисту, у формі встановлення певного порядку користування спірною квартирою.

Вказаний порядок користування спірною квартирою є таким, що не погіршує житлові умови сторін, а тому позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. На підставі всебічно з`ясованих обставин справи, встановивши достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Стосовно позовних вимог до ОСОБА_3 , суд приходить висновку, що позивачем не доведено обставину щодо створення перешкод ОСОБА_3 у користуванні спірною квартирою. Жодний доказ на це не вказує. Водночас, ОСОБА_3 надала заяву та довідку про склад сім`ї, в якій зазначено, що вона разом з дітьми не проживає за адресою АДРЕСА_1 .

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 слід відмовити, оскільки ОСОБА_3 на момент подання позову не мала у власності будь-якої частки спірної квартири. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц).

Таким чином, позов підлягає частковому задоволенню.

Зобов`язати відповідача ОСОБА_2 передати позивачу ОСОБА_1 дублікат ключів від житлового приміщення — квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача ОСОБА_2 слід стягнути на користь позивача судовий збір .

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 316, 317, 319, 355, 358, 391 ЦК України, ст.ст. 2, 10, 12, 13, 76-82, 89, 258, 263, 264, 265, 280-284, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення порядку користування житловим приміщенням (квартирою) – задовольнити частково.

Усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні належною йому на праві співвласності квартирою за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом вселення ОСОБА_1 у квартиру ( АДРЕСА_1 ).

Визначити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 , а саме:

- ОСОБА_1 , житлову кімнату площею 17,4 кв.м. з балконом площею 6,2 кв.м, який сполучений згідно з планом технічного паспорту з даною кімнатою, та житлову кімнату площею 10,0 кв.м;

- ОСОБА_2 житлову кімнату площею 11,7 кв.м з лоджією площею 3,9 кв.м, яка сполучена згідно з планом технічного паспорту з даною кімнатою.

Приміщення кухні площею 13,3 кв.м, коридору площею 10,9 кв.м, ванної кімнати площею 2,7 кв.м, вбиральні площею 1,3 кв.м, коридору загального користування – 3,4 кв.м (1,7 кв.м. із застосуванням коефіцієнта 0,5) залишити у спільному користуванні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір у сумі 3 633,60 грн.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 28 січня 2026 року

Суддя: М. С. Булкат