Рішення від 26 січня 2026 р. у справі №463/8703/25 — Шевченківський районний суд м. Львова

Справа № 463/8703/25

Провадження № 2/466/743/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 січня 2026 року м. Львів

Шевченківський районний суд м. Львова

у складі: судді - Торської І.В.,

секретаря - Вонсович Х.М.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інтер-поліс» про відшкодування шкоди,

в с т а н о в и в:

12 вересня 2025 року ОСОБА_2 звернулася до Личаківського районного суду м. Львова з позовною заявою до ПрАТ «СК`Інтер-поліс" про стягнення страхового відшкодування в якій позивачка просить суд стягнути з відповідача на її користь страхове відшкодування в розмірі 81 482 грн. (75 498,74 грн. – шкоди, 2 104,11 грн. – шкоди пов`язаної у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю та 3 880,14 грн. – моральної шкоди – 5%), пеню в розмірі 8 927, 41 грн., 3 % річних в розмірі 863, 94 грн. та інфляційних втрат в розмірі 1 553, 21 грн. та 10 000 грн. моральної шкоди.

Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 15 вересня 2025 року вищевказані матеріали цивільної справи передані для розгляду до Шевченківського районного суду м. Львова за територіальною підсудністю.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 жовтня 2025 року таку передано на розгляд судді Торській І.В.

Ухвалою судді від 21 жовтня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому він позов заперечує, покликається на те, що позивачем в підтвердження понесених витрат на лікування надано чеки з яких неможливо встановити пов`язаність з ДТП, яка мала місце 20.09.2024 року, оскільки такі є нерозбірливими. Крім того, позивачем не надано підтвердження оплати видаткової накладної №200563 від 03.10.2024 року. Додатково зазначив, що позивачем долучено до матеріалів справи консультаційний висновок спеціаліста за яким діагноз встановлений флебіт і тромфофлебіт глубоких судин нижніх кінцівок. Атеросклероз артерій, без порушення гемодинаміки, що вказує на лікування іншої хвороби після 07.11.2024 року, а отже чеки надані після вказаної дати, що свідчить про зловживання позивачем своїм право на відшкодування. А відтак, позивачем безпідставно заявлено позовні вимоги в частині стягнення шкоди пов`язаної з лікуванням без надання належних доказів, що підтверджують витрати на лікування. Щодо вимоги про стягнення шкоди пов`язаної з тимчасовою втратою працездатності потерпілою, представник відповідача зазначив, що позивачем не вірно обчислено розрахунок, а відтак дана сума повинна складати 1 578,06 грн. Додатково зазначив, що постановою про закриття кримінального провадження було встановлено, що цивільно-правова відповідальність не настала.

Учасники справи у судове засідання не з`явилися, позивач скористалася правом, наданим ч.3 ст.211 ЦПК України, подала заяву про розгляд справи у її відсутності.

У відповідності до ч. 2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, не здійснюється.

Згідно з ч.5 ст.268 ЦПК України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов таких висновків.

Згідно зі ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, по-даним відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися нам припущеннях (ст.ст.12, 81 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст.263 ЦПК України).

За вимогами ч. 1 ст. 16 ЦК України, ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право звернути-ся до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Згідно з положеннями ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку із пошкодженням або знищенням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частиною 1 ст. 1187 ЦК України встановлено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (п.1 ч.1 ст.1188 ЦК України).

Судом встановлено, що 20.09.2024 року у м.Львові по вул.Г.Мазепи відбулась дорожньо-транспортна пригода (падіння в салоні транспортного засобу) за участі автобуса марки «МАЗ 203069» реєстраційний номер НОМЕР_1 (який курсує по маршруту 46 «Сихів-Щурата») під керуванням водія – ОСОБА_3 . В результаті дорожньо-транспортної пригоди пасажир автобуса – ОСОБА_2 отримала тілесні ушкодження.

Внаслідок падіння (ДТП) ОСОБА_2 отримала тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості, а саме: закритий внутрішньо-суглобовий уламковий перелом обох виростків лівої великогомілкової кістки зі зміщенням кісткових фрагментів.

Постановою про закриття кримінального провадження від 14.03.2025 року кримінальне провадження внесене до ЄРДР за №12024141380001344 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст. 286 КК України закрите у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення.

Цивільно-правова відповідальність водія маршрутного таксі автобуса марки «МАЗ 203069» реєстраційний номер НОМЕР_1 на момент дорожньо-транспортної пригоди 20.09.2024 року була застрахована у Приватному Акціонерному Товаристві «Страхова Компанія`Інтер-поліс» згідно полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №221303363.

10.02.2025 року та 31.03.2025 року, керуючись ст.ст.23,24,25,26-1,35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (надалі по тексту Закон), ОСОБА_2 було подано заяву до ПрАТ «СК`Інтер-поліс» на виплату страхового відшкодування в сумі 81 482 грн. 99 коп.

05.05.2025 року було отримано від ПрАТ «СК`Інтер-поліс» відмову у виплаті страхового відшкодування на підставі п.32.1 ст. 32 Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Згідно ч.5 ст.1187 Цивільного кодексу України, особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Згідно роз`яснень, які викладені в п.7 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищено небезпеки", під непереборною силою слід розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події, тобто ті, які мають зовнішній характер. Під умислом потерпілого слід розуміти, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але й бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату.

Згідно постанови про закриття кримінального провадження від 14.03.2025 року не вбачається, що дорожньо-транспортна пригода відбулась внаслідок непереборної сили або умислу потерпілої.

Крім того, Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» містить виключний перелік підстав для відмови у виплаті страхового відшкодування. В даному переліку відсутня така підстава для відмови як відсутність вини у заподіювача шкоди.

Разом з тим, головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілими несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинуваті володільці об`єктів, які є джерелом підвищеної небезпеки.

Як вбачається з постанови Верховного Суду у справі № 345/3335/17 від 03.06.2020 року: коли шкода була заподіяна джерелом підвищеної небезпеки, то відсутність вини водія забезпеченого транспортного засобу та закриття кримінального провадження відносно нього не звільняє страховика від обов`язку відшкодувати шкоду.

Відповідно до статті 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно із пунктом 35.1. статті 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» для отримання страхового відшкодування потерпілий або інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом тридцяти днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику заяву про страхове відшкодування.

Згідно із ст. 36.1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» Страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Велика Палата Верховного Суду в постановах від 04 липня 2018 року у справі №755/18006/15-ц (провадження No14-176цс18) (пункт 59), від 03 жовтня 2018 року у справі No760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) неодноразово звертала увагу на те, що у справах про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної страхувальником за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у межах ліміту страхового відшкодування належним відповідачем буде страховик (19 січня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 350/1376/19, провадження № 61-10016св20 (ЄДРСРУ № 102892264).

Відповідно до положень частини першої статті 22 Закону України при настанні страхового випадку страховик або МТСБУ відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна в результаті ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до ст. 23 Закону України Шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є:

шкода, пов`язана з лікуванням потерпілого;

шкода, пов`язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов`язана із стійкою втратою працездатності потерпілим;

моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

шкода, пов`язана із смертю потерпілого.

Відповідно до ст. 24 Закону України у зв`язку з лікуванням потерпілого відшкодовуються обґрунтовані витрати, пов`язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням, протезуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров`я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та придбанням лікарських засобів.

Зазначені в цьому пункті витрати та необхідність їх здійснення мають бути підтверджені документально відповідним закладом охорони здоров`я.

Відповідно до ст. 26-1 Закону України страховиком (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров`я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю.

Судом встановлено, що внаслідок ДТП ОСОБА_2 отримала тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості, а саме: закритий внутрішньо-суглобовий уламковий перелом обох виростків лівої великогомілкової кістки зі зміщенням кісткових фрагментів.

Внаслідок отриманих травм ОСОБА_2 перебувала на лікуванні, що підтверджується випискою із медичної карти стаціонарно хворого №86040, довідкою про тимчасову втрату працездатності (Лікування) потерпілої у дорожньо-транспортній пригоді №29.

Належне страхове відшкодування, яке не виплатила (ПрАТ «СК`Інтер-поліс») становить 80 851,70 грн (вісімдесят тисяч вісімсот п`ятдесят одна гривня 70 коп.), що розраховується наступним чином:

- витрати на лікування (майнова шкода) 75 498,74 гривень, що підтверджується фіксальними чеками про оплату медикаментів, видатковою накладною №200563 від 03.10.2024 року, яка оплачена 03.10.2024 року, що спростовують доводи відповідача про відсутність таких.

- моральна шкода 3774,90 гр. (3 774,90 гривень = 5% від суми 75 498,74 гривень.)

Відповідно до ст. 25 Закону № 1961-IV у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності потерпілим відшкодовуються не отримані доходи за підтверджений відповідним закладом охорони здоров`я час втрати працездатності. Доходи потерпілого оцінюються в таких розмірах для непрацюючої повнолітньої особи - допомога у розмірі, не меншому мінімальної заробітної плати, встановленої чинним законодавством.

Згідно із частиною першою статті 15 Закону «Про оплату праці» та частинами першою, другою статті 97 КЗпП України, оплата праці працівників на підприємствах, в установах і організаціях здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці, яка може проводитися як за результатами індивідуальних, так і колективних робіт. Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).

Станом на день настання страхового випадку 20.09.2024 року, відповідно до ст.8 Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» було встановлено мінімальну заробітну плату з січня 7100,00 грн, з квітня 8000 грн. Отже, мінімальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за шкоду, пов`язану із стійкою втратою працездатності потерпілою внаслідок дорожньо-транспортної пригоди за період з 20.09.2024 по 28.09.2024 р.р становить 1 578,06 грн. (263,01 гривень (середньоденна заробітна плата) *6 (робочі дні) = 1 578,06 грн.).

Таким чином, розмір невиплаченого страхового відшкодування становить 80 851,70 грн (вісімдесят тисяч вісімсот п`ятдесят одна гривня 70 коп.).

Що стосується стягнення пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат, то слід вказати таке.

Згідно із п. 36.2 ст. 36 Закону, страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у ст. 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніше ніж 90 днів з дня отримання заяви про здійснення страхового відшкодування зобов`язаний прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування та виплатити його або прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування.

Страховик протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

З аналізу вказаних норм законодавства вбачається, що обов`язок щодо прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та здійснення виплати такого відшкодування, або ж прийняття рішення про відмову в проведенні такої виплати у відповідача виник з дня подання позивачем відповідної заяви про здійснення страхового відшкодування і повинен бути виконаний не пізніше ніж на 90 день з дня подання позивачем відповідної заяви.

Таким чином, можна дійти до висновку, що з моменту отримання Відповідачем заяви про виплату страхового відшкодування у страховика було рівно 90 днів для прийняття рішення у справі.

Опісля спливу 90-денного строку між Позивачем та Відповідачем виникли не лише правовідносини із відшкодування шкоди та стягнення страхового відшкодування, а й боргові правовідносини. У даному випадку йдеться про такий тип правовідносин, як позадоговірні боргові правовідносини, що виникають незалежно від волі учасників, породжуються такими юридичними фактами, як заподіяння шкоди.

Оскільки, наявність чи відсутність у страховика обов`язку з виплати страхового відшкодування замість завдавача шкоди не є предметом розгляду в кримінальному провадженні. Тому відсутність судового рішення у кримінальному провадженні не може бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог потерпілої особи до страховика про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП. (постанова Верховного Суду від 5 жовтня 2022 року у справі № 208/4598/21.

У даному випадку основна вимога про відшкодування шкоди з`явилася внаслідок ДТП, у якій ОСОБА_2 отримала тілесні ушкодження. Стягнення штрафних санкцій є похідною позовною вимогою, не може існувати окремо від основного відшкодування шкоди, а тому теж стосується правовідносин, які виникли внаслідок отримання тілесних ушкоджень.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 452/3519/15 (провадження № 61-14973св18) зазначено, що: «правовідносини з виплати страхового відшкодування, які склалися між сторонами у справі на підставі договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, є грошовим зобов`язанням.

Таким чином, зважаючи на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов`язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання.

Зазначаємо, що виплата страхового відшкодування - це страхова виплата грошової суми, яка виплачується страховиком за умовами страхування при настанні страхового випадку. Отож, виплата страхового відшкодування є грошовим зобов`язанням.

Грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов`язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов`язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Особливості цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання грошових зобов`язань обумовлені їх специфічними ознаками, до яких, серед інших, належать наступні: цей вид зобов`язань включає в себе обов`язок сплатити гроші та має на меті погашення грошового боргу; встановлюються спеціальні правила відповідальності за порушення грошових зобов`язань у вигляді нарахування процентів річних та інфляційних втрат як плати за безпідставне користування чужими грошовими коштами; специфічним є вплив прострочення на зміст грошового зобов`язання, оскільки останнє у разі прострочення все одно залишається грошовим.

Згідно ст.ст. 610, 612 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як визначено в Постанові Верховного суду від 4 липня 2018 року в справі № 755/18006/15-ц, у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього.

Статтею 20 Закону України «Про страхування» встановлено, що страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом.

Статтею 992 Цивільного кодексу встановлено, що у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов`язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.

Таким чином, зважаючи на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов`язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Важливим є те, що положення статті ст. 625 ЦК України про нарахування 3% річних та інфляційних втрат застосовуються незалежно від того, чи мова йде про договірні, чи про позадоговірні відносини із відшкодування шкоди.

Інфляційні нарахування на суму боргу виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов`язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов`язанням сплатити кошти.

Виходячи із положень зазначеної норми та постанови Верховного Суду України від 15 листопада 2010 року по справі №4/720, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц зробила висновок про те, що до правовідносин щодо невиплати страхового відшкодування потерпілій особі застосовуються вимоги частини другої статті 625 ЦК України.

Тобто, Позивач, хоча і не є стороною договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладеного відповідачем, але наділяється правами за цим договором: на їхню або третьої особи користь страховик зобов`язаний здійснити страхове відшкодування. Отже, зважаючи на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов`язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання.

Правовою позицією щодо застосування вказаних норм є позиція Постанова Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 337/5617/19 у відповідності до якої «розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція)».

Враховуючи викладене, суд дійшов переконання, що позивачка довела суду про підставність заявлених вимог щодо стягнення штрафних санкцій: - 8 927, 41 грн. - пені, - 863, 94 грн. - трьох відсотків річних та 1 553, 21 грн. - інфляційних втрат за період з 05.05.2025 року по 10.09.2025 року за несвоєчасну виплату страхового відшкодування.

Наданий позивачкою розрахунок сум, які підлягають стягненню на користь позивачки, суд приймає до уваги, оскільки відповідачем не спростовано доводів представника позивача щодо визначеного розміру інфляційних збитків, пені та 3% річних та не подано жодних доказів щодо невірного розрахунку цих показників.

Що стосується відшкодування моральної шкоди, то слід зазначити:

із змісту позову та матеріалів справи, які подані до суду видно, що предметом спору є не виплата страхового відшкодування страховою компанією.

Згідно тексту позовної заяви, позивачка в мотивації обґрунтовує завдану їй моральну шкоду в розмірі 10 тис. грн. у зв`язку із не виплатою тривалий час страховою компанією страхового відшкодування, однак у резолютивній частині позовних вимог не вказала про таке стягнення.

Проте, з метою забезпечення дії принципу доступу до правосуддя, необхідності всебічного з`ясування усіх заявлених позовних вимог, дотримання повноти оцінки доказової бази, суд вважає за необхідне розглянути та дослідити усі обставини справи та докази, в тому числі й на підтвердження факту завдання моральної шкоди та її розміру.

Згідно ч.1, п.3 ч.2 ст.23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Відповідно до ч.3 ст.23 ЦК України якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Моральна шкода - це негативні наслідки (втрати) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких фізична особа зазнала у зв`язку з посяганням на її права та інтереси.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

При оцінці обґрунтованості вимог позивачів у справах про відшкодування моральної шкоди необхідно керуватися принципом розумності, тобто виходити з об`єктивно передбачуваних за обставин конкретної справи втілень моральної шкоди. Відповідно, як основний доказ заподіяння моральної шкоди слід розглядати достатньо переконливі з погляду розумності пояснення потерпілої сторони щодо характеру завданих їй немайнових втрат.

Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Розмір відшкодування повинен бути адекватним нанесеній моральній шкоді.

Разом з тим, з огляду на моральну зумовленість виникнення інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.

Оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, №68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Так, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

З огляду на викладене, позивачкою доведений факт наявності моральної шкоди, що завдана йому діяннями відповідача з неналежної виплати суми страхового відшкодування та полягає у моральних переживаннях і душевних стражданнях, а тому з урахуванням вимог розумності та справедливості, відшкодуванню підлягає на користь позивачки моральна шкода в розмірі 1000,00 грн, яка буде належною та достатньою для її покриття.

Відповідно до вимог ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст.81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п.27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Крім того, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий п.9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп\2003).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

На підставі викладеного, позов підлягає частковому задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд враховує наступне.

При зверненні до суду з цим позовом позивачка звільнена від сплати судового збору на підставі положення п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи вищенаведене, з урахуванням положень ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір в розмірі 2534,15 грн.

Керуючись ст.ст.12, 13, 81, 89, 133, 141, 211, 247, 263-265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інтер-поліс» на користь ОСОБА_1 80 851,70 грн (вісімдесят тисяч вісімсот п`ятдесят одну гривню) 70 коп. - невиплаченого страхового відшкодування,

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інтер-поліс» на користь ОСОБА_1 - пеню в розмірі 8 927,41 грн. (вісім тисяч дев`ятсот двадцять сім гривень) 41 коп., 3 % річних в розмірі 863,94 грн. (вісімсот шістдесят три гривні) 94 коп. та інфляційних втрат в розмірі 1 553,21 (тисячу п`ятсот п`ятдесят три гривні) 21 коп.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інтер-поліс» на користь ОСОБА_1 – моральну шкоду в розмірі 1000 грн. (одну тисячу гривень).

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інтер-поліс» на користь держави судовий збір у розмірі – 2534,15 грн. (дві тисячі п`ятсот тридцять чотири гривні) 15 коп.

В задоволенні решти позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_4 , АДРЕСА_1 РНОКПП: НОМЕР_2 ;

Відповідач: Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Інтер-поліс», місцезнаходження: м. Київ, вул.Володимирська, 69, код ЄДРПОУ 19350062.

Повне рішення суду складено 27 січня 2026 року.

Суддя І.В.Торська