Постанова від 10 грудня 2025 р. у справі №394/15/25 — Кропивницький апеляційний суд

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 грудня 2025 року м. Кропивницький

справа № 394/15/25

провадження № 22-ц/4809/1415/25

Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді: Дуковського О.Л.

суддів: Дьомич Л.М., Письменного О.А.

з участю секретаря: Демешко Л.В.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Іванченко Володимир Володимирович на рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 16 червня 2025 року, у складі головуючого судді Краснопольської Л.П. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Орган опіки та піклування Новоархангельської селищної ради, заінтересована особа ІНФОРМАЦІЯ_1 про визначення місця проживання дитини з батьком та встановлення факту самостійного утримання та виховання неповнолітньої дитини, -

В С Т А Н О В И В:

У січні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Орган опіки та піклування Новоархангельської селищної ради, заінтересована особа ІНФОРМАЦІЯ_1 про визначення місця проживання дитини з батьком та встановлення факту самостійного утримання та виховання неповнолітньої дитини.

В обгрунтування позовних вимог позивач вказував, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 30 липня 2010 року. У період шлюбу народився син, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 31.10.2013 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано.

Відповідач одружилась вдруге, змінила прізвище на « ОСОБА_4 », починаючи з лютого 2022 року перебуває за межами території України на роботі у Польській республіці.

Вказував, що син, ОСОБА_3 залишився проживати із позивачем, який самостійно займається його вихованням та утриманням.

Проте суперечки, що час від часу виникають між сторонами щодо місця проживання дитини можуть негативно вплинути на психічний стан дитини та порушити нормальні умови її розвитку та виховання.

Посилався на те, що хоча і офіційно не працевлаштований, проте має стабільний дохід, повністю матеріально забезпечений і має постійне місце проживання, спиртними напоями не зловживає, за місцем проживання характеризується позитивно, займається вихованням сина, готує його до самостійного життя.

Відповідач у свою чергу на даний час постійного місця проживання немає, проживає за кордоном, не має достатньо часу та можливості займатися вихованням сина.

Вказував на те, що якщо батько та мати, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із батьків буде проживати дитина, спір між ними вирішується органом опіки та піклування або судом.

Просив визначити місце проживання неповнолітнього, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та встановити факт, що має юридичне значення, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 самостійно утримує та виховує неповнолітнього сина.

Рішенням Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 16 червня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням суду представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Просить визначити місце проживання неповнолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом із ним та встановити факт , що він (батько) самостійно утримує та виховує неповнолітню дитину.

Колегія суддів, заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення представника позивача, який підтримав доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла до наступних висновків.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно ч. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Оскаржуване рішення суду частково не відповідає зазначеним нормам процесуального права з таких підстав.

У відповідності до ст. 4 ЦПК України, до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів має право звернутись кожна особа.

Згідно до ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 13 ч. 1 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

З матеріалів справи вбачається, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 30 липня 2010 року.

В період шлюбу народився син, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 13.12.2010, виданого відділом державної реєстрації актів цивільнгого стану Новоархангельського районного управління юстиції у Кіровоградській області (а.с. 9).

Згідно копії рішення Новоархангельського районого суду Кіровоградської області №394/1239/13-ц від 31.10.2013 шлюб між сторонами розірвано (а.с. 10).

Відповідно до довідки №5284 від 13.12.2024 , до складу сім`ї ОСОБА_1 , 1987 року народження, входить його син, ОСОБА_3 , 2010 року народження (а.с. 12).

Згідно з довідкою №5304 від 19.12.2024 року, на утриманні ОСОБА_1 , 1987 року народження, знаходиться його син, ОСОБА_3 , 2010 року народження (а.с. 11).

Відповідно до Акту обстеження №215 від 26.12.2024, умови проживання в будинку АДРЕСА_1 задовільні, опалення пічне та електричне, кімнати вмебльовані, наявний запас харчових продуктів та засоби гігієни, в будинку наявна необхідна побутова техніка (а.с. 14).

Згідно Довідки №01-19/400 від 26.12.2024 року, наданої КЗ «Новоархангельський ліцей лідер» Новоархангельської селищної ради Голованівського району Кіровградської області, ОСОБА_1 , контролює навчальний процес дитини, відвідує батьківські збори (а.с. 13).

Звернувшись із цим позовом до суду позивач доводив, що вихованням сина займається він, батько дитини.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції послався на те, що факт проживання дитини разом із батьком беззаперечно підтверджується доказами, наданими заявником, і потреба у додатковому встановленні таких фактів судом не доцільна і не доведена, а утримання дитини батьком є законним обов`язком та не потребує встановлення судом з тією метою, про яку зазначив заявник.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову.

Проте колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не дослідив усіх обставин справи, а саме того, що ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на день звернення із цим позовом виповнилося чотирнадцять років.

Відповідно до ч.2 ст. 29 ЦК України фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (§ 76).

Під час розгляду цієї справи суд першої станції мав застосувати наслідки ч. 2 ст. 29 ЦК України і відмовити у задоволенні позову в частині визначення місця проживання дитини з тих підстав, що дитині позивача, ОСОБА_3 на день звернення із цим позовом виповнилося чотирнадцять років і дитина в силу зазначеної норми може вільно обирати собі місце проживання.

На кожного із батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці, а тому це є обов?язком батька (позивача) і не потребує додаткового встановлення судом.

Тому, рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 16 червня 2025 року підлягає зміні , з викладенням його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Керуючись ст.ст. 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд,-

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Іванченко Володимир Володимирович – задовольнити частково.

Рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 16 червня 2025 року – змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя: О.Л.Дуковський

Судді: Л.М.Дьомич

О.А. Письменний