Постанова від 14 січня 2026 р. у справі №346/3965/25 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 346/3965/25

Провадження № 22-ц/4808/58/26

Головуючий у 1 інстанції Васильковський В. В.

Суддя-доповідач Максюта

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

головуючого (суддя-доповідач) Максюти І.О.,

суддів: Василишин Л.В., Баркова В.М.,

секретаря Шемрай Н.Б.,

з участю представника особи, яка подала апеляційну скаргу, позивачки ОСОБА_1 , адвоката Репало О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Репало Олексій Олександрович, на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області, ухвалене суддею Васильковським В.В. 09 жовтня 2025 року в м. Коломия Івано-Франківської області,

в с т а н о в и в :

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2025 року ОСОБА_2 звернулася з позовом до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини.

Позовні вимоги мотивовані тим, що між нею та відповідачем 06 грудня 2016 року зареєстровано шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_1 , в сторін народився спільний син – ОСОБА_4 . Батьком дитини записано відповідача - ОСОБА_3 , а матір?ю - позивачку ОСОБА_2 .

Спільне життя позивачки та відповідача не склалось у зв?язку з втратою взаєморозуміння, різними характерами та поглядами на сімейне життя, постійно виникаючими сварками та суперечками. Подружжя втратило будь-які почуття один до одного. Подружні стосунки не підтримуються, спільне господарство не ведеться, а шлюб має лише формальний характер.

Позивач та відповідач не проживають разом, відтак ОСОБА_2 , вже протягом тривалого періоду часу самостійно займається вихованням та утриманням їхнього спільного сина, а батько припинив цікавитися його життям.

Тому, просить стягнути з ОСОБА_3 , на користь ОСОБА_2 , аліменти на утримання малолітньої дитини – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 частини з усіх видів його доходів, але не менш, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно з моменту звернення до суду та до досягнення дитиною повноліття.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду

Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 09 жовтня 2025 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 , аліменти на утримання малолітньої дитини - ОСОБА_4 ,

ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 1/4 частини з усіх видів його доходів, але не менш, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно з моменту звернення до суду та до досягнення дитиною повноліття.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи апеляційної скарги

ОСОБА_2 з таким рішенням суду не погодилася, подала через свого представника адвоката Репала О.О. на вказане рішення апеляційну скаргу, у якій зазначила, що вважає рішення суду необґрунтованим, незаконним та таким, що ухвалене з неповним з`ясуванням обставин справи.

Зазначила, що статтею 51 Конституції України встановлено, що батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття.

Статтею 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, що ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, визначено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Відповідно до ч. 1 ст. 3 Конвенції в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Згідно з частиною другою статті 3 Конвенції держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають усіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Держави-учасниці забезпечують у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини (частина 2 статті 6 Конвенції).

Вважає, що суд першої інстанції, проігнорувавши доводи, наведені в позовній заяві, обмежився лише одним абзацом, що при визначенні розміру аліментів враховує стан здоров`я, матеріальне становище дітей і платника аліментів та помилково вважав, що аліменти з відповідача слід стягувати у розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму.

Такі висновки суду, на переконання апелянта, є неповними, зокрема суд не в повній мірі дослідив обставини справи та неправильно застосував норми матеріального права щодо визначення розміру аліментів.

Вважає, що суд необґрунтовано відійшов від принципу забезпечення найкращих інтересів дитини. Якщо виходити з буквального тлумачення положень ЦПК та СК України, то у рамках позовного провадження немає імперативної вимоги про можливість призначення аліментів у конкретній частці від усіх доходів (заробітку) платника аліментів. Такі вимоги можливі лише у наказному провадженні.

У позовній заяві представник позивача навів належні аргументи щодо того, що відповідач по сьогоднішній день не приймає жодної участі у житті свого сина, ухиляється від виконання своїх обов`язків, не піклується про нього чи його розвиток, не телефонує і не допомагає з утриманням дитини. Тому, апелянт наполягає на стягненні з ОСОБА_3 аліментів у розмірі 1/3 доходу, оскільки такий розмір є обґрунтованим і, безумовно, відповідає найкращим інтересам дитини. Зростання дитини неминуче веде до підвищення витрат на її розвиток, навчання, побутові потреби та медичне обслуговування. Позивач неспроможна самостійно здійснювати повноцінне утримання сина, а без системної підтримки відповідача права дитини, гарантовані як національним законодавством, так і міжнародними нормами, порушуються.

ОСОБА_3 не має на своєму утриманні інших осіб, є здоровим та працездатним, а відтак, сплата 1/3 доходу не створить для нього фінансових труднощів, а забезпечить дитині належний рівень життя.

Позивачка під час розгляду справи судом першої інстанції вказала, що сторони проживають окремо, у свою чергу дитина проживає разом із матір`ю. Крім того вона із власних заощаджень самостійно забезпечує дитину належними житловими умовами, якісним медичним обслуговуванням, а також займається її фізичним та культурним розвитком.

Враховуючи наведене, апелянт просила скасувати рішення Коломийського міськрайонного суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивачки ОСОБА_2 в повному обсязі, а саме: стягнути з відповідача ОСОБА_3 аліменти на утримання малолітньої дитини у розмірі 1/3 частини з усіх видів його доходів, але не менш ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно з моменту звернення до суду та до досягнення дитиною повноліття.

Позиція інших учасників справи

Відзив на апеляційну скаргу не подано, що відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Позиція Івано-Франківського апеляційного суду

Представник особи, яка подала апеляційну скаргу, позивачки ОСОБА_1 , адвокат Репало О.О.у судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити з мотивів, викладених у ній.

Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з`явилися. Суд виконав свій обов`язок щодо повідомлення учасників справи про день, місце та час розгляду справи.

Приймаючи до уваги, що неявка осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розгляду справи в апеляційному порядку, апеляційним судом виконаний обов`язок щодо повідомлення осіб, які беруть участь у справі, про день, місце та час судового засідання, тому колегія суддів розглянула справу у відсутності осіб, які не з`явилися у судове засідання.

Згідно з статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст. ст. 263, 264 ЦПК України рішення суду повинно бути законним i обґрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають iз встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Вислухавши пояснення представника особи, що подала апеляційну скаргу, доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши, відповідно до ст.367 ЦПК України, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є необгрунтованою, виходячи з таких підстав.

Фактичні обставини справи

06 грудня 2016 року між сторонами зареєстровано шлюб Дружківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, після реєстрації шлюбу прізвище дружини змінено на « ОСОБА_5 », про що складено відповідний актовий запис № 310, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб Серія НОМЕР_1 від 06 грудня 2016 року (а.с. 14).

Відповідно до копії свідоцтва про народження Серія НОМЕР_2 від 20 квітня 2018 року, в сторін, ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син – ОСОБА_4 , про що складено відповідний актовий запис № 121 (а.с. 10).

Застосовані норми права

Згідно з ст. 51 Конституції України, ст. 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Згідно з ч.2 ст. 150 СК України батьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (стаття 180 СК України).

Частиною 3 статті 181 СК України передбачено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Частиною 2 ст. 182 СК України визначено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі недостатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати (ч. 3 ст. 182 СК України).

ЄСПЛ зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження обставин, які відповідно до закону враховуються при визначенні розміру аліментів, зокрема щодо стану здоров`я та матеріального становища платника аліментів, наявності утриманців, майна, витрат та інших істотних обставин. Крім того, апелянт не подала суду належних і допустимих доказів про стан здоров`я, матеріальне становище дитини та про відсутність у неї можливості утримувати сина.

З урахуванням відсутності належних і допустимих доказів, апелянтом не доведено необхідності стягнення з відповідача аліментів саме у розмірі 1/3 частини доходу платника аліментів.

Колегія вважає, що при визначенні розміру аліментів суд першої інстанції дотримувався вимог статті 182 Сімейного кодексу України та правильно виходив із принципу забезпечення найкращих інтересів дитини.

Суд звертає увагу на те, що розмір аліментів має забезпечувати потреби дитини, але у разі перевищення гарантованого державою мінімуму, прямо залежить від матеріальних можливостей батьків. Позивачка не надає жодних доказів і не просить суд витребувати такі докази, які стосуються матеріального становища платника аліментів, що позбавляє суд зробити висновок про необхідність стягнення аліментів на утримання однієї дитини на рівні 1/3 частки заробітку платника аліментів.

Відсутність утримання дитини зі сторони платника аліментів до ухвалення рішення судом про стягнення аліментів також не дає підстав на стягнення у заявленому позивачкою розмірі.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, зводяться до переоцінки доказів та не містять підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.

Керуючись ст. 374, 375, 381-384, ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Репало Олексій Олександрович, залишити без задоволення, а рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 09 жовтня 2025 року- без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня ухвалення, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач: І.О. Максюта

Судді: Л.В. Василишин

В.М. Барков

Повний текст постанови складено 27.01.2026 року