Постанова від 18 січня 2026 р. у справі №345/5599/25 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 345/5599/25

Провадження № 22-ц/4808/185/26

Головуючий у 1 інстанції Кулаєць Б. О.

Суддя-доповідач Томин

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 січня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

головуючої Томин О.О.,

суддів: Бойчука І.В., Пнівчук О.В.,

за участю секретаря Панасюк В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 – ОСОБА_2 на ухвалу Калуського міськрайонного суду від 18 листопада 2025 року, постановлену в складі судді Кулаєць Б.О. в м. Калуші, у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за надані послуги,

в с т а н о в и в:

У жовтні 2025 року ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за надані послуги.

Просив стягнути солідарно з відповідачів на його користь заборгованість в розмірі 1102,29 грн, яка складається із: 829,58 грн боргу за житлово-комунальні послуги за період з жовтня 2019 року по квітень 2021 року, 210,87 грн – інфляційних втрат, 61,84 грн - 3% річних.

З урахуванням клопотання про долучення доказів від 11.11.2025 просив також стягнути з відповідачів на користь позивача судовий збір у розмір 1211,20 грн та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 3220,46 грн.

Ухвалою Калуського міськрайонного судувід 18 листопада 2025 року провадження по справі закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України. Постановлено повернути з рахунку отримувача коштів Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області з державного бюджету фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211 гривень 20 копійок, який сплачено на підставі платіжної інструкції № 307 від 29.09.2025. Роз`яснено сторонам, що у відповідності до ч. 2 ст. 256 ЦПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Не погоджуючись із казаною ухвалою, представник позивача – Грицай В.А. подала апеляційну скаргу. Вважає таку ухвалу незаконною та необґрунтованою, постановленою з порушенням норм процесуального права.

Стверджує, що підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України (відсутній предмет спору) для закриття провадження у справі немає.

Відповідачами було здійснено погашення заборгованості, а саме: оплата заборгованості за комунальні послуги, які надавалися КП «ЕКОСЕРВІС», правонаступником якого є скаржник, та оплата інфляційних втрат та трьох відсотків річних, які позивач просив стягнути у позові. Однак, на момент винесення ухвали від 18.11.2025 по справі між скаржником та відповідачами існував спір щодо вимог про стягнення судових витрат по справі у вигляді судового збору та витрат на правову допомогу.

Посилається на те, що поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

Також, згідно практики Верховного Суду суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору був відсутній як на час пред`явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення за умови, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань (постанова Верховного Суду від 20 вересня 2021 року у справі №638/3792/20).

13.11.2025 відповідач ОСОБА_5 подав до суду заяву, в якій зазначив, що 06.11.2025 ним оплачено заборгованість у розмірі 1102,29 грн. Просив суд стягнути з нього п`ятдесят відсотків судового збору та витрати на професійну правничу допомогу, що понесені позивачем.

18.11.2025 представник скаржника подала до суду заяву, в якій було зазначено, зокрема, що вимоги про стягнення судових витрат, а саме: судового збору та витрат на професійну правничу допомогу підтримує в повному обсязі.

Вважає, що закриття провадження у справі можливо виключно якщо відповідачами було відшкодовано не лише основну заборгованість, а також судові витрати по справі у вигляді судового збору та витрат на професійну правничу допомогу. Однак, відповідачами позовні вимоги були сплачені не в повному обсязі, що суперечить застосуванню п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України. Станом на постановлення ухвали суду 18.11.2025 предметом спору залишається стягнення судових витрат у розмірі 3320,46 грн. витрат на професійну правничу допомогу, а також 1211,20 грн. судового збору. Тому суд першої інстанції не мав правових підстав для закриття провадження у справі з підстав відсутності предмету спору.

З дій відповідачів вбачається, що вони визнали позовні вимоги і сплатили заявлену заборгованість після відкриття провадження у справі.

Повідомляє, що позивач не підтримує позовних вимог унаслідок задоволення їх відповідачами, і просить прийняти відмову позивача від позову у зв`язку з непідтриманням своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову та відкриття провадження у справі.

Наголошує, що згідно ч. 3 ст. 142 ЦПК України у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

А відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом.

Тому вважає, що Калуський міськрайонний суд під час постановлення оскаржуваної ухвали про закриття провадження у справі дійшов помилкового висновку про відсутність предмету спору.

Зазначає, що у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції апелянт понесе витрати у розмірі 5422,40 грн., з яких 2422,40 грн. на судовий збір; 3000,00 грн. на професійну правничу допомогу.

Просить оскаржувану ухвалу суду скасувати. Провадження у справі закрити у зв`язку з відмовою позивача від позову (на підставі п. 4 ч. 1 ст. 255 ЦПК України). Стягнути солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 1211,20 гривень сплаченого судового збору при поданні позовної заяви та 3220,46 гривень витрат на професійну правничу допомогу. Стягнути солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 витрати, пов`язані з розглядом справи в суді апеляційної інстанції.

Відзиви на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходили, що відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судовому засіданні апеляційного суду в режимі відеоконференції представник апелянта – ОСОБА_2 доводи та вимоги апеляційної скарги підтримала. Заявила про відмову позивача від позовних вимог.

Відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (в залі суду) заперечили щодо задоволення апеляційної скарги, просили ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.

Інші відповідачі в судове засідання апеляційного суду не з`явилися, причини неявки суду не повідомили, повідомлялися про дату, час та місце слухання справи належним чином. З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України, строків розгляду апеляційної скарги колегія суддів ухвалила розглядати справу за їх відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, представника апелянта, відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, зважаючи на таке.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвала суду першої інстанції не відповідає.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , в якому просив стягнути солідарно з відповідачів на його користь заборгованість в розмірі 1102,29 грн, яка складається із: 829,58 грн боргу за житлово-комунальні послуги за період з жовтня 2019 року по квітень 2021 року, 210,87 грн – інфляційних втрат, 61,84 грн - 3% річних. Також з урахуванням клопотання про долучення доказів від 11.11.2025 просив також стягнути з відповідачів на користь позивача судовий збір у розмір 1211,20 грн та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 3220,46 грн.

13.11.2025 відповідач ОСОБА_5 подав до суду заяву, в якій зазначив, що 06.11.2025 ним оплачено заборгованість позивачу у розмірі 1102,29 грн., на підтвердження чого долучено відповідну платіжну інструкцію від 06.11.2025. Розгляд справи просив проводити без його участі (а.с. 59-60).

18.11.2025 представник позивача подала до суду заяву, в якій розгляд справи просила провести без її участі. Зазначила, що позовні вимоги щодо стягнення судового збору та витрат на професійну правничу допомогу підтримує в повному обсязі (а.с. 61).

Постановляючи оскаржену ухвалу, суд першої інстанції зазначав, що внаслідок сплати 06.11.2025 відповідачем ОСОБА_5 на користь ФОП ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 1102,29 грн., що не заперечується останнім та підтверджується поданою його представником заявою, сторони самі врегулювали спірні питання, а об`єкт спірних правовідносин, з приводу якого виник спір (правовий конфлікт), припинив існування в процесі розгляду справи. А тому, беручи до уваги процесуальний обов`язок суду закрити провадження у справі за вказаних обставин, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України.

Щодо стягнення судових витрат суд зазначив, що провадження у справі було закрито не внаслідок ініціативи з боку позивача (який був обізнаний з погашенням заборгованості, яка є предметом позовних вимог) шляхом подання ним відповідної заяви про закриття провадження, а через фактичне усунення предмета спору на стадії судового розгляду шляхом здійснення виплати відповідачем та саме з ініціативи суду внаслідок відсутності предмета спору. Отже, з урахуванням фактичних обставин даної справи положення частини третьої статті 142 ЦПК України не розповсюджуються на спірні правовідносини. При цьому, питання розподілу судових витрат не є вимогою позову, яка направлена на захист порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. А тому, враховуючи наведене вище у своїй сукупності, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу на підставі статті 142 ЦПК України. Разом з тим, оскільки суд прийшов висновку про закриття провадження у справі з підстав відсутності предмета спору на час розгляду справи, сплачений судовий збір за подання позову у розмірі 1211,20 грн. необхідно повернути позивачу.

Колегія суддів не може погодитись із такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.

Звернення до суду з позовом є суб`єктивним правом позивача, гарантованим статтями 55, 124 Конституції України.

Згідно з положеннями пункту 5 частини третьої статті 2 ЦПК України однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства є диспозитивність.

Дії та воля сторони цивільного процесу фактично визначають спрямованість процесуальної діяльності суду та її результати.

Відповідно до частини першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 49 ЦПК України, крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу, позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.

Відповідно до статті 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнання позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Підстави для закриття провадження у справі визначені у ст. 255 ЦПК України.

Закриття провадження у справі – це форма закінчення розгляду цивільної справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України встановлено, що суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

Логічно-граматичне тлумачення словосполучення «відсутність предмета спору» в контексті наведеної правової норми дає підстави для висновку про те, що предмет спору має бути відсутній, тобто не існувати на час пред`явлення позову.

Якщо предмет спору мав місце, але припинив своє існування (зник) після відкриття провадження у справі внаслідок тих чи інших обставин, зокрема у зв`язку з добровільним врегулюванням спору сторонами, виконанням відповідачем заявлених до нього вимог, фізичним знищенням предмета спору тощо, то провадження у справі не може бути закрите з наведеної правової підстави, оскільки вона полягає саме у відсутності предмета спору, а не у припиненні його існування (зникнення).

Якщо предмет спору став відсутній після відкриття провадження у справі, то залежно від обставин, що призвели до зникнення такого предмета, та стадії цивільного процесу, на якій він припинив своє існування, сторони мають цілий ряд передбачених законом процесуальних можливостей припинити подальший розгляд справи, зокрема шляхом залишення позову без розгляду, відмови від позову або від поданих апеляційних чи касаційних скарг, визнання позову відповідачем, укладення мирової угоди тощо.

Подібного правового висновку Верховний Суд дійшов у постановах: від 10 квітня 2019 року у справі № 456/647/18 (провадження № 61-2018св19), від 13 травня 2020 року у справі № 686/20582/19-ц (провадження № 61-1807св20), від 09 вересня 2020 року у справі № 750/1658/20 (провадження № 61-9658св20).

Відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 13/51-04 (провадження № 12-67гс19), прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання. Суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

У постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 456/647/18 (провадження № 61-2018св19); Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 травня 2020 року у справі № 686/20582/19 (провадження № 61-1807св20); Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09 вересня 2020 року у справі № 750/1658/20 (провадження № 61-9658св20) зазначено, що закриття провадження у справі через відсутність предмета спору можливе лише за умови, якщо предмет спору відсутній під час пред`явлення позову.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20 (провадження № 61-3438сво21) відступив від висновку, сформульованого у зазначених постановах, конкретизувавши його таким чином: закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України можливе, якщо предмет спору був відсутній як на час пред`явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення.

З аналізу вищевикладеного вбачається, що суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору був відсутній як на час пред`явлення позову, так і після відкриття провадження у справі, коли на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення між сторонами у зв`язку із цим не залишилося неврегульованих питань.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду з позовом 07.10.2025.

Ухвалою Калуського міськрайонного суду від 22.10.2025 було відкрито провадження у справі.

Тому саме на виконання його вимог відповідачі 06.11.2025 погасили заборгованість, яка була предметом позову, на загальну суму 1102,29 грн. І вказані обставини відповідачами не заперечуються.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю спору на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, оскільки після відкриття провадження у справі неможливо закрити провадження із підстав відсутності предмету спору.

Приймаючи до уваги вищевказане, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги щодо наявності підстав для скасування ухвали суду першої інстанції.

Право вибору процесуального способу закінчення судового спору з відповідачем, якщо для цього у позивача виникли підстави, належить позивачеві.

В апеляційній скарзі представник позивача – Грицай В.А. зазначила, що позивач не підтримує позовних вимог унаслідок задоволення їх відповідачами, і просить прийняти відмову позивача від позову у зв`язку з непідтриманням своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову та відкриття провадження у справі. Просила оскаржувану ухвалу суду скасувати, провадження у справі закрити у зв`язку з відмовою позивача від позову (на підставі п. 4 ч. 1 ст. 255 ЦПК України).

В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача – Грицай В.А. з урахуванням її повноважень відповідно до довіреності від 02.09.2025 (а.с. 74) також заявлено про відмову від позову та закриття провадження по справі на підставі п. 4 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

Згідно з ч. 2 ст. 49 ЦПК України позивач має право відмовитися від позову на будь-якій стадії судового процесу.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.

Пунктом 4 ч. 1 ст. 255 ЦПК України передбачено, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом.

Відповідно до ч. 2 ст. 256 ЦПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв`язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, дійшла висновку про задоволення заяви представника позивача, погодившись із заявленим правом сторони, оскільки відмова від позову не суперечить вимогам цивільно-процесуального законодавства.

Пунктом 4 частини 1 ст. 374 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.

Відповідно до ч. 1 ст. 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, ухвалу Калуського міськрайонного судувід 18 листопада 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, прийняти відмову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , подану його представником – Грицай Васілісою Антонівною, від позовних вимог до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за надані послуги, закрити провадження у справі.

Статтею 142 ЦПК України визначений порядок розподілу витрат у разі закриття провадження у справі.

Так, згідно з ч. 3 ст. 142 ЦПК України у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

За змістом цієї статті позивач, який не підтримує позовні вимоги, набуває право на відшкодування судових витрат в разі, коли він звернувся до суду з позовними вимогами до відповідача, а відповідач після пред`явлення до нього позову задовольнив ці вимоги, тобто виконав вимоги позивача.

Таким чином, з відповідачів на користь позивача підлягають стягненню по 908 грн 40 коп. судового збору за подання позову та апеляційної скарги ((1211,20 + 2422,40) / 4 = 908,40).

Крім того, звертаючись до суду із позовом, ФОП ОСОБА_1 просив стягнути з відповідачів на його користь витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в сумі 3220,46 грн. А при зверненні з апеляційної скаргою – 4000,00 грн витрат на правничу під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу долучив копії Договору про надання професійної правничої допомоги № 14/01 від 14.07.2025, укладений між Адвокатським бюро «Юлії Біжко» та ФОП ОСОБА_1 (а.с. 15-16), Додатку № 1 до Договору про надання професійної правничої допомоги № 14/01 від 14.07.2025 (а.с. 17), Додатку № 2 до Договору про надання професійної правничої допомоги № 14/01 від 14.07.2025 (а.с. 18), копію Акту № 145 здачі-приймання від 10.11.2025 до Договору про надання професійної правничої допомоги № 14/01 від 14.07.2025 (а.с. 50), копію Акту № 145/01 здачі-приймання від 10.11.2025 до Договору про надання професійної правничої допомоги № 14/01 від 13.01.2026 (а.с. 119).

Відповідач ОСОБА_5 в заяві до суду першої інстанції просив зменшити витрати на правничу допомогу, стягнути 1000,00 грн таких витрат позивача в суді першої інстанції (а.с. 59), заперечував розмір таких витрат в суді апеляційної інстанції.

Частинами 2-4 статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 5 статті 137 ЦПК України визначено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом установленого строку така заява залишається без розгляду.

Отже, розмір витрат на правничу допомогу визначається судом, виходячи з умов договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

У постанові Верховного Суду від 22 травня 2023 року у справі № 187/1493/21 зазначено, що якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату цих послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, акту виконаних робіт, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

У додатковій постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року у справі №206/6537/19 (провадження №61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

Також Європейський суд з прав людини у рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§55).

Відповідно до висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Як вбачається з копій копію Акту № 145 здачі-приймання від 10.11.2025 до Договору про надання професійної правничої допомоги № 14/01 від 14.07.2025 (а.с. 50), Акту № 145/01 здачі-приймання від 10.11.2025 до Договору про надання професійної правничої допомоги № 14/01 від 13.01.2026 (а.с. 119), правова допомога адвоката позивача під час розгляду цієї справи в суді першої інстанції полягала в аналізі наданих замовником документів щодо правовідносин сторін, підготовці та складанні позовної заяви, «гонорар успіху» у разі задоволення позовних вимог, всього на суму 3220,46 грн; під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції: в аналізі наданих замовником документів та складанні апеляційної скарги, всього на суму 4000,00 грн.

Апеляційний суд в цій справі, розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування таких витрат в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, заперечення відповідача, виходячи з конкретних обставин справи, її складності, обсягу наданих адвокатом послуг та фактично витраченого часу, а також фінансового стану сторін, апеляційний суд вважає, що з відповідачів на користь позивача слід стягнути по 250 грн 00 коп. витрат за надання правничої допомоги в суді першої інстанції та по 250 грн 00 коп. витрат за надання правничої допомоги в суді апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 374, 377, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 – ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвалу Калуського міськрайонного судувід 18 листопада 2025 року скасувати, ухвалити нове судове рішення.

Прийняти відмову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , подану його представником – Грицай Васілісою Антонівною, від позовних вимог до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за надані послуги.

Закрити провадження у справі № 345/5599/25 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за надані послуги.

Стягнути із ОСОБА_3 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) 908 (дев`ятсот вісім) грн 40 коп. судового збору за подання позову та апеляційної скарги, 250 (двісті п`ятдесят) грн 00 коп. витрат за надання правничої допомоги в суді першої інстанції та 250 (двісті п`ятдесят) грн 00 коп. витрат за надання правничої допомоги в суді апеляційної інстанції.

Стягнути із ОСОБА_4 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) 908 (дев`ятсот вісім) грн 40 коп. судового збору за подання позову та апеляційної скарги, 250 (двісті п`ятдесят) грн 00 коп. витрат за надання правничої допомоги в суді першої інстанції та 250 (двісті п`ятдесят) грн 00 коп. витрат за надання правничої допомоги в суді апеляційної інстанції.

Стягнути із ОСОБА_5 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) 908 (дев`ятсот вісім) грн 40 коп. судового збору за подання позову та апеляційної скарги, 250 (двісті п`ятдесят) грн 00 коп. витрат за надання правничої допомоги в суді першої інстанції та 250 (двісті п`ятдесят) грн 00 коп. витрат за надання правничої допомоги в суді апеляційної інстанції.

Стягнути із ОСОБА_6 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) 908 (дев`ятсот вісім) грн 40 коп. судового збору за подання позову та апеляційної скарги, 250 (двісті п`ятдесят) грн 00 коп. витрат за надання правничої допомоги в суді першої інстанції та 250 (двісті п`ятдесят) грн 00 коп. витрат за надання правничої допомоги в суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Головуюча: О.О. Томин

Судді: І.В. Бойчук

О.В. Пнівчук

Повний текст постанови складено 28 січня 2026 року.