Рішення від 14 січня 2026 р. у справі №930/2729/24 — Немирівський районний суд Вінницької області

Справа № 930/2729/24

№2/930/58/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15.01.2026 року Немирівський районний суд

Вінницької області

в складі головуючого судді: Алєксєєнка В.М.

при секретарі: Загребельного О.С.

за участю позивача: ОСОБА_1

представника позивача-адвоката: Гонтаря В.А.

відповідача: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Немирові цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договором позики , -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 , звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу, мотивуючи позовну заяву тим, що 10 вересня 2020 року нею були позичені грошові кошти в сумі 2100 (дві тисячі сто) доларів США, ОСОБА_2 . Кошти отримано відповідачем для власних потреб.

01 листопада 2021 року ОСОБА_2 повернув частину коштів в розмірі 600 доларів США та написав нову розписку, що він заборгував позивачці 1500 (одну тисячу п`ятсот) доларів США.

Зазначені обставини підтверджуються складеною відповідачем власноруч, розпискою від 01 листопада 2021 року, згідно якої, відповідач зобов`язався повернути позивачці позику - суму коштів в розмірі 1500 (одна тисяча п`ятсот) доларів США.

Сума 1500 доларів США по курсу Національного Банку України становить 61 650 грн. строком на 24 жовтня 2024 року.

На зазначеній розписці відповідача присутній напис позивача про отримання розписки, яка відповідно є офертою (пропозицією укласти договір) і відповіддю на оферту – акцептом.

Борговий документ (розписка) позичальника є підтвердженням передання йому позикодавцем коштів у зазначеній сумі в борг.

Відповідно ст. 1049 ЦК України зобов`язує позичальника повернути позикодавцеві позику.

На звернення позивачки про повернення суми боргу відповідач не реагує і таким чином досудовий порядок вирішення спору неможливий і законодавством не предбачений.

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 , позовні вимоги підтримує просить їх задовольнити. Надала суду пояснення, що вона в вересні 2020 року позичила грошові кошти в сумі 2100 (дві тисячі сто) доларів США, ОСОБА_2 для власних потреб. В листопаді 2021 року ОСОБА_2 повернув їй частину коштів в розмірі 600 доларів США та написав нову розписку, що він заборгував 1500 (одну тисячу п`ятсот) доларів США. На сьогоднішній день кошти ОСОБА_2 не повертає, на її прохання повернути кошти не реагує, в зв`язку з цим вона просить стягнути з ОСОБА_2 на свою користь суму боргу за договором позики в сумі 1500 (одна тисяча п`ятсот) доларів США.

В судовому засіданні представник позивачки - адвокат Гонтар В.А. просив суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, з підстав викладених у позовній заяві.

У судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 позовні вимоги не визнав. Пояснив, що дійсно власноручно написав розписку, однак грошових коштів у позивача не позичав та вважає позовні вимоги безпідставними.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні ним правовідносини:

Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або диспозитивно безоплатним правочином.

Згідно до ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Таким чином, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не тільки факту укладення правочину, а й передання грошової суми.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України 24 лютого 2016 року у справі №6-50цс16.

Також, у постанові Верховного Суду від 31 березня 2023 року (справа № 191/2151/20) вказано, що за своєю суттю договір чи розписка про отримання у позику грошових коштів є документами, якими підтверджується як умови домовленості сторін та зміст зобов`язань, так і засвідчується отримання позичальником від позикодавця погодженої сторонами грошової суми. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки. Схожі за змістом правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до положень статей 526, 527, 530 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Ст. 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У ст. 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати заборгованості за договором позики, відповідач порушує зобов`язання за даним договором.

Згідно зі ст. 617 ЦК України, відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ст. 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

За приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що 10 вересня 2020 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 склалися правовідносини позики, у межах яких відповідач отримав від позивача грошові кошти у розмірі 2100 (дві тисячі сто) доларів США, що підтверджується письмовою розпискою. Згідно з умовами вказаної розписки відповідач зобов`язався повернути позичені кошти у строк до 10 лютого 2021 року.

01 листопада 2021 року відповідач частково виконав зобов`язання за договором позики, повернувши позивачу 600 доларів США, про що сторонами було складено нову розписку. Відповідно до її змісту відповідач визнав наявність заборгованості перед позивачем у розмірі 1500 (одна тисяча п`ятсот) доларів США та зобов`язався повернути вказану суму у строк до 10 лютого 2022 року.

Водночас, у визначений строк відповідач взяте на себе зобов`язання не виконав, грошові кошти позивачу не повернув, доказів належного виконання зобов`язання суду не надав, чим порушив вимоги статей 526, 530, 1046, 1049 Цивільного кодексу України.

За таких обставин суд дійшов висновку, що з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 підлягає стягненню заборгованість за договором позики у розмірі 1500 (одна тисяча п`ятсот) доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України станом на день подання позову до суду становить 61 650 грн.

Щодо стягнення судових витрат, судом встановлено наступне.

Із матеріалів справи вбачається, що при подачі даного позову до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн., що підтверджується квитанцією до платіжної інструкції № 26 24.10.2024 року, яка міститься в матеріалах справи.

У відповідності до ч. 1 та ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача.

Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, стягненню із відповідача на користь позивача підлягають судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1211.20 грн.

На підставі викладеного, та керуючись ст. ст. 525, 526, 610, 625, 1046, 1047, 1049 ЦК України, ст. ст. 4, 12, 76 - 81, 89, 95, 133, 141, 263 - 265, 268, 273, 274, 352, 354 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1500 доларів США, що по курсу Національного Банку України становить 61 650 грн. боргу за договором позики.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по справі, а саме сплачений судовий збір у розмірі 1211 грн. 20 коп.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя: В.М. Алєксєєнко