Рішення від 20 січня 2026 р. у справі №344/12071/25 — Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/12071/25

Провадження № 2/344/782/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого судді Атаманюка Б.М.

секретаря судового засідання Солонинкло С.А.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТзОВ «Медекс Плюс» про стягнення заборгованості із заробітної плати,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 10.07.2025 звернулася до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області з позовом до відповідача ТзОВ «Медекс Плюс» про стягнення заборгованості із заробітної плати.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 16 липня 2025 року прийнято справу до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 09 вересня 2025 року витребувано докази по справі.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 19 листопада 2025 року заяву позивача ОСОБА_1 про збільшення позовних вимог від 13.11.2025 року – повернуто позивачу без розгляду.

Позивач ОСОБА_1 свій позов обґрунтовувала тим, що вона знаходилася у трудових відносинах із ТзОВ «Медекс Плюс» (лікар-інфекціоніст відокремленого підрозділу ТзОВ «Медекс Плюс» Поліклініка №2 смт.Богородчани, на підставі наказу №263-к від 26.08.2024 (запис у трудовій книжці №22).

02.04.2025 позивач звільнилася із займаної посади за власним бажанням згідно наказу №48-к від 02.04.2025. Проте, станом на 12.06.2025 відповідач ТзОВ «Медекс Плюс» не виплатив позивачу заробітну плату за період з серпня 2024 по квітень 2025 року у розмірі 42694.86 грн., компенсацію за невикористані 13 календарних днів щорічної основної відпустки за період з 27.08.2024 по 02.04.2025 та оплату згідно листків тимчасової непрацездатності №89М8-36ВЕ-М37М-ЕЕ7Е від 21.02.2025, №7КП8-5982-Р2К2-6СЕ3 від 27.02.2025, №5Р26-РМНС-47МВ-Е633 від 12.03.2025, №88Е5-НМТ2-М7ХМ-9ТМ9 від 19.02.2025.

На підставі зазначеного, позивач ОСОБА_1 просить суд стягнути з відповідача ТзОВ «Медекс Плюс» на її користь заборгованість у сумі - 42694.86 грн., компенсацію за невикористані 13 календарних днів щорічної основної відпустки за період з 27.08.2024 по 02.04.2025 та оплату згідно листків тимчасової непрацездатності №89М8-36ВЕ-М37М-ЕЕ7Е від 21.02.2025, №7КП8-5982-Р2К2-6СЕ3 від 27.02.2025, №5Р26-РМНС-47МВ-Е633 від 12.03.2025, №88Е5-НМТ2-М7ХМ-9ТМ9 від 19.02.2025, та середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за шість місяців затримки розрахунку.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не прибула, була належним чином повідомлена. Подала до суду заяву в якій просила суд справу розглядати без її участі.

Представник відповідача ТзОВ «Медекс Плюс» в судове засідання не з`явився повторно, про день та час слухання справи був повідомлений належним чином, що підтверджено матеріалами справи. Подав 03.10.2025 до суду клопотання про долучення до матеріалів справи документів. Щодо вимог позову заперечив, зазначає, що заборгованість перед ОСОБА_1 станом на 07.08.2025 року є погашеною, а тому проти позовних вимог заперечив. Просив суд розгляд справи здійснювати без участі представника відповідача.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши надані докази, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Частиною 4 статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

За приписами частини 1 статті 47 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 знаходилася у трудових відносинах із ТзОВ «Медекс Плюс» (лікар-інфекціоніст відокремленого підрозділу ТзОВ «Медекс Плюс» Поліклініка№2 смт.Богородчани, на підставі наказу №263-к від 26.08.2024 (запис у трудовій книжці №22) (а.с.20).

Згідно наказу №48-к від 02.04.2025 ТзОВ «Медекс Плюс» ОСОБА_1 звільнена 02.04.2025 із займаної посади за власним бажанням. Бухгалтерію зобов`язано виплатити компенсацію за невикористані 13 календарних днів щорічної основної відпустки за період роботи з 27.08.2024 по 02.04.2025 року (а.с.17).

Відповідно до розрахунку борг ТзОВ «Медекс Плюс» перед ОСОБА_1 за період 1-30 квітня 2025 року становить 39 818.72 грн. (а.с.41).

Згідно розрахунків, нарахування по лікарняних листках становить:

- №УТПМП000010 від 31.01.2025 (період лікарняного з 22.01.2025 по 24.01.2025) – 787.05 грн.;

- №УТПМП000014 від 31.01.2025 (період лікарняного з 28.01.2025 по 31.01.2025) – 524.72 грн.;

- №УТПМП000042 від 24.03.2025 (період лікарняного з 12.03.2025 по 14.03.2025) – 775.62 грн.

Також у вказаному розрахунку визначено середньоденний заробіток ОСОБА_1 та вказано, що середньоденна обмежена межею 262,35 грн. (а.с.42-44).

Відповідно до довідки про нараховану заробітну плату, ОСОБА_1 за період з 27 серпня 2024 року по 02 квітня 2025 року нарахований дохід у розмірі – 39 818.72 грн. (а.с.45).

Згідно видаткового касового ордера від 07.08.2025 року, ОСОБА_1 отримала від ТзОВ «Медекс Плюс» 3 151.39 грн. нараховані лікарняні за 12 місяців -2024 року - 4 місяці 2025 року (а.с.47).

Згідно видаткового касового ордера від 07.08.2025 року, ОСОБА_1 отримала від ТзОВ «Медекс Плюс» 36 667.33 грн. зарплати за 09 місяців 2024 року – 04 місяці 2025 року та компенсацію за невикористану відпустку 04 місяці 2025 року (а.с.48).

Таким чином судом встановлено, що в порушення ст. 47 КЗпП України відповідачем (роботодавцем) при звільненні не був проведений з позивачем (працівником) повний розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. Проте, станом 07.08.2025 відповідачем здійснено з позивачем повний розрахунок по заробітній платі, а також виплачено компенсацію за невикористану відпустку та лікарняні.

Таким чином, з даного приводу між сторонами відсутній предмет спору. Проте, зважаючи на те, що позивач не відмовився від позовних вимог в цій частині, суд приходить до висновку про наявність підстав для відмови позивачу у позові в частині стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку та лікарняні.

Щодо позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні визначена ст. 117 КЗпП України, в якій зазначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

В пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» судам роз`яснено, що встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Таким чином, нормою статті 117 КЗпП України встановлено обов`язок для роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні - по день фактичного розрахунку.

Визначення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні здійснюється відповідно до «Порядку обчислення середньої заробітної плати», що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року (далі - Порядок).

У відповідності до абз. 3 п. 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. В разі, якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяця роботи.

Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної заробітної плати - п. 5 Порядку.

При цьому, середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів - п. 8 Порядку.

Цим же пунктом встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяця роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів.

Як встановлено судом, позивач була звільнена з роботи 02.04.2025, а повний розрахунок при звільненні відповідач повів з нею тільки 07.08.2025. Тобто, строк затримки розрахунку при звільненні становив 128 днів.

Розрахунок середньоденного заробітку відповідачем здійснено самостійно та вказано в довідці, що середньоденна обмежена межею: 262,35 грн. (а.с.42).

Відповідно, з урахуванням строку затримки розрахунку при звільненні (128 днів) та середньоденної заробітної плати (262,35 грн.), відповідач повинен виплати позивачу середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, який становить 33 580,80 грн. (128х262,35). Таким чином, вказана сума підлягає до стягнення судом з відповідача в користь позивача.

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною першою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що позивач звільнена від сплати судового збору за подання позовної заяви, тому суд дійшов висновку про стягнення судового збору у розмірі 1211,20 грн. з відповідача в дохід держави.

На підставі наведеного, відповідно до ст. 43 Конституції України, ст.ст. 47, 94, 115, 116, 117 Кодексу законів про працю України, ст. 23 Цивільного кодексу України, керуючись ст.ст. 2, 4, 9, 10-13, 76-81,89,133, 141, 259,263-265,268, 273, 279, 354, 355 ЦПК України,суд -

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги - задовольнити частково.

Стягнути з ТзОВ «Медекс Плюс» (код ЄДРПОУ 37409493) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за весь період затримки розрахунку при звільненні у розмірі - 33 580 (тридцять три тисячі п`ятсот вісімдесят) грн. 80 коп.

В задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ТзОВ «Медекс Плюс» (код ЄДРПОУ 37409493) судовий збір у дохід державного бюджету (стягувач - Державна судова адміністрація України) в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп..

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Івано-Франківського апеляційного суду.

Повне найменування учасників розгляду:

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована АДРЕСА_1 ).

Відповідач : ТзОВ «Медекс Плюс» (код ЄДРПОУ 37409493), юридична адреса: вул. Військових Ветеранів 10, м. Івано-Франківськ.

Рішення виготовлено та підписано 28.01.2026.

Суддя Богдан АТАМАНЮК