Рішення від 04 січня 2026 р. у справі №216/1323/25 — Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 216/1323/25

провадження №2/216/351/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(повний текст)

05 січня 2026 року м. Кривий Ріг

Центрально-Міський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі: головуючого, судді Чирського Г.М.,

за участі: секретаря судового засідання Смолдирева М.Є., Таганської Є.Р., позивача – ОСОБА_1 , представника позивача - адвоката Трофименко М.В., представника третьої особи Міністерства оборони України - Матвєєнко Г.М. (в режимі відеоконференції), третіх осіб: Нечепоренка С.О., Нечепоренка О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № в порядку загального позовного провадження, дистанційно, в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Трофименко Марина Володимирівна, до Військової частини НОМЕР_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Міністерство оборони України, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про встановлення факту, що має юридичне значення, -

ВСТАНОВИВ:

В лютому 2025 адвокат Трофименко М.В. звернулася в суд в інтересах ОСОБА_1 з вказаною вище заявою, мотивуючи її тим, що Позивач ОСОБА_1 з ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , знайомі давно, оскільки працювали на одній роботі. Починаючи з 2018 року між ними виникли теплі відносини, пара почала проживати разом однією сім?єю без реєстрації шлюбу за адресою: АДРЕСА_1 . Дана квартира є власністю позивача, що підтверджується відповідним витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, який надаю до позову. Протягом всього часу спільного проживання подружжя вело спільне господарство, мали спільний бюджет, купували меблі та інші предмети домашнього побуту, робили ремонти, відпочивали разом, піклувалися один про одного, мали взаємні права та обов?язки. Позивач ОСОБА_6 перебувала на утриманні свого чоловіка, оскільки її заробітна плата була меншою ніж в нього. Як вбачається з банківських виписок, спостерігається регулярне перерахування з банківського рахунку ОСОБА_5 на рахунок ОСОБА_1 грошових коштів. 3 початком повномасштабного вторгнення рф на територію України, 26.02.2022 року ОСОБА_5 було мобілізовано до лав ЗСУ. Так як контактною особою ОСОБА_5 зазначив саме ОСОБА_6 , 29.03.2024 року на її адресу від ІНФОРМАЦІЯ_2 надійшло сповіщення сім?ї № K/4425/434, яким позивачу повідомлено про те, що її чоловік, старший солдат ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зник безвісти 27.03.2024 року під час виконання бойового завдання внаслідок мінометного обстрілу в околицях селища Терни Лиманської міської територіальної громади Донецької області. Не дивлячись на те, що на військовому обліку ОСОБА_5 перебував в ІНФОРМАЦІЯ_3 , сповіщення про його зникнення прийшло з ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто за місцем його фактичного проживання. 02.04.2024 року за заявою ОСОБА_7 . Відділенням поліції N? 4 Криворізького районного управління поліції Головного управління Національної поліції Дніпропетровській області відкрито кримінальне провадження N? 12024041750000432 за ч. 1 ст. 115 КК України. По теперішній час досудове розслідування триває. 20.12.2024 року позивач звернулася письмово до командира військової частини НОМЕР_1 , в якій її цивільний чоловік проходив військову службу, із заявою про виплату їй грошового забезпечення. Однак, відповіддю від 21.01.2025 року ОСОБА_1 отримала відмову у отриманні грошового забезпечення, так як ОСОБА_6 не є членом родини та не перебуває у зареєстрованому шлюбі із старшим солдатом ОСОБА_5 , не має підстав для виплати їй грошового забезпечення. За весь час проживання разом, ОСОБА_6 перебувала на утриманні ОСОБА_5 , не дивлячись на те, що є працевлаштованою та отримує самостійний дохід. Це підтверджується випискою з її банківського рахунку. З якого вбачається, що ОСОБА_5 перераховував їй грошові кошти на банківський рахунок. Так як ОСОБА_5 щомісячно отримував відповідний дохід, утриманням сім?ї займався сам він, а тому ОСОБА_6 перебувала у нього на утриманні.

Від фактів, які позивачка просить встановити, залежить її право на одержання виплат (грошового забезпечення) у розумінні пункту 7 Порядку виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року № 884.

Оскільки в інший позасудовий спосіб позивачка не в змозі підтвердити свої сімейні відносини з ОСОБА_5 , а також факт перебування на його утриманні, а від них залежить виникнення у неї права на отримання грошового забезпечення, вона змушена була звернутися до суду.

Ухвалою Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28.02.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання.

03.04.2025 року від представника третьої особи - Міністерства оборони України, Матвєєнко Г.М., яка діє на підставі довіреності, через «Електронний суд» надійшли пояснення, в прохальній частині яких просили, зокрема, відмовити в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 . В обґрунтування зазначено, що відповідно до п. 7 постанови КМ України від 30.11.2016 № 884 виплата грошового забезпечення здійснюється таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (інвалідів з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. Відповідно до ч. 1 ст. 31 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" члени сім`ї зниклого безвісти вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Постійний характер допомоги означає, що вона була не одноразовою, а надавалася систематично, протягом певного періоду часу, зниклий безвісті взяв на себе обов`язок щодо утримання цього члена сім`ї. Основне значення допомоги слід з`ясовувати шляхом порівняння розміру допомоги з боку зниклого безвісті та інших доходів. Вирішення питання залежить від співвідношення розмірів допомоги та інших одержуваних доходів. Позивачка є повнолітньою працездатною особою (протилежних доказів не надала). Тобто Позивачкою не надано суду належних і допустимих доказів, які б підтверджували належність її до категорії непрацездатних осіб, які мають право отримання пенсії у разі втрати годувальника відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", а отже не доведено наявності підстав для виникнення права на отримання виплат, передбачених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», зокрема, за зниклого безвісти військовослужбовця. Та обставина, що ОСОБА_5 допомагав Позивачці та передавав їй певні кошти, не може свідчити про її утримання, враховуючи також той факт, що Позивач має змогу утримувати себе самостійно. Крім того, представник третьої особи зазначає, що станом на дату зникнення безвісти військовослужбовця: Постанова КМУ від 30.11.2016 №884 не передбачає виплату грошового забезпечення особам, які проживали однією сім`єю з загиблим/загиблою, як чоловік та жінка, без шлюбу. Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо. Показання свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу. Таким чином, Позивачка за встановленими обставинами у справі не набула прав подружжя, тобто факт, який вона просить встановити не викликає для неї юридичних наслідків. За таких обставин, представник третьої особи вважає, що в задоволенні заяви про встановлення факту, що має юридичне значення слід відмовити.

У підготовчому судовому засіданні 13.06.2025 року представник позивача – адвокат Трофименко М.В. заявила клопотання про залучення до участі у справі третіх осіб, які не заявляють вимог на предмет спору: рідних братів зниклого безвісти ОСОБА_5 - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , а також рідну сестру - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , оскільки прийняття у справі рішення судом може вплинути на права та обов`язки інших членів сім`ї ОСОБА_5 .

Ухвалою суду від 12.05.2025 року за клопотанням представника третьої особи -Міністерства оборони України витребувано від Центрально-Міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) відомості про наявність актових записів про батьків, братів/сестер, дружину чи дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Ухвалою суду від 13.06.2025 року за клопотанням представника позивача залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 . Підготовче судове засідання відкладено у зв`язку із залученням до участі у справу третіх осіб на 11 год. 30 хв. 21 серпня 2025 року.

Ухвалою суду від 21.08.2025 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні позивач – ОСОБА_1 , та представник позивача - адвокат Трофименко М.В. вимоги позовної заяви підтримали повністю із викладених у ній підстав, просили позов задовольнити.

Представник третьої особи - Міністерства оборони України, Матвєєнко Г.М., заперечувала проти задоволення позову, з підстав викладених у поясненнях.

Залучені треті особи ОСОБА_2 та ОСОБА_3 поклалися на розсуд суду.

Інші учасники в судове засідання не з`явилися.

Вислухавши пояснення учасників, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, судом встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до копії паспорта серії НОМЕР_2 , виданого 20 липня 1998 року Саксаганським РВ Криворізького МУ УМВС України у Дніпропетровській області, судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , є громадянкою України та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

З копії паспорта серії НОМЕР_3 , виданого 07 серпня 2003 року Дзержинським РВ Криворізького МУ УМВС України у Дніпропетровській області, вбачається, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України.

З копії повідомлення ІНФОРМАЦІЯ_3 , посвідчення серії НОМЕР_4 від 19.07.2023 року та копії військового квитка серії НОМЕР_5 встановлено, що ОСОБА_5 був мобілізований з 26.02.2022 року та проходив військову службу у лавах ЗСУ.

Згідно копії сповіщення сімї № К/4425/434 від 29.03.2024, адресованого ОСОБА_8 , судом встановлено, що останню сповіщено про те, що її чоловік, старший солдат ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зник безвісти 27.03.2024 року під час виконання бойового завдання внаслідок мінометного обстрілу в околицях селища Терни Лиманської міської територіальної громади Донецької області.

З копії витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань встановлено, що 02.04.2024 року Відділенням поліції № 4 Криворізького районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області за заявою ОСОБА_1 відкрито кримінальне провадження № 12024041750000432 за ч.1 ст. 115 КК України.

Потерпілою у вказаному провадженні визнано саме позивачку ОСОБА_1 .

Згідно копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 29.10.2013 року, ОСОБА_1 є власницею частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно копії акту про фактичне проживання від 28.05.2024 року, складеного та підписаного мешканцями будинку, за адресою: АДРЕСА_1 , проживав без реєстрації ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , з 2018 року.

Згідно копії заяви ОСОБА_1 , нотаріально засвідченої приватним нотаріусом Криворізького районного нотаріального округу Лігутою Л.В. 11.02.2025 року, ОСОБА_1 в зареєстрованому шлюбі на теперішній час не перебуває.

Згідно копій довідок про заробітну плату ОСОБА_1 з травня 2019 року працює в АТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» (ремонтно-будівельний цех), на посаді маляр. За період з травня 2019 по грудень 2020 року її заробіток складає 249936,28 грн., за період з січня 2021 по грудень 2021 заробіток складає 151584,55 грн., за період з січня 2022 по грудень 2022 – 113,868,83 грн., за період з січня 2023 по грудень 2023 – 134,206,39 грн., за період з січня 2024 по квітень 2024 – 55859,42 грн.

Згідно копії виписки по надходженням по картці/рахунку ОСОБА_1 від 22.05.2024 за період з 01.02.2022 по 31.03.2024 судом встановлено, що на її рахунок ОСОБА_5 перераховано кошти: 14.04.2023 в сумі 10000 грн., 18.04.2023 в сумі 4000 грн.; 26.04.2023 в сумі 10050 грн.; 16.05.2023 в сумі 10050 грн., 18.05.2023 в сумі 7000 грн.; 24.05.2023 в сумі 10000 грн.; 26.05.2023 в сумі 10000 грн.; 15.06.2023 в сумі 10000 грн.; 23.06.2023 в сумі 10000 грн.; 24.06.2023 в сумі 10000 грн.; 28.06.2023 в сумі 10000 грн.; 28.06.2023 в сумі 10000 грн.; 19.07.2023 в сумі 28.07.2023 в сумі 10000 грн.; 17.08.2023 в сумі 15000 грн.; 22.08.2023 в сумі 15000 грн.; 25.08.2023 в сумі 15000 грн.; 28.11.2023 в сумі 15000 грн.; 02.12.2023 в сумі 15000 грн.; 02.12.2023 в сумі 15000 грн.; останній платіж 30.03.2024 року в сумі 15000 грн.

Крім того, до матеріалів справи позивачкою були долучені копії особистих документів ОСОБА_5 , зокрема: копія посвідчення про нагородження нагрудним знаком «Сталевий хрест» Головнокомандувача Збройних Сил України, копія подяки ОСОБА_5 командира військової частини НОМЕР_6 , копія листа талонів на право одержання учасником бойових дій проїзних квитків з 50% знижкою їх вартості на ім`я ОСОБА_5 , копія військового квитка ОСОБА_5 , посвідчення УБД ОСОБА_5 .

До матеріалів справи долучені також фото світлини позивачки з ОСОБА_5 зі спільного відпочинку у парку, датовані 2018, 2019, та 2021 роком.

20.12.2024 року позивачкою до військової частини було подано заяву щодо виплати їй, як цивільній дружині грошового забезпечення в тому числі додаткових видів грошового забезпечення належні її цивільному чоловікові безвісти зниклому, солдату ОСОБА_5 . Однак, 21.01.2025 року позивачка отримала від начальника фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_1 відмову у здійсненні виплати належного грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення у зв`язку із тим, що особа зі статусом «цивільна дружина» не входить до переліку осіб, яким здійснюється виплата грошового забезпечення безвісті зниклих військовослужбовців, зазначених в абзаці 1 пункту 7 Постанови КМУ від 30.11.2016 р. № 884 «Про порядок виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх».

Під час судового розгляду було також допитано свідків позивача.

Так, свідок ОСОБА_9 суду пояснила, що знає ОСОБА_10 з 2003 року, оскільки разом працюють. ОСОБА_11 знає з 2010 року. ОСОБА_12 та ОСОБА_11 працювали на одному виробництві (де й свідок), з 2018 року проживали разом. Свідок зазначає, що розмови у них завжди були сімейні (поїздки, покупки), хотіли одружитися, але розпочалася війна. Влітку 2022 року ОСОБА_11 мобілізували, а потім він зник безвісти.

Допитана в якості свідка ОСОБА_13 , суду пояснила, що знайома з позивачкою ОСОБА_12 з 2013 року, а в 2018 році познайомилася із ОСОБА_11 , коли вони стали проживати разом. Бачилися щодня, оскільки живуть в одному будинку, свідок ходила до них в гості. Також свідок пояснила, що ОСОБА_11 піклувався про дитину ОСОБА_12 , допомагав матеріально, оскільки дитина ходила на гуртки. ОСОБА_12 та ОСОБА_11 працювали в одній бригаді. ОСОБА_12 представляла ОСОБА_11 як свого молодого хлопця, з яким вони вирішили створити сім`ю.

Свідок ОСОБА_14 пояснила, що вона з ОСОБА_12 та ОСОБА_11 працювали разом. ОСОБА_12 знає з 2005 року, а з ОСОБА_11 познайомилися на роботі. Знає, що ОСОБА_12 та ОСОБА_11 зійшлися, коли дитина ОСОБА_12 пішла до першого класу. Свідок зазначила, що приходила до ОСОБА_12 та ОСОБА_11 в гості, бачила їх разом. ОСОБА_11 катався із дитиною на велосипедах.

Звертаючись з цим позовом позивачка зазначала, що від фактів, які вона просила встановити, залежить її право на одержання виплат (грошового забезпечення) у розумінні пункту 7 Порядку виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року № 884.

Так, за ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Щодо позовних вимог про визнання факту проживання однією сім`єю.

Вирішуючи питання про те, чи обгрунтованими є позовні вимоги ОСОБА_1 , чи підлягають вони задоволенню, суд виходить із такого.

Перелік фактів, що встановлюються судом при розгляді справи визначено частиною першою статті 315 ЦПК України, який не є вичерпним.

За змістом п.2, п.5 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення фактів перебування фізичної особи на утриманні; проживання однією сім`єю чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу, якщо від цього залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб і якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019, у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок, що "у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Метою встановлення фактів, з вимогою про встановлення яких позивачка звернулася в суд, є необхідність реалізації нею права на отримання матеріальних виплат та гарантій, передбачених Постановою КМУ № 884 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх».

Частиною п`ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їх сімей.

Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до абзацу першого ч.6 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім`ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 3 Порядку виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженого Постановою КМУ № 884 за військовослужбовцями зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення (далі - грошове забезпечення) з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення.

За змістом абзацу третього ч.6 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», п.7 Порядку виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених в полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 №884, виплата грошового забезпечення здійснюється таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловікові), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (інвалідів з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей.

Отже, вимоги позивачки пов`язані з доведенням наявності у неї певного соціально-правового статусу.

Частиною 2 ст. 3 СК України встановлено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Відповідно до абзацу 5 пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна «член сім`ї» членами сім`ї є, зокрема особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з особою у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші).

Статтею 1 СК України визначаються засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов`язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов`язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім`ї та родичів.

Якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення чинного законодавства.

Статтею 21 СК України встановлено, що шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до ст. 27 СК України державна реєстрація шлюбу встановлена для забезпечення стабільності відносин між жінкою та чоловіком, охорони прав та інтересів подружжя, їхніх дітей, а також в інтересах держави та суспільства.

Державна реєстрація шлюбу засвідчується свідоцтвом про шлюб, зразок якого затверджує Кабінет Міністрів України.

Відповідно до ч. 1 ст. 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Статтею 74 СК України встановлено, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Таким чином, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема, права спільної сумісної власності на майно.

У постанові від 17 січня 2024 року у справі № 759/14906/18 Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту спільного їх проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи). Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо. До прав та обов`язків, притаманних подружжю, слід віднести зокрема, але не виключно, існування між чоловіком та жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України, тощо. При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин, оскільки самі по собі, наприклад, факти перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки або спільна присутність їх на святах, або пересилання коштів, або періодичний спільний відпочинок, або проживання за однією адресою, факт реєстрації за такою адресою при відсутності інших наведених вище ознак не можуть свідчити, що між чоловіком та жінкою склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю.

Отже, для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні відносинам подружжя.

Відповідно до частин 1 та 3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Пунктом 27 постанови № 2 Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз`яснено, що виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Відповідно до роз`яснень Верховного Суду України у листі «Судова практика розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення» від 1 січня 2012 року, доказами, які свідчать про факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу можуть бути: свідоцтва про народження дітей, довідки з місця проживання, свідчення свідків, листи ділового та особистого характеру тощо. Також це можуть бути: свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько, виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що "подружжя" вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства.

У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 у період з 2018 року по 27.03.2024 року у зареєстрованому шлюбі між собою, чи з іншими особами, не перебували. При цьому, починаючи із 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_5 проживали в АДРЕСА_1 , однією сім`єю як чоловік та жінка, спільно вели побут, господарство, мали спільний бюджет, сплачували рахунки по комунальним платежам, купували речі, предмети побуту, мали взаємні права та обов`язки, піклувались один про одного.

26.02.2022 року ОСОБА_5 був мобілізований до лав ЗСУ, а 27.03.2024 року під час виконання бойового завдання внаслідок мінометного обстрілу в околицях селища Терни Лиманської міської територіальної громади Донецької області - зник безвісти.

У період з 2018 року по 27.03.2024 року ОСОБА_1 та ОСОБА_5 вели спільне господарство, мали спільний бюджет, купували меблі та інші предмети домашнього побуту, робили ремонти, відпочивали разом, піклувалися один про одного, мали взаємні права та обов?язки, ОСОБА_5 надсилав на карткові рахунки позивача грошові кошти.

Таким чином, надані позивачем докази дають суду підстави зробити висновок, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , який зник безвісти 27.03.2024 року, проживали однією сім`єю без шлюбу з 2018 року по 27.03.2024 року та вважали себе чоловіком і дружиною.

Надані позивачем докази її проживання однією сім`єю з ОСОБА_5 , наявності спільного побуту, бюджету, ведення спільного господарства, суд визнає належними, допустимими та достатніми доказами.

Позивач позбавлена можливості в іншому порядку встановити зазначений факт.

Встановлення цього факту необхідне заявнику для отримання виплат (грошового забезпечення) безвісти відсутнього військовослужбовця ОСОБА_5 , у розумінні пункту 7 Порядку виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року № 884.

Проаналізувавши докази по справі в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Встановлення цього факту не суперечить чинному законодавству України і не порушує чиїх-небудь прав або охоронюваних законом інтересів.

Щодо вимоги про встановлення факту перебування на утриманні, суд зазначає наступне.

Відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 року № 884, грошове забезпечення військовослужбовцям, захопленим у полон або заручниками (крім військовослужбовців, які здалися в полон добровільно), а також інтернованим в нейтральних державах або безвісно відсутнім, виплачується військовою частиною, в якій перебував на грошовому забезпеченні військовослужбовець.

У цьому Порядку під терміном «безвісно відсутній військовослужбовець» слід розуміти зниклого безвісти під час захисту Вітчизни військовослужбовця, щодо якого понад 15 днів відсутні відомості про місце його перебування, крім відомостей про самовільне залишення військової частини або місця служби (п.2 Порядку).

Відповідно до п. 4 Порядку виплата грошового забезпечення здійснюється з дня захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, а також інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, членам сімей військовослужбовців за їх заявою на ім`я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації).

Виплата грошового забезпечення здійснюється таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (інвалідів з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей (п. 7 Порядку).

Згідно з статтею 30 Закону України № 2262-12 «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні.

Члени сім`ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування (ч.1 ст. 31 Закону № 2262-12).

Тобто, утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника за загиблого (пропавшого безвісти) військовослужбовця.

Повне утримання означає відсутність у члена сім`ї інших джерел доходів, крім допомоги померлого. Якщо крім допомоги, що надавалася померлим, особа мала інші джерела доходів, то судам слід встановити, чи була допомога годувальника постійним і основним джерелом засобів до існування.

Постійний характер допомоги означає, що вона була не одноразовою, а надавалася систематично, протягом певного періоду часу, померлий взяв на себе обов`язок щодо утримання цього члена сім`ї. Основне значення допомоги слід з`ясовувати шляхом порівняння розміру допомоги з боку померлого та інших доходів. Вирішення питання залежить від співвідношення розмірів допомоги та інших одержуваних доходів.

Отже, для встановлення факту перебування особи на утриманні померлого необхідно дослідити зазначені обставини в сукупності та враховувати, що одержання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів чи окреме проживання від померлого не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні, коли суд встановить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для заявника допомога з боку особи, яка надавала йому утримання.

Вказане узгоджується з правовими висновками, викладеними в постановах Верховного Суду від 22.10.2020 року у справі №210/343/19, від 22.05.2019 року у справі №520/6518/17, від 27.06.2018 року у справі №210/2422/16-ц.

При вирішенні питання щодо встановлення вищевказаного факту суд приймає до уваги п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.95., №5 «Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», де передбачено, що встановлення факту перебування особи на утриманні померлого має значення для одержання спадщини, призначення пенсії або відшкодування шкоди, якщо допомога, яка надавалась, була для заявника постійним і основним джерелом засобів до існування. Одержання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні, коли суд установить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для заявника допомога з боку особи, яка надавала йому утримання. Видана відповідним органом довідка про те, що за його даними особа не перебувала на утриманні померлого, не виключає можливості встановлення у судовому порядку факту перебування на утриманні.

Таким чином, системне тлумачення положень законодавства дає підстави для висновку, що право на виплати як утриманці зниклого безвісти військовослужбовця мають його члени сім`ї за одночасного існування двох умов: вони є непрацездатними та вони перебували на його утриманні.

Особи, які вважаються непрацездатними, вказані в ст.30 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", а умови перебування на утриманні вказані в ст. 31 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Позивачка є повнолітньою працездатною особою.

Надані позивачкою виписки про отримання коштів у період з 01.02.2022 по 31.03.2024 на її картковий рахунок від ОСОБА_5 , не свідчать на переконання суду про постійний і регулярний їх характер, як основного джерела засобів до існування позивача та не містять ознак повного її утримання ОСОБА_5 .

Тобто Позивачкою не надано суду належних і допустимих доказів, які б підтверджували належність її до категорії непрацездатних осіб, які мають право отримання пенсії у разі втрати годувальника відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", а отже не доведено наявності підстав для виникнення права на отримання виплат, передбачених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», зокрема, за зниклого безвісти військовослужбовця.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України).

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Ч. 6 ст. 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

У ч. 1 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінивши усі надані стороною позивача докази, суд приходить до висновку про необгрунтованість і безпідставність заявленої вимоги про встановлення факту перебування на утриманні. Отже, позов ОСОБА_1 підлягає до часткового задоволення.

Оскільки позивач не наполягала на стягненні судових витрат, суд вважає за можливе залишити понесені судові витрати за позивачем.

Керуючись ст. ст. 2, 5, 10-13, 19, 76-82, 141, 258, 259 ч.6, 264, 265, 273 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Встановити факт проживання однією сім`єю як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 2018 року до дня зникнення останнього безвісти 27.03.2024 року.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

На рішення може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи за веб-адресою сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет.

Повний текст рішення складено 15 січня 2026 року.

Суддя Г. М. Чирський