Постанова від 27 січня 2026 р. у справі №727/1951/14 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 січня 2026 року м. Чернівці Справа № 727/1951/14

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Лисака І.Н.,

суддів: Височанської Н.К., Перепелюк І.Б.,

за участю секретаря судового засідання: Сарган Ю.В.,

заявник: товариство з обмеженою відповідальністю «Діамант+»,

стягувач: акціонерне товариство «УкрСиббанк»,

боржники: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

при розгляді справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Мелещук Валентин Васильович, на ухвалу Шевченківського районного суду м. Чернівці від 13 листопада 2025 року, постановлену під головуванням судді Терещенка О.Є.,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2025 року ТОВ «Діамант+» звернулося до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження (а.с.1-5).

В обґрунтування заяви покликалося на те, що рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 09 липня 2014 року стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором №11214716001 від 13.09.2007 року в розмірі 39554,30 дол.США, що за курсом НБУ становило 395 242,35 грн, та судові витрати.

Зазначає, що 27.05.2025 року між АТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Діамант+» було укладено договір факторингу №27/05/2025, за умовами якого новим кредитором боржників стало ТОВ «Діамант+».

Стверджувало, що відносно ОСОБА_2 відкриті виконавчі провадження №45166875 від 23.10.2014 року та №67028859 від 05.10.2021 року, які перебувають на примусовому виконанні, а в подальшому, в судовому засіданні відмовилося від частини вимог та з посиланням на норми права, що регулюють спірні правовідносини, просило заяву задовольнити та замінити вибулого стягувача на його правонаступника у виконавчому провадженні №45166875.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 13 листопада 2025 року заяву ТОВ «Діамант+» задоволено.

Провадження №22-ц/822/132/26

Замінено вибулого стягувача ПАТ (АТ) «УкрСиббанк» на його правонаступника - ТОВ «Діамант+» у виконавчому провадженні №45166875 при виконанні рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 09 липня 2014 року у справі №727/1951/14-ц за позовом ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою ОСОБА_2 , в інтересах якої діє Мелещук В.В., подала апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати, у задоволенні заяви ТОВ «Діамант+» відмовити.

В скарзі посилається те, що суд не в повній мірі досліджуючи обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, постановив ухвалу з порушенням норм ст.263 ЦПК України, згідно якої при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд має враховувати висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Вказує, ТОВ «Діамант+» не надав суду докази правонаступництва безпосередньо у виконавчому провадженні №45166875.

У свою чергу, матеріали справи містять письмові докази про те, що станом на 18 вересня 2025 року відомості у Єдиному реєстру боржників щодо боржника ОСОБА_2 відсудні, що у сукупності та у взаємозв`язку з іншими доказами у справі №7271951/14-ц вказує на обґрунтованість заперечень відповідачів проти вимог заявника.

За наведеного, висновок суду першої інстанції про те, що ТОВ «Діамант+» в порядку правонаступництва прав кредитора АТ «УкрСиббанку» набув прав стягувача у виконавчому провадженні №45166875 при виконанні рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 09 липня 2014 року у справі №727/1951/14-ц, не відповідає обставинам справи.

На підставі наведеного просить ухвалу суду скасувати, в задоволенні заяви ТОВ «Діамант+» відмовити.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які прийняли участь у справі, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дійшла наступного висновку.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За змістом ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Постановляючи ухвалу та задовольняючи заяву суд першої інстанції виходив з того, що у справі, яка розглядається, відступлення відбулося згідно договору про відступлення права вимоги і новий власник набув право користування предметом договору, яке не припинилося у зв`язку із зміною власника, отже сторона виконавчого провадження має право звертатись до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження.

Стадія виконавчого провадження як завершальна стадія судового процесу починається після видачі виконавчого документа стягувачу та закінчується фактичним ви-конанням судового рішення або зі спливом строку пред`явлення документа до виконання. За обставинами цієї справи така стадія є актуальною і завершеною не була.

Зазначені висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.

З матеріалів справи слідує, що рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 09 липня 2014 року стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором №11214716001 від 13.09.2007 року в розмірі 39554,30 дол.США, що за курсом НБУ становило 395 242,35 грн та судові витрати (а.с.24-27).

27.05.2025 року між АТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Діамант+» було укладено договір факторингу №27/05/2025, за яким останнє набуло право вимоги, крім іншого, за кредитним договором №11214716001 (а.с.9-13/зворот).

З довідки за результатами пошуку виконавчих проваджень в АСВП станом на 09.07.2025 року вбачається, що ВП 45166875 відкрито 23.10.2014 року Першим ВДВС у м. Чернівці ЗМУМЮ, боржник ОСОБА_2 , стягувач ПАТ «УкрСиббанк» (а.с.7).

У відповідності до Інформації з Єдиного реєстру боржників від 18.09.2025 року вбачається, що інформація про ОСОБА_2 в такому відсутня (а.с.69-70).

За результатами пошуку виконавчих проваджень в АСВП станом на 21.01.2026 року вбачається, що ВП 45166875 відкрито 23.10.2014 року Першим ВДВС у м. Чернівці Івано-Франківського МУМЮУ, боржник ОСОБА_2 , стягувач ТОВ «Діамант+» (а.с.141).

У п.9 ст.129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Відповідно до ст.129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України і судове рішення є обов`язковим до виконання.

Тобто, виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 року №18-рп/2012 (v018p710-12)).

Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 року № 11-рп/2012 (v011p710-12)). Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін.

Частиною 1 ст.18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Питання процесуального правонаступництва врегульовано частиною першою статті 55 ЦПК України, відповідно до якої у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.

Згідно з частинами першою, другою, п`ятою статті 442 ЦПК України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець. Положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження.

Отже, процесуальне правонаступництво – це перехід процесуальних прав та обов`язків від однієї особи до іншої. Виникнення процесуального правонаступництва безпосередньо пов`язане із переходом матеріальних прав між такими особами. Заміна сторони правонаступником відбувається, як правило, у випадках зміни суб`єкта права або обов`язку у правовідношенні, коли новий суб`єкт права (позивач, відповідач або третя особа) повністю або частково приймає на себе права чи обов`язки попередника.

Для настання процесуального правонаступництва необхідно встановити факт переходу до особи матеріальних прав попередника. У кожному конкретному випадку для вирішення питання про можливість правонаступництва суду необхідно досліджувати відповідні фактичні обставини, передбачені нормами матеріального права.

Підставою для процесуального правонаступництва є правонаступництво у матеріальному правовідношенні, яке настало після відкриття провадження у справі. Таким чином, особливості здійснення процесуального правонаступництва визначаються особливостями норм матеріального права, що регулюють перехід прав й обов`язків у матеріальних правовідносинах від особи до її правонаступника, або в інших випадках зміни сторони у правовідносинах, з яких виник спір.

Отже, процесуальне правонаступництво, передбачене статтею 55 ЦПК України, є переходом процесуальних прав та обов`язків сторони у справі до іншої особи у зв`язку з вибуттям особи у спірному матеріальному правовідношенні.

Відповідно до статті 55 ЦПК України, яка визначає загальні положення процесуального правонаступництва, заміна учасника справи його правонаступником допускається не будь-коли (не впродовж невизначеного терміну), а лише на стадіях судового процесу. Тобто, таке право не є абсолютним та обмежено часовими рамками певних стадій судового процесу.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з положеннями статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч.5 ст.15 ЗУ «Про виконавче провадження» у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 918/600/15.

Заміна сторони виконавчого провадження правонаступником, тобто здійснення процесуального правонаступництва після набрання судовим рішенням законної сили, полягає в поширенні на правонаступників законної сили судового рішення. На правонаступників законна сила судового рішення поширюється усіма своїми правовими наслідками-незмінністю, неспростовністю, виключністю, преюдиційністю, виконуваністю.

Отже, вчинення правочинів, наслідком яких є заміна особи в окремому зобов`язанні через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги), є різновидом переходу до особи прав у матеріальних правовідносинах. Унаслідок такої заміни кредитора в матеріальному правовідношенні відбувається його заміна на іншу особу і в процесуальних правовідношеннях у визначених законом випадках. Зокрема, у процесуальних відносинах правонаступник може бути замінений там, де вони є триваючими, або за умови відновлення процесуальних строків для вчинення процесуальних дій. Втрата первісним кредитором певних процесуальних прав унаслідок пропуску ним строків для вчинення процесуальних дій до моменту укладення договору відступлення права вимоги означає, що саме у такому обсязі новий кредитор може стати процесуальним правонаступником і автоматичного поновлення процесуальних прав за наслідком укладення договору відступлення права вимоги не відбувається.

Стадія виконавчого провадження як завершальна стадія судового процесу починається з видачі виконавчого документа стягувачу та закінчується фактичним виконанням судового рішення або зі спливом строку пред`явлення документа до виконання, оскільки у разі пропуску такого строку виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання. Отже, за межами цього процесуального строку виконавчі дії не вчиняються, а строк виконавчого провадження спливає одночасно зі строком пред`явлення виконавчого документа до виконання. Така правова позиція викладена в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі №910/10031/13 та від 11 березня 2021 року у справі №910/2954/17.

У постанові від 08 лютого 2022 року у справі №2-7763/10 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що: «відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Окреслене завдання включає в себе як своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ, так і досягнення мети ефективного захисту порушених прав шляхом своєчасного та ефективного виконання судового рішення.

Проте, саме по собі судове рішення, яким було задоволено позовні вимоги позивача, не може бути 100 % гарантією його виконання відповідачем. В такому випадку держава забезпечує примусове виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Порядок виконання рішення суду визначений ЗУ «Про виконавче провадження».

У постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2020 року у справі №916/617/17 зроблено наступні висновки.

На стадії виконавчого провадження як на завершальній стадії судового провадження можлива заміна сторони виконавчого провадження правонаступником за наявності відкритого виконавчого провадження. Після відкриття виконавчого провадження та до його закінчення заміна сторони виконавчого провадження (з одночасною заміною відповідного учасника справи) правонаступником здійснюється у порядку, передбаченому статтею 334 цього Кодексу (статтею 442 ЦПК України ) з урахуванням підстав, визначених статтею 52 ГПК України (статтею 55 ЦПК України) . У цьому випадку приписи статті 334 ГПК України, що містить процесуальні особливості здійснення правонаступництва на стадії виконання судового рішення, застосовуються разом з положеннями статті 52 цього Кодексу (статті 55 ЦПК України). Натомість як до відкриття виконавчого провадження, так і після його закінчення заміна учасника справи правонаступником здійснюється виключно на підставі статті 52 ГПК України (статті 55 ЦПК України). У такому випадку з огляду на відсутність відкритого виконавчого провадження заміна відповідної сторони виконавчого провадження правонаступником є неможливою. Єдиним винятком є заміна боржника або стягувача у виконавчому документі до відкриття виконавчого провадження, що окремо обумовлено у частині п`ятій статті 334 ГПК України (аналогічні положення містить частина п`ята статті 442 ЦПК України).

Оскільки заявником надано належні та допустимі докази, які підтверджують перехід прав та обов`язків від первісного кредитора до нового кредитора, крім цього, з матеріалів справи вбачається наявність відкритого виконавчого провадження №45166875 від 23.10.2014 року, інших відомостей, які б спростовували наведені обставини та висновки суду першої інстанції матеріали справи не містять, отже колегія суддів приходить до висновків, що суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для заміни АТ «УкрСиббанк» на ТОВ «Діамант+» як стягувача у виконавчому провадженні.

Доводи скарги належним чином не підтверджені та спростовуються наявними у справі доказами й встановленими на їх підставі обставинами, відповідають нормам матеріального і процесуального права, оскільки відсутність ОСОБА_2 в реєстрі боржників, на що покликається апелянт, є недоліком ведення цього реєстру, що потребує окремого реагування судом, проте не спростовує наявність відкритого виконавчого провадження щодо неї.

Крім цього, добросовісно й сумлінно користуючись правами сторони цивільного процесу апелянт мав змогу довести аргументи, що зв`язок відкритого виконавчого провадження №45166875 з виконанням саме рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 09 липня 2014 року у справі №727/1951/14-ц є припущенням, оскільки як сторона виконавчого провадження мала доступ як до матеріалів виконавчого провадження у письмовому варіанті, так із ідентифікатором доступу в електронному.

Із урахуванням того, що інші доводи апеляційної скарги є ідентичними доводам боржника, яким судом першої інстанції надана належна оцінка, апеляційний суд приходить висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи. При цьому, судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торія проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Hirvisaari v. Finland»).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

На підставі вищевказаних обставин та правового обґрунтування колегія суддів визнає, що оскаржене рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, аргументи скарги висновків суду не спростували, що відповідно до ст.375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.

Керуючись ст.ст.374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Мелещук Валентин Васильович, залишити без задоволення.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Чернівці від 13 листопада 2025 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Суддя-доповідач І.Н. Лисак

Судді: Н.К. Височанська

І.Б. Перепелюк