Постанова від 26 січня 2026 р. у справі №638/15989/21 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

Іменем України

27 січня 2026 року

м. Харків

справа № 638/15989/21

провадження № 22-ц/818/592/26

Харківський апеляційний суд у складі:

Головуючого: Маміної О.В.

суддів: Тичкової О.Ю., Яцини В.Б.

за участю секретаря: Шнайдер Д.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом Департаменту патрульної поліції Національної поліції України до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Юнівес» про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, -

за апеляційною скаргою Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на рішення Новобаварського районного суду м. Харкова від 23 червня 2025 року, постановлене суддею Єрмоленко В.Б.

в с т а н о в и в :

У жовтні 2021 року Департамент патрульної поліції Національної поліції України звернувся до суду із вищезазначеним позовом.

Рішенням Новобаварського районного суду м. Харкова від 23 червня 2025 року позовні вимоги Департаменту патрульної поліції Національної поліції України задоволено частково. Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на відшкодування матеріальної шкоди заподіяної внаслідок дорожньо -транспортної пригоди 66100 грн.13 коп. та судовий збір 1051 грн. 80 коп., а всього- 67151 грн. 93 коп. Стягнуто з Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн. В іншій частині позовних вимог Департаменту патрульної поліції Національної поліції України-відмовлено.

В апеляційній скарзі Департаменту патрульної поліції Національної поліції України просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Посилається на незаконність та необґрунтованість судового рішення, а також порушення норм матеріального та процесуального права. Вказує, що внаслідок ДТП було завдано дві окремі матеріальні шкоди, кожному із транспортних засобів. Оскільки відповідачем спричинена шкода, відшкодування якої не покрито страховою виплатою, воно підлягає стягненню з відповідача. Також просить скасувати рішення в частині витрат на правничу допомогу.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст.367ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

Рішення суду оскаржується лише в частині позовних вимог до ОСОБА_2 та стягнення на його користь витрат на правничу допомогу, в іншій частині рішення суду не оскаржувалось та не переглядається.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в оскаржувані частині, суд першої інстанції виходив з того, що сума матеріальної шкоди, стягнута зі ОСОБА_2 в порядку регресу, є відповідальністю за шкоду спричинену внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Звільнення відповідача зі служби не є підставою для покладення на ОСОБА_2 повної матеріальної відповідальності, оскільки на час дорожньо-транспортної пригоди та заподіяння шкоди на нього розповсюджувались положення Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі».

Такі висновки суду першої інстанції не відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Судовим розглядом встановлено, що 12.10.2018 о 16:57 год., на 19 км. автодороги М-18 ( Харків-Сімферополь-Алушта-Ялта), на стаціонарному посту Національної поліції «Кемпінг», водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем «Renault Duster» державний номер НОМЕР_1 , перед нерегульованим пішохідним переходом не знизив швидкість, не врахував дорожньої обстановки, не вибрав безпечної швидкості руху, чим порушив вимоги п.12.1,18.4 Правил дорожнього руху та здійснив зіткнення з оперативним транспортним засобом «Toyota Prius » державний номер НОМЕР_2 з увімкненими проблисковими маячками синього кольору та спеціальним звуковим сигналом, який виїжджав з посту під керуванням водія ОСОБА_2 .Останній перед початком руху не переконався в безпеці руху, порушив вимоги п.10.1, 3.1, 12.1, 18.4 Правил дорожнього руху.

Постановою Харківський районний суд Харківської області від 12.12.2018 року (справа № 635/8645/18) ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнані винними у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП України, до кожного з них окремо застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн.( а.с. 12-13).

На момент вчинення ДТП цивільно-правова відповідальність водія «Toyota Prius», д/н НОМЕР_2 була застрахована в ПрАТ «Київський Страховий Дім» за полісом АК/8075022, з лімітом відповідальності за майнову шкоду 100000 грн. Власником транспортного засобу (оперативно-службового автомобіля) є Департамент патрульної поліції ( а.с. 25).

Автомобіль Renault Duster, номерний знак НОМЕР_1 належить на праві власності Фермерському господарству «Агропром-7» , застрахований у ПрАТ «СК «Юнівес» полісом АМ/1526882 від 26.10.2017 ( а.с.151,153).

На підставі наказу начальника Департаменту патрульної поліції Національної поліції від 06.04.2021 року № 301 о/с відповідно до п.7 ч.1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» ОСОБА_2 , інспектор взводу №2 роти №6 батальйону №3 з 06.04.2021 року звільнений зі служби в поліції (а.с.10).

Відповідно до копії довідки про доходи ОСОБА_2 від 03.08.2022 року, останній працював на посаді інспектора Департаменту патрульної поліції та його дохід за період з лютого 2021 року по березень 2021 року склав 28 388,97 грн, середньоденна заробітна плата складає 481,17 грн, середньомісячна заробітна плата складає 14194,49 грн (а.с.122).

Рішенням Господарського суду м. Києва від 28.09.2020 року по справі №910/9008/20 задоволено позов ПАТ «Страхова компанія «Провідна» до Департаменту патрульної поліції, третя особа Державна казначейська служба України, стягнуто з Департаменту патрульної поліції на користь ПАТ «СК «Провідна» грошові кошти розмірі 63 349,27 грн та судовий збір у розмірі 2102, 00 грн. (а.с. 11-13,16-17).

Вказаним рішенням, яке набрало законної сили, зокрема, встановлено, що 17.03.2018 року між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Провідна" (страховик) та Фермерським господарством «Агропром-7» (страхувальник) було укладено Договір добровільного страхування наземних транспортних засобів № 06/6760247/2106/18 (Договір).

Водій транспортного засобу «Toyota Prius», д/н НОМЕР_2 ОСОБА_2 станом на момент вчинення ДТП перебував у трудових відносинах з Департаментом патрульної поліції.

Рішенням Жовтневого районного суду м.Харкова від 14 грудня 2023 року, яке набрало законної сили постановою Харківського апеляційного суду від 13 червня 2024 р. ( справа № 638/14496/21) позовну заяву Департаменту патрульної поліції України задоволено частково. Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь Департаменту патрульної поліції Національної поліції України матеріальну шкоду в порядку регресу у розмірі 31 770,00 грн. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено ( а.с. 108-111).

Згідно ремонтної калькуляції № ГО-13096 від 11.12.2018, сформованої ПрАТ «СК «Юнівес» , вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «Toyota Prius » державний номер НОМЕР_2 , з урахуванням зносу склала 70 346,91 грн. На підставі страхового акту № ГО-13096/ХВ/1 до договору страхування АМ/1526882 від 26.10.2017 загальний розмір страхового відшкодування визначено у розмірі 35 173,45 грн. Зазначена сума перерахована Департаменту патрульної поліції 28.12.2018 за платіжною інструкцією № 32489 ( а.с. 152-156, 120 зв.).

Звертаючись до суду із позовом, позивач наголошував, що позивачу не відшкодовано 132200,26 грн матеріального збитку, які позивач просить стягнути з відповідачів по 50% з кожного тобто по 66100,00 грн.

Згідно з ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Положеннями ч. 1 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі ст. 12 ЦПК України та відповідно до ч.ч. 1, 5 та 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасникам справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

В частині 2 статті 78 ЦПК України закріплено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1статті 17 Закону України від 02.07.2015 року №580-VIII «Про Національну поліцію»(далі Закон №580-VIII) поліцейським є громадянин України, який склав присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції. При цьому згідно з частиною 1 статті 59 зазначеного Закону служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.

У разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону (частина 1статті 19 Закону №580-VIII).

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (частина 2 статті 1187 Цивільного кодексу України.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (частина друга статті 1187 ЦК України).

Відповідно до статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків (частина перша статті 1172 ЦК України).

Отже, правовідносини між сторонами у справі, що переглядається, не стосуються безпосередньо прийняття, проходження чи звільнення з публічної служби, не спрямовані на захист прав свобод та інтересів особи від порушень із боку суб`єкта владних повноважень й не стосуються оскарження дій останнього, а виникли з деліктного зобов`язання в наслідок заподіяння шкоди.

Предметом розгляду у цій справі є відшкодування шкоди, завданої майну роботодавця, тобто вирішення приватноправових відносин.

Співробітник поліції, який керує службовим транспортним засобом і вчиняє ДТП, навіть під час виконання ним його службових обов`язків, вчиняє цивільний делікт не під час здійснення адміністративно-владних повноважень, а допускаючи порушення принципу генерального делікту, тобто загальної заборони завдання шкоди особі.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 760/15085/18 (провадження № 61-22192св19), від 08 червня 2022 року у справі №559/2801/19 (провадження № 61-10770св21) та від 26 жовтня 2022 року у справі № 452/3423/19 (провадження № 61-14959св21).

В ст. 1 Кодексу законів про працю України (КЗпПУ), цей Кодекс регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Стаття 3 КЗпПУ визначає, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до ч.3 ст. 233 КЗпПУ для звернення роботодавця до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.

Між тим матеріальна відповідальність поліцейських регулюється ще й спеціальним Законом України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі».

Статтею 4 вказаного закону визначено, що особа може бути притягнута до матеріальної відповідальності протягом трьох років з дня виявлення завданої шкоди.

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність. Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: наявність шкоди; протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; вина особи в завданні шкоди. Притягнення особи до матеріальної відповідальності за завдану шкоду не звільняє її від дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності, встановленої законами України. Переведення особи до іншого місця служби чи її звільнення з посади або служби не може бути підставою для звільнення її від матеріальної відповідальності, встановленої законом. Особа у разі завдання з її вини шкоди третім особам, яку відшкодовано відповідно до закону військовою частиною, установою, організацією, закладом, відшкодовує військовій частині, установі, організації, закладу завдану шкоду в порядку, передбаченому цим Законом та іншими законами України. Завдана особою шкода, не пов`язана з виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків, відшкодовується в порядку, передбаченому законами України.

Статтею 5 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» передбачено випадки обмеженої матеріальної відповідальності, зокрема в частині 1 вказано, що особа за завдану з необережності шкоду несе матеріальну відповідальність у розмірі завданої шкоди, але не більше п`ятнадцяти прожиткових мінімумів, установлених для працездатних осіб, крім випадків, коли цим Законом передбачено повну чи підвищену матеріальну відповідальність.

Статтею 6 вказаного Закону визначені підстави настання повної та підвищеної матеріальної відповідальності, в тому числі: особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі: виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій; виявлення факту приписки в нарядах чи інших документах фактично не виконаних робіт, викривлення звітних даних або обману держави в інший спосіб; завдання шкоди у стані сп`яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин; вчинення діяння (дій чи бездіяльності), що мають ознаки кримінального правопорушення; якщо особою надано письмове зобов`язання про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за забезпечення цілісності майна та інших цінностей, переданих їй для зберігання або для інших цілей.

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» у разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку.

Відповідно до ст.5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Дія зазначеного закону поширюється на спірні правовідносини, оскільки покращує становище відповідача, тому що обмежує максимальний розмір шкоди, що підлягає стягненню.

Виходячи з викладеного, судова колегія приходить до висновку, що в даному випадку відповідач ОСОБА_2 12.10.2018 року під час виконання службових обов`язків інспектора поліції і знаходячись в трудових відносинах з Департаментом патрульної поліції Національної поліції України на службовому автомобілі «Toyota Prius», державний номер НОМЕР_2 , вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП, визнаний винним в його вчиненні відповідною постановою суду, яка набрала законної сили.

В результаті вчинення адміністративного правопорушення завдана майнова шкода, згідно з висновком експерта вартість відновлювального ремонту колісного транспортного засобу «Toyota Prius » державний номер НОМЕР_2 на 12.10.2018 року складає 167 373,71 грн., без урахування зносу.

Різниця невідшкодованої позивачу суми збитків підлягає стягненню з винних осіб на підставі вимог ст. 1194 ЦК України.

В даному випадку суд застосовує положення спеціальної норми ч.1 ст. 5 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі», якою передбачено, що особа за завдану з необережності шкоду несе матеріальну відповідальність у розмірі завданої шкоди, але не більше п`ятнадцяти прожиткових мінімумів, установлених для працездатних осіб, крім випадків, коли цим Законом передбачено повну чи підвищену матеріальну відповідальність. Підстав для повної чи підвищеної матеріальної відповідальності відповідача судом не встановлено. Адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП, характеризується необережною формою вини. Отже матеріальна відповідальність ОСОБА_2 обмежена відповідно до закону і не може перевищувати п`ятнадцяти прожиткових мінімумів, установлених для працездатних осіб.

Законом України «Про Державний бюджет на 2021 рік» станом на 18.10.2021 року – день звернення до суду з позовом, було встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2379 грн., отже матеріальна відповідальність ОСОБА_2 не може перевищувати 2379 грн. х 15 = 35685,00 грн.

На підставі досліджених доказів судом встановлені обставини, які свідчать про наявність всіх передбачених законом підстав для матеріальної відповідальності відповідача ОСОБА_2 , що встановлено судовими рішеннями і не заперечувалось по суті самим відповідачем, однак, з огляду на обмеження такої відповідальності законом, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог і вважає за необхідне стягнути зі ОСОБА_2 на користь Департаменту патрульної поліції Національної поліції України матеріальну шкоду у розмірі 35685, 00 грн.

Висновок суду про відсутність підстав для відшкодування шкоди, заподіяної Департаменту патрульної поліції, з огляду на те, що сума матеріальної шкоди, спричинена дорожньо-транспортною пригодою, була стягнута в порядку регресу, не ґрунтується на законі.

Так в матеріалах справи убачається, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася, зокрема, за вини ОСОБА_2 було пошкоджено два автомобілі: «Renault Duster» , який належить ФГ «Агропром-7» та «Toyota Prius », належний позивачеві.

Зобов`язання по відшкодуванню в порядку регресу шкоди, завданої автомобілю «Renault Duster», не звільняє відповідача від обов`язку відшкодувати шкоду, завдану пошкодженням автомобіля «Toyota Prius », що належить позивачеві.

Рішення суду в цій частині не відповідає фактичним обставинам справи, та підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

Щодо витрат на правничу допомогу, судова колегія зазначає наступне.

Відповідно ч. 1, ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову-на відповідача, у разі відмови в позові-на позивача.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи ( ч.1 ст. 133 ЦПК України).

Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 137 ЦПК України).

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги. Витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (постанова Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі № 463/2001/19 ).

Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 ).

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Вищевказаний висновок також узгоджується з правовою позицією Верховного суду, висловленою в постанові Великої Палати Верховного суду від 16.01 .2022 у справі 922/1964/21, від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц , від 23.04.2019 року по справі №826/9047/16.

У відзиві на позовну заяву ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 просив стягнути понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20000 грн., оплачені 25.09.2024 за платіжною інструкцією( а.с. 103-104,113, 166-167,170).

На підтвердження витрат на правничу допомогу представником відповідача ОСОБА_2 -Потерайло А.М. представлена додаткова угода № 1/2024 до договору № 39 від 24.01.2022 без самого договору, за умовами якої вартість послуг за представництво інтересів відповідача у суді першої інстанції становить фіксовану суму 20 000 грн. , а також акт наданих послуг від 15.11.2024.

Рішення суду в частині визначення судом першої інстанції розміру витрат на правничу допомогу відповідачем ОСОБА_2 не оскаржувалось.

Суд визначив розмір витрат, що підлягає стяненню на користь ОСОБА_2 в сумі 3000,00 грн.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 адвокат Потеряйло А.М. просить стягнути з позивача витрати на правничу допомогу у сумі 15000,00 грн.

Згідно акту виконаних робіт адвокат надав клієнту наступну послугу: написання відзиву на апеляційну скаргу.

З урахуванням принципу справедливості , співмірності заявлених до відшкодування правових витрат, незначного обсягу опрацьованого адвокатом матеріалу, складення відзивів, з урахуванням незначної складності справи таз урахуванням часткового задоволення позову, розмір витрат понесених у суді першої та апеляційної інстанції, які підлягають компенсації відповідачу за рахунок позивача становить 5000 грн.

Рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині не відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги частково спростовують висновки суду першої інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскільки апеляційна скарга задоволена частково на 26,99% з ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір у сумі за подання позовної заяви у сумі 567,33 грн та за подання апеляційної скарги 919,01 грн.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції Національної поліції України – задовольнити частково.

Рішення Новобаварського районного суду м. Харкова від 23 червня 2025 року в частині вимог до ОСОБА_2 – скасувати.

Позовні вимоги Департаменту патрульної поліції Національної поліції України до ОСОБА_2 – задовольнити частково.

Стягнути зі ОСОБА_2 на користь Департаменту патрульної поліції Національної поліції України матеріальну шкоду у розмірі 35685, 00 грн.

Стягнути з Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу у загальному розмірі 5000,00 грн.

Стягнути зі ОСОБА_2 на користь Департаменту патрульної поліції Національної поліції України судовий збір у загальному розмірі 1486,34 грн.

В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: О.В. Маміна

Судді: О.Ю. Тичкова

В.Б. Яцина