Постанова від 26 січня 2026 р. у справі №644/567/24 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 644/567/24 Головуючий суддя І інстанції Саркісян О. А.

Провадження № 22-ц/818/82/26 Суддя доповідач Яцина В. Б.

Категорія: споживчого кредиту

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2026 року м. Харків.

Харківський апеляційний суд у складі суддів судової колегії судової палати у цивільних справах :

головуючого Яцини В.Б.,

суддів колегії Маміної О.В., Мальованого Ю.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Шовкова Олега Сергійовича на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 22 січня 2025 року у справі № 644/567/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В :

У січні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №2799989 від 10.01.2022 у загальному розмірі 35353,50 грн, з яких: 7000 грн – сума заборгованості за основною сумою боргу, 28353,50 грн – сума заборгованості за процентами, а також судових витрат.

Позовна заява мотивована тим, що 10.01.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №2799989. Порядок обчислення (нарахування процентів), пролонгація, порядок повернення кредиту, сплата процентів, права та обов`язки сторін обумовлені у підписаному сторонами кредитному договорі. Підписанням кредитного договору відповідач підтвердила, що вона ознайомлена з усіма умовами Правил надання коштів у позику, в тому числі й на умовах фінансового кредиту ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА», які розміщені на веб-сайті, повністю приймаючи умови кредитного договору, відповідач підтвердила, що вона повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватися цих правил.

Між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» 19.07.2023 був укладений Договір факторингу №19072023, відповідно до умов якого ТОВ «Лінеура Україна» передає (відступає) ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» приймає належні ТОВ «Лінеура Україна» права вимоги до боржників, вказаних у Реєстрі боржників.

Відповідно до Реєстру боржників від 19.07.2023 до Договору факторингу №19072023 від 19.07.2023, ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» набуло права грошової вимоги до відповідача у розмірі 35353,50 грн, з яких: 7000 грн – сума заборгованості за основною сумою боргу, 28353,50 грн – сума заборгованості за процентами.

З моменту отримання права вимоги до відповідача позивачем не здійснювалося нарахування жодних штрафних санкцій.

Згідно з умовами кредитного договору позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші зобов`язання у повному обсязі у строки і на умовах, передбачених договором. Незважаючи на це, відповідач не виконала свого обов`язку та припинила повертати наданий їй кредит у строк, передбачений цим договором, що стало підставою для звернення до суду.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 22 січня 2025 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за кредитним договором №2799989 від 10.01.2022 у розмірі 35353,50 грн, яка складається з: 7000 грн – сума заборгованості за основною сумою боргу, 28353,50 грн – сума заборгованості за процентами.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» витрати зі сплати судового збору в розмірі 3028 грн.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, представник відповідача – адвокат Шовков О.С. подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, за неповного з`ясування обставин справи та невідповідності висновків суду фактичним обставинам, у зв`язку з чим просить рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 22 січня 2025 року скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про доведеність позовних вимог за відсутності належних і допустимих доказів надання відповідачу кредитних коштів та розміру заборгованості.

Зазначає, що наданий позивачем розрахунок заборгованості є одностороннім внутрішнім документом і не підтверджує факту перерахування коштів, а первинні бухгалтерські документи (банківські виписки, платіжні доручення) у матеріалах справи відсутні.

Крім того, представник відповідача зазначає, що у матеріалах справи відсутній належний та безперервний розрахунок процентів із зазначенням відсоткової ставки, періоду їх нарахування та підстав обчислення, що унеможливлює перевірку заявлених до стягнення сум.

Вказує також на недоведеність правонаступництва позивача, оскільки договір факторингу подано не в повному обсязі, а витяг з реєстру боржників не підписаний сторонами та не підтверджує переходу права вимоги.

Наголошує на тому, що жодних повідомлень про відступлення права грошової вимоги відповідач також не отримувала, незважаючи на твердження позивача про зворотне.

Посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 03.07.2019 у справі №342/180/17, від 29.01.2020 у справі №755/18920/18, від 13.05.2020 у справі №219/1704/17, щодо необхідності підтвердження кредитних зобов`язань первинними документами та недопустимості ґрунтування доказування на припущеннях, у зв`язку з чим просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача Омельянова Є.Ю. просить апеляційну скаргу представника відповідача залишити без задоволення, а рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 22 січня 2025 року – залишити без змін.

Вказує, що апеляційна скарга є безпідставною, необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, оскільки між сторонами належним чином укладено кредитний договір в електронній формі із використанням одноразового ідентифікатора, що відповідає вимогам ЦК України та Закону України «Про електронну комерцію». Такий договір прирівнюється до письмового, а волевиявлення відповідача підтверджується вчиненням послідовних дій, необхідних для його укладення.

Посилається на правову позицію Верховного Суду, викладену, зокрема, у постановах від 12.01.2021 у справі №524/5556/19 та у справі №234/7159/20, згідно з якою електронний договір, підписаний одноразовим ідентифікатором, є належним доказом укладення правочину.

Доводи представника відповідача про ненадання доказів отримання коштів є помилковими, оскільки письмова форма договору позики, у зв`язку з його реальним характером, є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику. Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 24.02.2016 №6-50цс16.

Також зазначає, що розрахунок заборгованості є належним і узгоджується з умовами договору, а відповідач не надав контррозрахунку чи інших доказів, зокрема виписки зі свого рахунку, на спростування заявленої суми боргу, що відповідає позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 14.07.2020 у справі №367/4970/13-ц та від 08.07.2020 у справі №464/4985/15-ц.

Крім того, право вимоги перейшло до позивача на підставі договору факторингу, що відповідає ст.ст.512, 514 ЦК України, а надані витяг та акт приймання-передачі підтверджують набуття позивачем статусу нового кредитора.

Пояснює, що витяг з реєстру боржників до договору факторингу посвідчений представником ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» із зазначенням дати та скріплений печаткою, а тому він є належним доказом переходу права вимоги. При цьому поданий документ є саме витягом, який містить інформацію лише щодо конкретного боржника та відповідного кредиту, без розкриття даних про інших осіб.

Зазначає, що договір факторингу не визнавався недійсним та не розірваний, а тому відповідно до ст.204 ЦК України діє презумпція правомірності правочину.

У зв`язку з цим представник позивача вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим.

За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є вимоги про стягнення боргу в сумі, меншій ніж тридцять розмірів прожиткового мінімуму. За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з ч.1 ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів у межах, визначених ст.367 ЦПК України, дослідила матеріали справи, обговорила доводи апеляційної скарги та відзиву на неї й дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.

Згідно з п.п.1-4 ч.1 ст.376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч.ч.1-5 ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам рішення суду не відповідає.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач не виконала належним чином зобов`язання щодо погашення заборгованості за кредитним договором №2799989 від 10.01.2022, укладеним між нею та ТОВ «Лінеура Україна» у визначені строки. Позивач, який отримав право вимоги до відповідача за договором факторингу, внаслідок такого порушення не позбавлений можливості отримати кредитні кошти та проценти, на що він розраховував при укладенні договору. У зв`язку із цим суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню у розмірі 35353,50 грн, з яких: 7000 грн – сума заборгованості за основною сумою боргу, 28353,50 грн – сума заборгованості за процентами.

При цьому суд першої інстанції відхилив заперечення представника відповідачки про відсутність належних і допустимих доказів виконання первісним кредитором умов договору кредиту та надання їй відповідної суми грошових коштів, а також – переходу права вимоги до відповідачки від ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» до позивача – ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» за Договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту.

При цьому суд вказав, що вищезазначений договір, укладений з ОСОБА_1 , в судовому порядку не був розірваний. Крім того, вказаний договір у відповідності до вимог чинного законодавства недійсним не визнаний, тобто в силу ст.204 ЦК України діє презумпція правомірності правочину.

Окрім цього, відповідно до ч.1 ст.638 та ч.1 ст.640 ЦК України та правової позиції Верховного Суду у справі №6-63цс12 кредитний договір є укладеним не з моменту передачі грошей, а з моменту досягнення сторонами в письмовій формі згоди з усіх істотних умов такого договору.

Презумпція правомірності кредитного договору станом на дату розгляду справи не спростована, а отже, всі права, набуті сторонами за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають безумовному виконанню, в тому числі примусовому.

Крім того, договір, укладений між первісним кредитором та відповідачем, договір факторингу, укладений між первісним кредитором та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» у встановленому порядку недійсним не визнаний, тобто в силу ст.204 ЦК України діє презумпція правомірності правочину.

Презумпція правомірності кредитного договору станом на дату розгляду справи не спростована, а отже, всі права, набуті сторонами за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають безумовному виконанню, в тому числі примусовому.

Разом з тим колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції.

Відповідно до ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Згідно зі ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики дійсно є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Колегія суддів також погоджується з тим, що за відсутності спростування дійсності правочину він вважається чинним, що передбачено ст.204 ЦК України.

Разом з тим, відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Оскільки кредитодавцем у цій справі є юридична особа, відповідно до ст.1055 ЦК України кредитний договір підлягає укладенню у письмовій формі незалежно від суми кредиту. Недодержання письмової форми кредитного договору тягне його нікчемність.

Саме тому відповідно до вказаних норм ст.ст.12, 81 ЦПК України на позивача покладається процесуальний обов`язок письмовими доказами довести наявність у нього права вимоги та інші підстави позовних вимог, які він зазначив при зверненні до суду з позовом. При доведеності підстав позову на відповідача покладено процесуальний обов`язок їх спростування.

У частині 1 статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України).

Відповідно до ст.1056-1 ЦК України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Особливості застосування змінюваної процентної ставки за договором про надання споживчого кредиту встановлюються законом.

Особливості укладення кредитного договору в електронному вигляді (формі) визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі – Закон).

Згідно з п.6 ч.1 ст.3 Закону, електронний підпис одноразовим ідентифікатором – дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор – алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п.12 ч.1 ст.3 Закону).

Відповідно до ч.3 ст.11 Закону, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах (ч.4 ст.11 Закону).

Згідно з ч.6 ст.11 Закону, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:

надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

З матеріалів справи вбачається, що 10.01.2022 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 був укладений Договір №2799989 про надання коштів на умовах споживчого кредиту (а.с.7-13).

Підписанням кредитного договору відповідач підтвердила, що вона ознайомлена з усіма умовами Правил надання коштів у позику, в тому числі й на умовах фінансового кредиту ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА», які розміщені на веб-сайті, повністю приймаючи умови кредитного договору, відповідач підтвердила, що вона повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватися цих правил.

Згідно з умовами кредитного договору позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом, та виконати інші зобов`язання в повному обсязі у строки та на умовах, передбачених договором.

Згідно з п.п.1.2, 1.3 Договору, на визначених ним умовах товариство зобов`язується надати клієнту грошові кошти у гривні на умовах строковості, зворотності та платності, а клієнт зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені договором. Тип кредиту – кредит. Сума кредиту (загальний розмір) становить 7000 грн, строк кредиту – 360 днів, який може бути змінений у бік зменшення у порядку та на умовах, визначених п.4.2 Договору. Періодичність сплати процентів – кожні 15 днів.

Розмір процентної ставки визначений пунктами 1.4-1.6.2 зазначеного Договору.

Як убачається з п.2.1 Договору, товариство надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на реквізити платіжної картки № НОМЕР_1 або іншої платіжної картки клієнта, реквізити якої надані клієнтом товариству з метою отримання кредиту.

Згідно з п.2.2 Договору, сума кредиту (або її частина) перераховується товариством протягом трьох робочих (банківських) днів з моменту укладення цього Договору.

19.07.2023 між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» був укладений Договір факторингу №19072023, відповідно до умов якого ТОВ «Лінеура Україна» передає (відступає) ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» приймає належні ТОВ «Лінеура Україна» права вимоги до боржників, вказаних у Реєстрі боржників (а.с.15-17).

Відповідно до Реєстру боржників від 19.07.2023 до Договору факторингу №19072023 від 19.07.2023, ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» набуло права грошової вимоги до відповідача у розмірі 35353,50 грн, з яких: 7000 грн – сума заборгованості за основною сумою боргу, 28353,50 грн – сума заборгованості за процентами (а.с.9, 81-84).

Позивач надав розрахунок заборгованості за кредитним договором від №2799989 10.01.2022 за період з 19.07.2023 по 31.12.2023, згідно з яким розмір заборгованості становить 35353,50 грн, з яких: 7000 грн – сума заборгованості за основною сумою боргу, 28353,50 грн – сума заборгованості за процентами (а.с.10).

Відповідач у апеляційній скарзі не оспорює факт укладення вищевказаного кредитного договору, однак послідовно оспорює факт отримання кредитних коштів та обґрунтованість розміру заявленої заборгованості.

Згідно з ч.ч.1, 3 ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.265 ЦПК України, у мотивувальній частині рішення зазначаються: мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Суд першої інстанції, всупереч вимогам ст.ст.89, 265 ЦПК України, в оскаржуваному рішенні не надав належної оцінки запереченням відповідача щодо відсутності належних і допустимих доказів надання відповідачу кредитних коштів та обґрунтованості розміру заборгованості, а також не звернув уваги на те, що в матеріалах справи відсутні належні й допустимі докази виконання первинними кредиторами своїх обов`язків за цими договорами щодо перерахування відповідачу відповідних грошових коштів. Зазначені доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження в матеріалах справи.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати обов`язкові реквізити.

Крім того, відповідно до п.62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

З наведеного вбачається, що доказом надання кредитодавцем позичальнику кредитних коштів є саме первинні документи, зокрема виписки з рахунків, вимоги до яких встановлені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Аналогічні за змістом висновки викладені в постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі №755/2284/16-ц, провадження №61-4685св19.

При цьому у разі заміни первісного кредитора у зобов`язанні останній повинен передати новому кредиторові документи, які посвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, у тому числі первинні документи, що підтверджують факт виконання ним свого обов`язку перед позичальником, тобто факт надання коштів у кредит.

Однак позивач не надав доказів на підтвердження зарахування кредитних коштів за кредитним договором, право вимоги за яким до нього перейшло. Відсутні також докази фактичного користування відповідачем кредитними коштами, зокрема руху коштів на особовому рахунку позичальника.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що розрахунок заборгованості за договором є внутрішнім документом фінансової установи та не містить відомостей, які дозволяли б суду перевірити, чи були фактично передані позичальнику кредитні кошти. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 13 травня 2020 року у справі №219/1704/17, провадження №61-1211св19.

Розрахунок заборгованості, наданий позивачем, не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним та укладення договору на умовах, зазначених у позовній заяві, а тому не є належним доказом наявності заборгованості (а.с.10). Зазначений розрахунок із визначенням конкретного розміру заборгованості є документом, створеним самим позивачем та первісним кредитором, а відтак інформація, наведена в ньому, за відсутності первинних документів, на підставі яких його було складено, не може бути доказом наявності заборгованості, на якій наполягає позивач. Суд також враховує, що підтвердженням зарахування кредитних коштів на картковий рахунок та користування ними може бути банківська виписка за рахунком, однак таких документів матеріали справи не містять.

При цьому суд апеляційної інстанції у даному випадку позбавлений підстав самостійно збирати докази, тоді як клопотань від позивача про витребування таких доказів, як це передбачено ЦПК України, до суду не надходило.

Отже, позивач на власний розсуд розпорядився своїми процесуальними правами щодо доведеності позовних вимог і, відповідно, несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням або невчиненням ним процесуальних дій. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 29.01.2020 у справі № 755/18920/18.

Крім того, колегія суддів відхиляє наведені у відзиві на апеляційну скаргу аргументи про те, що письмова форма договору позики, у зв`язку з його реальним характером, є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику з покликанням на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 24.02.2016, справа №6-50цс16. Колегія суддів вважає ці аргументи нерелевантними, оскільки вони були висловлені за інших фактичних обставин справи. Касаційний суд послідовно підтримує правову позицію, що обставину щодо передання або, навпаки, непередання грошових коштів чи речей доводить та сторона, яка посилається на таку обставину, на підставі відповідних письмових доказів.

У зазначеній постанові касаційний суд дійшов висновку, що факт передачі позикодавцем грошової суми позичальнику та отримання останнім коштів вважається доведеним за умови встановлення укладення договору позики у письмовій формі та підтвердження його змістом факту передачі коштів позикодавцем і отримання їх позичальником.

Однак у даній справі, яка переглядається в апеляційному порядку, таких обставин не встановлено.

Разом із цим колегія суддів відхиляє аргументи позивача щодо ненадання відповідачем доказів, зокрема виписки зі свого карткового рахунку для спростування доводів позивача про надання їй кредитних коштів. Такі доводи ґрунтуються на концепції негативного доказу, що не відповідає принципу змагальності.

Процесуальний обов`язок спростування відповідного юридичного факту, на який посилається позивач на обґрунтування своїх вимог, виникає у відповідача лише після того, як цей факт буде доведений позивачем. Принцип змагальності полягає у тому, що кожна сторона має довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог. Тобто позивач стверджує існування певної обставини та надає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази. Суд у своєму рішенні оцінює, яка позиція є більш обґрунтованою.

Сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що певна обставина вважається доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає свій зміст.

Верховний Суд у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18 зазначив, що згідно з принципом змагальності саме позивач має довести момент укладення договору, а перекладання цього обов`язку на відповідача нівелює застосування принципу змагальності.

Всупереч своєму процесуальному обов`язку позивач не надав до суду належних, допустимих і достатніх доказів у розумінні ст.ст.76, 100 ЦПК України, що підтверджують перерахування кредитних коштів та розмір заборгованості за відповідними кредитними договорами.

За умовами наявної у справі паперової копії електронного кредитного договору кредитор надає позичальнику грошові кошти. Відповідно до вимог ст.ст.12, 81 ЦПК України він зобов`язаний довести цей факт належними бухгалтерськими документами – виписками з банківського рахунку, відповідним меморіальним ордером тощо, що саме він перерахував обумовлені договором кошти позичальнику.

Лише у разі доведення факту укладення договору кредиту у електронній формі та виконання кредитором свого обов`язку щодо перерахування коштів позичальнику виникає у позичальника процесуальний обов`язок спростування цих обставин. Інший підхід до розподілу тягаря доказування порушує принцип змагальності, передбачений у ст.12 ЦПК України.

Відповідно до ч.1 ст.1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ст.1081 ЦК України , клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Грошова вимога, право якої відступається, є дійсною, якщо клієнт має право відступити право грошової вимоги і в момент відступлення цієї вимоги йому не були відомі обставини, внаслідок яких боржник має право не виконувати вимогу.

Згідно зі ст.1082 ЦК України , боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним.

Таким чином, позивач зобов`язаний надати до суду докази отримання права грошової вимоги від клієнта за договором факторингу, зокрема належні бухгалтерські документи, що підтверджують факт надання відповідачу суми кредиту та первинне зобов`язання.

Зазначені норми права за своїм змістом вимагають, щоб ці докази були передані фактору при укладенні договору факторингу або в інший строк, погоджений сторонами. Це необхідно для того, щоб фактор міг належним чином реалізувати свої права вимоги до боржника та уникнути можливих спорів у майбутньому.

Проте таких документів позивач до суду не надав.

За таких обставин факт дійсності договорів кредиту та факторингу не звільняє позивача від обов`язку довести наявність у нього права вимоги, наявність та розмір заборгованості, оскільки у вказаних договорах відсутнє письмове підтвердження отримання позичальником суми кредиту. Наведені з цього приводу в оскарженому рішенні висновки не ґрунтуються на обставинах справи та зазначених нормах матеріального і цивільного процесуального права.

Частиною 3 статті 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною 6 статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як вбачається з положень ч.1 ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Позивачем не надано доказів, які свідчили б про виконання первинним кредитором (клієнтом за договором факторингу) умов кредитного договору щодо надання кредитних коштів або про фактичний перерахунок коштів на картковий рахунок відповідача.

За відсутності таких доказів суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Наведені у відзиві аргументи щодо неспростованої презумпції правомірності договору факторингу не звільняють фактора від процесуального обов`язку належними та допустимими бухгалтерськими документами довести отримання права вимоги за договором факторингу.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що позивач не довів наявність у нього права вимоги до відповідача, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

З огляду на недоведеність реального характеру кредитного договору та відсутність у позивача підтвердженого права вимоги, колегія суддів не вбачає за необхідне досліджувати інші доводи апеляційної скарги щодо безпідставності нарахування процентів.

Відповідно до положень ст.376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції слід скасувати відповідно до п.п.2-4 ч.1 ст.376 ЦПК України та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Оскільки апеляційна скарга підлягає задоволенню, згідно зі ст.141 ЦПК України з ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» підлягає стягненню судовий збір у розмірі 4542,00 грн, сплачений за подання апеляційної скарги (а.с.127).

Керуючись ст.ст.367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.ст.376, 381, 382-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Шовкова Олега Сергійовича задовольнити.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 22 січня 2025 року скасувати.

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №2799989 від 10.01.2022 2022 у розмірі 35353,50 (тридцять п`ять тисяч триста п`ятдесят три) гривні 50 копійок відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (місцезнаходження: м. Київ, вул. Симона Петлюри, 30, код ЄДРПОУ 35625014) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 4542,00 (чотири тисячі п`ятсот сорок дві) гривні 00 копійок, сплачений за подання апеляційної скарги.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду лише у випадках, передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складений 27 січня 2026 року.

Головуючий В.Б. Яцина.

Судді О.В. Маміна

Ю.М. Мальований.