Рішення від 27 січня 2026 р. у справі №339/424/25 — Болехівський міський суд Івано-Франківської області

Справа №339/424/25

140

2-а/339/3/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 січня 2026 року м. Болехів

Болехівський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого - судді Головенко О. С.

секретаря судового засідання Латик В.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України в Івано-Франківській області про визнання незаконною та скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності,-

в с т а н о в и в:

14 листопада 2025 року представник позивача звернувся з адміністративним позовом, в якому просить визнати незаконною та скасувати постанову серії ЕНА №6107388 від 07 листопада 2025 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 за ч.1 ст.122 КУпАП з накладенням адміністративного стягнення штрафу у розмірі 340 грн та закрити провадження у справі.

Позовні вимоги обгрунтовує тим, що 07 листопада 2025 поліцейським винесено оскаржувану постанову, з якої вбачається, що 07 листопада 2025 року о 22.10 годин у с.Крихівці, вул.Миру,22 водій керував транспортним засобом, не виконав вимогу інформаційно-вказівного дорожнього знаку 5.16, зі смуги, яка дозволяє рух ліворуч, при цьому здійснив рух прямо,чим порушив п.8.4 правил дорожнього руху.

Згідно з п. 8.4 ПДР України, знак 5.16 “Напрямки руху по смугах” належить до інформаційно-вказівних. Такі знаки не встановлюють заборон чи обов`язкових вимог, а лише інформують водіїв про дозволені напрямки руху з певних смуг.

Тому вважає, що рух у напрямку, не позначеному на знаку 5.16, не утворює складу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, оскільки ця стаття застосовується лише у випадку невиконання вимог заборонних або наказових знаків.

У разі якщо поліцейський вважав, що позивач рухався прямо зі смуги, яка дозволяє рух ліворуч, кваліфікацію слід було проводити за п. 11.4 або 10.1 ПДР, а не за п. 8.4, який не встановлює правил руху, а лише класифікує види знаків. Постанова містить неправильне посилання на норму права, що є підставою для її скасування.

Крім того, в матеріалах справи відсутні докази вчинення позивачем правопорушення, передбачені ст. 251 КУпАП, що порушує вимоги ст. 280-283 КУпАП.

Посилаючись на викладені обставини, вважає, що оскаржувана постанова є протиправною, а тому підлягає скасуванню.

Ухвалою від 17 листопада 2025 року прийнято до провадження та призначено судовий розгляд.

10 грудня 2025 року за клопотання представника позивача замінено відповідача Головне управління Національної поліції України в Івано-Франківській області на належного відповідача Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області Департаменту патрульної поліції.

31 грудня 2025 року представник відповідача подав відзив на позов, в якому просить відмовити в задоволенні позову та вказує, що 07 листопада 2025 року близько 22 год 10 хв екіпаж патрульної поліції УПП в Івано-Франківській області ДПП, який рухався вул.Миру с. Крихівці в напрямку м. Івано-Франківськ помітив транспортний засіб MERCEDES-BENZ SPRINTER 317 н.з. НОМЕР_1 , водій (позивач) якого здійснив рух прямо зі смуги призначеної для руху ліворуч, чим не виконав вимогу дорожнього знаку 5.16 - «напрямки руху по смугах» та порушив підпункт «ґ» пункту 8.4. ПДР України.

Працівник поліції Старків М.М., встановивши факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, провів розгляд справи про адміністративне правопорушення передбачене ч.1 статті 122 КУпАП щодо позивача, ознайомивши його з правами передбаченими ст.268 КУпАП, ст. 63 Конституції України, видом і розміром стягнення передбаченим ч.1 ст.122 КУпАП, заслухано усні пояснення позивача, ознайомлено з відеозаписом порушення.

Встановивши всі обставини, працівник поліції Старків М.М.

завершив розгляд справи, прийняв рішення притягнути позивача до адміністративної

відповідальності та виніс оскаржувану постанову. Після винесення постанови позивача

ознайомлено з її змістом та вручено копію.

Зауваження сторони позивача щодо необхідності кваліфікації вчиненого правопорушення за пунктами 10.1 та 11.4 ПДР є безпідставними, оскільки вказані пункти жодним чином не описують вчинене позивачем правопорушення.

Позивач не починав рух, не змінював його напрямок і не виїжджав на призначений для зустрічного руху бік дороги, однак вчинив, як і зазначено в оскаржуваній постанові, рух прямо зі смуги призначеної для руху ліворуч, чим порушив вимоги дорожнього знаку 5.16, який встановлює вимоги для проїзду ділянки дороги, яка проходить через перехрестя вулиць Миру, Шкільна та Стуса.

Ділянка дороги на якій було вчинено правопорушення містить чотири смуги для руху по дві смуги в кожному напрямку, однак порядок проїзду регульованого перехрестя вулиць Миру, Шкільна та Стуса встановлений дорожніми знаками 5.16 та сигналами світлофорного об`єкта. Згідно інформації з дорожнього знаку 5.16, який встановлений перед перехрестям та вимоги якого порушив позивач, рух прямо через вказане перехрестя в напрямку руху ТЗ позивача дозволений виключно з крайньої правої смуги, а з крайньої лівої дозволено рух виключно ліворуч на вулицю Шкільну.

Дорожній знак 5.16 встановлює обов`язкові вимоги щодо вибору смуги для руху у визначених напрямках і не дає учаснику дорожнього руху можливості на власний розсуд обирати з якої смуги йому рухатися.

Оскаржувана постанова винесена з дотриманням вимог статті 283 КУпАП, зокрема містить посилання на технічні засоби якими здійснено відеофіксацію порушення: «відео з нагрудної камери 471526 та реєстратора службового ТЗ».

Відповідно до пункту 3 розділу VIII «Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису», затвердженої наказом МВС України від 18.12.2018 № 1026, строк зберігання відеозаписів з портативних відеореєстраторів становить 30 діб, тому відеозаписи з портативного відеореєстратора 471526 за 07 листопада 2025 року на момент отримання ухвали суду - відсутні у зв`язку із закінченням строку зберігання. (а.с.33-37).

13 січня 2026 року представником позивача подано відповідь на відзив, в якій вказує, що працівники патрульної поліції наділені повноваженнями щодо фіксування події адміністративного правопорушення, мають відповідні технічні засоби та спеціальні знання, відтак, враховуючи те, що відповідач має можливість для формування доказової бази щодо правопорушення, яке описується в оскаржуваній постанові, тому має подати належні докази вчинення позивачем адміністративного правопорушення.

З наданого відеозапису не можна встановити, що саме позивач був за кермом транспортного засобу "MERCEDES-BENZ 317 н.з. НОМЕР_2 , не зафіксовано моменту його зупинки з перебуванням за кермом саме позивача, встановлення особи водія, роз`яснення йому прав та обов`язків, тому даний відеозапис не є доказом в даній справі.

Власником даного транспортного засобу є ОСОБА_3 . Так, як позивач інколи керував вище вказаним транспортним засобом, то його посвідчення водія знаходилось у вказаному траспортному засобі. Керування даним транспортним засобом здійснював власник ОСОБА_3 та при зупинці працівниками поліції надав посвідчення водія позивача, оскільки була вечірня пора доби.

Фактично матеріали справи не містять належних та допустимих доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, а відеодокази вказують на те, що правопорушення ним не скоювалося взагалі (а.с.45-47).

Представник позивача подала клопотання про розгляд справи без його участі (а.с.53 ).

Представник відповідача, надавши відзив, в судові засідання не з"явився повторно, будучи повідомленим про час та місце розгляду справи (а.с.28, 32, 55).

Як зазначено в ч.3 ст. 268 КАС України, неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи в суді.

Суд, повно та всебічно з"ясувавши обставини справи, підтверджені доказами, дослідженими в судовому засіданні, надавши їм оцінку, приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено і таке підтверджується матеріалами справи, що 07 листопада 2025 поліцейським 1 взводу 1 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області Старків М.М. винесено постанову ЕНА №6107388 про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення штрафу у розмірі 340 грн. за ч.1 ст.122 КУпАП, яку позивач оскаржив, звернувшись з позовною заявою до суду у визначені законом строки.

Положеннями частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 7 КУпАП закріплений принцип забезпечення законності при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення.

Частинами 1 - 4 вказаної статті встановлено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом; провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності; застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом; додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

В силу положень статті 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають, в тому числі, справи про порушення правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту (ч.ч.1-3, 5-6 ст.121, ст.ст.121-1, 121-2, ч.1-3 ст.122, ч.1 ст.123, ст.ст.124-1-126,) тощо.

У випадках, передбачених ч.ч.1, 2 цієї статті, уповноваженими органами на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог ст.283 КУпАП.

Відповідно до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, Кодексом України про адміністративні правопорушення встановлюється чітка стадійність притягнення особи до відповідальності: виявлення правопорушення, фіксація правопорушення, формування доказової бази (матеріалів справи), розгляд справи про адміністративне правопорушення.

Тобто, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, використовуючи свої повноваження, повинен зібрати докази, які б підтверджували наявність складу правопорушення, перед складанням постанови та відібранням пояснень від правопорушника роз`яснити його права, надати можливість заявити та розглянути клопотання.

Постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб`єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов`язки для особи, щодо якої він винесений.

Таке рішення суб`єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб`єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенні до суб`єкта владних повноважень.

Частиною 1 ст. 122 КУпАП передбачена відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками.

Разом з цим, суд зазначає, що згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП України обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Згідно з приписами ч.1 ст. 72 та ст. 73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Суд звертає увагу на те, що працівники патрульної поліції наділені повноваженнями щодо фіксування події адміністративного правопорушення, мають відповідні технічні засоби та спеціальні знання, відтак, враховуючи те, що відповідач має можливість для формування доказової бази щодо правопорушення, яке описується в оскаржуваній постанові, тому має подати належні докази вчинення позивачем адміністративного правопорушення.

Також, слід зазначити, що процесуальний обов`язок щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності відповідно до положень діючого на час виникнення спірних правовідносин процесуального законодавства покладено на відповідача.

Аналогічна правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2020 року у справі №524/9716/16-а.

Разом з тим, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд погоджується з доводами представника позивача про відсутність належних доказів на підтвердження зафіксованих в означеній вище постанові обставин порушення позивачем ОСОБА_1 Правил дорожнього руху, що є свідченням невиконання відповідачем обов`язку щодо доказування правомірності свого рішення.

Так, із матеріалів справи вбачається, що позивач заперечує факт керування ним 07 листопада 2025 року автомобілем MERCEDES-BENZ SPRINTER 317 н.з. НОМЕР_3 прямо під час руху зі смуги, яка дозволяє рух ліворуч, вказуючи, що його підпис на оскаржуваній постанові відсутній, а за рулем автомобіля був власник автомобіл.

Зазначені доводи можуть бути спростоване лише відповідними доказами.

Єдиним доказом на підтвердження правомірності оскаржуваної постанови є диск з відеозаписами подій, які передували її прийняттю.

З метою повного з`ясування обставин справи, суд дослідив зазначений відеозапис наданий відповідачем.

Проте з наданого відеозапису не можна беззаперечно встановити, що саме позивач був за кермом транспортного засобу та не виконав вимогу дорожнього знаку 5.16 ПДР (зі смуги, яка дозволяє рух ліворуч, здійснив рух прямо).

На вказаному відеозаписі не зафіксовано моменту зупинки транспортного засобу з перебуванням за кермом саме позивача та подальшого спілкування з поліцейським на власний технічний пристрій, з якого не вбачається, що встановлювалася особа водія, його пояснення щодо обставин вчинення правопорушення та наявності у його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП

Таким чином, даним відеозаписом не доведено те, що позивач керував транспортним засобом 07 листопада 2025 року о 22.10 годин у с.Крихівці, вул.Миру,22 (час скоєння правопорушення зазначеного в постанові), а також того, що позивач причетний до зазначеного правопорушення.

А відтак, з огляду на норми ч.2 ст.72 КАС України, неможливо стверджувати про наявність у діях останнього складу адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.1 ст.122 КУпАП.

Вина особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватися на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ст.62 Конституції України).

Конституційний Суд України в Рішенні від 8 червня 2022 року у справі № 3-20(ІІ)/2022 зазначив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип in dubio pro reo, згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачиться на користь її невинуватості.

Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов`язок доведення вини особи покладається на державу.

Застосовуючи практику Верховного Суду (зокрема, постанова від 4 липня 2018 року у справі № 688/788/15-к) суд наголошує, що стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і вчинене саме особою стосовно якої складено протокол про правопорушення.

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення (в даному випадку УПП) має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду.

Так, згідно з рішенням Європейського Суду з прав людини у справі "Авшар проти Туреччини" в оцінці доказів суд встановив стандарт доказування "поза розумним сумнівом". Таке доказування передбачає співіснування досить вагомих, чітких та узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій факту, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом.

Принцип презумпції невинуватості, передбачає, що всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.

Виходячи з вищевикладеного, приймаючи до уваги, що за наведеного вище правового регулювання притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності складу адміністративного правопорушення, встановлення вини особи у його вчиненні, що має бути підтверджено належними та допустимими доказами, у спірному випадку в установленому порядку не доведено порушення позивачем Правил дорожнього руху, про яке вказано в постанові ЕНА №6107388 від 07 листопада 2025 року, тому законні підстави для притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП відсутні.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку про те, що факт правопорушення не підтверджено належними та допустимими доказами, у звязку з чим, з огляду на норми ч.2 ст.77 КАС України, оскаржувана постанова у справі про адміністративне правопорушення підлягає скасуванню.

Згідно з ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:

1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;

2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);

3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;

4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі викладеного, керуючись ст. 241-246, 286 КАС України суд,-

ухвалив :

Позов ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області Департаменту патрульної поліції про визнання незаконною та скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності задоволити.

Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення, у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №6107388 від 07 листопада 2025 року на ОСОБА_1 у вигляді штрафу розміром 340 гривень за ч. 1 ст.122 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а провадження по справі закрити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції (код ЄДРПОУ 40108646) сплачений судовий збір у розмірі 605 (шітсот п`ять) грн 60 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Найменування та ім`я сторін, їх місцезнаходження та проживання:

ОСОБА_1 – реєстраційний номер облікової картки платників податків НОМЕР_4 , місце проживання АДРЕСА_1 .

Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області Департаменту патрульної поліції – вул. Академіка Сахарова, 15 м.Івано-Франківськ Івано-Франківської області, код ЄДРПОУ 40108646.

Суддя Головенко О.С.

28 січня 2026 року