Рішення від 23 грудня 2025 р. у справі №201/14394/25 — Соборний районний суд міста Дніпра

Справа № 201/14394/25

Провадження № 2/201/6105/2025

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2025 року Соборний районний суд

міста Дніпра

у складі: головуючого судді Федоріщева С. С.,

секретаря судового засідання Максимової О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору недійсним, зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати недійсним Договір про участь у вихованні та утриманні дитини від 01 квітня 2024 року, укладений між нею та ОСОБА_2 . Позов мотивовано тим, що договір, на думку позивачки, укладений з порушенням вимог закону, зокрема без нотаріального посвідчення, а також тим, що відповідач наполягає на виконанні умов щодо аліментів на його користь.

ОСОБА_2 позов не визнав, та подав до суду зустрічний позов, у якому просив розірвати шлюб, зареєстрований 25.06.2014 року (актовий запис № 469); визначити місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - разом із батьком; стягнути аліменти з матері на утримання дитини у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку - з дня подання зустрічного позову і до повноліття дитини; у частині вимоги про “визнання дійсним” договору - просить суд підтвердити його чинність. Позивач за зустрічним позовом зазначає, що з моменту припинення фактичних сімейних відносин малолітня дитина фактично та постійно проживає разом із ним за місцем його мешкання, а саме батько здійснює повний комплекс щоденних дій, пов`язаних із вихованням та утриманням дитини: організовує побут та режим дня, забезпечує харчування, одяг і взуття, придбання речей першої необхідності, здійснює супровід дитини на прогулянки та до медичних установ, контролює стан здоров`я та у разі потреби забезпечує лікування і придбання ліків, забезпечує безпечні та стабільні умови проживання, займається розвитком дитини та проводить з нею щоденний час. Також вказує, що ОСОБА_1 тривалий час проживає окремо, у щоденному догляді участі не бере та системної матеріальної допомоги на утримання дитини не надає. На підтвердження зазначених обставин позивач за зустрічним позовом посилається, зокрема, на письмовий Акт свідків про фактичне проживання та самостійне виховання дитини батьком від 20.11.2025 року.

Сторони, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, у судове засідання не з`явилися, подали заяви про розгляд справи за їх відсутності.

Зокрема, ОСОБА_2 у заяві підтримав зустрічні позовні вимоги, первісний позов не визнав. ОСОБА_1 у заяві повідомила, що не заперечує проти розірвання шлюбу, підтвердила, що дитина з 01.04.2024 року проживає з батьком, вона проживає окремо та повертатися до ОСОБА_2 намірів вона не має, у вихованні/утриманні дитини фактично не бере участі, але заперечує проти стягнення з неї аліментів, оскільки вона не має засобів до існування, а ОСОБА_2 спроможний самостійно утримувати дитину – має роботу та відповідний дохід.

Відповідно до ч. 2 ст. 247, ч. 4 ст. 223 ЦПК України, суд розглянув справу за наявними в ній матеріалами без фіксації судового процесу технічними засобами.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі фактичні обставини.

25.06.2014 року між сторонами зареєстровано шлюб, актовий запис № 469. У шлюбі народилася дитина — ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Із матеріалів справи та узгоджених заяв сторін убачається, що з 01.04.2024 року дитина фактично проживає разом із батьком за місцем його проживання, перебуває на його щоденному догляді та утриманні; мати проживає окремо, у щоденному вихованні та матеріальному забезпеченні участі фактично не бере, що прямо підтвердила у своїй заяві.

01.04.2024 року сторони підписали “Договір про участь в вихованні та утриманні дитини”, яким, зокрема, передбачено: проживання дитини з батьком; порядок спілкування матері з дитиною; обов`язок матері сплачувати кошти на утримання дитини у частці доходу.

Надаючи оцінку доводам сторін та аналізуючи надані матеріали справи, суд виходить з того, що відповідно до ч.4 ст.157 СК України батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим із них, хто проживає окремо від дитини; такий договір укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

В даному випадку, із огляду на зміст договору від 01.04.2024 року (регулює проживання дитини з батьком і участь матері, яка проживає окремо), цей правочин за своєю природою підпадає під регулювання ч.4 ст.157 СК України, а отже вимога нотаріального посвідчення є обов`язковою. Матеріали справи не містять доказів нотаріального посвідчення договору від 01.04.2024 року, сторона відповідача за первісним позовом також не надала таких доказів.

Водночас, за загальними засадами цивільного права, недодержання встановленої законом форми правочину у випадках, коли така форма є обов`язковою, тягне наслідки, визначені законом (з урахуванням приписів про дійсність правочину). Відповідно до ст. 203, 215 ЦК України правочин має відповідати вимогам закону, а недодержання таких вимог може бути підставою для визнання його недійсним.

Отже, суд дійшов висновку, що первісний позов підлягає задоволенню, а договір від 01.04.2024 року - визнанню недійсним з підстав недодержання обов`язкової нотаріальної форми.

Разом з тим суд зазначає, що відсутність нотаріального посвідчення Договору від 01.04.2024 року та висновок суду про недодержання форми правочину не нівелюють фактичних обставин, які були зафіксовані сторонами у цьому документі та підтверджуються іншими матеріалами справи. Зміст Договору, у сукупності із заявами сторін про розгляд справи за їх відсутності, свідчить про узгоджене сторонами розуміння фактичного стану сімейних відносин, а саме: що малолітня дитина з 01.04.2024 року проживає разом із батьком, перебуває на його щоденному утриманні та догляді, а батько фактично виконує основний обсяг батьківських обов`язків щодо забезпечення потреб дитини. Одночасно документ містить відображення домовленості сторін щодо обов`язку матері брати участь у матеріальному забезпеченні дитини шляхом сплати періодичних платежів. При цьому суд виходить з того, що наведені положення Договору оцінюються не як чинне договірне регулювання (з огляду на недодержання форми), а як письмовий доказ за правилами ст.76-81 ЦПК України, який у сукупності з іншими доказами підтверджує встановлені судом фактичні обставини та підлягає врахуванню при вирішенні вимог зустрічного позову з урахуванням найкращих інтересів дитини.

Судом також встановлено, що малолітня дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , фактично проживає разом із батьком ОСОБА_2 та перебуває під його щоденним доглядом і вихованням.

Зазначені обставини, окрім пояснень сторін, викладених у їх заявах до суду, підтверджуються, зокрема, Актом про фактичне проживання та самостійне виховання дітей батьком від 20.11.2025 року, складеним за участю свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які повідомили про відомі їм з особистих спостережень обставини проживання дитини разом із батьком та здійснення батьком щоденного догляду.

Надаючи оцінку доводам позивача за зустрічним позовом, суд бере до уваги той факт, що згідно зі ст.ст.110, 112 СК України, шлюб розривається судом, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить інтересам одного з них та/або дітей.

Із заяв сторін та матеріалів справи вбачається, що сімейні відносини фактично припинені; сторони спільного господарства не ведуть; обидві сторони не заперечують проти розірвання шлюбу. Суд вважає, що сім`я фактично розпалася, тому шлюб підлягає розірванню.

Водночас, за приписами ст.ст.160, 161 СК України, місце проживання малолітньої дитини визначається за згодою батьків, а у разі спору - судом з урахуванням ставлення батьків до виконання обов`язків, сталості середовища, інтересів дитини.

Судом встановлено, а також визнано обома сторонами, що дитина з 01.04.2024 року проживає з батьком, який здійснює щоденний догляд та утримання.

Відповідно до ст.ст.76–81, 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо та достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінюючи належність та достатність доказів щодо фактичного проживання дитини та виконання батьком батьківських обов`язків, суд враховує, що “самостійне виховання та утримання” у сімейних правовідносинах підтверджується не формальними деклараціями сторін, а реальними щоденними діями того з батьків, з ким дитина проживає і хто забезпечує її потреби.

Із матеріалів справи, пояснень сторін (у заявах про розгляд справи за їх відсутності) та письмових доказів убачається, що саме батько фактично виконує основні функції щоденного догляду та забезпечення потреб малолітньої дитини, а саме: забезпечує дитині постійне місце проживання та побутові умови (житло, харчування, одяг, взуття, речі першої необхідності); організовує режим дня дитини, здійснює повсякденний догляд, проводить із дитиною час, забезпечує нагляд і безпеку; контролює стан здоров`я дитини, у разі потреби звертається за медичною допомогою, організовує лікування та придбання необхідних медикаментів; забезпечує розвиток та дозвілля дитини (прогулянки, побутові та розвивальні активності відповідно до віку); несе основні/фактичні витрати, пов`язані з утриманням дитини, тоді як мати тривалий час проживає окремо та системної участі у щоденному догляді не бере.

Додатково суд оцінює як письмовий доказ Акт від 20.11.2025 року, складений свідками (сусідами) про фактичне проживання дитини з батьком та самостійне виконання батьком обов`язків із виховання і утримання. Вказаний Акт, будучи приватним письмовим документом, не має наперед встановленої сили, однак підлягає оцінці судом у сукупності з іншими доказами відповідно до ст.ст.76–81, 89 ЦПК України та узгоджується із заявами сторін і встановленими судом фактичними обставинами.

Обставини, викладені в Акті, узгоджуються зі змістом Договору від 01.04.2024 року про участь у вихованні та утриманні дитини, а також із заявами сторін про розгляд справи за їх відсутності та відсутністю належних доказів, які б спростовували наведене.

В частині тверджень щодо відсутності участі матері в утриманні дитини суд оцінює Акт як доказ переважно щодо факту її неперебування у щоденному догляді, а питання матеріального утримання встановлює також з урахуванням інших доказів та загальних приписів сімейного законодавства про обов`язок обох батьків утримувати дитину (ст. 180 СК України).

Сторона первісного позову не надала суду переконливих доказів, які б спростовували обставини, викладені в Акті, а також не заявляла клопотань про допит свідків/перевірку їх пояснень.

Враховуючи сталий характер проживання дитини разом із батьком, підтверджений сукупністю доказів, у тому числі Актом від 20.11.2025 року, та керуючись принципом найкращих інтересів дитини, суд дійшов висновку, що залишення місця проживання дитини разом із батьком відповідає її інтересам і фактичним обставинам справи.

Верховний Суд у постанові від 15.01.2020 у справі № 200/952/18 та від 22.12.2021 у справі №339/143/20 висловив підхід, що за відсутності реального спору між батьками щодо того, з ким проживатиме дитина, суд може вирішити це питання одночасно з розірванням шлюбу, виходячи з інтересів дитини.

Водночас, відповідно до ст.180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до повноліття. За ч.3 ст.181 СК України аліменти присуджуються на користь того з батьків, з ким проживає дитина.

Доводи ОСОБА_1 про те, що “батько повинен утримувати дитину сам, бо дитина живе з ним”, суд оцінює критично, оскільки такий підхід суперечить принципу рівності прав та обов`язків батьків (ст.141 СК України) і прямо ігнорує ст.180 СК України.

З урахуванням віку дитини, фактичного проживання з батьком та потреб забезпечення стабільного фінансування, суд вважає обґрунтованим визначити аліменти у частці доходу матері - 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно.

Оскільки суд дійшов висновку про недійсність договору від 01.04.2024 року через недодержання обов`язкової нотаріальної форми, вимога зустрічного позову про “визнання договору дійсним” задоволенню не підлягає.

Згідно зі ст.141 ЦПК України судові витрати розподіляються пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, відповідно до п.1 ч.1 ст.430 ЦПК України рішення в частині стягнення аліментів підлягає негайному виконанню в межах суми платежу за один місяць.

Керуючись ст.ст.3, 9, 18 Конвенції про права дитини; ст.ст.141, 150, 157, 160, 161, 180–183, 191, 110–112 СК України; ст.ст. 203, 215 ЦК України; ст.ст. 141, 223, 247, 259, 263–265, 430 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Первісний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору - задовольнити.

Визнати недійсним Договір про участь у вихованні та утриманні дитини від 01 квітня 2024 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів - задовольнити частково.

Шлюб, зареєстрований 25 червня 2014 року відділом ДРАЦС по м. Мелітополю реєстраційної служби Мелітопольського міськрайонного управління у Запорізькій області 10.02.2015 р., актовий запис № 469, між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 - розірвати, а місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишити разом з батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який самостійно виховує та утримує дитину, без участі матері.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частини усіх видів її заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 26 листопада 2025 року і до досягнення дитиною повноліття.

В задоволенні вимоги зустрічного позову щодо визнання дійсним договору - відмовити.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Федоріщев С. С.