Рішення від 07 січня 2026 р. у справі №175/20471/25 — Дніпровський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 175/20471/25

Провадження № 2-а/175/279/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 січня 2026 року Дніпровський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Озерянської Ж.М.,

за участю секретаря Рожкової Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в с-щі Слобожанське справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправної та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі,-

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2025 року позивачка звернулася до суду з позовною заявою до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправної та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, в якій просила суд постановити рішення, яким визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія ЕНА №6038349 від 29 жовтня 2025 року, якою на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 510 грн. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП. Провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 122 КУпАП закрити в зв`язку з відсутністю в діях події і складу адміністративного правопорушення. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень – Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 605 грн. 60 коп.

Свої вимоги позивачка обґрунтовує тим, що 20 листопада 2025 року вона отримала поштовим відправленням копію постанови серія ЕНА №6038349 від 29 жовтня 2025 року, винесену поліцейським взводу 1 роти 2 батальйону 4 Управління патрульної поліції в Запорізькій області, сержантом поліції Яковенком Владиславом В`ячеславовичем про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, згідно з якою її притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП (проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника) та накладено штраф у розмірі 510 грн. Відповідно до змісту Постанови, вона 29 жовтня 2025 року о 08:27 год., керуючи транспортним засобом Mazda державний номерний знак НОМЕР_1 , на перехресті вул. Величара та міст Преображенського, нібито проїхала перехрестя на заборонений червоний сигнал світлофора, чим порушила вимоги п. 8.7.3 «е» Правил дорожнього руху. На думку позивачки, постанова серії ЕНА №6038349 від 29 жовтня 2025 року є протиправною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки вона не вчиняла адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 122 КУпАП, а поліцейським всупереч вимогам ст. 245, 251, 268, 278, 279, 280 КУпАП при винесенні оскаржуваної постанови не було належним чином з`ясовано чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи наявна її вина у вчиненні такого правопорушення.

Ухвалою суду від 03 грудня 2025 року відкрито провадження у справі та надано строк для подачі відзиву на позов.

Представник Департаменту патрульної поліції надав суду відзив на позов, відповідно до якого просили у задоволенні позову відмовити та проводити розгляд справи за відсутності представника департаменту. Зауважили, що зазначені позивачкою, обставини є надуманими та такими, що не можуть бути підставою для задоволення позову, оскільки вони побудовані на суб`єктивному тлумаченні позивачкою норм чинного законодавства та ґрунтуються виключно на особистому ставленні позивача до загального порядку розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також його пояснень, скарг та позовів з метою беззаперечного їх задоволення.

Позивачкою подано відповідь на відзив, відповідно до якого позивачка наголошує, що пункт п. 8.7.3 «е» Правил дорожнього руху вона не порушувала, оскільки зібрані матеріали справи не містять підтвердження того, що було здійснено проїзд на «червоний» сигнал світлофора, та що це було здійснено саме нею. Просила суд слухати справу за її відсутності.

Дослідивши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов до наступного.

Як передбачено ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За ч. 1 ст. 3 Закону України «Про Національну поліцію», у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.

За змістом п. 1-2 ч. 1 ст. 18 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейський зобов`язаний: неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов`язків, наказів керівництва.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Відповідно до ст. 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

За приписами ч.1 ст.287 КУпАП України постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено.

Судом встановлено, що згідно Постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху серії ЕНА № 6038349 від 29 жовтня 2025 року, 29 жовтня 2025 року о 08:27 год. у місті Запоріжжя на перехресті вулиці Величара та міст Преображенського водій ОСОБА_1 керуючи транспортним засобом «MAZDA 3» державний номерний знак НОМЕР_1 , в порушення вимог п. 8.7.3.е Правил Дорожнього Руху України, проїхала перехрестя на заборонений «червоний» сигнал світлофору.

Вказаною постановою ОСОБА_1 було визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч.2 ст. 122 КУпАП України та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 510 грн.

Разом з тим, позивачка акцентує увагу суду, що 29 жовтня 2025 при заїзді на міст Преображенського з Прибережної магістралі на вул. Величара вона проїхала перехрестя на зелений миготливий сигнал світлофора. З іншого заїзду на міст Преображенського (справа від неї) за нею на перехрестя виїхало службове авто патрульної поліції №6515. Через декілька хвилин її зупинила патрульна поліція на тому самому службовому авто №6515. До неї підійшов патрульний поліцейський який представився, далі до неї підійшов другий патрульний поліцейський і назвав причину її зупинку, зокрема згідно 35 ст. про національну поліцію, за порушення правил дорожнього руху, зокрема на проїзд на заборонений сигнал світлофору. Позивачка стверджує, що заїжджала на мигаючий зелений сигнал світлофора. Працівники поліції їхали не за нею, а заїжджали на міст через інший заїзд збоку від неї, а отже взагалі не бачили світлофор та який сигнал вона проїжджала перехрестя. На місці зупинки на неї було складено протокол про адміністративне правопорушення, однак з технічних причин постанову їй вручено не було. Обидва поліцейських попрощалися та поїхали не ознайомивши її з доказами, не надавши можливості скористатися юридичною допомогою, не ознайомивши зі змістом постанови та не надавши її копію. За її згодою поліцейські надіслали протокол про адміністративне правопорушення поштовим зв`язком. Вказані обставини повністю підтверджуються відеозаписом наданим представником відповідача.

Позивачка акцентує увагу суду, що оскільки патрульне авто №6515 їхало з іншого заїзду на міст і фізично поліцейські не могли ані побачити, ані зафіксувати який сигнал світлофору був за рогом у позивачки на момент його проїзду. Наскільки коректно працював саме цей світлофор в той день, особливо в умовах постійного відключення світла - невідомо. Тому звинувачення ґрунтується виключно на особистих припущеннях поліцейських.

Згідно до ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.

Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Наявність усіх ознак адміністративного правопорушення є єдиною підставою для притягнення правопорушника до відповідальності. Якщо відсутня хоча б одна з ознак правопорушення, особа не може бути притягнута до відповідальності.

Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема, по справам «Кобець проти України» від 14.02.2008, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001, «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002 неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумцій. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону.

Наявність сумнівів не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Irelandv. the United Kingdom), п. 161, Series А заява № 25). який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту».

Доведення «поза розумним сумнівом» відображає максимальний стандарт, що має відношення до питань, що вирішуються, при визначенні кримінальної відповідальності. Ніхто не повинен позбавлятися волі або піддаватися іншому пока ранню за рішенням суду, якщо вина такої особи не доведена «поза розумним сумнівом (Sevtap Veznedaroglu v. Turkey (Севтап Везнедароглу проти Турції).

Відповідно до ч. 2 ст. 122 КУпАП передбачено відповідальність за порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз`їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв`язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди, що тягне за собою накладення штрафу в розмірі в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

П.8.7.3.е Правил Дорожнього Руху України визначає значення сигналів світлофора, зокрема е) червоний сигнал, у тому числі миготливий, або два червоних миготливих сигнали забороняють рух.

Відповідно до ч. 2 статті 19 Конституції України та ч. 1 ст. 8 Закону України «Про Національну поліцію», поліція та її посадові особи зобов`язані діяти виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 222 КУпАП, органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема, частиною другою статті 122 КУпАП.

Згідно з п. 8 ч. 1 статті 23 Закону України «Про Національну поліцію», поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють Правила дорожнього руху. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність відповідно до законодавства.

У частині 5 статті 14 Закону України «Про дорожній рух», пункті 1.3 Правил дорожнього руху зазначено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Згідно ст. 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення (зі змінами), доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа), встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до ст. 280 КУпАП України орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з`ясувати всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

У відповідності до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП України адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі ст. ст. 73, 74 КАС України належними та допустимими є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. ст. 75, 76 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства по справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху і експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» встановлено, що зміст постанови повинен відповідати вимогам, передбаченим ст. ст. 283, 284 КУпАП. У ній повинні бути докази, на яких базується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, і вказано мотиви не взяття до уваги інших доказів, на які посилається правопорушник чи висловлені останнім доводи.

В даному випадку працівником поліції не доведено належними та допустимими доказами вчинення саме позивачкою порушення правил дорожнього руху, та не доведено що позивачка є суб`єктом відповідальності за вказане правопорушення.

Вищевикладене повністю узгоджується з правовою позицією викладеною в Постанові Верховного Суду від 19.02.2020 р. у справі № 204/8036/16-а

Учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги ПДР України, а також бути взаємно ввічливими. Кожний учасник дорожнього руху має право розраховувати на те, що й інші учасники виконують ПДР України. Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків. Особа, яка створила такі умови, зобов`язана негайно вжити заходів до забезпечення безпеки дорожнього руху на цій ділянці дороги та вжити всіх можливих заходів до усунення перешкод, а якщо це неможливо, попередити про них інших учасників дорожнього руху, повідомити підрозділ міліції, власника дороги або уповноважений ним орган. Особи, які порушують ПДР України, несуть відповідальність згідно із законодавством (п.п. 1.3, 1.4, 1.5, 1.9 ПДР України).

Згідно з ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно до статті 213 КУпАП справи про адміністративні правопорушення розглядаються органами Національної поліції, органами державних інспекцій та іншими органами (посадовими особами), уповноваженими на те цим Кодексом.

Протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі, а також порушень правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованих у режимі фотозйомки (відеозапису).

Протоколи не складаються і в інших випадках, коли відповідно до закону штраф накладається і стягується, а попередження оформлюється на місці вчинення правопорушення.

Якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, то уповноважена посадова особа зобов`язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 256 цього Кодексу, крім випадків притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185-3 цього Кодексу, правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованих в автоматичному режимі, або порушень правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованих у режимі фотозйомки (відеозапису).

Згідно п. 9 Розділу 3 Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі №1395 від 07.11.2015 розгляд справи розпочинається з представлення поліцейського, який розглядає цю справу. Поліцейський, що розглядає справу, оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов`язки. Після цього оголошується протокол про адміністративне правопорушення (якщо складення протоколу передбачається КУпАП), заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і вирішуються клопотання. Під час розгляду справи потерпілого може бути опитано як свідка.

Керуючись п.3., ч.1., ст. 35 ЗУ "Про Національну поліцію" , поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі - якщо є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб чи вантаж можуть бути об`єктом чи знаряддям учинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення.

Оскільки згідно ч.1, п.2, ст. 32 Закону України "Про Національну поліцію" були підстави для перевірки документів особи, поліцейський має право вимагати в особи пред`явлення нею документів, що посвідчуюсь особу, та/або, документів, що підтверджують відповідне право особи, у випадку, якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення та керуючись п.2.4. "а" Правил дорожнього руху України в яких наголошується наступне: "На вимогу працівника поліції водій повинен зупинитись, а також пред`явити документи, зазначені в пункті 2.1, а саме: а)посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії; б) реєстраційний документ на транспортний засіб; ґ)поліс (сертифікат) обов`язкового страхування цивільно – правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами, будь-яких належних, доказів, які б свідчили про вчинення саме позивачкою порушення правил дорожнього руху при винесенні оскаржуваної постанови працівник поліції мені не надав та до матеріалів адміністративної справи не долучив.

Статтями 245-246 КУпАП встановлено, що завданням провадження в справах про адміністративне правопорушення є: всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин справи, вирішення її з точною відповідністю з законом.

За приписами ст. 23 Закону України «Про національну поліцію», поліція відповідно до покладених на неї завдань, серед іншого виявляє причини та умови, що спричиняють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вживає в межах своєї компетенції заходів для їх усунення; вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8)пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За змістом статті 9 Кодексу саме винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність суб`єкта адміністративної відповідальності є однією з ознак адміністративного правопорушення (проступку).

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що постанова в справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА №6038349 від 29 жовтня 2025 року винесена з порушенням норм адміністративного законодавства, а тому підлягає скасуванню.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 286 Кодексу Адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд, як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Згідно адміністративного судочинства України завданням Кодексу про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, конституційного ладу, власності, прав та інтересів підприємств, установ, організацій, встановлення правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання у громадян поваги до Конституції та інших законів України, поваги до гідності та честі інших громадян, виконання своїх обов`язків, правил співжиття, відповідальності перед суспільством.

В зв`язку з цим, враховуючи встановлені під час розгляду справи обставини, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню та оскаржувану постанову відповідно до ст.286 КАС України слід скасувати із закриттям справи про адміністративне правопорушення.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

В зв`язку із задоволенням позову, у відповідності до ч.1 ст.139 КАС України з Департаменту патрульної поліції за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача слід стягнути судовий збір в сумі 605 грн. 60 коп.

На підставі викладеного та керуючись ст. 19 Конституції України, Законом України «Про національну поліцію», ст. ст. 7, ч. 2 ст. 122, 245, 246, 251, 283, 287, 289 КУпАП, ст. ст. 2, 5-11, 72-77, 78, 159-162, 165, 241-246, 250, 286, 292, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправної та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі – задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія ЕНА №6038349 від 29 жовтня 2025 року, якою на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 510 грн. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП.

Провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 122 КУпАП - закрити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень – Департаменту патрульної поліції (Код ЄДРПОУ: 40108646, адреса: вул. Ф. Ернста, буд. 3, м. Київ, 03048) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) судові витрати по сплаті судового збору в сумі 605 грн. 60 коп.

Рішення суду може бути оскаржено безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. У разі проголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в письмову провадженні, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Озерянська Ж.М.