Рішення від 27 січня 2026 р. у справі №509/7015/25 — Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 509/7015/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2026 рокуОвідіопольський районний суд Одеської області у складі :

головуючого судді Гандзій Д.М.

при секретарі Задеряка Г.М.

розглянувши у підготовчому судовому засіданні, в залі суду, в с.-щі Овідіополі, в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування за законом, -

ВСТАНОВИВ :

02 грудня 2025 року, ОСОБА_1 звернулася до Овідіопольського райсуду Одеської області з вказаною позовною заявою, в якій просила суд, визнати за нею право власності в порядку спадкування за законом після смерті її двоюрідної сестри – ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 на спадкове майно у виді трьохкімнатної квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , мотивуючи тим, що ще за життя, її двоюрідна сестра спадкодавець ОСОБА_3 успадкувала після смерті своєї матері - ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 – 1/2 частку вказаної вище квартири, а іншу 1/2 частку вказаної вище квартири вона прийняла у спадок після смерті свого рідного брата - ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , оскільки проживала разом та вела спільне господарство з ним до його смерті. Після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 , вона звернулась до приватного нотаріуса Одеського РНО Білобрової О.М. із заявою про прийняття спадщини, в чому їй було відмовлено через не підтвердження відповідним чином родинних відносин між нею та спадкодавцем з рекомендацією звернення до суду для вирішення даного питання.

В підготовче судове засідання позивачка не з`явилася, про дату, час та місце слухання справи була повідомлена належним чином, надіславши до суду письмову заяву, в якій, повністю підтримала свій позов, який просила задовольнити та слухати справу без її участі.

Відповідачка в підготовче судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце слухання справи була повідомлена належним чином, надіславши до суду письмову заяву, в якій, повністю визнала позов, просила слухати справу без її участі.

З урахуванням вимог ч. 3 ст. 200 ЦПК України, відповідно до якої, за результатами розгляду підготовчого провадження, суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем, суд вважає необхідним ухвалити рішення в підготовчому судовому засіданні.

У зв`язку з неявкою сторін в судове засідання, фіксація судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснювалась, що відповідає положенням ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, копії спадкових справ : № 335/2010, заведеної після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_5 та № 70/2025, заведеної після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 , оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньо досліджених наявних у справі доказів, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У відповідності до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 18 ЦПК України встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Стаття 89 ЦПК України встановлює, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стаття 95 ЦПК України передбачає, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Статтями 15,16 ЦК України визначено, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, що померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України).

Згідно зі ст. 1220 ЦК України - спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення його померлим.

Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово (ч. 1 ст. 1258 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1263 ЦК України, у третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця.

Частина 4 статті 1266 ЦК України встановлює, що двоюрідні брати та сестри спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (тітці, дядькові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини.

Відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ч. 5 ст. 1268 ЦК України).

Відповідно до ст. 1258 ЦК - спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини, з умовою чи із застереженням.

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини та згідно з ч. 3 ст. 1296 ЦК, відсутність свідоцтва про право на спадщину - не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Статтею 1297 ЦК встановлено обов?язок спадкоємця звернутися за свідоцтвом про право на спадщину на нерухоме майно. Проте нормами цієї статті, так само як й іншими нормами цивільного права, не визначено правових наслідків недотримання такого обов`язку у виді втрати права на спадщину.

Виникнення у спадкоємця права на спадщину, яке пов`язується з її прийняттям, як майнового права зумовлює входження права на неї до складу спадщини після смерті спадкоємця, який не одержав свідоцтва про право на спадщину (ст.ст. 1296,1297 ЦК) та не здійснив його державної реєстрації (ст. 1299 ЦК).

У своїй постанові ОП КЦС ВС у справі № 346/2744/21 (провадження № 61-10543сво23) зазначила за необхідне відступити від висновків щодо застосування норм права (ч. 3 ст. 1268, ст. 1241 ЦК) у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 вересня 2019 року у справі № 450/328/15-ц (провадження № 61-14110св18), в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2020 року в справі № 761/24381/14 (провадження 61-14459св18), в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року в справі № 2-93/2009 (провадження № 61-13648св20), в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2021 року в справі № 199/9931/15ц (провадження № 61-7525св18), та зробити висновок про те, що: «тлумачення частини третьої статті 1268 ЦК України, з урахуванням принципу розумності, свідчить, що законодавець передбачив можливість прийняття спадщини постійним проживанням разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини для будь-яких спадкоємців, в тому числі й обов`язкових спадкоємців. Тому обов`язковий спадкоємець може прийняти спадщину на підставі ч. 3 ст. 1268 ЦК; законодавець розмежовує поняття «виникнення права на спадщину» та «виникнення права власності на нерухоме майно, що входить до складу спадщини», і пов`язує із виникненням цих майнових прав різні правові наслідки. Виникнення у спадкоємця права на спадщину, яке пов`язується з її прийняттям, як майнового права зумовлює входження права на неї до складу спадщини після смерті спадкоємця, який не одержав свідоцтва про право на спадщину та не здійснив державну реєстрацію права.

Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно з п. 23 Постанови Пленуму Верховного суду України від 30.05.2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Право вибору способу судового захисту - належить виключно позивачеві (частина перша статті 20 ЦК України).

Судом встановлено і підтверджено матеріалами спадкової справи № 335/2010, що ІНФОРМАЦІЯ_6 померла ОСОБА_4 , яка мала 2-х дітей: доньку - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 та сина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_8 .

Після її смерті відкрилась спадщина у вигляді 1/2 частки трьохкімнатної квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала померлій згідно свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 11.11.1997 р.

Інша 1/2 частка вказаної вище квартири належала ОСОБА_5 згідно того ж свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 11.11.1997 р.

У встановлений законодавством строк, донька спадкодавця – ОСОБА_6 звернулась до Овідіопольської районної державної нотаріальної контори із заявою про прийняття вказаної вище спадщини після смерті своєї матері. При цьому син померлої – ОСОБА_5 відмовився від частки спадкового майна на користь своєї сестри – ОСОБА_3 .

06 січня 2012 року державний нотаріус Овідіопольської РДНК видала ОСОБА_3 свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частку трьохкімнатної квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Але після отримання вказаного вище свідоцтва про право на спадщину за законом, ОСОБА_3 не зареєструвала належним чином своє право власності на це майно у відповідних органах.

Після цього, ОСОБА_3 з братом – ОСОБА_5 почали проживати разом та вести спільне господарство в цій квартирі.

ІНФОРМАЦІЯ_9 помер ОСОБА_5 .

Після його смерті відкрилась спадщина у вигляді 1/2 частки трьохкімнатної квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що належала померлому згідно свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 11.11.1997 р.

Так як, він з рідною сестрою – ОСОБА_3 проживали разом та вели спільне господарство в цій квартирі до його смерті, то у відповідності до ч. 3 ст. 1268 ЦК України, ОСОБА_3 вважається такою, що прийняла спадщину після смерті свого брата – ОСОБА_5 . При цьому, інших спадкоємців у ОСОБА_5 немає.

Після смерті брата, ОСОБА_3 залишилась і далі проживати у цій квартирі.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла.

Після її смерті відкрилась спадщина у вигляді цілої трьохкімнатної квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (1/2 частка цієї квартири належала ОСОБА_3 згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 06.01.2012 р., а іншу 1/2 частку цієї квартири вона прийняла як спадщину після смерті свого брата – ОСОБА_5 , але не оформила спадкових прав), що вбачається з матеріалів спадкової справи № 70/2025.

Позивачка – двоюрідна сестра ОСОБА_3 , у встановлений законодавством строк, звернулась до приватного нотаріуса Одеського районного нотаріального округу Білобрової О.М. із заявою про прийняття спадщини.

При цьому, рідна тітка спадкодавця – ОСОБА_2 (відповідачка) відмовилась від свого права на спадщину на користь позивачки.

Але нотаріус оглянувши надані позивачкою документи, відмовила їй у видачі свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 , оскільки позивачкою не підтвердженні відповідним чином родинні відносини між нею та спадкодавцем і надала позивачці відповідного листа № 158/02-14 від 10.11.2025 р. та порекомендувала звернусь до суду для вирішення даного питання.

Згідно акту перевірки будинку № 837 від 11.11.2025 р., складеного депутатом Великодолинської селищної ради Одеського району Одеської області Дубовицькою І.М., ОСОБА_3 приїхала на поховання своєї матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , з цього часу проживала за вказаною вище адресою зі своїм братом ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 та проживала за цією адресою до своєї смерті – ІНФОРМАЦІЯ_4 .

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Таким чином, на думку суду, на даний момент наявні правові підстави для визнання за позивачкою права на вказане нерухоме майно, що є предметом цього позову, в порядку спадкування за законом, оскільки в нотаріальному порядку позивачка не має можливості оформити вказану спадщину.

Керуючись ст. ст. 3-7,10-13,18,11,76-83,95,133,174,200,213,228,229,241-246,258,259,263-268,272,273 ЦПК України, ст.ст. 25,626,638,325,328,335,344,1216,1217 ЦК України, суд, -

ВИРІШИВ :

1. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування за законом - задовольнити;

2. Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП : НОМЕР_2 ) - право власності в порядку спадкування за законом після смерті її двоюрідної сестри – ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 на спадкове майно у виді трьохкімнатної квартири, розташованаої за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення. У випадку, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено та підписано 28.01.2026 р.

Суддя Гандзій Д.М.