Рішення від 18 січня 2026 р. у справі №446/1956/25 — Кам'янка-Бузький районний суд Львівської області

Справа № 446/1956/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.01.2026року Кам`янка-Бузький районний суд Львівської області в складі:

головуючого - судді Костюк У. І.

секретаря судових засідань: Луківської Л.Б.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Кам`янка-Бузька цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,-

в с т а н о в и в:

представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Станько М.С. засобами поштового зв`язку подав до Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області позовну заяву до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, в якому просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 53 639,57 грн. заборгованості.

В обґрунтування поданого позову покладається на те, що згідно розписки від 20.06.2025 відповідач ОСОБА_2 зобов`язався сплатити позивачу ОСОБА_1 борг 10 000, 00 доларів США, який залишився згідно розписки від 18.04.2024 шляхом здійснення виплат по 1000 доларів США з винагородою 200,00 доларів США - щомісячно. У випадку затримки виплат більше ніж на 5 днів, відповідач зобов`язався виплачувати винагороду 100 доларів в місяць. Відтак, 06.08.2025 позивачем було надіслану відповідачу вимогу про оплату коштів, у якій просив повернути грошові кошти у розмірі 1300 доларів США, однак дана вимога відповідачем виконана не була, що стало підставою для звернення з даним позовом до суду.

За результатами автоматизованого розподілу справи, оформленого відповідним протоколом від 25.08.2025, для розгляду цієї справи визначено суддю Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області Костюк У.І..

Відповідно до ч. 6 ст. 187 ЦПК України судом 26.08.2025 отримано відповідь з Єдиного державного демографічного реєстру щодо зареєстрованого місця проживання відповідача.

Ухвалою судді від 27.08.2025 провадження по справі відкрито, визначено, що розгляд справи буде проводитись за правилами спрощеного позовного провадження (з викликом сторін) та призначено дату судового засідання.

20.11.2025 представником відповідача – ОСОБА_2 – адвокатом Білик Р.О. через підсистему «Електронний суд» поданий відзив на позовну заяву, в якому просила у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі. В обґрунтування поданого відзиву посилалась на те, що відсутні підстави для задоволення вимоги щодо стягнення винагороди на користування коштами, оскільки такі дії не передбачені законодавством, і позивач не є кредитною організацією, сферою діяльності якої є надання коштів у борг. Також,зазначила, що в розписці від 20.06.2025 року не вказано час повернення боргу, лише вказано «протягом десяти місяців рівними частинами». Також повідомляю, що позивач відмовлявся надати розписку про отримання коштів від відповідача, що і стало причиною невиконання зобов`язання.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Станько М. М. подану позовну заяву підтримав в повному обсязі. Додатково наголосив на те, що в розписці, яка відповідачем ОСОБА_2 була підписана, було обумовлено строк повернення коштів, а саме, що відповідач протягом 10 місяців буде виплачувати заборгованість. Його довірителем ОСОБА_1 було двічі направлено вимогу відповідачу щодо оплати заборгованості, однак останнім така заборгованість повернута не була. Відтак, просив позов задоволити.

Представник відповідача ОСОБА_2 – адвокат Білик Р.О. у судовому засіданні проти позову заперечила, вказуючи на те, що немає жодної правової підстави для стягнення винагороди, а також зауважила, що строку та шляху повернення грошових коштів в розписці не вказано, а тому позов не підлягає задоволенню

Заслухавши думку учасників процесу, дослідивши матеріали цивільної справи в їх сукупності та взаємозв`язку, суд встановив наступні обставини справи та відповідні до них правовідносини.

Судом встановлено, що 18.04.2024 року позивач ОСОБА_1 надав у борг відповідачу ОСОБА_2 грошові кошти в загальному розмірі 16 000 доларів США грн., що підтверджується розпискою, яка підписана ОСОБА_2 , що досліджена судом /а.с.7/.

20.06.2025 ОСОБА_2 написав розписку (зобов`язання) за якою зобов`язався сплатити ОСОБА_1 борг в сумі 10000, 00 доларів США, що залишився згідно розписки від 18.04.2024 протягом 10 місяців рівними частинами, тобто по 1 000,00 доларів США з щомісячною винагородою 200 доларів США, а у випадку затримки виплат більше ніж на 5 днів погодився на збільшення винагороди на 100 доларів США в місяць /а.с.8/.

Згідно вимоги щодо погашення заборгованості та скасування доручення №1 від 16.07.2025, яка була надіслана ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку, позивач ОСОБА_1 просив погасити заборгованість шляхом попвнення рахунку по номеру карти НОМЕР_1 або у будь-якому відділенні Універсал Банк м.Львова на підставі електронного доручення ./а.с.9/

Відповідно до вимоги про оплату коштів від 04.08.2025 №1 ОСОБА_1 вимагав у ОСОБА_2 у семиденний строк сплатити суму позики в розмірі 1 000,00 доларів США та 300 доларів США винагороди /а.с.10-11/.

Вищевказана вимога була надіслана відповідачу засобами поштового зв`язку на його адресу: АДРЕСА_1 , що підтверджується матеріалами справи /а.с.13/.

Однак відповідач ОСОБА_2 взяті на себе зобов`язання не виконав та не повернув обумовлену суму позивачу ОСОБА_1 ..

Відтак суд встановив, що між сторонами виник спір щодо договірного зобов`язання з повернення грошових коштів за договором позики, який регулюється загальними положеннями про зобов`язання Глави 47 Книги п`ятої Зобов`язальне право та відповідними нормами параграфу 1 Позика Глави 71 ЦК України.

Вирішуючи спір, суд виходить з таких мотивів та положень закону відповідно до встановлених спірних правовідносин.

Відповідно до ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №723/304/16-ц (провадження № 14-360цс19) зазначено, що: «за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки».

Досліджуючи надані позивачем розписки, суд встановив, що відповідач ОСОБА_2 отримав кошти в сумі 16 000 доларів США в ОСОБА_1 ,за першою розпискою від 18.04.2024, а згідно розписки від 20.062025 зобов`язався сплатити залишок боргу в розмірі 10 000 доларів США, сплачуючи за це винагороду в розмірі 200 доларів США, а також погодився на збільшення винагороди на 100 доларів внаслідок порушення зобов`язання більше ніж на 5 днів. Така обставина, в ході розгляду справи, сторонами не заперечувалась.

Відповідно до ст. 1048 ЦК України Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором, що визначено частиною 1 статті 1049 ЦК України.

За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.

Статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Наявність боргової розписки у позивача, свідчить про те, що боргове зобов`язання відповідачем не виконане.

У постановах Верховного Суду від 27 лютого 2020 року в справі №752/13757/16-ц від 12 листопада 2020 року в справі №154/3443/18 також зроблено висновки про те, що наявність оригіналу боргової розписки у позивача без зазначення на ній про повернення оспорюваних сум, доводить те, що боргове зобов`язання не виконане.

Отже, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання.

Згідно із статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як встановлено судом відповідач взяв у позивача грошові кошти у борг, у визначений у вимозі строк не здійснив повернення цих коштів.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі №129/1033/13-ц зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Щодо доводів сторони відповідача наведених у відзиві на позовну заяву, суд такі оцінює критично та відхиляє. Зокрема, судом встановлено, що між сторонами виникло грошове зобов`язання, що підтверджується відповідними розписками, в яких чітко визначено суму основного боргу, кількість платежів, сума сплати щомісячного платежу, встановлено розмір винагороди за користування коштами та відповідальність за порушення строків виконання взятого за відповідача зобов`язання. Чинне законодавство не містить заборони на встановлення сторонами у договорі позики винагороди у фіксованому розмірі або штрафних санкцій за прострочення виконання грошового зобов`язання. Більше того, до матеріалів справи надані розписки, які відповідачем ОСОБА_2 були написані та підписані власноруч. А отже умови надання коштів в борг йому були відомі, відповідач був обізнаний в тому що частину боргу в сумі 1 000 доларів США слід що місячно протягом десяти місяців, перший платіж йому потрібно було оплатити 20.07.2025 та сплатити винагороду за користування коштами в сумі 200 доларів США. Однак, відповідач вказаних дій не вчинив, кошти не повернув, а отже згідно написаної ним розписки погодився на збільшення винагороди, а саме 100 доларів США, відтак станом на звернення вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 сума не повернутих зобов`язань за розпискою складає 1300 доларів США (1000 доларів США - тіло боргу, 200 доларів США – виногорода за користування коштами, 100 – винагорода за прострочення платежу). Згідно даних НБУ, станом на подання позовної заяви до суду, а саме 25.08.2025 офіційний курс гривні щодо долару США складав 41,2839.

Відтак, сума заборгованого платежу становив 53669,07 грн. виходячи з розрахунку - 1300*41,2839=53669,07. Разом з тим, позивач звертаючись до суду вказував, що сума яка підлягає стягненню з відповідача на його корить становить 53 636,57, отже суд дійшов висновку що заявлену позивачем позовну вимогу слід задоволити.

Встановивши справжню природу правовідносин сторін, якими підтверджено правовідносини позики та факт передання позивачем відповідачу коштів з огляду на порушення відповідачем зобов`язання щодо повернення позики, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Оскільки позов підлягає задоволенню повністю, тому відповідно до статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача необхідно стягнути понесені ним судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 3028,00 грн.

Керуючись ст. ст. 4, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 263-265, 268 ЦПК України, суд,-

в и р і ш и в:

позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задоволити повністю.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місцепроживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 ) заборгованість у розмірі 53 636, 57 грн. (п`ятдесят три тисячі шістсот тридцять шість гривень дев`яносто сім копійок).

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місцепроживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 ) сплачений судовий збір у розмірі 3028,00 грн.( три тисячі двадцять вісім гривень).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повний текст рішення виготовлено 26.01.2026.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 )

відповідач: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місцепроживання: АДРЕСА_1 )

Суддя У.І. Костюк