Постанова від 18 січня 2026 р. у справі №946/8319/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 33/813/145/26

Номер справи місцевого суду: 946/8319/25

Головуючий у першій інстанції Бальжик О. І.

Доповідач Кравець Ю. І.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.01.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі головуючого судді Кравця Ю.І, при секретарі судового засідання – Губарі Д.В., за участю ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника Бикова Д.Ю. в інтересах ОСОБА_1 , на постанову Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 29 жовтня 2025 року, відносно:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, пенсіонера, мешкає за адресою: АДРЕСА_1 ,

- про накладення стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП

установив

Судом 1-ої інстанції встановлені наступні обставини: 19.10.2025 року о 22 годині 19 хвилин у м. Ізмаїл, вул. Торгова, 82/2, ОСОБА_1 керував електросамокатом марки “ City Cocco” з явними ознаками алкогольного сп`яніння: запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів. Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці та в медичному закладі водій відмовився, тим самим порушив вимоги п. 2.5 «Правил дорожнього руху", за що передбачена відповідальність за ч.1 ст. 130 КУпАП.

Зазначеною постановою суду першої інстанції ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000,0 грн., з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік, а також стягнуто судовий збір у розмірі 605 гривень 60 копійок.

Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 , – адвокат Биков Д.Ю. подав апеляційну скаргу в якій зазначає, що постанова суду незаконна та необґрунтована, просить скасувати постанову у зв`язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення в діях ОСОБА_1 .

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що

-з матеріалів справи не вбачається доказів того, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом, тобто здійснював рух на самокаті, а зафіксовано лише як ОСОБА_1 перебував біля самокату;

-докази, які наявні в матеріалах справи не доводять обставин правопорушення, зазначених в протоколі та встановлених судом, оскільки сам по собі протокол за ч.1 ст. 130 КУпАП не може бути безумовним доказом вчинення особою правопорушення за обставин зазначених в протоколі без об`єктивного підтвердження даних зазначених у ньому та інших доказах та з яких не вбачається факт керування ОСОБА_1 самокатом;

-електросамокат не є механічним транспортним засобом.

На підставі цього просить задовольнити апеляційну скаргу, постанову суду першої інстанції скасувати та постановити нову, якою провадження у справі закрити у зв`язку із відсутністю у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 підтримав доводи апеляційної скарги, та просив її задовольнити.

Вивчивши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, апеляційний суд приходить до наступного.

Відповідно до положень ч.ч. 1 та 2 ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Згідно з положеннями ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Стаття 252 КУпАП передбачає, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, по справам «Кобець проти України» від 14.02.2008, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001, «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002 неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.

Аналіз матеріалів провадження свідчить про те, що винуватість ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП України за кваліфікуючими ознаками відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння повністю доведена та підтверджується дослідженими судом апеляційної інстанції наступними доказами:

- протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №488316 від 19.10.2025 (а.с. 1), відповідно до якого 19.10.2025 року о 22 годині 49 хвилини ОСОБА_1 керував транспортним засобом з явними ознаками алкогольного сп`яніння, запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів. Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці та в медичному закладі водій відмовився, тим самим порушив вимоги п. 2.5 «Правил дорожнього руху", за що передбачена відповідальність за ч.1 ст. 130 КУпАП;

- актом огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів, відповідно до якого ОСОБА_1 відмовився від проходження огляду (а.с. 2);

- направленням на огляд водія транспортного засобу від 19.10.2025 (а.с. 3);

- довідка від 20.10.2025 року, відповідно до якої ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 130 КУпАП протягом року не притягувався (а.с. 4);

- диском з відеофіксацією події (а.с. 7).

Зібрані у справі докази в їх сукупності відповідають критерію належності, допустимості та достатності для висновку про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в суді апеляційної інстанції.

Згідно з положеннями ст. 16 Закону України «Про дорожній рух» водій, серед іншого, зобов`язаний: виконувати розпорядження поліцейського.

Пункт 1.3 ПДР передбачає, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. За п.1.9 ПДР особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Відповідно до п. 2.5 ПДР водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Порядок проходження огляду особами, які керують транспортними засобами, на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, визначений ст.266 КУпАП, а також затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 1103 від 17.12.2008 «Порядок направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду» (далі- Порядок), та регулюється Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства охорони здоров`я України 09.11.2015 № 1452/735 (далі – Інструкція).

Згідно з ст.266 КУпАП, п.2 розділу І Інструкції огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану.

Пунктом 3 розділу 1 Інструкції визначено ознаки алкогольного сп`яніння. Зокрема, ознаками алкогольного сп`яніння є: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці.

Наявність у водія хоча б однієї вищевказаної ознаки сп`яніння є підставою для проведення огляду водія на стан алкогольного сп`яніння.

За положеннями Інструкції визначення ознак щодо можливості знаходження водія у стані сп`яніння відноситься до виключної компетенції поліцейських, а перевірка наявності чи відсутності у водія такого стану в порядку медичного огляду у відповідному медичному закладі. Тому, у випадку наявності підстав вважати, що водій транспортного засобу знаходиться у стані сп`яніння, водій, на вимогу поліцейських за положеннями пункту 2.5 ПДР України, зобов`язаний пройти медичний огляд. Отже, законодавством не передбачено право водія відмовитися від проходження огляду на стан сп`яніння, а встановлено обов`язок водія пройти такий огляд на вимогу працівника поліції.

Проте, вимоги зазначеного пункту ПДР ОСОБА_1 дотримано не було.

Вказані обставини повністю підтверджуються матеріалами справи.

За диспозицією ч.1 ст.130 КУпАП відмова водія від проходження огляду на стан сп`яніння утворює самостійний склад адміністративного правопорушення.

У разі відмови водія транспортного засобу від проведення огляду в закладі охорони здоров`я поліцейський із застосуванням технічних засобів відеозапису (а в разі неможливості застосування таких засобів у присутності двох свідків) складає протокол про адміністративне правопорушення, у якому зазначає ознаки сп`яніння і дії водія щодо ухилення від огляду.

Відповідно до ч.2 ст.266 КУпАП під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов`язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.

У виконання вищевказаних вимог КУпАП до матеріалів справи додані відеозаписи з нагрудних камер поліцейських щодо обставин складання адміністративного протоколу відносно ОСОБА_1 .

Долучені до матеріалів справи відеозаписи повністю відображають події, які відбулися на місці зупинки ОСОБА_1 19.10.2025 року. Зокрема, відеозапис розпочинається з моменту проїзду електросамокату під керуванням водія без розпізнавальних знаків та габаритних вогнів, вулицею біля службового автомобіля працівників поліції, в подальшому працівники поліції на службовому автомобілі прослідували за вказаним електросамокатом та подали сигнал про зупинку світловим сигналом червоного та синього кольорів, особа яка керувала транспортним засобом зупинилась на тротуарі, до якої відразу підійшов працівник поліції та запитав документи що посвідчують особу, особою яка керувала електросамокатом виявився громадянин ОСОБА_1 , в ході спілкування з працівником поліції у водія були виявленні ознаки алкогольного сп`яніння, про що його було повідомлено та запропоновано останньому пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці чи в медичному закладі, однак ОСОБА_1 , відмовився від проходження огляду на стан сп`яніння, після чого йому було роз`яснено його права, та складено протокол про адміністративне правопорушення за ч.1 ст. 130 КУпАП, після чого, ОСОБА_1 було ознайомлено з його змістом під підпис.

Факт керування електросамокатом ОСОБА_1 спочатку заперечував, та пояснив що перебуває біля свого будинку, однак в подальшому після перегляду відеозапису з відеореєстратору зі службового автомобіля працівників поліції на якому зафіксовано рух електросамокату під його керуванням, факт керування визнав.

Таким чином, твердження апеляційної скарги стосовно того, що ОСОБА_1 не керував електросамокатом є неприйнятними та спростовуються відеозаписом долученим до матеріалів справи.

Наявний відеозапис в цілому відображає послідовність дій поліцейських. Апеляційний суд вважає, що відеозаписи, залучені інспекторами поліції як безумовний доказ у справі, відповідають вимогам Інструкції. Так, відповідно до Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої наказом МВС України № 1026 від 18.12.2018, портативний відеореєстратор – пристрій, призначений для запису, зберігання та відтворення відеоінформації, технічні характеристики та особливості конструкції якого дають змогу закріпити його на форменому одязі поліцейського. Включення портативного відеореєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов`язків та/або спеціальної поліцейської операції, а відеозйомка ведеться безперервно до її завершення, крім випадків, пов`язаних з виникненням у поліцейського особистого приватного становища.

Долучені відеозаписи є належним доказом, оскільки на ньому чітко зафіксований факт керування ОСОБА_1 електросамокатом, та неодноразові пропозиції ОСОБА_1 пройти огляд на стан сп`яніння та відмова водія від проходження такого огляду. Вказані обставини у встановленому процесуальним законом порядку не спростовані. Об`єму наявних відеозаписів достатньо для перевірки встановлених судом обставин фактичної відмови водія від проходження огляду на стан сп`яніння в установленому законом порядку.

Зафіксовані відеозаписом обставини надають можливість повно та об`єктивно дослідити їх, конкретизувати поведінку поліцейських та особи, яка притягується до адміністративної відповідальності. Відеозапис фіксує реальні дані, які не можуть бути спотворені та мають істотне значення для розгляду справи, має достатньо високу інформативність, позбавлений упередження і суб`єктивного ставлення, має безсторонній характер, що вимагає від суду ретельного та уважного дослідження вищевказаного доказу у сукупності із іншими доказами по справі.

Поведінка ОСОБА_1 , що зафіксована на відеозаписі, була спрямована на небажання проходити освідування та свідчить про те, що він уникав проходження огляду на стан сп`яніння.

Апеляційний суд звертає увагу, що сама по собі згода водія на проведення огляду на стан сп`яніння, без виконання вимог поліцейського щодо проведення такого огляду, не свідчить про виконання ним вимог п.2.5 Правил дорожнього руху України, оскільки вказаним пунктом передбачено, що водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння, а у даному випадку водій не пройшов такого огляду, незважаючи на те, що працівниками поліції були створені умови для проведення огляду.

Враховуючи, що ОСОБА_1 неодноразово запропоновано пройти огляд на стан сп`яніння у встановленому законом порядку, його фактична відмова від проходження огляду на стан сп`яніння беззаперечно вказує на наявність в його діях складу адміністративного правопорушення.

Доводи апелянта щодо не віднесення електросамокату до транспортних засобів не ґрунтуються на відповідній правовій основі.

Так, відповідно до п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» №14 від 23.12.2005, зі змінами, при розгляді адміністративних справ, зокрема, за ст.130 КУпАП, суди мають враховувати положення правових норм, у яких визначено поняття «транспортні засоби», зокрема, ст.121 КУпАП, п.1.10 Правил дорожнього руху, затверджених постановою КМУ від 10.10.2001 №13-06.

За положеннями ст.121 КУпАП під транспортними засобами у ст.ст.121-126, 127-1 - 128-1, ч.1 і 2 ст.129, ст.ст. 132-1, 133-1, 133-2, 139 і 140 слід розуміти всі види автомобілів, трактори та інші самохідні машини, трамваї і тролейбуси, а також мотоцикли та інші транспортні засоби.

Пункт 1.10 ПДР України передбачає, що транспортний засіб – пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів.

Вказаний термін охоплює всі види транспортних засобів, які можуть рухатися дорогами загального користування. В свою чергу, механічний транспортний засіб – транспортний засіб, що приводиться в рух з допомогою двигуна. Цей термін поширюється на трактори, самохідні машини і механізми, а також тролейбуси та транспортні засоби з електродвигуном потужністю понад 3 кВт.

Аналіз наведених термінів свідчить про те, що поняття «транспортний засіб» та «механічний транспортний засіб» можна трактувати так: в широкому - транспортний засіб, в тому числі і електросамокат, і в вузькому – механічний транспортний засіб.

Слід зазначити, що 23.03.2023 набрав чинності Закон України «Про деякі питання використання транспортних засобів, оснащених електричними двигунами, та внесення змін до деяких законів України щодо подолання паливної залежності і розвитку електрозарядної інфраструктури та електричних транспортних засобів», яким визначено, що легкий персональний електричний транспортний засіб – колісний транспортний засіб, який оснащений та приводиться в рух виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) із потужністю у діапазоні до 1000 Вт, системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка здатна заряджатися шляхом підключення до зовнішнього джерела електричної енергії, з одним, двома, трьома або чотирма колесами, який має максимальну конструктивну швидкість у діапазоні до 25 кілометрів на годину.

Вказаним законом внесені зміни до Закону України "Про автомобільний транспорт", зокрема, визначено, що:

- електричний колісний транспортний засіб - дво- і більше колісний транспортний засіб, оснащений виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) та системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка має технічні можливості заряджатися від зовнішнього джерела електричної енергії;

- легкий персональний електричний транспортний засіб - колісний транспортний засіб, який оснащений та приводиться в рух виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) із потужністю у діапазоні до 1000 Вт, системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка здатна заряджатися шляхом підключення до зовнішнього джерела електричної енергії, з одним, двома, трьома або чотирма колесами, який має максимальну конструктивну швидкість у діапазоні до 25 кілометрів на годину.

Відтак, електросамокат, яким керував ОСОБА_1 в день події, є легким персональним електричним транспортним засобом, який відноситься до категорії транспортних засобів.

В цьому контексті апеляційний суд також приймає до уваги правовий висновок, викладений у постанові ККС ВС від 15.03.2023 у справі №127/5920/22 (провадження №61-10553св22), за яким використання електросамоката чи іншого подібного засобу (моноколеса, сегвея тощо) для переміщення особи як учасника дорожнього руху є джерелом підвищеної небезпеки в розумінні ст. 1187 ЦК України, якщо в конкретному випадку такий засіб приводився в рух за допомогою встановленого на ньому електричного двигуна; для кваліфікації діяльності, пов`язаної з таким використанням електричного самоката, характеристика електросамоката як механічного транспортного засобу з урахуванням потужності електродвигуна, встановленого на ньому, значення не має.

Слід звернути увагу, що частина 1 ст.130 КУпАП передбачає відповідальність, зокрема за керування транспортним засобом особою в стані сп`яніння. Отже, суб`єктом вказаного правопорушення є, зокрема, особа, яка керує транспортним засобом в стані сп`яніння. При цьому, вказана норма закону передбачає відповідальність осіб, які керують всіма транспортними засобами, а не лише механічними транспортними засобами та не розділяє транспортні засоби на механічні, електричні чи будь-які інші.

З урахуванням того, що Законом України «Про дорожній рух» передбачений обов`язок водіїв транспортних засобів, до категорії яких також відноситься електросамокат, не допускати випадків керування транспортним засобом у стані сп`яніння, суд апеляційної інстанції зауважує на тому, що на таких водіїв також розповсюджується обов`язок, передбачений п.2.5 ПДР України щодо проходження на вимогу поліцейського медичного огляду з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, а також п. 2.9а щодо заборони керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, навіть з урахуванням того, що такий обов`язок закріплений в розділі ІІ ПДР України, який регулює права та обов`язки водіїв механічних транспортних засобів.

За таких обставин, доводи апелянта, що електросамокат не є транспортним засобом не знайшли свого підтвердження в суді апеляційної інстанції.

Доводи апеляційної скарги сторони захисту, що працівниками поліції не були залученні свідки, апеляційний суд не приймає та звертає увагу на положення ч. 2 ст. 266 КУпАП, згідно яких огляд особи, яка керувала транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом, на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов`язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.

Системний аналіз вищевказаних положень законодавства дає підстави стверджувати про те, що у разі фіксації за допомогою технічних засобів відеозапису процесу проведення огляду особи на виявлення стану алкогольного сп`яніння або відмови від проходження такого огляду залучення для огляду свідків не є обов`язковим та здійснюється лише у випадку неможливості фіксації за допомогою відеозапису.

Що стосується доводів захисника стосовно того, що правоохоронними органами не надано жодного доказу того, що ОСОБА_1 , керував транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння, суд апеляційної інстанції зауважує на тому, що такі твердження є вочевидь помилковими.

Так, на підставі аналізу змісту вищезгаданого протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що об`єктивна сторона інкримінованого ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП посадовими особами поліції викладена наступним чином: « ОСОБА_1 керував транспортним засобом з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з рота, порушення координації рухів; від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законодавством порядку відмовився що зафіксовано на відеозапис».

В свою чергу, диспозицією ч. 1 ст. 130 КУпАП передбачено три альтернативні об`єктивні сторони вказаного адміністративного правопорушення, зокрема: 1) керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції; 2) передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів; 3) відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Відтак, з огляду на викладене вище, всупереч твердженням захисника, об`єктивно вбачається, що протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №488316 від 19.10.2025 стосовно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП було складено саме за фактом відмови особи, яка керує транспортним засобом від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння, при цьому, в протоколі зазначено лише одну об`єктивну сторону вказаного правопорушення – відмова від проходження відповідного огляду за наявності обґрунтованих підстав вважати, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння.

Отже, зазначені вище докази спростовують доводи апелянта та підтверджують винуватість ОСОБА_1 «поза розумним сумнівом» у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП за кваліфікуючими ознаками: відмова особи, яка керує транспортним засобом від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння.

Інших істотних та переконливих доводів, які б свідчили про недопустимість доказів, які містяться в матеріалах справи або спростовували висновки судді першої інстанції в оскаржуваній постанові про доведеність вини ОСОБА_1 та були підставою для її скасування або зміни, не наведено, та під час апеляційного розгляду не встановлено.

У відповідності до припису п. 1 ч. 8 ст. 294 КУпАП, за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін.

Отже, за результатами апеляційного розгляду апеляційний суд вважає, що постанова суду першої інстанції є законною та справедливою, тому підстави для задоволення апеляційної скарги, - відсутні.

Керуючись ст.ст. 7, 251, 252, 266, 280, 294 КУпАП, апеляційний суд,

постановив

Апеляційну скаргу представника – адвоката Бикова Д.Ю. в інтересах ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Постанову Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 29 жовтня 2025 року, відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про накладення стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Суддя Одеського апеляційного суду Ю.І. Кравець