Рішення від 27 січня 2026 р. у справі №522/26164/25-Е — Приморський районний суд м. Одеси

Справа №522/26164/25-Е

Провадження № 2/522/1220/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(ЗАОЧНЕ)

28 січня 2026 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі головуючоїсудді Косіциної В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

02 грудня 2025 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якій позивач просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 34 005,60 гривень, а також здійснити розподіл судових витрат; в порядку ч.ч.10-11 ст.265 ЦПК України здійснити нарахування відсотків та інфляційних втрат в порядку статті 625 ЦК України та стягувати їх на користь позивача; роз`яснити органу, що здійснюватиме примусове виконання рішення суду, що у разі часткової сплати основної суми боргу, інфляційні втрати і 3% річних нараховуються на залишок заборгованості, що залишилася, при цьому, день часткової оплати не включається до періоду часу, за який може здійснюватися таке нарахування.

У позовній заяві позивач зазначає про те, що не заперечує проти ухвалення заочного рішення по справі.

За результатами автоматизованого розподілу справи між суддями, справа передана на розгляд судді Косіциній В.В.

Ухвалою суду від 03 грудня 2025 року позовну заяву прийнято до провадження та відкрито провадження у справі. Встановлено, що справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Відповідачу надано 15-ти денний термін з моменту отримання копії ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Копія ухвали суду від 03 грудня 2025 року доставлена до електронного кабінету ОСОБА_1 04 грудня 2025 року, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Будь яких інших заяв або клопотань від учасників справи не надходило.

Відповідно до ч. 2ст. 247 ЦПК Україниу разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч. 4,5ст. 268 ЦПК України, У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Враховуючи те, що відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався, про відкриття провадження був повідомлений належним чином а також те, що позивач не заперечував проти ухвалення заочного рішення, суд, керуючись положеннями ст.. 280 ЦПК України вважає за можливе ухвалити у справі заочне рішення на підставі наявних у матеріалах справи доказах.

Суд, вивчивши та дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

24 вересня 2023 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту №4004545, за яким ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» зобов`язалося передати ОСОБА_1 грошову суму в кредит у розмірі 5 200,00 гривень на строк 350 днів, стандартна процентна ставка 2%, знижена процентна ставка – 0,8%

У постанові КЦС ВС від 30.08.2023 у справі № 753/20537/18 зазначено, що виходячи із принципу змагальності сторін, у спорі про стягнення кредитної заборгованості на позивача покладається тягар доведення надання позичальнику кредитних коштів та порушення боржником своїх зобов`язань щодо повернення кредиту, а на відповідачі відповідно лежить тягар доведення відсутності у нього заборгованості.

У п.2.1 Договору визначено, що Товариство надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на банківський рахунок Клієнта за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) № НОМЕР_1 .

Згідно листа ТОВ «ПЕЙТЕК Україна» від 26.07.2024 року №20240726-3228, ТОВ «ЛІНЕУРА Україна» зобов`язання перед ОСОБА_1 за кредитним договором від 24.09.2023 року №4004545 виконало, перерахувавши 24.09.2023 року на картковий рахунок № НОМЕР_2 грошову суму у розмірі 5 200,00 гривень.

26 липня 2024 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» було укладено договір факторингу №26/07/2024, за яким фактор зобов`язався передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб боржників, включаючи суму основного зобов`язання (кредиту), плату за кредитом (плату за процентною ставкою), пеню, порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту.

Згідно п.1.2. Договору, перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається після підписання сторонами акту прийому передачі реєстру боржників згідно додатку №2 та надходження ціни продажу у повному обсязі відповідно до п.3.3. Договору.

В реєстрі боржників від 26 липня 2024 року до договору факторингу від 26.07.2024 року №26/07/2024 наявна інформація про відступлення права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором від 24.09.2023 року №4004545.

Згідно п.3.3. Договору ціна продажу за договором факторингу становить 1 671 256,73 гривень.

Факт сплати фактором ціни продажу підтверджується копією платіжної інструкції від 02.08.2024 року №1.

Акт приймання реєстру боржників до договору факторингу від 26.07.2024 року №26/07/2024 було підписано сторонами 26 липня 2024 року.

У відповідності до ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до положень ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч.1-2ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст.ст.626,628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Ч.1ст.638ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У ст.526ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1ст. 1048 ЦК України).

Ч.2ст.1054ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Згідно із ч.1ст.633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістомст.634цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно зі ст. 1049 згаданого Кодексу, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Ч.2ст.1050 ЦК Українив становлено, що, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно достатті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до п.3 ч.1ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки

Судом встановлено, що відповідач своєчасно не повернув банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором. Таким чином, у порушення умов кредитного договору, а також статей 509,526,1054 ЦК України, відповідач зобов`язання за вказаним договором не виконав.

З розрахунку заборгованості по кредитному договору, наданого позивачем, вбачається, що розмір заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 24.09.2023 року №4004545 становить 34 005,60 гривень та складається з:

- тіло кредиту – 5 199,97 гривень;

- проценти нараховані первісним кредитором – 24 333,66 гривень;

- проценти нараховані позивачем – 4 471,97 гривень.

Суд не погоджується із зазначеним розрахунком заборгованості з огляду на наступне.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

У постанові КЦС ВС від 12 лютого 2025 року у справі №679/1103/23, Верховний Суд висловив наступну позицію щодо стягнення непропорційно великої суми відсотків.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Необхідно зазначити, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

У Рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Відсутність позову про визнання недійсним договору про відкриття кредитної лінії не є перешкодою для врахування інтересів відповідача у справі з метою дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів (див. постанову Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі №679/1103/23).

Зазначена позиція також висловлена у постановах Одеського апеляційного суду у справах №514/954/24, 501/928/25, 523/7247/24, 946/5436/24, 521/20016/24, 512/1028/23, 947/37615/23, 947/17016/23, 521/20507/24, 521/23020/23, 947/32463/24), 521/3988/25, 498/1035/23, 497/695/24, 514/1865/24, 522/19240/24-Е, 518/1854/24, 514/954/24, 947/14166/24, 947/7507/25, 501/3274/25, 947/8194/25, 523/10598/21.

Так, дійсно, відповідно до наданих позивачем розрахунків заборгованості, первісний кредитор здійснював нарахування процентів за користування кредитом відповідно до встановленої у договорі процентної ставки протягом строку кредитування

Проте, надмірна тривалість дії кредитного договору (350 днів) та встановлення високої процентної ставки (0,8% до 19.10.2023 року (25 днів) та 2% протягом іншого періоду) призвели до виникнення заборгованості зі сплати процентів у розмірі 28 805,63 гривень, що вочевидь є непропорційно високою та призводить до дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника (споживача), відтак, вказані умови є несправедливими і суперечать принципам розумності та добросовісності, оскільки встановлюють вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання/неналежного виконання позичальником зобов`язань за цим договором.

Фактично позивач порушує питання про стягнення з позичальника простроченої заборгованості за нарахованими процентами у розмірі, майже у 6 разів перевищує розмір простроченої заборгованості за кредитом.

Тож, враховуючи, що зобов`язання має виконуватись належним чином, а також те, що відповідач був обізнаний про необхідність здійснювати сплату процентів за користування кредитними коштами, проте, враховуючи очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум процентів за користування кредитними коштами тілу кредиту, суд виходячи із принципів справедливості, добросовісності та розумності, що розмір заявлених відсотків в даному конкретному випадку не може перевищувати первісного тіла кредиту, тобто, 5 200,00 гривень, а розрахунок заборгованості повинен виглядати наступним чином:

- тіло кредиту – 5 199,97 гривень;

- проценти –5 200,00 гривень;

- всього – 10 399,97 гривень.

За таких обставин, суд доходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову та стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором від 24.09.2023 року №4004545 у розмірі 10 399,97 гривень.

Щодо встановлення способу та порядку виконання рішення, суд зазначає наступне.

У позовній заяві позивач також просить в порядку ч.ч.10-11 ст.265 ЦПК України здійснити нарахування відсотків та інфляційних втрат в порядку статті 625 ЦК України та стягувати їх на користь позивача; роз`яснити органу, що здійснюватиме примусове виконання рішення суду, що у разі часткової сплати основної суми боргу, інфляційні втрати і 3% річних нараховуються на залишок заборгованості, що залишилася, при цьому, день часткової оплати не включається до періоду часу, за який може здійснюватися таке нарахування.

Юридичною гарантією виконання рішення суду слугує впровадження ефективних та дієвих засобів впливу на забезпечення реалізованості рішення суду, яка є одним із наслідків набрання ним законної сили.

З 01 січня 2019 року в господарському / цивільному процесуальних кодексах введено в дію механізм нарахування відсотків до моменту виконання рішення суду, розкритий у положеннях частини десятої статті 238 ГПК України, частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України, якими визначено:

- суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування (абзац перший частини десятої статті 238 ГПК України, частина десята статті 265 ЦПК України);

- остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу (розділом VIІ цього Кодексу) (абзац другий частини десятої статті 238 ГПК України, частина одинадцята статті 265 ЦПК України).

Частині десятій статті 238 ГПК України, частинам десятій, одинадцятій статті 265 ЦПК України кореспондують норми частин одинадцятої, дванадцятої статті 26 Закону "Про виконавче провадження", якими конкретизується порядок виконавчих дій виконавця щодо нарахування пені, відсотків до моменту виконання рішення суду за механізмом (формулою) визначеним у цьому рішенні суду. Зокрема, визначено: якщо у виконавчому документі про стягнення боргу зазначено про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження розраховує остаточну суму відсотків (пені) за правилами, визначеними у виконавчому документі; до закінчення виконавчого провадження виконавець за заявою стягувача перераховує розмір остаточної суми відсотків (пені), які підлягають стягненню з боржника, не пізніше наступного дня з дня надходження заяви стягувача про такий перерахунок, про що повідомляє боржника не пізніше наступного дня після здійснення перерахунку.

Системний аналіз наведених норм свідчить, що положення частини десятої статті 238 ГПК України, частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України закріплюють механізм, який позбавляє кредитора необхідності звернення до суду з позовом щодо нарахування та стягнення, зокрема, відсотків за наступні періоди невиконання зобов`язання після того, як був розглянутий по суті і задоволений його позов про стягнення боргу, відсотків за невиконання того самого зобов`язання між тими ж сторонами.

Застосування частини десятої статті 238 ГПК України, частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України полягає у продовженні нарахування відсотків поза часовими межами, в яких суд розглянув і вирішив спір по суті позовних вимог. Вони застосовуються лише в тих випадках, коли суд, розглянувши спір по суті, ухвалив рішення про застосування відсотків.

Тобто можливість нарахування відсотків до моменту виконання рішення суду нерозривно пов`язана із безпосереднім їх застосуванням у рішенні суду (розглядом та задоволенням таких вимог у рішенні суду).

Якщо суд не застосував відсотки в рішенні, то не може бути і зазначено про їх нарахування до моменту виконання рішення.

І навпаки - якщо суд їх застосує, то у рішенні може зазначатися про нарахування відсотків до моменту виконання рішення.

Зазначена позиція наведена у постанові ВПВС від16жовтня 2024року у справі № 911/952/22.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 червня 2024 року у справі № 910/14524/22 дійшла висновку, що норми процесуального права дають суду певний розсуд у вирішенні питання щодо задоволення або ж відмови в задоволенні відповідного клопотання позивача про продовження нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення, оскільки визначають не обов`язок суду зазначити в рішенні про таке нарахування, а можливість Відповідно суд на власний розсуд з урахуванням обставин, що мають істотне значення, як-от: майнового стану відповідача, на основі принципів розумності, справедливості та пропорційності, вирішує питання про можливість у конкретній справі застосовувати приписи частини десятої статті 238 ГПК України(частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України).

Крім того, у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду виснувала, що можливість нарахування пені або відсотків до моменту виконання рішення суду нерозривно пов`язана із безпосереднім їх застосуванням у рішенні суду (розглядом та задоволенням таких вимог). Тобто якщо суд в рішенні по суті спору не стягував пеню або ж відсотки, то не може бути зазначено й про нарахування відсотків або пені до моменту виконання цього рішення суду. Нарахування пені або відсотків у порядку частини десятої статті 238 ГПК України, частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України ґрунтується на підставі тих самих норм матеріального права, які є й підставою для задоволення позову про стягнення відсотків або пені за порушення виконання грошового зобов`язання. Тобто це ті самі відсотки чи пеня, але продовжені на наступний період часу, протягом якого зобов`язання не виконується. Зазначені правові норми не визначають якоїсь іншої особливої правової природи відсотків чи пені, які нараховуються до моменту виконання судового рішення.

Тож правила наведених норм процесуального права можна застосовувати для продовження на майбутнє нарахування будь-яких відсотків (як за правомірне користування чужими грошовими коштами, так і за неправомірне користування ними) або пені, які розраховуються за методикою, що враховує фактор часу, що передбачені законодавством або договором і які суд вирішив стягнути з боржника на користь кредитора за невиконання певного зобов`язання. Відтак передбачені частиною другою статті 625 ЦК України3 % річних охоплюються приписами частини десятої статті 238 ГПК України(частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України), якщо позивач заявив позовну вимогу про стягнення 3 % річних за порушення виконання грошового зобов`язання, а суд задовольнив цю вимогу.

Аналіз зазначених постанов свідчить про те, що механізм, встановлений у ч.ч.10-11 ст.265 ЦПК України може бути застосований лиш тоді, коли суд в рішенні суду були застосовані відсотки.

Судом лише вирішувалося питання про нарахування відсотків в межах строку кредитування, який як на момент звернення до суду із позовом так і на момент ухвалення рішення – закінчився.

Проте, в даній справі, позивачем не заявлялися вимоги, а судом не вирішувалося питання про нарахування відсотків в порядку статті 625 ЦК України, штрафу, пені, тощо.

За таких обставин, клопотання про застосування положень ч.ч.10-11 ст.265 ЦПК України не обґрунтоване та не пов`язано із заявленими позовними вимогами, а тому, підстави для його задоволення відсутні.

Щодо суми сплаченого судового збору, суд зазначає наступне.

Згідно ч.1 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

У позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача суму сплаченого судового збору, розмір якого становить 2 422,40 гривень.

Згідно платіжної інструкції 26.11.2025 року №12447, позивач сплатив 2 422,40 гривень в якості судового збору.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Ціна позову – 34 005,60 гривень.

Розмір задоволених позовних вимог – 10 399,97 гривень.

Питома вага – 0,305 (10 399,97 /34 005,60)

Сума судового збору, пропорційна заявленим позовним вимога – 738,83 гривень (2 422,40*0,305).

Враховуючи те, що суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, з відповідача в порядку розподілу судових витрат підлягає стягненню сума сплаченого судового збору, пропорційна до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 738,83 гривень.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

У позовній заяві позивач просить стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 гривень.

Частиною 1 статті 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

У відповідності до ч. 8ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

01 серпня 2024 року між ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» та адвокатом Дідухою Євгеном Олександровичем було укладено договір про надання юридичних послуг №01/08/2024-А, за яким зобов`язується надати Замовнику наступні юридичні послуги: складання проектів процесуальних документів, складання листів, адвокатських запитів, претензій, заперечень, позовних заяв, пояснень, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, представництво інтересів Замовника у органах державної влади та місцевого самоврядування (на підставі окремої довіреності, а Замовник зобов`язується прийняти такі Послуги та оплатити їх в порядку, в строки та на умовах, визначених цим Договором.

25 вересня 2024 року ТОВ «УФО» звернулося до адвоката Дідуха Євгена Олександровича із заявкою на виконання доручення №4004545 до договору від 01.08.2024 року №01/08/2024-А, у якому заявник просив надати професійну правничу допомогу в суді першої інстанції про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 за договором від 24.09.2023 року №4004545.

Згідно детального опису робіт від 10.11.2025 року №4004545, адвокатом були надані наступні види послуг:

- зустріч адвоката з клієнтом, надання адвокатом усної первинної консультації та роз`яснення з правових питань;

- дослідження наданих Клієнтом документів та аналіз фактичних обставин справи;

- аналіз чинного законодавства, судової практики Верховного Суду, практики судів апеляційної інстанції у рамках цивільного судочинства;

- підготовка декількох позицій на підставі вивченого питання для ефективного захисту права та інтересів Клієнта, узгодження обраної позиції з Клієнтом;

- письмова юридична консультація, складання письмового консультаційного висновку з посиланням на вимоги чинного законодавства з урахуванням сталої судової практики та обраної Клієнтом позиції захисту прав та інтересів;

- проведення Адвокатом заходів спрямованих на самостійне отримання необхідних письмових доказів у цивільному процесі, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Складення, оформлення та направлення адвокатських запитів;

- складання позовної заяви про стягнення заборгованості за кредитним договором;

- складання та оформлення інших документів (крім процесуальних) - додатків до позовної заяви, необхідних для повного, всебічного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наданих до суду доказів;

- складання та оформлення процесуальних документів необхідних для розгляду цивільної справи в суді першої інстанції (відповідь на відзив, письмові пояснення, заяви (клопотання), клопотання про витребування доказів, тощо;

- представництво інтересів Клієнта під час здійснення цивільного судочинства за позовною заявою КЛІЄНТА про стягнення заборгованості за кредитним договором № 4004545 між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 , в тому числі участь у судових засіданнях.

Пунктом 3.2Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан сторін.

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Також, суд звертає увагу, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (п. 49 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Наталія Михайленко проти України», від 30 травня 2013 року, заява 49069/11).

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 07.11.2019 р. по справі №905/1795/18, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

На думку суду, заявлена позивачем тривалість часу, витраченого на надання правничої (правової допомоги) не відповідає критерію співмірності, розумності та справедливості.

Щодо послуг у вигляді надання усної, письмової консультації, а також формування декількох позицій, то на думку суду такі витрати є виключною ініціативою представника, оскільки, позивач участі у судових засіданнях не брав, власну позицію щодо справи не висловлювали, а позовна заява складалася безпосередньо адвокатом, будь-яких заяв або клопотань самостійно не подавав. Будь-яких доводів на підтвердження того, що надання такої послуги як консультація не є невідворотною та неминучою позивачем надано не було. Окрім того, у змісті позовної заяви та акті приймання передачі не розкрито з приводу якого саме питання (яких документів) надавалася така консультація. Тому, суд вважає, що підстави для відшкодування витрат за зазначену послугу відсутні.

Щодо дослідження документів, аналізу чинного законодавства та судової практики, підготовка позицій, то на думку суду, зазначені дії не є самостійними в контексті надання правової допомоги та повинні оцінюватися як послуга, пов`язана зі складанням та поданням позову.

Щодо самостійного отримання доказів, то матеріали справи не містять жодного доказу, який би був отриманий адвокатом самостійно. У матеріалах справи наявна відповідь на адвокатський запит.

Проте, відповідно до ч.1ст.1076 ЦК України, банк гарантує таємницю банківського рахунка, операцій за рахунком і відомостей про клієнта.

Відомості про операції та рахунки можуть бути надані тільки самим клієнтам або їхнім представникам. Іншим особам, у тому числі органам державної влади, їхнім посадовим і службовим особам, такі відомості можуть бути надані виключно у випадках та в порядку, встановлених законом про банки і банківську діяльність.

У статті 62 Закону України «Про банки та банківську діяльність», встановлено вичерпний перелік осіб, яким може бути розкрита інформація щодо юридичних та фізичних осіб, що становить банківську таємницю. При цьому, адвокати не включені до кола осіб, на запити яких така інформація буде розкрита, тобто, представник позивача в будь-якому випадку не міг її самостійно отримати.

Суд вважає, що така дія є виключною ініціативою представника позивача, а тому, витрат за складання та подання адвокатського запиту не підлягає відшкодуванню.

Щодо складання та оформлення інших документів (крім процесуальних) - додатків до позовної заяви, то на думку суду, зазначені дії не є самостійними в контексті надання правової допомоги та повинні оцінюватися як послуга, пов`язана зі складанням та поданням позову.

Щодо витрат, пов`язаних зі складанням та поданням позову, сама позовна заява не значна за обсягом, а складання такої заяви не вимагає значного проміжку часу, оскільки, за своєю формою та змістом така позовна заява є типовою.

Додатки до позовної заяви не містять будь-яких доказів, які б були отримані представником позивача самостійно, а тому, це дає підстави вважати, що адвокат не вчиняв будь-яких дій задля їх отримання (в тому числі шляхом подання адвокатських запитів)

Суд звертає увагу на те, що правовідносини які виникли між сторонами ґрунтуються на кредитних правовідносинах. Зазначена категорія справ характеризується низьким рівнем складності.

Визначаючи вартість такої послуги, як складання та подання позову, суд виходить з того, що спірні правовідносини характеризуються чітким правовим регулювання, а тому, від представника позивача не вимагалося здійснення пошуку додаткового законодавства, що свідчить про сталість та єдність законодавства у цій сфері.

При цьому, судова практика у цій сфері стала та узгоджена між собою, що не вимагає від представника витрати значного часу для її пошуку та/або узгодження правових позицій.

На думку суду, справа не становить значного суспільного інтересу, та впливає виключно відносини між кредитором та боржником.

Тому, враховуючи зазначене, суд вважає, що вартість послуги із складання та подання позовної заяви, яка б відповідала критерію співмірності, розумності та справедливості становить 3 000,00 гривень.

Щодо складання та оформлення інших документів, то будь-які інші заяви по суті справи, заяви або клопотання з процесуальних документів – не подавалися, а тому, підстав для відшкодування таких витрат немає.

Щодо витрат, пов`язаних із участю у справі, то розгляд справи здійснювався в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, а тому, судові засідання не проводилися, а представник позивача участь у судових засіданнях не брав. Тому, суд вважає, що такі витрати відшкодування не підлягають.

Враховуючи зазначене, суд доходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 гривень.

На підставі зазначеного, керуючись ст.ст.2,4,12,13,27,64,76,81,95,133,141, ч.4 ст.223, ч. 2 ст.247,258-259,263-265,268,280-282,354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з відповідача – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_3 , на користь позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ», м. Київ, вул. Набережно-Корчуватська, 27, прим.2, ЄДРПОУ - 40966896, заборгованість за кредитним договором від 24.09.2023 року №4004545 у розмірі 10 399 (десять тисяч триста дев`яносто дев`ять) гривень 97 (дев`яносто сім) копійок.

Стягнути з відповідача – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_3 , на користь позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ», м. Київ, вул. Набережно-Корчуватська, 27, прим.2, ЄДРПОУ - 40966896, суму сплаченого судового збору пропорційну розміру задоволених позовних вимог у розмірі 738 (сімсот тридцять вісім) гривень 83 (вісімдесят три) копійки.

Стягнути з відповідача – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_3 , на користь позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ», м. Київ, вул. Набережно-Корчуватська, 27, прим.2, ЄДРПОУ - 40966896, витрати на професійну допомогу у розмірі 3 000 (три тисячі) гривень 00 (нуль) копійок.

Клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» про встановлення способу та порядку виконання рішення – залишити без задоволення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Вказаний строк може бути поновлений судом за заявою відповідача, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом вказаних строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржене позивачем безпосередньо до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складання.

Текст рішення складено та підписано 28 січня 2026 року.

Суддя Косіцина В.В.

28.01.26