Рішення від 27 січня 2026 р. у справі №302/1493/25 — Міжгірський районний суд Закарпатської області

Справа № 302/1493/25

Провадження № 2/302/43/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 січня 2026 року селище Міжгір`я

Міжгірський районний суд Закарпатської області у складі головуючого судді Готри В. Ю., за участі секретаря судового засідання Царь О. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представниця – адвокатка Керита Мар`яна Василівна, до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,

у с т а н о в и в:

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представниця – адвокатка Керита М. В., звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на неповнолітніх дітей.

Позов обґрунтувала тим, що між сторонами 20 травня 2010 року був зареєстрований шлюб відділом реєстрації актів цивільного стану Міжгірського районного управління юстиції у Закарпатській області за актовим записом № 30, про що свідчить відповідне свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 .

У цьому шлюбі у неї з відповідачем народилося двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Зазначала, що спільне життя у них з відповідачем не склалося через відсутність взаєморозуміння, різні погляди на життя, постійні сварки. Так, сторони не проживають разом, а їх шлюб носить лише формальний характер.

Строк на примирення просить судом не надавати.

Стверджувала, що добровільно про сплату аліментів із відповідачем домовитися не вдалося, тому вона вимушена звертатися до суду про стягнення з відповідача аліментів на утримання їхніх дітей, оскільки самостійно матеріально забезпечити дітей, які проживають разом із нею їй важко.

Посилаючись на наведені вище обставини просила суд: 1) шлюб, укладений між нею та відповідачем ОСОБА_2 , що зареєстрований 20 травня 2010 року відділом реєстрації актів цивільного стану Міжгірського районного управління юстиції у Закарпатській області за актовим записом № 30, розірвати; 2) стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частки від усіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше ніж 50% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи від дня пред`явлення позову до суду і до досягнення дітьми повноліття.

Ухвалою судді Міжгірського районного суду Закарпатської області від 22 жовтня 2025 року відкрито провадження в цій справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням /викликом/ сторін (а.с.16,17).

Своїм правом подати відзив на позов ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 не скористався.

Ухвалою Міжгірського районного суду Закарпатської області від 16 грудня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на неповнолітніх дітей було роз`єднано, виділено в самостійне провадження позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на неповнолітніх дітей. У межах цієї справи залишено позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу. Призначено подружжю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 строк для примирення у два місяці, терміном до 16.02.2026 та у зв`язку з цим було зупинено провадження у даній справі про розірвання шлюбу до закінчення строку для примирення, визначеного судом (а.с.50-52).

Ухвалою Міжгірського районного суду Закарпатської області від 12 січня 2026 року поновлено провадження у цій справі та призначено у ній судове засідання на 28.01.2026 (а.с.54,55).

У судове засідання позивачка ОСОБА_1 та її представниця – адвокатка Керита М.В. не з`явилися, хоча були належним чином повідомленні про дату, час і місце розгляду справи. Водночас представницею позивачки ОСОБА_1 - адвокаткою Керитою М. В. було подано до суду 26.01.2026 заяву, в якій вона просила розглянути цю справу без участі сторони позивача, позовні вимоги підтримала повністю та просила їх задовольнити (а.с.60-63).

Відповідач ОСОБА_2 та його представник – адвокат Рішко С. І. у судове засідання також не з`явилися, хоча повідомлялися належним чином про дату, час і місце розгляду справи, проте останнім подано до суду 12.01.2026 заяву про визнання позову, а 28.01.2026 заяву про розгляд справи за відсутності сторони відповідача з одночасним проханням позовні вимоги задовольнити (а.с.53,64).

За положенням ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

З огляду на наведене вище суд уважає за можливим розглянути цю справу за відсутності сторін за наявними матеріалами, які є достатніми для ухвалення законного та обґрунтованого рішення суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши обставини у даній справі та об`єктивно оцінивши у сукупності докази, які мають значення для розгляду справи, суд зазначає таке.

Судом установлено, що сторони перебувають між собою у шлюбі, який зареєстрований 20 травня 2010 року відділом реєстрації актів цивільного стану Міжгірського районного управління юстиції у Закарпатській області за актовим записом № 30, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , оригінал якого наявний у матеріалах цієї справи. Після державної реєстрації шлюбу дошлюбне прізвище позивачки « ОСОБА_5 » змінено на прізвище « ОСОБА_6 ».

За час шлюбу в сторін народилася донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що стверджується свідоцтвом про її народження серії НОМЕР_2 від 28.12.2010 за актовим записом № 20 (а.с.9) та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвом про її народження серії НОМЕР_3 від 05.04.2016 за актовим записом № 65 (а.с.10).

Чинним законодавством України передбачено право подружжя на розірвання шлюбу за позовом одного із них на підставі рішення суду, зокрема, положеннями ч. 2 ст. 104, ч. 3 ст. 105, ч. 1 ст.110 СК України.

Частинами 3, 4 ст. 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

За приписами ст. 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Аналогічне положення закріплено і в ч. 1 ст. 24 СК України. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Таке положення національного законодавства України відповідає ст. 16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою, чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім`ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.

Згідно зі ст. 111 СК України суд уживає заходи щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства. У даному випадку сторони обоє не бажають надалі продовжувати шлюбні відносини та судом надавався подружжю строк для примирення, який результатів щодо їх примирення не надав.

Відповідно до ст. 112 СК України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Згідно п.10 Постанови Пленуму Верховного суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» шлюб може бути розірвано у судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.

Як установлено судом, подружні стосунки між сторонами припинені з причин розбіжностей їх характерів та різних поглядів на життя, відсутністю взаєморозуміння, що в цілому призвело до втрати почуття любові і довіри один до одного та припинення шлюбних відносин у зв`язку з чим позивачка звернулася до суду з цим позовом про розірвання шлюбу.

З огляду на наведене та з`ясувавши фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову, а також бажання обох сторін розірвати шлюб, суд доходить висновку, що примирення і подальше подружнє життя сторін не є можливим та подальше збереження шлюбу суперечитиме інтересам сторін.

Отже, враховуючи наведене вище та керуючись принципами об`єктивності, розумності, справедливості та доцільності, суд уважає, що позов ОСОБА_1 є обґрунтованим.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (ч. 1 ст. 13 ЦПК України) суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи

Положеннями ч. 1 ст. 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (ст. 129 Конституції України).

Відповідно до частини 3 ст. 12, частин 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, окрім випадків установлених Законом, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Виходячи із висновків Європейського Суду з прав людини, викладених у рішенні у справі «Бочаров проти України» від 17.03.2011 (п. 45), «Суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom). Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів (див. рішення у справі «Салман проти Туреччини» (Salman v. Turkey, заява № 21986/93, п. 100, ECHR 2000-VII).

Отже, ураховуючи наведене вище та зважаючи на визнання позову відповідачем, суд доходить висновку, що позов підлягає до задоволення.

Як унормовано частинами 1, 2 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Спеціальним законом, який визначає правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору, є Закон України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір».

Відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» у разі, зокрема визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Аналогічне положення закріплено і в ч. 1 ст. 142 ЦПК України.

Так, позивачкою у цій справі було сплачено судовий збір за вимогу немайнового характеру щодо розірвання шлюбу в розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто 1 211,20 грн, як це передбачено підпунктом 3 пункту 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» (а.с.1).

Також відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на те, що розгляд справи по суті ще не розпочато та відповідач визнав позов, а відтак підлягає поверненню з державного бюджету позивачці 50% сплаченого нею судового збору при поданні до суду позовної заяви у розмірі 1 211,20 грн (а.с.1), що становить 605,60 грн, а решта 605,60 грн підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки.

Керуючись наведеним вище та статтями 76-81, 89, 141, 206, 259, 263-265, 268, 273, 274, 279, 354, 355 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представниця – адвокатка Керита Мар`яна Василівна, до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу задовольнити.

Шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який зареєстрований 20 травня 2010 року відділом реєстрації актів цивільного стану Міжгірського районного управління юстиції у Закарпатській області за актовим записом № 30, розірвати.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 605 (шістсот п`ять) гривень 60 копійок.

Зобов`язати Головне управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області повернути ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) з державного бюджету 50% судового збору із суми 1 211,20 грн, сплаченого нею при поданні позовної заяви до суду згідно з квитанції АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до платіжної інструкції на переказ готівки від 21.10.2025, а саме в розмірі 605 (шістсот п`ять) гривень 60 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили в порядку визначеному ст. 273 ЦПК України.

Повне судове рішення складено і підписано 28.01.2026.

Учасники справи:

Позивачка ОСОБА_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ;

Відповідач ОСОБА_2 , місце реєстрації проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 .

Суддя В. Ю. Готра