Вирок від 26 січня 2026 р. у справі №243/696/26 — Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

Номер провадження 1-кп/243/484/2026

Номер справи 243/696/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

« 27 » січня 2026 року Слов`янський міськрайонний суд Донецької області, у складі:

Головуючого - судді ОСОБА_1

за участю:

- секретаря судового засідання – ОСОБА_2

- прокурора – ОСОБА_3

- потерпілої – ОСОБА_4

- обвинуваченого – ОСОБА_5

розглянувши у підготовчому судовому засіданні за допомогою звуко – та відеозаписувальних технічних засобів в залі № 4 Слов`янського міськрайонного суду Донецької області кримінальне провадження № 12025050000000552, відомості про яке внесено в Єдиний реєстр досудових розслідувань 22 серпня 2025 року з Обвинувальним актом та додатками, яке надійшло з Донецької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону 20 січня 2026 року по обвинуваченню:

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця селища Приютівка, Олександрійського району, Кіровоградської області, українця, громадянина України, з середньою освітою, не одруженого, на утриманні неповнолітніх дітей та непрацездатних осіб немає, військовослужбовець військової служби за мобілізацією на особливий період, який проходить службу на посаді водія – електрика моториста 2 відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів 3 взводу ударних безпілотних авіаційних комплексів 2 роти ударних безпілотних авіаційних комплексів батальйону безпілотних систем Військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні « солдат», який зареєстрований та фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 415 частина 1 КК України,-

В С Т А Н О В И В:

Солдат ОСОБА_5 , будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією у особливий період, перебуваючи на посаді: водія-електрика-моториста 2 відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів 3 взводу ударних безпілотних авіаційних комплексів 2 роти ударних безпілотних авіаційних комплексів батальйону безпілотних систем Військової частини НОМЕР_1 , в порушення вимог ст. ст. 9, 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, ст. ст. 14, 16 Закону України «Про дорожній рух», п.10.1 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року, 22 серпня 2025 року, приблизно о 05 год 20 хв, керував технічно справною бойовою машиною: «Козак-5», військовий реєстраційний номер « НОМЕР_2 » та рухався по вул. Вокзальній зі сторони вул. Полярної у напрямку вул. Хом`якова в місті Слов`янську Краматорського району Донецької області.

Продовжуючи рух по вул. Вокзальній та наближаючись до перехрестя з пров. Миколи Богуна в місті Слов`янську Краматорського району Донецької області на розриві острівку безпеки, ОСОБА_5 , проявив неуважність, діючи необережно не переконавшись в безпеці своїх подальших дій і що це не створить перешкод та небезпеки іншим учасникам руху, не маючи перешкод технічного характеру, не врахував дорожню обстановку, без зупинки виїхав на нерегульоване перехрестя та почав здійснювати маневр повороту ліворуч у зустрічному напрямку, чим порушив вимоги п.п. 10.1. та 16.12 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою КМУ № 1306 від 10 жовтня 2001 року, відповідно до яких:

- 10.1 «Перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху.»

-16.12 «На перехресті рівнозначних доріг водій нерейкового транспортного засобу зобов`язаний дати дорогу транспортним засобам, що наближаються праворуч, крім перехресть, де організовано круговий рух.»

та не надав перевагу в русі велосипедисту ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який рухався проїжджою частиною справа наліво відносно напрямку руху бойової машини та допустивши наїзд на нього. Внаслідок наїзду ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , загинув на місці.

Відповідно до Висновку судово-медичної експертизи причиною смерті ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , настала від поєднаної тупої травми тіла: косого перелому грудини, множинних закритих двобічних переломів ребер з ушкодженням нижньої долі правої легені, печінки, саден грудної клітини, багатоуламкового перелому кісток хребта та кісток тазу, ускладнених травматичним шоком, крововиливами в праву плевральну порожнину 600 мл, в черевну порожнину 700 мл, рідкої крові, недокрів`ям внутрішніх органів набряку легень і головного мозку, які утворилися в умовах дорожньо-транспортної події та знаходяться в прямому причинному зв`язку з настанням смерті.

Відповідно до Висновку судової авто-технічної експертизи у даній дорожньо-транспортній ситуації, в діях водія бойової машини «Козак-5», військовий реєстраційний номер « НОМЕР_2 », ОСОБА_5 , наявні невідповідності вимогам п.п. 10.1 та 16.12 Правил дорожнього руху України, які з технічної точки зору знаходяться у причинному зв`язку з дорожньо-транспортною подією та її наслідками.

Після оголошення прокурором короткого викладу Обвинувального акта, судом було встановлено особу обвинуваченого та роз`яснено йому суть обвинувачення, поставлено питання обвинуваченому про те, чи зрозуміле йому обвинувачення, чи визнає він себе винним і чи бажає давати показання.

На зазначене питання обвинувачений ОСОБА_5 повідомив суду, що обвинувачення йому зрозуміле, свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 415 частина 1 КК України він визнає в повному обсязі, бажає давати суду показання.

У відповідності до положень ч.1 ст.349 КПК України судом було запропоновано стороні обвинувачення та стороні захисту проголосити вступні промови.

При цьому, прокурор, потерпіла ОСОБА_4 , обвинувачений ОСОБА_5 від оголошення вступної промови відмовилися.

Судом було поставлено на обговорення питання щодо визначення обсягу доказів, які будуть досліджуватися, та порядок їх дослідження.

Прокурор зазначив, що враховуючи повне визнання обвинуваченим своєї вини, добровільності позиції обвинуваченого, відсутності сумнівів у тому, що обвинувачений розуміє суть обвинувачення та не оспорює фактичні обставини справи, він вважає за можливе визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченого, а також дослідженням доказів, що характеризують особу обвинуваченого.

Потерпіла ОСОБА_4 з запропонованим прокурором обсягом та порядком дослідження доказів погодилася.

Обвинувачений ОСОБА_5 з запропонованим прокурором обсягом та порядком дослідження доказів погодився.

Судом у відповідності до положень ч.3 ст. 349 КПК України було з`ясовано, чи правильно розуміють учасники процесу зміст обставин, які ніким не оспорюються, та дослідження доказів щодо яких просить визнати недоцільним прокурор, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснено учасникам процесу, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

При цьому, прокурор, потерпіла ОСОБА_4 , обвинувачений ОСОБА_5 зазначили, що їм зрозуміло зміст обставин, які ніким не оспорюються, та дослідження доказів щодо яких просить визнати недоцільним прокурор, їхня позиція є добровільною, та їм зрозуміло, що в подальшому вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Суд заслухавши думку учасників процесу, з урахуванням положень частин 2 та 3 статті 349 КПК України на місці постановив Ухвалу про визнання недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються та встановлення запропонованого прокурором порядку дослідження доказів, а саме: допит обвинуваченого, дослідження доказів, що характеризують особу обвинуваченого.

Стаття 10 КПК України гарантує рівність перед законом і судом. Рівність перед судом означає рівність перед ним учасників провадження, процесуальна рівність – це відсутність будь – яких обмежень ( дискримінації) у процесуальних правах, наданих кримінальним процесуальним законодавством.

У справі « Надточий проти України» ЄСПЛ наголосив на дотриманні принципу рівності сторін – одному із складників справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом».

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 зазначив, що свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 415 частина 1 КК України він визнає в повному обсязі, кримінальне правопорушення ним було вчинено саме за тих обставин, які викладені у Обвинувальному акті.

У тому, що вчинив вказане кримінальне правопорушення, він щиро розкаявся.

Показання обвинуваченого є послідовними, логічними, а тому не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин правопорушення, добровільності та істинності його позиції.

Потерпіла ОСОБА_4 в судовому засідання вказала,що обвинувачений ОСОБА_5 вибачився перед нею, частково відшкодував їй спричинену шкоду і тому вона просить суд строго його не карати.

Судовий розгляд провадження проводився відносно обвинуваченого в межах пред`явленого обвинувачення. Зміни обвинувачення та визнання частини обвинувачення необґрунтованою судом не здійснювались, а підстав для цього не встановлено.

Згідно правового змісту норм ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Стаття 62 Конституції України гарантує, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Доведення вини особи поза розумним сумнівом є стандартом доведення, необхідним для визнання особи винною із застосуванням принципу змагальності судового процесу.

При цьому саме сторона обвинувачення несе тягар доведення вини і зобов`язана доводити свою версію подій за цим стандартом. Це означає, що позиція, яка представлена обвинуваченням, має бути доведена в тій мірі, що у «розумної (розсудливої) людини» не може лишатися «розумного сумніву», що обвинувачений винен.

Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.

Як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Верховний суд, стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлених під час судового розгляду, виключає будь –яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину. Цей стандарт також вимагає, щоб сукупність встановлених обставин виключала будь –яке інше розумне пояснення досліджуваної події, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину. Водночас обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи вказує на те, що аби визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі обставини, що стосуються події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги докази та встановлені на їх підставі обставини лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії події, є підставою для розумного сумніву в доведеності винуватості особи. Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь –який обґрунтований сумнів у версії обвинувачення був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити сукупність встановлених фактів, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винуватою за пред`явленим обвинуваченням ( Постанова Верховного суду від 28 вересня 2022 року справа № 148/744/15-5, провадження № 51-5505км 19).

Відповідно до п.19 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 01 листопада 1996 року "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" визнання особи винуватою у вчиненні злочину може мати місце лише за умови доведеності її вини.

Суд звертає увагу на те, що кваліфікація кримінального правопорушення - це кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу кримінального правопорушення, передбаченому Кримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.

За своєю суттю та змістом кваліфікація кримінальних правопорушень завжди пов`язана з необхідністю обов`язкового встановлення доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб`єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу кримінального правопорушення, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України.

Склад кримінального правопорушення - це сукупність об`єктивних та суб`єктивних ознак, що дозволяють кваліфікувати суспільно-небезпечне діяння як конкретне кримінальне правопорушення.

Отже, з урахуванням викладеного вище, в ході судового розгляду, за наслідками всебічного, повного й неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд приходить до висновку, що висунуте ОСОБА_5 обвинувачення за статтею 415 частина 1 КК України знайшло своє підтвердження, суд приходить до переконання, що подія кримінального правопорушення мала місце, провину обвинуваченого повністю доведено, а вчинене обвинуваченим ОСОБА_5 вірно кваліфіковано за статтею 415 частина 1 КК України – порушення правил водіння бойової машини, що спричинило загибель потерпілого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Факт вчинення ОСОБА_5 кримінального правопорушення, передбаченого статтею 415 частина 1 КК України, а саме: солдат ОСОБА_5 , будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією у особливий період, перебуваючи на посаді: водія-електрика-моториста 2 відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів 3 взводу ударних безпілотних авіаційних комплексів 2 роти ударних безпілотних авіаційних комплексів батальйону безпілотних систем Військової частини НОМЕР_1 , в порушення вимог ст. ст. 9, 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, ст. ст. 14, 16 Закону України «Про дорожній рух», п.10.1 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року, 22 серпня 2025 року, приблизно о 05 год 20 хв, керував технічно справною бойовою машиною: «Козак-5», військовий реєстраційний номер « НОМЕР_2 » та рухався по вул. Вокзальній зі сторони вул. Полярної у напрямку вул. Хом`якова в місті Слов`янську Краматорського району Донецької області.

Продовжуючи рух по вул. Вокзальній та наближаючись до перехрестя з пров. Миколи Богуна в місті Слов`янську Краматорського району Донецької області на розриві острівку безпеки, ОСОБА_5 , проявив неуважність, діючи необережно не переконавшись в безпеці своїх подальших дій і що це не створить перешкод та небезпеки іншим учасникам руху, не маючи перешкод технічного характеру, не врахував дорожню обстановку, без зупинки виїхав на нерегульоване перехрестя та почав здійснювати маневр повороту ліворуч у зустрічному напрямку, чим порушив вимоги п.п. 10.1. та 16.12 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою КМУ № 1306 від 10 жовтня 2001 року, відповідно до яких:

- 10.1 «Перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху.»

-16.12 «На перехресті рівнозначних доріг водій нерейкового транспортного засобу зобов`язаний дати дорогу транспортним засобам, що наближаються праворуч, крім перехресть, де організовано круговий рух.»

та не надав перевагу в русі велосипедисту ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який рухався проїжджою частиною справа наліво відносно напрямку руху бойової машини та допустивши наїзд на нього. Внаслідок наїзду ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , загинув на місці.

Відповідно до Висновку судово-медичної експертизи причиною смерті ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , настала від поєднаної тупої травми тіла: косого перелому грудини, множинних закритих двобічних переломів ребер з ушкодженням нижньої долі правої легені, печінки, саден грудної клітини, багатоуламкового перелому кісток хребта та кісток тазу, ускладнених травматичним шоком, крововиливами в праву плевральну порожнину 600 мл, в черевну порожнину 700 мл, рідкої крові, недокрів`ям внутрішніх органів набряку легень і головного мозку, які утворилися в умовах дорожньо-транспортної події та знаходяться в прямому причинному зв`язку з настанням смерті.

Відповідно до Висновку судової авто-технічної експертизи у даній дорожньо-транспортній ситуації, в діях водія бойової машини «Козак-5», військовий реєстраційний номер « НОМЕР_2 », ОСОБА_5 , наявні невідповідності вимогам п.п. 10.1 та 16.12 Правил дорожнього руху України, які з технічної точки зору знаходяться у причинному зв`язку з дорожньо-транспортною подією та її наслідками - підтверджується показаннями обвинуваченого ОСОБА_5 та учасниками судового провадження не оспорюються.

Відповідно до ч.1 ст.2 КК України, підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.

Таким чином реалізується принцип невідворотності кримінального покарання за вчинений злочин.

У відповідності до вимог статті 50 КК України « Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаною винною у вчиненні кримінального правопорушення і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.»

Цілі покарання запобігання і попередження вважаються характеристиками кримінально-правових санкцій (рішення ЄСПЛ «Езех і Коннорс проти Сполученого Королівства».

Вимога додержуватись справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у ст.10 Загальної декларації прав людини 1948 року, ст.6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод 1950 року. Зазначені міжнародні акти, згідно ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства, відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

При визначенні міри покарання обвинуваченому у відповідності до ст. 65 КК України, суд приймає до уваги конкретні обставини вчиненого обвинуваченим, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення: сукупність усіх характеризуючих його обставин, віднесення кримінального правопорушення законодавством до нетяжких кримінальних правопорушень, характер, ступінь його суспільної небезпеки, наслідків для потерпілого, дані про особу обвинуваченого.

Згідно роз`яснень п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 року, «Призначаючи покарання у кожному конкретному випадку суди зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів».

п.п.2,3 «при призначенні покарання, суди повинні всебічно враховувати фактичні обставини кримінального провадження у їх сукупності та визначати тяжкість конкретних злочинів враховуючи їх індивідуальний ступінь. Визначаючи ступінь тяжкості злочину судам необхідно виходити з особливостей конкретного злочину та обставин його вчинення (форма вини, мотив, мета, спосіб, кількість епізодів злочинної діяльності, характер та ступінь наслідків. Отже, ступінь тяжкості злочину визначається характером того діяння, яке було вчинено у конкретному випадку. На неї впливають різні об`єктивні та суб`єктивні обставини, зокрема цінність тих суспільних відносин на які посягає винний, тяжкість наслідків (характер посягання), спосіб посягання форма й ступінь вини наявність або відсутність кваліфікуючих ознак.»

Суд, призначаючи ОСОБА_5 покарання, також враховує вимоги ч. 2 ст. 61 Конституції України про те, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, що відповідно до ч. 2 ст. 50 Кримінального кодексу України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів, як засудженими, так і іншими особами.

Обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченому ОСОБА_5 відповідно до п.1 частини 1 ст. 66 КК України, суд визнає ті обставини, що ОСОБА_5 визнав себе винним та щиро розкаявся у вчиненні кримінального правопорушення.

Щирим каяття вважається тоді, коли воно ґрунтується на визнанні особою своєї провини, виявленні жалю з приводу вчиненого та бажанні виправити ситуацію, що склалась ( Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 16 жовтня 2007 року).

Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім. Щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження. (Постанова Верховного Суду від 30 жовтня 2018 року у справі № 559/1037/16-к (провадження № 51-3612км18).

Розкаяння передбачає, крім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, готовність нести покарання. Щире каяття це не формальна вказівка на визнання свої вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен бути підтверджений матеріалами кримінального провадження.

Активне сприяння розкриттю злочину як обставина, що пом`якшує покарання, означає добровільну допомогу слідству будь-яким чином: повідомлення правоохоронним органам або суду фактів у справі, надання доказів, інших відомостей про власну кримінальну діяльність чи діяльність інших осіб, викриття інших співучасників, визначення ролі кожного з них у вчиненні злочину, надання допомоги в їх затриманні, видачі знарядь і засобів вчинення злочину, майна, здобутого злочинним шляхом. Тому, беззаперечно, воно має бути активним, тобто певним чином ініціативним. ( Постанова Касаційного кримінального суду у складі Верховного суду від 07 жовтня 2020 року, справа № 347/1360/17).

В судовому засіданні ОСОБА_5 повністю визнав себе винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 415 частина 1 КК України, докладно розповів про відомі йому події вчинення кримінального правопорушення. Критично поставився до вчиненого та пояснив, що дійсно засуджує свій вчинок, визнає його антигромадський характер і готовий нести відповідальність.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченому ОСОБА_5 відповідно до частини 1 статті 67 КК України – судом не встановлено.

Висновок органу пробації не має для суду наперед встановленої сили, оскільки досудова доповідь органом пробації складається лише з метою забезпечення суду інформацією, що характеризує особу обвинуваченого, а у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_5 така інформація відображена у достатньому обсязі.

Вказані обставини потребують додаткового врахування при призначенні покарання обвинуваченому, оскільки мають істотне значення щодо вивчення його особистості та відношення до скоєного ним.

Суд виходить із положень статті 65 КК України, а саме з принципів законності, справедливості, індивідуалізації, а також достатності покарання для виправлення та попередження нових злочинів, приймає до уваги ті обставини, що ОСОБА_5 є осудним, раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, вперше вчинив кримінальне правопорушення, яке у відповідності до ст. 12 КК України відноситься до нетяжких кримінальних правопорушень, задовільно характеризується за місцем служби, однак в результаті вчиненого ОСОБА_5 кримінального правопорушення настали тяжкі наслідки – смерть потерпілого – ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що є неповоротною втратою, а у відповідності до ст. 3 Конституції України «Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю», суд враховує також ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, а також те, що потерпіла ОСОБА_4 не наполягає на суворій мірі покарання для обвинуваченого і тому суд визнає необхідним та достатнім для виправлення і попередження скоєння ним нових кримінальних правопорушень призначення ОСОБА_5 покарання у виді службового обмеження в межах санкції інкримініруємої статті Особливої частини Кримінального кодексу України.

Необхідно зауважити, що позиція потерпілої ОСОБА_4 про необхідність призначення обвинуваченому ОСОБА_5 покарання без ізоляції від суспільства теж врахована судом при призначенні покарання. Однак, думка потерпілого є важливою у справах приватного обвинувачення. У цій справі вона не є вирішальною, оскільки вчинений обвинуваченим злочин відноситься до злочинів проти безпеки руху та експлуатації транспорту, а кримінальне провадження здійснюється у формі публічного обвинувачення.

При цьому, суд вважає за неможливе застосування до обвинуваченого ОСОБА_5 вимог ст. 69 КК України, виходячи з наступного.

Статтею 69 КК України передбачено, що за наявності кількох обставин, які пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин.

Суд зауважує, що частина 1 статті 69 КК України надає повноваження суду у виключних випадках призначити більш м`яке покарання, ніж мінімальне покарання, передбачене законом за відповідний злочин, лише «за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину», тобто якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним в законі: вони можуть бути визнані такими, що пом`якшують покарання відповідно до частин 1 та/або 2 статті 66 КК України; істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Крім того, ці обставини чи сукупність обставин мають знаходитися в причинному зв`язку з цілями та/або мотивами злочину, поведінкою особи під час вчинення злочину та іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та/або небезпечність винуватої особи.

При визначенні поняття та змісту обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, суд має виходити з системного тлумачення статей 66 та 69 КК України та тих статей Особливої частини Кодексу, що визначають певні обставини, як ознаки привілейованих складів злочину, що істотно зменшують їх суспільну небезпечність, наслідком чого є зниження ступеню тяжкості вчиненого злочину. Ці обставини в своїй сукупності повинні настільки істотно знижувати ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було би явно несправедливим.

Аналогічну позицію виклав Верховний Суд у Постанові від 03 лютого 2021 року у справі № 629/2739/18, провадження № 51-3479 км 20.

Згідно ч. 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Підстав для застосування норм ст. 69-1 даного Кодексу до обвинуваченого, суд не знаходить, у зв`язку з відсутністю передумов за яких дана правова норма має змогу бути застосована, оскільки суд однозначно переконаний в тому, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України, визначена даним вироком міра покарання, а саме у виді службового обмеження є достатньою для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів (кримінальних правопорушень).

Приходячи до такого висновку, суд враховує поняття судової дискреції ( судового розсуду) у кримінальному судочинстві, яке охоплює повноваження суду ( його права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально – вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо. Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини ( зокрема справа « Довженко проти України», який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права.

Відповідно до вимог ч.3 ст. 118 КПК України витрати на залучення експертів є процесуальними витратами.

Відповідно до ч.2 ст. 122 КПК України «Залучення стороною обвинувачення експертів спеціалізованих державних установ, а також проведення експертизи за дорученням слідчого судді або суду здійснюється за рахунок коштів, які цільовим призначенням виділяються цим установам з Державного бюджету України.

У відповідності з вимогами ч.2 ст. 124, п.2 ч.4 ст. 374 КПК України, у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта, рішення про відшкодування процесуальних витрат у разі визнання особи винуватою зазначається у резолютивній частині вироку.

Згідно Довідки Донецького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України витрати на проведення судової авто технічної експертизи за Висновком експерта № СЕ-19/105-25/15505-ІТ від 26 листопада 2025 року, проведеної в кримінальному провадженні № 12025050000000552, відомості про яке внесено в Єдиний реєстр досудових розслідувань 22 серпня 2025 року складають 2674 грн 20 коп.

У відповідності до вимог частини 4 статті 174 КПК України «Суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, не призначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові».

У відповідності до положення ч.4 ст.174 КПК України та для можливості вирішення питання по речовим доказам, скасувати арешт майна, накладений ухвалами слідчого судді:

Скасувати арешт майна, накладений Ухвалою слідчого судді Заводського районного суду м. Кам`янського від 07 жовтня 2025 року на: транспортну машину – бронеавтомобіль марки «КОЗАК», військовий р/н НОМЕР_2 , який належить Військовій частині НОМЕР_1 ; транспортний засіб - велосипед марки «Україна», належний ОСОБА_7 .

Цивільний позов по справі не заявлено.

Речові докази по справі - відсутні

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 369-370, 373, 374, 475 КПК України, суд -

У Х В А Л И В:

Визнати ОСОБА_6 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 415 частина 1 КК України і призначити йому покарання за цією статтею кримінального закону у виді службового обмеження на строк один рік, з відрахуванням в дохід держави 20% ( двадцяти відсотків) від суми грошового забезпечення.

Строк відбуття покарання засудженому ОСОБА_8 обчислювати з моменту реального виконання покарання у виді службового обмеження.

Виконання Вироку доручити Командиру Військової частини НОМЕР_1 .

Захід забезпечення кримінального провадження відповідно до видів, передбачених ст. ст. 131, 176 КПК України не обирався та не застосовувався.

Стягнути з ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця селища Приютівка, Олександрійського району, Кіровоградської області, РНОКПП: НОМЕР_3 , військовослужбовець військової служби за мобілізацією на особливий період, який проходить службу на посаді водія – електрика моториста 2 відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів 3 взводу ударних безпілотних авіаційних комплексів 2 роти ударних безпілотних авіаційних комплексів батальйону безпілотних систем Військової частини НОМЕР_1 , який зареєстрований та фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_1 на користь держави витрати на проведення судової авто технічної експертизи за Висновком експерта № СЕ-19/105-25/15505-ІТ від 26 листопада 2025 року, проведеної в кримінальному провадженні № 12025050000000552, відомості про яке внесено в Єдиний реєстр досудових розслідувань 22 серпня 2025 року - 2674 грн 20 коп. ( дві тисячі шістсот сімдесят чотири грн. 20 коп).

Скасувати арешт майна, накладений Ухвалою слідчого судді Заводського районного суду м. Кам`янського від 07 жовтня 2025 року на: транспортну машину – бронеавтомобіль марки «КОЗАК», військовий р/н НОМЕР_2 , який належить Військовій частині НОМЕР_1 ; транспортний засіб - велосипед марки «Україна», належний ОСОБА_7 .

Речові докази по справі, а саме: транспортну машину - бронеавтомобіль марки «КОЗАК», військовий р/н НОМЕР_2 , який залучено до матеріалів кримінального провадження № 12025050000000552, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 22 серпня 2025 року у якості речових доказів на підставі Постанови слідчого від 22 серпня 2025 року, який зберігається на території В\ч НОМЕР_1 - у відповідності до ч. 9 ст. 100 КПК України – залишити на зберіганні у Військовій частині НОМЕР_1 .

Речові докази по справі, а саме: велосипед марки «Україна», який залучено до матеріалів кримінального провадження № 12025050000000552, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 22 серпня 2025 року у якості речових доказів на підставі Постанови слідчого від 22 серпня 2025 року, який зберігається за адресою – АДРЕСА_2 - у відповідності до ч. 9 ст. 100 КПК України – передати у власність ОСОБА_4 .

Апеляційна скарга на вирок суду може бути подана до Судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Дніпровського апеляційного суду через Слов`янський міськрайонний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору, інші учасники судового провадження мають право отримати копію вироку в суді.

Вирок, який набрав законної сили, обов`язковий для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для усіх фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Вирок постановлено, складено і підписано в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.

Головуючий: суддя

Слов`янського міськрайонного суду ОСОБА_9