Постанова від 26 січня 2026 р. у справі №216/1801/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3116/26 Справа № 216/1801/25 Суддя у 1-й інстанції - ГАЙТКО Л. А. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2026 року м. Кривий Ріг

справа № 216/1801/25

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – судді Остапенко В.О.,

суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П.,

секретар судового засідання Дяченко Д.П.

сторони:

позивач ОСОБА_1

відповідач ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 листопада 2025 року, яке ухвалено суддею Гайтко Л. А. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області, та повне судове рішення складено 26 листопада 2025 року,

УСТАНОВИВ:

В березні 2025 року ОСОБА_1 звернувсядо суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Позовна заява мотивована тим, що вироком Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 січня 2025 року у справі № 216/173/25, ОСОБА_2 визнано винним у скоєні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.125 КК України та призначено йому покарання у вигляді штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто у розмірі 510 грн.

Згідно вироку суду, ОСОБА_2 , приблизно о 16:50, зустрів ОСОБА_1 у сквері поруч з будинком АДРЕСА_1 , де між вказаними особами, під час словесної суперечки, на ґрунті особистих неприязних відносин виник конфлікт, в результаті чого у ОСОБА_2 виник умисел, спрямований на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_1 з мотивів гострої неприязні до нього.

Того ж дня, приблизно о 16:50 год., перебуваючи у сквері поруч з будинком АДРЕСА_1 , реалізуючи свій протиправний умисел, направлений на спричинення ОСОБА_1 легких тілесних ушкоджень з мотивів гострої неприязні до нього, дістав з кишені власної куртки балончик «ТРИЗУБ-4», заряджений речовиною сльозоточивої дії і умисно розпилив його вміст в обличчя ОСОБА_1 . Внаслідок вказаних дій ОСОБА_2 . ОСОБА_1 завдані тілесні ушкодження у вигляді хімічного опіку кон`юктиви обох очей, які згідно висновку судово-медичної експертизи №2202 від 02 грудня 2024 року за своїм характером відносяться до легких тілесних ушкоджень, які мають незначні скороминучі наслідки тривалістю не більше шести днів.

Позивач, посилаючись на те, що внаслідок отримання тілесних ушкоджень в результаті неправомірних дій ОСОБА_2 , в нього дуже постраждали очі та обличчя, з`явився постійний головний біль, його близькі тривалий час були не тільки позбавлені його нормального піклування а й самі вимушені були допомагати йому в соціальній адаптації, просив суд просить стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 150 000 грн.

Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 листопада 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 1 211 грн 20 коп.

В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на незаконність рішення суду першої інстанції, порушення норм матеріального права та неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити у справі нове рішення про задоволення позовних вимог мозивача.

Апеляційна скарга мотивована тим, що позивач по справі має право на відшкодування моральної шкоди, оскільки вироком Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 січня 2025 року у справі № 216/173/25, ОСОБА_2 визнано винним у скоєні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.125 КК України та призначено йому покарання у вигляді штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто у розмірі 510 грн.

Позивач не погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром морального відшкодування, оскільки при ухваленні оскаржуваного рішення судом не враховано, що у позивача дуже постраждали очі та обличчя, з`явився постійний головний біль, його близькі тривалий час були не тільки позбавлені його нормального піклування а й самі вимушені були допомагати йому в соціальній адаптації.

Апелянт зазначає, що є підстави вважати що суд був упереджений у розгляді даної справи, що зокрема виразилось у тому, що суд, незважаючи на клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного провадження без виклику сторін, призначив розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін в судове засідання, в результаті чого не зміг забезпечити швидкий, своєчасний та неупереджений розгляд справи. Незважаючи на вимоги ст. 275 ЦПК України, суд не розглянув справу в межах розумного строку, який не мав перевищувати строк у шістдесят днів, справа розглянута через вісім місяців. Також зазначає, що суд порушив право позивача на захист під час розгляду справи незважаючи на неодноразові заяви та запити про надання матералів справи для ознайомлення, що вподальшому призвело до відсутності у позивача можливості надати додаткові пояснення та докази, які б могли надати можливість суду більше впевнитись в обставинах, які були наведені позивачем в позовній заяві.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу позивача – залишити без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, відповідача ОСОБА_2 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги позивача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.

За змістом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.

Як установлено судом та убачається із матеріалів справи, вироком Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 січня 2025 року у справі № 216/173/25, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винним у скоєні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.125 КК України та призначено йому покарання у вигляді штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто у розмірі 510 грн.

Згідно вироку суду, ОСОБА_2 , 15 листопада 2024 року, приблизно о 16:50, зустрів ОСОБА_1 у сквері поруч з будинком АДРЕСА_1 , де між вказаними особами, під час словесної суперечки, на ґрунті особистих неприязних відносин виник конфлікт, в результаті чого у ОСОБА_2 виник умисел, спрямований на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_1 з мотивів гострої неприязні до нього.

Того ж дня, приблизно о 16:50 год., перебуваючи у сквері поруч з будинком АДРЕСА_1 , реалізуючи свій протиправний умисел, направлений на спричинення ОСОБА_1 легких тілесних ушкоджень з мотивів гострої неприязні до нього, дістав з кишені власної куртки балончик “ТРИЗУБ-4”, заряджений речовиною сльозоточивої дії і умисно розпилив його вміст в обличчя ОСОБА_1 .

Внаслідок вказаних дій ОСОБА_2 . ОСОБА_1 завдані тілесні ушкодження у вигляді хімічного опіку кон`юктиви обох очей, які згідно висновку судово-медичної експертизи № 2202 від 02 гркдня 2024 року за своїм характером відносяться до легких тілесних ушкоджень, які мають незначні скороминучі наслідки тривалістю не більше шести днів.

Вирок не оскаржений, набрав законної сили.

Звертаючись до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, позивач посилався на те, що внаслідок отримання тілесних ушкоджень в результаті неправомірних дій ОСОБА_2 , в нього дуже постраждали очі та обличчя, з`явився постійний головний біль, його близькі тривалий час були не тільки позбавлені його нормального піклування а й самі вимушені були допомагати йому в соціальній адаптації.

Частково задовольняючи позовні вимоги позивача, суд першої інстанції виходив з наявності правових підстав для стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача моральної шкоди в розмір 5 000 грн.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого порушеного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Згідно з частиною 1 статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Правовими підставами відшкодування шкоди визначено, зокрема положення статей 27, 55, 56 Конституції України, статті 2 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, статей 23, 1167, 1168 ЦК України.

Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Аналіз зазначених норм права дає можливість дійти висновку про те, що моральна шкода підлягає відшкодуванню за наявності у діях особи, яка заподіяла таку шкоду складу цивільного правопорушення, елементами якого є заподіяна шкода, встановлення факту протиправної поведінки такої особи, наявності причинного зв`язку між ними та вини заподіювача шкоди.

Відповідно до частини 1, 2 статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно з частиною 3 статті 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Абзац 2 частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір компенсації моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати.

Таким чином, законом установлено загальні критерії щодо меж судової дискреції у вирішенні питання про розмір грошового відшкодування моральної шкоди. Тобто визначення розміру такого відшкодування становить предмет оціночної діяльності суду.

Оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 12 липня 2007 року «STANKOV v. BULGARIA», № 68490/01, § 62).

Наявність моральної шкоди доводиться позивачем, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв`язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації.

Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Вироком Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 січня 2025 року у справі № 216/173/25, ОСОБА_2 визнано винним у скоєні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.125 КК України та призначено йому покарання у вигляді штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто у розмірі 510 грн.

Відповідно до частини 6 статті 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили, є обов`язковим для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

ОСОБА_1 , який є потерпілим у вказаному кримінальному провадженні, звертаючись до суду з цим позовом, вказував, що внаслідок протиправних дій відповідача, а саме: завдання тілесних ушкоджень у вигляді хімічного опіку кон`юктиви обох очей, в нього дуже постраждали очі та обличчя, з`явився постійний головний біль, його близькі тривалий час були не тільки позбавлені його нормального піклування а й самі вимушені були допомагати йому в соціальній адаптації.

Враховуючи неправомірні дії відповідача, які встановлені судовим рішенням у кримінальному провадженні, які полягають у умисному завданні ОСОБА_1 легких тілесних ушкоджень, дії відповідача призвели до погіршення стану здоров`я ОСОБА_1 , порушення звичайного ритму її життя та викликали емоційну дестабілізацію її повсякденного життя, мали негативний та психотравмувальний вплив, колегія суддів погоджується з визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди.

Підстави вважати визначений судом розмір моральної шкоди, яку відповідач зобов`язаний відшкодувати на користь ОСОБА_1 , таким, що порушує вимоги розумності і справедливості, відсутні.

При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд першої інстанції врахував суть правопорушення, характер протиправних дій відповідача, а також глибину фізичних та душевних страждань позивачки.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи, правильності висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному судовому рішенні, вони не спростовують, а тому відхиляються апеляційним судом у зв`язку з їх необґрунтованістю.

Підстави для скасування рішення суду першої інстанції у суду апеляційної інстанції відсутні.

Порушення норм процесуального права, на які позивач посилаєтсья в своїй апеляційній скарзі, не призвели до неправильного вирішення спору по суті.

У справі, що розглядається, судом першої інстанції надано відповідь на всі істотні питання, що виникли під час кваліфікації спірних відносин. Наявність у апелянта іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятих судом першої інстанції рішення та фактично зводиться до спонукання суду апеляційної інстанції до прийняття іншого рішення - на користь апелянта.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих і правильних висновків суду першої інстанції.

Наведені апелянтом в апеляційній скарзі доводи не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

У силу положень статей 76-78, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України місцевим судом всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими. Всі докази оцінено судом у їх сукупності з урахуванням фактичних обставин справи.

Висновки суду узгоджуються із судовою практикою Верховного Суду у подібних правовідносинах, зокрема у постановах від 10 липня 2024 року у справі № 127/16211/23 (провадження № 61-1964св24) та 10 грудня 2024 року у справі № 299/8679/23 (провадження № 61-14033св24), що спростовує відповідні доводи апеляційної скарги (частина четверта статті 263 ЦПК України). Судова практика у цій категорії справ є сталою та сформованою, а відмінність залежить лише від доказування

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

У контексті вказаної практики колегія суддів вважає вищенаведене обґрунтування цієї постанови достатнім, а висновки суду першої інстанції визнає більш логічно обґрунтованими та послідовними, аніж аргументи апеляційної скарги позивача.

Суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, не допустив порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення спору, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У такому разі розподіл судових витрат у вигляді сплаченого апелянтом судового збору за подання апеляційної скарги не проводиться згідно зі статтями 141, 382 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 листопада 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повне судове рішення складено 27 січня 2026 року.

Головуючий:

Судді: