Постанова від 26 січня 2026 р. у справі №215/4958/24 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3377/26 Справа № 215/4958/24 Суддя у 1-й інстанції - Коноваленко М. І. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2026 року м. Кривий Ріг

справа № 215/4958/24

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – судді Остапенко В.О.,

суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П.,

секретар судового засідання Дяченко Д.П.

сторони:

позивач Кредитна спілка «Захист»

відповідач ОСОБА_1 , ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі учасників справи, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 грудня 2025 року, яке ухвалено суддею Коноваленком М. І. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 02 грудня 2025 року,

УСТАНОВИВ:

В серпні 2024 року Кредитна спілка «Захист» звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитними договорами.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що 02 грудня 2021 року між позивачем та ОСОБА_1 було укладено Договір про споживчий кредит № 403, відповідно до якого останній надано грошові кошти в сумі 49 900 грн зі сплатою 58% річних від суми залишку кредиту за кожен день користування кредитом до 03 червня 2024 року, на умовах передбачених у Договорі кредиту № 403. Згідно п.3.3 Договору кредиту №403 розмір та строк сплати процентів і основної суми кредиту встановлюється Графіком платежів, що є невід`ємною частиною Договору кредиту № 403, та відповідно до п.3.7 Договору кредиту № 403 Боржник зобов`язався здійснювати погашення кредиту та сплату процентів за користування кредитом в касу кредитної спілки, або шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Кредитодавця.

27 вересня 2023 року між позивачем та ОСОБА_1 було укладено Договір про споживчий кредит № 133, відповідно до якого останній надано грошові кошти в сумі 30 000 грн зі сплатою 58% річних від суми залишку кредиту за кожен день користування кредитом до 27 березня 2026 року, на умовах передбачених у Договорі кредиту № 133. Згідно п.3.5 Договору кредиту № 133 позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом з дотриманням Графіку платежів, що є невід`ємною частиною Договору кредиту № 133, та відповідно до п.6.1.3. Договору кредиту № 133, боржник зобов`язався здійснювати погашення кредиту та сплату процентів за користування кредитом відповідно до Графіку платежів.

З метою забезпечення виконання ОСОБА_1 основного зобов`язання по договорам кредиту, було укладено договори поруки, де у якості поручителя боржника виступила ОСОБА_2 , яка зобов`язалася, у разі невиконання боржником зобов`язань по кредитним договорам, здійснити за боржника всі необхідні проплати.

Відповідачі платежі у повному обсязі не здійснюють, і взяті на себе зобов`язання по погашенню кредиту та сплаті процентів за Договорами кредиту у встановлені строки не виконують, що призвело до виникнення заборгованості.

З огляду на те, що позичальник та поручитель наявну заборгованість за кредитними договорами в добровільному порядку не погашають, позивач, уточнивши позовні вимоги, просив суд стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за Договором про споживчий кредит № 403 від 02 грудня 2021 року за період з 02 грудня 2021 року по 10 лютого 2025 року у розмірі 41 653,86 грн та за Договором про споживчий кредит № 133 від 27 вересня 2023 року за період з 27 вересня 2023 року по 10 лютого 2025 року у розмірі 38 215,32 грн, що разом складає 79 869,18 грн, з урахуванням сплачених відповідачем ОСОБА_1 сум по погашенню кредитної заборгованості за період по 24 січня 2025 року, та понесені витрати зі сплати судового збору у розмірі 6 056 грн.

Рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 грудня 2025 року позов задоволено частково, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на користь Кредитної спілки «Захист» заборгованість за Договором про споживчий кредит № 403 у розмірі 15 978,70 грн, заборгованість за Договором про споживчий кредит № 133 у розмірі 14 533,83 грн станом на 24 жовтня 2025 року, а всього стягнуто 30 512 грн 53 коп.

Стягнуто з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на користь Кредитної спілки «Захист» судовий збір по 1 425 грн.

В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відповідач ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 грудня 2025 року скасувати та ухвалити в нове рішення по справі про відмову в задоволенні позовних вимог позивача.

Апеляційна скарга мотивована тим, що згідно п. 5.4.3 Договору кредиту № 403 від 02 грудня 2021 року та п. 6.4.3 Договору кредиту № 133 від 27 вересня 2023 року у випадку, коли сума заборгованості за кредитом та/або процентами за користування кредитом щонайменше дорівнює розміру місячного платежу згідно Графіку платежів (Додаток № 1 до Договору) та термін затримання (прострочення) складає щонайменше один календарний місяць, вимагати у судовому порядку дострокового повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі та сплати процентів за весь фактичний строк користування кредитом. Позовні вимоги за первісною редакцією сформовані в системі «Електронний суд» 01 серпня 2024 року. Однак, всупереч зазначеному позивач у тексті уточнених позовних вимог наполягає на стягненні заборгованості за кредитними договорами з кінцевою датою 10 лютого 2025 року – при цьому жодних обґрунтувань таких вимог до суду не надано.

Апелянт звертає увагу на те, що положеннями пункту 2.5 Договору № 1 та п. 3.6 Договору № 2 встановлено, що кредит надається позичальнику готівкою в касі Кредитодавця; або згідно заяви позичальника шляхом безготівкового перерахування суми кредиту на рахунок, вказаний у заяві, при цьому, заяви про видачу коштів позивачем не надано у жодному з договорів. Аналогічна ситуація із заявами про видачу коштів безготівковим шляхом.

Звертає увагу на той факт, що до позову долучено довідки від кредитора, які не відповідають положенням статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» в той час як доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Відповідно до норм цієї статті підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Разом з тим, відповідно до п. 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного Банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Позивачем до заяви про збільшення позовних вимог додано довідку заборгованості відповідача за кредитними договорами, в яких наведено лише загальний розмір заборгованості за тілом кредиту та відсотків (без зазначення періоду, фактично здійснених відповідачем платежів, відповідних дат, не зазначено відсоткову ставку, формул та обрахунків). В даному випадку є незрозумілим як позивач – кредитор розподіляв кошти, сплачені відповідачем – позичальником – що йшло на погашення процентів, а що – на погашення тіла кредиту.

Також апелянт вказує, що 15 вересня 2025 року позивачем долучено до матеріалів судової справи заяву відповідача - позичальника з проханням пролонгувати договір № 403 від 02 грудня 2021 року, терміном на 21 місяць. Доказів поважності причин неподання таких документів-доказів одночасно з пред`явленням позову в первісній редакції від 01 серпня 2024 року, на виконання вимог статті 83 Цивільного процесуального кодексу України, позивачем не надано. Враховуючи вищевикладене, відповідач просив суд не брати до уваги такі докази оскільки порушено строки подання такого клопотання; заявою не підтверджується пролонгація, адже в даному випадку мала б місце бути додаткова угода. І навіть у разі трактовки наявності нового графіка погашення заборгованості зі сторони кредитора – позивача, може свідчити про наявність факту пролонгації згаданого договору. Зазначає, що договір позики/споживчого кредиту є завжди письмовий, а відсутність письмової додаткової угоди свідчить про відсутність пролонгації. Однак, вказане клопотання відповідача так і залишилося не розглянутим по суті судом першої інстанції.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися, про причини своєї неявки суд не повідомили, що, у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розглядові справи.

Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.

Така правова позиція викладена Верховний Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16.

У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 суд дійшов висновку про те, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд апеляційної інстанції вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Колегія суддів не вбачає підстав для визнання обов`язкової явки сторін по справі в судове засідання, оскільки наявні у справі матеріали є достатніми для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи.

Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.

В частині часткового задоволення позовних вимог Кредитної спілки «Захист» до відповідача ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитними договорами рішення суду першої інстанції відповідачем ОСОБА_2 не оскаржується, тому колегією суддів не переглядається.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судом установлено та з матеріалів справи убачається, 02 грудня 2021 року між Кредитною спілкою «Захист» та ОСОБА_1 було укладено Договір про споживчий кредит № 403, відповідно до якого останній надано грошові кошти в сумі 49 900 грн зі сплатою 58% річних від суми залишку кредиту за кожен день користування кредитом до 03 червня 2024 року, на умовах передбачених у Договорі кредиту № 403. Згідно п.3.3 Договору кредиту № 403 розмір та строк сплати процентів і основної суми кредиту встановлюється Графіком платежів, що є невід`ємною частиною Договору кредиту № 403, та відповідно до п.3.7 Договору кредиту № 403 Боржник зобов`язався здійснювати погашення кредиту та сплату процентів за користування кредитом в касу кредитної спілки, або шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Кредитодавця (том 1 а.с.8-9,14-16).

27 вересня 2023 року між Кредитною спілкою «Захист» та ОСОБА_1 було укладено Договір про споживчий кредит № 133, відповідно до якого останній надано грошові кошти в сумі 30 000 грн зі сплатою 58% річних від суми залишку кредиту за кожен день користування кредитом до 27 березня 2026 року, на умовах передбачених у Договорі кредиту № 133. Згідно п.3.5 Договору кредиту № 133 позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом з дотриманням Графіку платежів, що є невід`ємною частиною Договору кредиту № 133, та відповідно до п.6.1.3. Договору кредиту № 133 Боржник зобов`язався здійснювати погашення кредиту та сплату процентів за користування кредитом відповідно до Графіку платежів (том 1 а.с.10-11,21-26).

02 грудня 2021 року, з метою забезпечення виконання ОСОБА_1 основного зобов`язання по Кредитному договору № 403, між Кредитною спілкою «Захист» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки, де у якості поручителя боржника виступила ОСОБА_2 , яка зобов`язалася, у разі невиконання боржником зобов`язань по Кредитному договору № 403, здійснити за боржника всі необхідні проплати (том 1 а.с.27).

Також 27 вересня 2023 року, з метою забезпечення виконання ОСОБА_1 основного зобов`язання по Кредитному договору № 133, між Кредитною спілкою «Захист» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки, де у якості поручителя боржника виступила ОСОБА_2 , яка зобов`язалася, у разі невиконання боржником зобов`язань по Кредитному договору № 133, здійснити за боржника всі необхідні проплати (том 1 а.с.12).

З умовами вказаних Договорів, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 були ознайомлені в повному обсязі, що підтверджується їхніми підписами (том 1 а.с.12-13,27-28).

Позивач обов`язки за умовами договорів виконав, надавши кредитні кошти відповідачеві ОСОБА_1 . Остання зобов`язалась за договором повертати кредит з процентами періодичними платежами впродовж 30 місяців з дати надання позичальником кредиту (п.2.1 Договору № 403 та п.3.1 Договору № 133) до 03 червня 2024 року включно по Договору № 403, та до 27 березня 2026 року включно по Договору № 133.

Відтак, у межах строку кредитування відповідач ОСОБА_1 мала, зокрема, повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти періодичними (щомісячними) платежами, Відповідно до Графіків погашення. Починаючи з 03 червня 2024 року, відповідач мала обов`язок, незалежно від пред`явлення вимоги позивачем, повернути всю заборгованість за договором № 403, а не вносити її періодичними платежами, оскільки останні були розраховані у межах строку кредитування.

У зв`язку з неналежним виконанням умов Договорів № 403 від 02 грудня 2021 року та № 133 від 27 вересня 2023 року, позивачем було направлено на адресу відповідачів повідомлення № 62 та № 63 від 22 травня 2024 року про наявність заборгованості за Договорами про надання кредиту та роз`яснено наслідки невиконання їх умов (том 1 а.с.19,20).

Звертаючись до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитними договорами, позивач посилався на те, що заборгованість за Договором про споживчий кредит № 403 від 02 грудня 2021 року за період з 02 грудня 2021 року по 10 лютого 2025 року становить 41 653,86 грн та за Договором про споживчий кредит № 133 від 27 вересня 2023 року за період з 27 вересня 2023 року по 10 лютого 2025 року становить 38 215,32 грн, що разом складає 79 869,18 грн, з урахуванням сплачених відповідачем ОСОБА_1 сум по погашенню кредитної заборгованості за період по 24 січня 2025 року.

Частково задовольняючи позовні вимоги позивача, суд першої інстанції виходив з того, що з відповідачів на користь позивача підлягає солідарному стягненню заборгованість за Договором про споживчий кредит № 403 у розмірі 15 978,70 грн, заборгованість за Договором про споживчий кредит № 133 у розмірі 14 533,83 грн станом на 24 жовтня 2025 року, а всього 30 512 грн 53 коп.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, враховуючи таке.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (статті 626, 628 ЦК України).

За змістом статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України кредитний договір це договір, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір за своєю юридичною природою є консенсуальним.

Він вважається укладеним з моменту досягнення згоди між сторонами щодо всіх істотних умов договору.

Істотними умовами кредитного договору, які визначені законом, є предмет, сума, строк повернення, розмір процентів за користування кредитними коштами.

Частиною другою, третьою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

За обставин цієї справи судами першої та апеляційної інстанції встановлено що між сторонами виникли договірні правовідносини на підставі укладених між ними Договору про споживчий кредит № 403 від 02 грудня 2021 року та Договору про споживчий кредит № 133 від 27 вересня 2023 року, про що свідчать їх підписи у договорі, графіках платежів та розрахунків (том 1 а.с.8-9,14-16,10-11,21-26)

Отже, підписавши договори про споживчий кредит та додатки до них, в яких визначено умови кредитування, графік здійснення платежів, ОСОБА_1 погодилася на укладення таких договорів на визначених і погоджених сторонами умовах.

Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Верховний Суд у постанові від 03 липня 2024 року у справі № 760/11927/16 (провадження № 61-3985св24), виходячи із положень частини першої статті 81 ЦПК України дійшов висновку, що належним чином дослідити поданий стороною доказ (у тому числі розрахунок заборгованості за кредитним договором), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок це процесуальний обов`язок суду.

На підтвердження наявності заборговності за Договорами про споживчий кредит позивачем було надано довідки про розрахунок заборгованості, які, на переконання колегії суддів, є належними та допустимими доказами наявності заборгованості за Договорами про споживчий кредит, тому колегією суддів не приймаються до уваги доводи апеляційної скарги про те, що довідки від кредитора не підтверджують наявність заборгованості та її розмір.

Із наведеного позивачем в уточненій позовній заяві від 24 жовтня 2025 року розрахунку слідує, що заборгованість за Договором № 403 за період з 02 грудня 2021 року по 10 лютого 2025 року складає 34 153,86 грн, за Договором № 133 за період з 27 вересня 2023 року по 10 лютого 2025 року заборгованість складає 30 715,32 грн.

Суд першої інстанції, перевіряючи наведений позивачем в позовній заяві розрахунок заборгованості, правильно зазначив, що з урахуванням сплачених боржником коштів на погашення кредиту за період 07 лютого 2022 року по 28 лютого 2025 року, та зарахованих позивачем на погашення відсотків за користування цими кредитними коштами за період з 22 травня 2024 року по 28 лютого 2025 року в сумі 18 175,16 грн, з відповідачів в солідарному порядку підлягає стягненню заборгованість за Договором про споживчий кредит № 403 у розмірі 15 978,70 грн (34 153,86 грн – 18 175,16 грн = 15 978,70 грн).

Також, суд першої інстанції, перевіряючи наведений позивачем в позовній заяві розрахунок заборгованості, правильно зазначив що з урахуванням сплачених боржником коштів на погашення кредиту за період 07 лютого 2022 року по 28 лютого 2025 року, та зарахованих позивачем на погашення відсотків за користування цими кредитними коштами за період з 22 травня 2024 року по 28 лютого 2025 року в сумі 16 181,49 грн, з відповідачів в солідарному порядку підлягає стягненню заборгованість за Договором про споживчий кредит № 133 у розмірі 14 533,83 грн (30 715,32 грн – 16 181,49 грн = 14 533,83 грн).

Власного розрахунку апелянт ні суду першої, ні суду апеляційної інстнації не надала, наданий позивачем розрахунок заборгованості не спростувала.

Разом з тим, визначаючи розмір заборгованості за Договором про споживчий кредит № 403 від 02 грудня 2021 року та за Договором про споживчий кредит № 133 від 27 вересня 2023 року, суд першої інстанції помилково зазначив в оскаржуваному рішенні що заборгованість за вказаними договорами стягується станом на 24 жовтня 2025 року, оскільки в заяві про уточнення позових вимог позивач просив стягнути заборгованість станом на 10 лютого 2025 року, у зв`язку з чим доводи апеляційної скарги в цій частині заслуговують на увагу, а рішення суду першої інстанції підлягає зміні із зазначенням, що стягнення заборгованості за Договорами про споживчий кредит стягується станом на 10 лютого 2025 року.

У справі, що розглядається, судом першої інстанції по суті заявлених позовних вимог, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли під час кваліфікації спірних відносин. Наявність у апелянта іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятих судом першої інстанції рішення та фактично зводиться до спонукання суду апеляційної інстанції до прийняття іншого рішення - на користь апелянта.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих і правильних висновків суду першої інстанції.

Наведені апелянтом в апеляційній скарзі доводи щодо відсутності належного розрахунку заборгованості, незгодою апелянта із періодом за який нараховано відсотки за користування кредитом та зі способом розподілу кредитором коштів, сплачених відповідачем на погашення кредитної заборгованості, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

На підставі наведено вище колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 грудня 2025 року зміні із зазначенням, що заборгованість за Договором про споживчий кредит № 403 від 02 грудня 2021 року та заборгованість за Договором про споживчий кредит № 133 від 27 вересня 2023 року стягується станом на 10 лютого 2025 року. В іншій частині рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 грудня 2025 року має бути залишено без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 грудня 2025 року змінити, зазначивши що заборгованість за Договором про споживчий кредит № 403 від 02 грудня 2021 року та заборгованість за Договором про споживчий кредит № 133 від 27 вересня 2023 року стягується станом на 10 лютого 2025 року.

В іншій оскаржуваній частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повне судове рішення складено 27 січня 2026 року.

Головуючий:

Судді: