Рішення від 31 березня 2025 р. у справі №753/23066/24 — Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/23066/24

провадження № 2/753/823/25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

01 квітня 2025 року Дарницький районний суд м. Києва у складі головуючого судді Котенко Р. В., за участю секретаря судового засідання Троцковець К. В., представника позивача - адвоката Максак Т. Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання дитини,

В С Т А Н О В И В:

у листопаді 2024 року представник позивача адвокат Максак Тетяна Леонідівна звернулася до Дарницького районного суду м. Києва із позовом до відповідача про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання дитини, вказуючи на те, що 03 серпня 2019 року сторони уклали шлюб. Від шлюбу подружжя мають сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає разом з матір`ю та перебуває на її утриманні. Підставою для розірвання шлюбу представник позивача зазначає ту обставину, що спільне життя між сторонами не склалось, між ними втрачені почуття поваги та взаємопорозуміння, тривалий час позивач та відповідач проживають окремо. Вказує, що відповідач має алкогольну залежність. Також, вказує, що збереження шлюбу є неможливим і недоцільним, суперечить інтересам сторін та примирення між подружжям неможливе, тому, позивачка просить шлюб розірвати. Щодо стягнення аліментів на утримання дитини, представник позивача у позові зазначає, що відповідач матеріальної допомоги на утримання сина не надає взагалі, а доходу позивача не вистачає на повноцінне забезпечення сина. Разом з тим, відповідач є військовослужбовцем, отримує стабільний дохід, є здоровою, працездатною людиною, інших утриманців не має. Відтак, представник позивача просить стягнути з відповідача на користь позивача аліменти на утримання малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50 відсотків прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 29 жовтня 2024 року і до досягнення дитиною повноліття.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено головуючу суддю Котенко Р. В.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 17 січня 2025 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін в судове засідання на 17 лютого 2025 року.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 12 лютого 2025 року задоволено заяву представника позивача адвоката Максак Тетяни Леонідівни про проведення судових засідань у режимі відеоконференції з використанням адвокатом власних технічних засобів.

Судове засідання 17 лютого 2025 року було відкладено до 04.03.2025 року у зв`язку із виникненням технічних проблем, що унеможливлюють участь представника позивача адвоката Максак Тетяни Леонідівни у судовому засіданні в режимі відеоконференції, а також, у зв`язку із неявкою відповідача.

04 березня 2025 року судове засідання не відбулось у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді Котенко Р. В. Судове засідання призначено на 01 квітня 2025 року.

У судове засідання 01 квітня 2025 року з`явиласься представник позивача адвокат Максак Тетяна Леонідівна. Відповідач не з`явився, про розгляд справи був повідомлений шляхом розміщення оголошення на сайті суду, на веб-порталі Судова влада України.

Від відповідача будь-яких заяв, клопотань до суду не надходило, правом надати відзив на позовну заяву відповідач не скористався.

Відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

За наведених обставин, з урахуванням згоди сторони позивача на проведення заочного розгляду справи, відповідно до вимог ч. 1 ст. 281 ЦПК України, суд постановив провести заочний розгляд справи та ухвалити у справі заочне рішення.

У судовому засіданні представник позивача адвокат Максак Тетяна Леонідівна позов підтримала, просила задовольнити. Пояснила, що у позивача та відповідача спільне сімейне життя не склалося, зазначила, що позивачка більше не бажає продовжувати шлюб з відповідачем та вважає, що примирення неможливе. Щодо стягнення аліментів пояснила, що відповідач матеріальної допомоги на утримання сина не надає взагалі, а доходу позивача не вистачає на повноцінне забезпечення сина. Вказала, що відповідач є військовослужбовцем, отримує стабільний дохід, є здоровою працездатною людиною, інших утриманців не має, тому вважає, що в нього є можливість сплачувати аліменти, які просить стягувати з 29 жовтня 2024 року, оскільки у цю дату позивачка зверталась з заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів. Однак ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 15 листопада 2024 року було відмовлено у видачі судового наказу у зв`язку із неможливістю встановити зареєстроване місце проживання відповідача. Щодо стягнення понесених судових витрат просила стягнути судовий збір, сплачений за вимогу про розірвання шлюбу.

Суд, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи, дослідивши наявні матеріали справи, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, дійшов таких висновків.

Щодо розірвання шлюбу.

Судом встановлено, що 03 серпня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Житомирським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Житомирській області зареєтровано шлюб, про що складено відповідний актовий запис № 1387. Прізвище дружини після державної реєстрації шлюбу - ОСОБА_1 .

У шлюбі у позивача та відповідача народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Представник позивача вказує, що подальше спільне проживання та збереження родини позивача та відповідача є неможливим.

Доводи позивача про алкогольну залежність відповідача підтверджуються довідкою Медичного центру "ГарМед" від 09 вересня 2024 року та випискою з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого від 10 вересня 2024 року, виданою Медичним центром "ГарМед".

Відповідно до частини першої статті 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.

Згідно із статтями 21, 24 Сімейного кодексу України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Отже, суд виходить з того, що добровільність шлюбу - одна з основних його засад. Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім`ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків. Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Позивач скористалася цим правом та звернулася до суду з цим позовом, наполягає на розірванні шлюбу.

Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу, а позивач не має намір зберігати шлюб з відповідачкою. Беручи до уваги доводи позивача, суд вважає, що причини, що спонукають її наполягати на розірванні шлюбу є обґрунтованими і подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечило б їх інтересам, що має істотне значення, внаслідок чого позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 16 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року чоловіки і жінки користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.

Відповідно до ч. 3 ст. 105 Сімейного кодексу України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до ст. 110 Сімейного Кодексу.

Частиною 1 статті 110 Сімейного кодексу України встановлено, що позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

Відповідно до ч. 2 ст. 112 Сімейного кодексу України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

За наявності таких обставин справи суд вважає, що вимога про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі позивача, подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить інтересам подружжя, підстав для надання строку для примирення сторін суд також не вбачає. Відтак, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову в цій частині та розірвання шлюбу між сторонами.

Згідно з частиною другою статті 114 Сімейного кодексу України, у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

Документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили (абзац 2 частини 3 статті 115 Сімейного кодексу України).

Щодо стягнення аліментів на утримання дитини.

Як встановлено судом, сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Представник позивача вказує, що відповідач матеріальної допомоги на утримання сина не надає взагалі.

Дитина проживає разом з матір`ю, що підтверджується договором найму житлового приміщення в гуртожитку ВСП КФКТЕ НАУ № 1216 від 02 вересня 2024 року.

Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (ч. 3 ст.51 Конституції України).

Статтею 18 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року (далі - Конвенція), проголошено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Відповідно до положень ст. 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

За змістом ч. 3 ст. 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Відповідно до статті 183 СК України визначено, що частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття. Якщо після досягнення повноліття найстаршою дитиною ніхто з батьків не звернувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, аліменти стягуються за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття. Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.

Згідно зі ст. 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.

Згідно зі ст.ст. 76-80 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За змістом ст.ст. 81,89 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд констатує, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження: стану здоров`я та матеріального становища платника аліментів; наявності або відсутності у платника аліментів інших дітей, непрацездатних батьків; наявності на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав.

Витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, стягувачем аліментів у відповідності до положень ст. 182 СК України суду не доводились.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що відповідач перебуває у працездатному віці, отже, має змогу працювати, отримувати дохід та надавати достатню матеріальну допомогу на утримання своєї малолітньої дитини. Будь-які дані про незадовільний стан здоров`я самого відповідача в матеріалах справи відсутні, як відсутні і дані про наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних батьків тощо.

Будь-які інші обставини, що мають істотне значення для визначення розміру аліментів судом не встановлено і ураховуючи все вище зазначене суд дійшов висновку про відсутність підстав для відступу від запропонованого позивачем розміру аліментів, який відповідає положенням ч. 5 ст. 183 СК України, тобто становить 1/4 частину від всіх доходів платника аліментів.

Суд вважає, що сплата відповідачем аліментів у такій частці від заробітку (доходу) відповідає вимогам законодавства та забезпечить потреби дитини, належні умови її проживання та розвитку. Крім того, стягнення аліментів у вказаному розмірі не порушить прав відповідача та забезпечить рівність батьків в утриманні дітей.

Водночас, суд зауважує, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним і роз`яснює сторонам у справі, що згідно ст. 192 СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.

Представник позивача адвокат Максак Тетяна Леонідівна просить стягнути аліменти на утримання дитини за минулий період, а саме з 29 жовтня 2024 року у зв`язку із тим, що цією датою позивачка зверталась до суду із заявю про видачу судового наказу про стягнення з відповідача аліментів, проте судом у видачі судового наказу було відмовлено внаслідок неможливості встановлення зареєстрованого місця проживання відповідача.

Визначаючи дату, з якої слід стягнути аліменти, суд керується таким.

Відповідно до ч.2 ст. 191 СК України аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років.

Ухилення від сплати аліментів може виражатися у тому, що зобов`язана особа ухилялась від укладання договору про сплату аліментів на утримання дитини, приховувала своє місцезнаходження або свій заробіток (доходи), не реагувала на направлені їй листи, та інші подібні дії.

Обов`язковою умовою присудження аліментів за минулий час є доведеність вжиття саме позивачем заходів щодо одержання аліментів з відповідача, та неможливість їх одержати у зв`язку з ухиленням останньою від їх сплати.

За загальним правилом, визначеним СК України, та судовою практикою, вважається недоцільним обтяжувати відповідача виплатами за минулий період, якщо позивач не вжив заходів щодо одержання аліментів (у тому числі не подав позов про стягненим аліментів, залишив його без розгляду) з особистих мотивів.

Вимоги позивача про стягнення аліментів за минулий час мають бути підтверджені офіційними зверненнями до платника аліментів, за відсутності таких доказів, вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Відповідно до вимог ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У конкретній справі позивач надала суду належні та допустимі докази щодо офіційного звернення до відповідача з питанням стягнення аліментів з 29 жовтня 2024 р., а саме в матеріалах справи міститься копія зави позивача про видачу судовго наказу, направлена засобами поштового зв`язку до суду 29 жовтня 2024 року.

Крім того, в матеріалах справи міститься ухвала Дарницького районного суду м. Києва від 15 листопада 2024 року у справі № 753/21742/24 про відмову у видачі судового наказу на підставі ч. 9 ст. 165 ЦПК України, відповідно до якої у разі якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - боржника, суд відмовляє у видачі судового наказу.

Разом з тим, позивачем не надано належних, допустимих та достатніх доказів тієї обставини, що позивач не могла одержати аліменти у зв`язку з ухиленням відповідача від їх сплати.

Відмова суду у видачі судового наказу у зв`язку із неможливістю встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - боржника не є, на переконання суду, безумовним доказом ухилення відповідача від сплати аліментів.

Враховуючи викладене, у суду наявні правові підстави для задоволення позову у цій частині позовних вимог частково та стягнення з відповідача аліментів саме з дати звернення позивачем до суду із цим позовом, тобто з 20 листопада 2024 року.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішення у справі про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

Щодо розподілу судових витрат.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою, ставка судового збору складає 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно із ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2025 року становить 3028 грн.00 коп.

Отже, враховуючи, що позов в частині розірвання шлюбу судом задоволений, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 211,20 грн.

Згідно з пунктом третім частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення аліментів.

Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З огляду на те, що позивач звільнена від сплати судового збору при подачі позову з вимогою про стягнення аліментів на утримання дитини, за результатами розгляду справи судом, судовий збір підлягає стягненню з відповідача в дохід держави у розмірі 1 211,20 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 12-13, 76-81, 141, 206, 258-259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання дитини - задовольнити частково.

Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 03 серпня 2019 року Житомирським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Житомирській області за актовим записом № 1387, - розірвати.

Стягнути зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 20 листопада 2024 року і до досягнення дитиною повноліття.

В іншій частині позову - відмовити.

Рішення в частині стягнення суми платежу в межах одного місяця підлягає негайному виконанню.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 211,20 гривень.

Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір у розмірі 1 211,20 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ).

Відповідач: ОСОБА_2 (останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ).

Суддя Р. В. Котенко