Постанова від 21 січня 2026 р. у справі №367/9374/23 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 січня 2026 року

м. Київ

провадження № 22-ц/824/3263/2025

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),

суддів: Левенця Б. Б., Саліхова В. В.,

при секретарі Мудрак Р. Р.,

за участі представника позивача Тищенка Р. О. (відповідача за зустрічним позовом) - адвоката Літвінова Є. В.,

відповідача ОСОБА_1 (позивача за зустрічним позовом) та в її інтересах адвоката Стужук Н. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційними скаргами адвоката Стужук Наталії Василівни, в інтересах ОСОБА_1 ,

на рішення Оболонського районного суду міста Києва у складі судді Луценка О. М.

від 04 вересня 2025 року та

на додаткове рішення Оболонського районного суду міста Києва у складі судді Луценка О. М.

від 06 жовтня 2025 року

у цивільній справі № 367/9374/23 Оболонського районного суду міста Києва

за первісним позовом ОСОБА_2

до ОСОБА_1

про поділ майна подружжя

та за зустрічним позовом ОСОБА_1

до ОСОБА_2

про встановлення факту припинення шлюбних відносин та стягнення грошових коштів,

В С Т А Н О В И В:

В листопаді 2023 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про розподіл майна подружжя, в якому просив визнати за позивачем у порядку поділу спільної сумісної власності подружжя право власності на: частину квартири АДРЕСА_1 ; частину нежитлового приміщення АДРЕСА_2 ; частину квартири АДРЕСА_3 ; частину квартири АДРЕСА_4 ; частину квартири АДРЕСА_5 ; частину автомобіля NISSAN QASHQAI, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Стягнути з ОСОБА_1 частину коштів за розпискою в розмірі 7 500 доларів США, що у еквіваленті станом на 07.11.2023 становить 540 639 грн 00 копійок.

Визнати за відповідачем у порядку поділу спільної сумісної власності подружжя право власності на: частину квартири АДРЕСА_1 ; частину нежитлового приміщення АДРЕСА_2 ; частину квартири АДРЕСА_3 ; частину квартири АДРЕСА_4 ; частину квартири АДРЕСА_5 ; частину автомобіля NISSAN QASHQAI, реєстраційний номер НОМЕР_1 . Стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.

Заперечуючи проти первісного позову, в квітні 2024 року ОСОБА_1 подає зустрічний позов про поділ майна подружжя, в якому, з урахуванням заяви про уточнення предмету позову, просила встановити факт припинення шлюбних відносин між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 02 березня 2022 року та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 половину грошових коштів, що становить 212 905,00 грн, отримані відповідачем у зв`язку з розірванням попереднього договору № 2/16/3 від 10.11.2018.

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 04 вересня 2025 року первісний позов задоволено.

В порядку поділу спільно нажитого майна подружжя визнано за ОСОБА_2 право власності на частину квартири АДРЕСА_1 ; частину нежитлового приміщення АДРЕСА_2 ; частину квартири АДРЕСА_3 ; частину квартири АДРЕСА_4 ; частину квартири АДРЕСА_5 ; частину автомобіля NISSAN QASHQAI, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

В порядку поділу спільно нажитого майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на частину квартири АДРЕСА_1 ; частину нежитлового приміщення АДРЕСА_2 ; частину квартири АДРЕСА_3 ; частину квартири АДРЕСА_4 ; частину квартири АДРЕСА_5 ; частину автомобіля NISSAN QASHQAI, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 частину коштів за розпискою в розмірі 7 500 доларів США, що у еквіваленті станом на 07.11.2023 становить 540 639 грн 00 копійок. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 8 052,00 грн. В задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Додатковим рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 06 жовтня 2025 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу у розмірі 25 000,00 грн. В решті позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі адвокат Стужук Н. В., в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить рішення Оболонського районного суду міста Києва від 04 вересня 2025 року скасувати в повному обсязі й ухвалити нове рішення, яким поділити спільне майно подружжя шляхом визнання права власності за ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 ; нежитлове приміщення № 213 за адресою: АДРЕСА_6 ; квартиру АДРЕСА_7 . Всього на суму 4 900 310 грн.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_5 ; квартиру 113 за адресою: АДРЕСА_9 ; автомобіль NISSAN QASHQAI, реєстраційний номер НОМЕР_1 , всього на суму 5 012 697 грн. Стягнути з ОСОБА_2 різницю у вартості майна 112 387 грн. Стягнути з ОСОБА_2 понесені судові витрати й витрати на професійну правничу допомогу.

Відмовити у задоволенні позову в частині стягнення із ОСОБА_1 7 500 доларів США, які визначені як боргові зобов`язання.

Задовольнити зустрічний позов у частині встановлення факту припинення шлюбних відносин між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 з 02.03.2022. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 половину грошових коштів, що становить 212 905 грн, отриманих ОСОБА_3 , як наслідок розірвання попереднього договору № 2/16/3 від 10.11.2018.

Зазначає, що суд помилково застосував спосіб поділу майна шляхом визнання за сторонами по ідеальної частки у кожному об`єкті нерухомості, що не є ефективним способом захисту та унеможливлює користування майном через конфліктні відносини сторін. Апелянт наполягає на необхідності реального поділу майна з виділенням конкретних об`єктів кожному з подружжя.

Вказує також на неправильне встановлення судом часу припинення шлюбних відносин. Стверджує, що фактичні шлюбні відносини та ведення спільного господарства припинилися 02.03.2022, що підтверджується її виїздом за кордон та змістом позовної заяви ОСОБА_2 про розірвання шлюбу. У зв`язку з цим, апелянт заперечує проти визнання спільним боргом позики у розмірі 15 000 доларів США, отриманої ОСОБА_2 29.07.2023, та просить стягнути з нього частину коштів (212 905 грн), отриманих ним 03.04.2023 від розірвання попереднього договору купівлі-продажу квартири № 16 , які він привласнив. Щодо автомобіля Nissan Qashqai, апелянт просила виділити його у власність ОСОБА_2 .

В апеляційній скарзі на додаткове адвокат Стужук Н. В., в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить додаткове рішення Оболонського районного суду міста Києва від 06.10.2025 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 25 000 грн.

Апелянт вказувала, що стягнута сума в розмірі 25 000 грн за надану правничу допомогу є несправедливою і надмірною. Вважає, що суд першої інстанції ухилився від оцінки фінансового стану ОСОБА_1 , яка проживає за межами України за рахунок дотацій польського уряду, має великі затрати на житло й лікування дітей. На її утриманні перебувають малолітня донька та син підліток, що потребує значних коштів. Крім того, залучені ОСОБА_2 до справи адвокати визначили неналежний спосіб захисту. Разом з тим, ОСОБА_2 проживає в Україні й користується спільним майном, здає квартири в оренду, має роботу.

В поданому відзиві на апеляційну скаргу на рішення суду від 04.09.2025 адвокат Літвінов Є. В., в інтересах ОСОБА_2 , просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, посилаючись на безпідставність її доводів, а рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним.

Стверджує, що все майно набуте під час шлюбу, тому презумпція спільної сумісної власності та рівності часток (по ) застосована судом правильно, а запропонований дружиною варіант поділу його не влаштовує. Щодо дати припинення шлюбних відносин, позивач зазначає, що виїзд дружини за кордон у березні 2022 року був зумовлений війною, а не розпадом сім`ї, і він продовжував надавати фінансову підтримку дітям. Стосовно боргу у 15 000 доларів США, він наполягає, що кошти були позичені на лікування, що є інтересом сім`ї, і факт хвороби підтверджено медичними документами, хоча апелянт про це не знала. Щодо коштів від розірвання попереднього договору, позивач стверджує, що вони були витрачені на ремонт спірного майна.

В поданому відзиві на апеляційну скаргу на додаткове рішення суду від 06.10.2025 адвокат Літвінов Є. В., в інтересах ОСОБА_2 , просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, посилаючись на безпідставність її доводів, а додаткове рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним.

Зазначає, що суд першої інстанції правомірно застосував принцип співмірності та зменшив заявлений розмір витрат з 54 387 грн до 25 000 грн, що є достатньою поступкою. Представник вказує на те, що витрати є реальними, підтвердженими договорами з АО «МАКМЕЛ», АО «ТРАЯ» та адвокатом Літвіновим Є. В., а також актами виконаних робіт. Крім того, позивач звертає увагу, що відповідач не подавала клопотання про зменшення витрат у суді першої інстанції та не надала доказів їх неспівмірності під час розгляду справи по суті.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції відповідач ОСОБА_1 (позивач за зустрічним позовом) та в її інтересах адвоката Стужук Н. В., підтримали апеляційні скарги із викладених у них підстав та доводів.

Представника позивача Тищенка Р. О. (відповідача за зустрічним позовом) - адвокат Літвінов Є. В., заперечив проти задоволення апеляційних скарг з підстав викладених у відзивах.

Заслухавши доповідь судді Євграфової Є. П., пояснення відповідача (позивача за зустрічним позовом) ОСОБА_1 та в її інтересах адвоката Стужук Н. В., представника позивача (відповідача за зустрічним позовом) адвоката Літвінова Є. В., дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг та відзивів, колегія суддів виходить з наступного.

31.07.2010 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений шлюб, який згідно рішення Ірпінського міського суду Київської області від 10 серпня 2023 року розірвано.

Під час шлюбу подружжям було придбано наступне майно.

Квартира АДРЕСА_11 ; реєстраційний номер об`єкта 1948992032108, право власності на яку зареєстровано 26.10.2019 за ОСОБА_1 на підставі Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 49423459 від 30.10.2019, ОСОБА_4 , Озерська сільська рада, Бородянського району, Київської області. У відповідності до звіту про оцінку майна від 01.09.2023 про оцінку нерухомого майна, вартість квартири, становить 2 006 250,00 гривень (а.с.27-37).

Нежитлове приміщення № 213, загальною площею 4 кв. м, за адресою АДРЕСА_6 ; реєстраційний номер 1931221432108, право власності на яке зареєстровано 27.09.2019 за ОСОБА_1 на підставі Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 49044077 від 07.10.2019, ОСОБА_4 , Озерська сільська рада, Бородянського району, Київської області. У відповідності до звіту про оцінку майна від 01.09.2023 про оцінку нерухомого майна, вартість квартири, становить 180 000,00 гривень (а.с. 38-47).

Квартира АДРЕСА_12 ; реєстраційний номер 1931217132108, право власності на яку зареєстровано 27.09.2019 за ОСОБА_1 на підставі Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 49043973 від 07.10.2019, ОСОБА_4 , Озерська сільська рада, Бородянського району, Київської області. У відповідності до звіту про оцінку майна від 01.09.2023 про оцінку нерухомого майна, вартість квартири, становить 2 714 060,00 гривень (а.с. 48-57).

Квартира АДРЕСА_13 ; реєстраційний номер 1948945332108, право власності на яку зареєстровано 26.09.2019 за ОСОБА_2 на підставі Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 49422786 від 30.10.2019, ОСОБА_4 , Озерська сільська рада, Бородянського району, Київської області. У відповідності до звіту про оцінку майна від 01.09.2023 про оцінку нерухомого майна, вартість квартири, становить 1 842 188,00 гривень (а.с.58-67).

Квартира АДРЕСА_14 ; реєстраційний номер 1520353580000, право власності на яку зареєстровано 12.06.2019 за ОСОБА_2 на підставі Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 47320405 від 12.06.2019, приватним нотаріусом Сингаївською Світланою Олександрівною, Київський міський нотаріальний округ, місто Київ. У відповідності до звіту про оцінку майна від 01.09.2023 про оцінку нерухомого майна, вартість квартири, становить 2 805 509,00 гривень (а.с. 68-77).

Автомобіль NISSAN QASHQAI реєстраційний номер НОМЕР_1 , право власності на який зареєстровано 16.10.2019 за ОСОБА_5 , номер об`єкта НОМЕР_2 .

У відповідності до звіту про оцінку майна від 01.09.2023 про оцінку транспортного засобу, вартість автомобіля марки NISSAN QASHQAI реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , 2008 року випуску, становить 365 000,00 грн (а.с. 78-96).

Судом також встановлено, що 10.11.2018 між продавцем - ОСОБА_6 та покупцем - ОСОБА_2 був підписаний попередній договір № 2/16/3 щодо купівлі квартири, що знаходиться за адресою АДРЕСА_15 , який 03.04.2023 було розірвано.

Пунктом 2.4. Попереднього договору №2/16/3 визначено, що вартість об`єкту становить 425 810,00 грн. Пунктом 3.1. Попереднього договору №2/16/3 сторони погодили, що в підтвердження наміру придбати об`єкт, та з метою забезпечення оформлення договору купівлі - продажу (Основного договору), покупець передав, а продавець прийняв до підписання цього договору грошові кошти в сумі 425 810 (чотириста двадцять п`ять тисяч вісімсот десять) гривень 00 коп.

Акт приймання-передачі гарантійних платежів (Додаток №2 до Попереднього договору) свідчить про те, що Покупець передав, а Продавець отримав гарантійні платежі в сумі 425 810 грн.

Оскільки 03.04.2023 між продавцем - ОСОБА_6 рівною та покупцем - відповідачем було укладено договір про розірвання попереднього договору № 2/16/3 від 10.11.2018, усі кошти, які були отримані продавцем за попереднім договором та за наслідками підписання договору про розірвання були повернути відповідачеві ОСОБА_2 у розмірі 425 810,00 грн.

Також судом було встановлено існування боргового зобов`язання в розмірі 15 000,00 доларів США, були отримані ОСОБА_2 29.07.2023, тобто подружжям за час шлюбу.

Задовольняючи первісний позов та відмовляючи у зустрічному, суд першої інстанції виходив з презумпції рівності часток подружжя у спільному майні та здійснив поділ шляхом визнання за кожним із подружжя права власності на частку кожного з об`єктів нерухомого та рухомого майна. Суд мотивував такий спосіб поділу тим, що сторони не досягли згоди щодо іншого порядку поділу, а майно є неподільним. Також суд стягнув з ОСОБА_1 половину боргових зобов`язань за розпискою від 29.07.2023 на суму 7 500 доларів США, вважаючи, що кошти були використані в інтересах сім`ї. Відмовляючи у зустрічному позові, суд послався на недоведеність факту припинення шлюбних відносин з 02.03.2022 та відсутність підстав для стягнення коштів за попереднім договором.

Задовольняючи частково заяву про стягнення витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції у додатковому рішенні виходив з того, що розмір витрат у сумі 25 000 грн є співмірним зі складністю справи та обсягом наданих послуг, незважаючи на заперечення відповідача.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції в частині обраного способу поділу майна, вважаючи їх такими, що ґрунтуються на формальному застосуванні норм матеріального права без урахування мети інституту поділу спільного майна подружжя.

Згідно зі статтею 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. Відповідно до статті 70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Тлумачення положень статей 69, 70 та 71 СК України у взаємозв`язку з теорією сімейного та цивільного права дозволяє дійти висновку про необхідність розмежування понять «визначення ідеальних часток у праві власності» та «реальний поділ майна».

Законодавча презумпція рівності часток (ст. 70 СК України) визначає рівність прав подружжя на вартісний еквівалент усього нажитого майна, а не встановлює обов`язок суду визнавати за кожним із подружжя по частці у праві власності на кожну окрему річ. Поділ майна - це процес трансформації спільної сумісної власності, кінцевою метою якого є, за можливості, припинення режиму спільності та створення умов для самостійного здійснення кожним із подружжя правомочностей власника.

Суд першої інстанції, визнавши за сторонами право власності по частці на кожну з п`яти квартир та транспортний засіб, здійснив лише формальний поділ, трансформувавши спільну сумісну власність у спільну часткову. Проте такий спосіб захисту в умовах фактичного припинення шлюбних відносин та наявності конфлікту між сторонами є неефективним. Він не вирішує спір остаточно, а лише переводить його в іншу площину, створюючи перешкоди для володіння та користування майном, оскільки неподільні речі (однокімнатні квартири) об`єктивно не можуть використовуватися двома різними сім`ями одночасно.

Згідно з частиною 1 статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Це означає, що пріоритетним є такий розподіл, при якому кожному з подружжя виділяються у виключну власність конкретні неподільні речі (об`єкти нерухомості, транспортні засоби тощо).

Обрання судом при вирішенні спору варіанту поділу майна подружжя, відмінного від того, про який просив позивач, не може бути розцінене як вихід судом за межі позовних вимог, оскільки позовна вимога - це поділ майна подружжя, і вона є незмінною при будь-якому варіанті його поділу. Суд зобов`язаний вирішити спір так, щоб це призвело до реального захисту прав та інтересів сторін, а не створювало передумови для нових конфліктів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (п. 63) зазначено, що ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

У контексті поділу майна подружжя ефективним є такий поділ, який припиняє майнову спільність.

Враховуючи, що до складу майна подружжя входить декілька об`єктів нерухомості (5 квартир та нежитлове приміщення), колегія суддів вважає, що єдиним доцільним та справедливим способом вирішення спору є реальний поділ майна шляхом виділення кожному з подружжя окремих об`єктів права власності. Це відповідає інтересам обох сторін, оскільки дозволяє їм незалежно один від одного розпоряджатися своєю власністю без необхідності отримання згоди колишнього подружжя.

Колегія суддів насамперед визначає коло об`єктів, які охоплюються режимом спільної сумісної власності подружжя, та оптимальний спосіб їх поділу.

Судом встановлено, що за час шлюбу сторонами було набуто право власності на п`ять об`єктів житлової нерухомості (квартири) та одне нежитлове приміщення. Правовий титул на ці об`єкти зареєстровано наступним чином:

За ОСОБА_1 зареєстровано: квартиру № 89 , квартиру № 29 та нежитлове приміщення № 213 (всі розташовані у м. Буча ).

За ОСОБА_2 зареєстровано: квартиру № 113 (м. Буча) та квартиру № 59 (м. Київ ).

Вирішуючи питання про спосіб поділу цього нерухомого майна, колегія суддів звертає увагу на поведінку позивача ОСОБА_2 . Матеріалами справи підтверджується (і це не заперечувалося сторонами), що на досудовій стадії врегулювання спору сторона ОСОБА_2 пропонувала варіант поділу майна, який передбачав закріплення за кожним із подружжя цілих об`єктів нерухомості, а саме тих, які зареєстровані за ними на праві власності. Зміна позиції позивача під час судового розгляду на вимогу про поділ по частці свідчить про непослідовність дій.

У практиці Верховного Суду застосовується доктрина venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки), яка базується на принципі добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладалася на них. Враховуючи, що фактичне користування майном склалося саме відповідно до його реєстрації, а також попередні наміри самого позивача, колегія суддів приходить до висновку, що реальний поділ майна (за об`єктами) відповідно до фактичного користування є справедливим та ефективним способом вирішення спору.

Ключовим для правильного вирішення спору в частині грошових вимог, про які заявляють обидві сторони (кошти за попереднім договором та борг за розпискою), є встановлення часу фактичного припинення шлюбних відносин.

Вирішуючи це питання, колегія суддів бере до уваги, що сам позивач ОСОБА_2 у позовній заяві про розірвання шлюбу (справа № 367/3940/23), яка датована 31.05.2023 та зареєстрована судом 06.06.2023, власноруч зазначив, що шлюбні відносини припинені, а сторони проживають окремо «близько року» до моменту звернення до суду.

Аналізуючи зміст цього твердження у співставленні з датою подання позову про розлучення, колегія суддів приходить до висновку, що фактичні шлюбні стосунки, ведення спільного господарства та формування спільного бюджету між сторонами припинилися щонайменше з червня 2022 року.

Хоча ОСОБА_1 посилається на більш ранню дату припинення відносин (02.03.2022 - момент її виїзду за кордон), визнання самим позивачем факту окремого проживання «близько року» до травня 2023 року є достатньою підставою вважати встановленим, що станом на 01 червня 2022 року сімейні відносини вже були остаточно припинені.

Намагаючись спростувати цей факт у даній справі про поділ майна, ОСОБА_2 посилається на те, що він перераховував кошти на утримання дітей та обмінювався з відповідачкою фотографіями дітей у месенджерах, що, на його думку, свідчить про продовження існування сім`ї.

Колегія суддів критично оцінює та відхиляє ці доводи з огляду на таке. Згідно зі статтею 3 СК України, сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Основною ознакою сім`ї є об`єднання зусиль для спільного життя, ведення спільного господарства та наявність єдиного сімейного бюджету. Відповідно до статті 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Цей обов`язок є безумовним і не залежить від того, чи перебувають батьки у шлюбі, чи проживають вони разом. Перерахування коштів на утримання дітей є виконанням конституційного та сімейного обов`язку батька перед дітьми. Сам по собі факт виконання батьківських обов`язків одним із батьків, який проживає окремо, не є доказом ведення спільного господарства та наявності єдиного сімейного бюджету, оскільки обов`язок утримувати дитину існує незалежно від наявності чи відсутності шлюбних відносин між батьками. Спілкування сторін у месенджерах з приводу виховання дітей та обмін фотографіями свідчать про намагання зберегти нормальних людських стосунків між батьками заради інтересів дітей, але не підтверджують факту спільного проживання жінки та чоловіка однією сім`єю. Відсутність особистого спілкування, роздільне проживання в різних країнах та відсутність спільних витрат на побут (окрім дитячих) вказують на фактичне припинення шлюбних відносин.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що доводи ОСОБА_2 про існування сім`ї у 2023 році, висловлені у цій справі, повністю суперечать його ж власним твердженням, викладеним у позовній заяві про розірвання шлюбу, де він вказував на припинення відносин задовго до цього. Така зміна позиції залежно від процесуальної мети (у справі про розлучення - стверджувати, що сім`ї немає, щоб розлучитися; у справі про поділ майна - стверджувати, що сім`я є, щоб поділити борги) також є проявом суперечливої поведінки (venire contra factum proprium). Суд розцінює таку непослідовність як дії, що суперечать принципу добросовісності, та відхиляє доводи про продовження шлюбних відносин у 2023 році як такі, що спрямовані на штучне створення умов для поділу особистих боргів.

За таких обставин, колегія суддів вважає встановленим, що фактичні шлюбні відносини між сторонами припинилися з червня 2022 року. Ця обставина має значення для оцінки характеру грошових зобов`язань та прав, що виникли у сторін навесні-влітку 2023 року.

Щодо встановлення вказаного факту у контексті вимог зустрічного позову, колегія суддів зазначає, що вказана обставина підлягає встановленню судом як факт, що має юридичне значення для вирішення спору про поділ майна, однак не є самостійною позовною вимогою, яка підлягає відображенню в резолютивній частині як окремий пункт задоволення позову. Встановлення цього факту в мотивувальній частині рішення є достатнім для вирішення майнових вимог сторін.

Розглядаючи вимоги зустрічного позову про стягнення частини грошових коштів за попереднім договором № 2/16/3, колегія суддів виходить з такого. Судом встановлено, що 10.11.2018, тобто в період шлюбу та ведення спільного господарства, подружжя за рахунок спільних коштів здійснило платіж за вказаним договором. 03.04.2023 цей договір було розірвано, внаслідок чого кошти в сумі 425 810 грн були повернуті ОСОБА_2 . Оскільки повернення цих коштів, які за своєю правовою природою є трансформованим спільним сумісним майном, відбулося майже через рік після фактичного припинення шлюбних відносин (червень 2022 року), презумпція їх використання в інтересах сім`ї не застосовується. Позивачем за первісним позовом не надано доказів передачі половини цих коштів відповідачці або їх витрачання на спільні потреби, які на той час вже були відсутні. За таких обставин ОСОБА_2 зобов`язаний виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію, що відповідає її частці у спільному майні, в розмірі від отриманої суми, що становить 212 905 грн.

Щодо боргових зобов`язань у сумі 15 000 доларів США за розпискою від 29.07.2023, які ОСОБА_2 просив поділити як спільний борг подружжя, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість таких вимог. Враховуючи встановлений судом факт припинення шлюбних відносин ще у червні 2022 року, позика, отримана позивачем у липні 2023 року (тобто більше ніж через рік після фактичного розпаду сім`ї), є його особистим зобов`язанням. За таких обставин презумпція виникнення боргу в інтересах сім`ї є спростованою фактом тривалого роздільного проживання сторін. Оскільки позивачем не надано належних доказів використання цих коштів на потреби сім`ї, яка на той час фактично припинила існування, підстави для покладення на ОСОБА_1 обов`язку з повернення цього боргу відсутні. Отже позовні вимоги за первісним позовом у цій частині є безпідставними.

Щодо рухомого майна - автомобіля Nissan Qashqai, д.н.з. НОМЕР_1 , колегія суддів враховує наступне. У суді першої інстанції та в апеляційній скарзі сторонами підтверджено факт відчуження цього автомобіля ОСОБА_1 17.10.2023. Оскільки автомобіль був об`єктом спільної сумісної власності, а його відчуження відбулося без письмової згоди іншого співвласника та після припинення шлюбних відносин, його вартість підлягає врахуванню при поділі. Сторони не заперечували проти визначеної ринкової вартості автомобіля у розмірі 365 000 грн. ОСОБА_1 не надала суду доказів відчуження авто за іншою ціною або доказів передачі половини коштів ОСОБА_2 . За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне зарахувати повну вартість автомобіля (365 000 грн) у частку майна, отриманого ОСОБА_1 .

З метою остаточного вирішення майнового спору та забезпечення реального виконання судового рішення, колегія суддів здійснює підсумковий розрахунок вартості часток, виділених кожному з подружжя, та визначає розмір грошової компенсації з урахуванням усіх задоволених вимог.

Колегія суддів дійшла висновку про поділ спільного сумісного майна шляхом визнання за ОСОБА_2 права власності на квартиру АДРЕСА_5 , вартістю 2 805 509,00 грн; квартиру АДРЕСА_4 , вартістю 1 842 188,00 грн.

А також визнання за ОСОБА_1 права власності на квартиру АДРЕСА_1 , вартістю 2 006 250,00 грн; квартиру АДРЕСА_3 , вартістю 2 714 060,00 грн; нежитлового приміщення № 213, за адресою: АДРЕСА_6 , вартістю 180 000,00 грн.

Загальна вартість майна, що виділяється ОСОБА_1 (з урахуванням вартості відчуженого авто), становить 5 265 310 грн.

Вартість майна, що виділяється ОСОБА_2 , становить 4 647 697 грн.

Порівнюючи вартість виділених активів, колегія суддів встановлює, що ОСОБА_1 отримала майно, вартість якого перевищує вартість майна ОСОБА_2 на 617 613,00 грн (5 265 310 - 4 647 697). Оскільки частки подружжя у спільному майні є рівними, ОСОБА_1 зобов`язана виплатити ОСОБА_2 грошову компенсацію у розмірі половини від цієї різниці для зрівняння їхніх часток. Сума компенсації за перевищення частки у майні становить 308 806,50 грн.

Водночас, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість зустрічних вимог ОСОБА_1 щодо стягнення з ОСОБА_2 частини коштів, отриманих ним після розірвання попереднього договору № 2/16/3. Оскільки ці кошти (в загальній сумі 425 810 грн) були спільним майном подружжя і залишилися у одноосібному розпорядженні ОСОБА_2 , він зобов`язаний компенсувати колишній дружині її частку, що становить 212 905,00 грн.

Таким чином, стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає різниця (308 806,50 грн - 212 905,00 грн) у розмірі 95 901 (дев`яносто п`ять тисяч дев`ятсот одна) гривня 50 копійок, що забезпечує повну рівність часток подружжя у всьому обсязі спільного майна (як речового, так і грошового).

Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, а також порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів констатує, що судом першої інстанції було неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема ст. ст. 60, 70, 71 СК України, що призвело до неефективного способу поділу майна, та не надано належної оцінки доказам припинення шлюбних відносин, що вплинуло на вирішення грошових вимог сторін. Вказані порушення є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та додаткового рішення суду з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення первісного та зустрічного позовів.

Щодо розподілу судових витрат, колегія суддів керується ч. 13. ст. 141 ЦПК України. Оскільки апеляційна скарга задоволена частково, а первісне рішення скасовано з ухваленням нового, судові витрати підлягають перерозподілу, у тому числі витрати на правничу допомогу, стягнуті.

З ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 17 088,07 грн та фактично сплаченого судового збору за подання зустрічного позову у розмірі 1 937,92 грн

З ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягають стягненню витрати із сплати судового збору за подання первісного позову пропорційно до задоволених вимог у 7 635,71 грн.

Щодо витрат на правничу допомогу, колегія суддів виходить з наступного.

У заяві про ухвалення додаткового рішення представник ОСОБА_2 просив стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 54 387,00 грн, посилаючись на те, що ці витрати пов`язані з розглядом справи та підтверджені документально.

Судом апеляційної інстанції досліджено надані договори та акти виконаних робіт, з яких вбачається, що інтереси позивача на різних етапах представляли три різні адвокатські об`єднання та адвокати:

Адвокатське об`єднання «МАКМЕЛ» (Договір від 05.09.2023). Вартість послуг склала 23 500 грн, до яких увійшли: підготовка справи та позовної заяви (20 000 грн), супровід позасудового врегулювання (15 000 грн - частково), підготовка заяви про забезпечення позову (3 500 грн), участь у судовому засіданні (2 500 грн).

Адвокатське об`єднання «ТРАЯ» (Договір від 26.04.2024). Вартість послуг склала 18 750 грн, що включає: підготовку відповіді на відзив, участь у шести судових засіданнях (15.05.2024, 05.06.2024, 25.06.2024, 26.08.2024, 18.09.2024, 22.10.2024) та підготовку відзиву на зустрічну позовну заяву.

Адвокат Літвінов Є. В. (Договір від 20.01.2025). Вартість послуг склала 12 137 грн, до яких увійшли: участь у чотирьох судових засіданнях у 2025 році (23.01, 21.02, 09.04, 04.09) та підготовка заяви про ухвалення додаткового рішення.

Разом з тим, оцінюючи обсяг витрат, що підлягають відшкодуванню за рахунок іншої сторони, суд враховує приписи процесуального законодавства щодо передбачуваності судових витрат.

Згідно з ч. 1 ст. 134 ЦПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

У позовній заяві ОСОБА_2 зазначив попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на правничу допомогу у розмірі 28 500 гривень.

Відповідно ч. 4 ст. 141 ЦПК України, якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.

Заявлена до стягнення сума (54 387 грн) майже вдвічі перевищує суму попереднього розрахунку (28 500 грн). Позивачем не надано суду належних обґрунтувань, які б свідчили про неможливість передбачити такі витрати на початку процесу.

Колегія суддів зауважує, що зміна позивачем трьох представників протягом розгляду справи є його суб`єктивним правом, однак наслідки такого рішення (збільшення витрат через залучення нових адвокатів, ознайомлення їх зі справою, укладення нових договорів) не можуть автоматично покладатися на відповідача понад межі, визначені самим позивачем у попередньому розрахунку. Справа не відноситься до категорії надскладних, а тривалість розгляду не була зумовлена виключно діями відповідача.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що граничною сумою, яка може бути взята за основу для розподілу витрат на правничу допомогу у цій справі, є сума попереднього розрахунку - 28 500 грн.

Крім того, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує положення п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, згідно з яким у разі часткового задоволення позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Виходячи із ціни позову ОСОБА_2 та співвідношення задоволених/незадоволених вимог майнового характеру, коефіцієнт задоволення вимог складає 94,83%.

Зважаючи на відсутність клопотання від ОСОБА_1 про зменшення витрат на правничу допомогу з підстав їх неспівмірності (ч. 5 ст. 137 ЦПК України), суд не вдається до оцінки ринкової вартості послуг, однак застосовує обмеження, встановлене ч. 4 ст. 141 ЦПК України та принцип пропорційності.

Таким чином, стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягають витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 27 026,55 грн.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційні скарги адвоката Стужук Наталії Василівни, в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити частково.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 04 вересня 2025 року та додаткове рішення Оболонського районного суду міста Києва від 06 жовтня 2025 року скасувати.

Ухвалити нове судове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя задовольнити частково.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, встановлення факту припинення шлюбних відносин та стягнення грошових коштів - задовольнити частково.

У порядку поділу спільного сумісного майна подружжя:

Визнати за ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ) право власності на наступне майно:

квартиру АДРЕСА_5 ;

квартиру АДРЕСА_4 .

Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) право власності на наступне майно:

квартиру АДРЕСА_1 ;

квартиру АДРЕСА_3 ;

нежитлове приміщення № 213, за адресою: АДРЕСА_6 .

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ) грошову компенсацію різниці вартості часток у спільному майні подружжя у розмірі 95 901 (дев`яносто п`ять тисяч дев`ятсот одна) гривня 50 копійок.

У задоволенні решти вимог первісного та зустрічного позовів відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 ) судові витрати зі сплати судового збору у загальному розмірі 19 025 (дев`ятнадцять тисяч двадцять п`ять) гривень 99 копійок, що складаються з:

1 937,92 грн - судового збору фактично сплаченого за подання зустрічного позову;

17 088,07 грн - судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати у загальному розмірі 34 662 (тридцять чотири тисячі шістсот шістдесят дві) гривні 26 копійок, що складаються з:

7 635,71 грн - судового збору за подання позовної заяви;

27 026,55 грн - витрат на професійну правничу допомогу.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 27 січня 2026 року.

Судді Є. П. Євграфова

Б. Б. Левенець

В. В. Саліхов