Постанова від 20 січня 2026 р. у справі №369/17990/24 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 369/17990/24 Головуючий у 1 інстанції: Скрипник О.Г.

Провадження №22-ц/824/666/2026 Головуючий у 2 інстанції: Таргоній Д.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 січня 2026рокуКиївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Таргоній Д.О.,

суддів: Борисової О.В., Голуб С.А.,

за участі секретаря Спис Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Бузанова Дмитра Вікторовича на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 листопада 2024 рокуу справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за продаж транспортного засобу,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за продажу транспортного засобу.

06 листопада 2024 року через канцелярію суду надійшла заява про забезпечення позову, у якій позивачка просила суд постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення позову шляхом:

- накладення арешту на належне на праві приватної власності ОСОБА_2 нерухоме майно, а саме: земельну ділянку з кадастровим номером: 3222486201:01:005:0011, опис об`єкта: площа (га): 0, 02, дата державної реєстрації земельної ділянки: 03.07. 2006, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна:2017096432224; нежитлову будівлю, магазин-кафе, нежитлова будівля, опис об`єкта: загальна площа (кв.м): 144, 5: опис нежитлова будівля літера «А», адреса: АДРЕСА_1 , земельна ділянка місця розташування: кадастровий номер: 3222486201:005:0011, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2017059532224;

- заборони вчиняти будь-які реєстраційні дії (записи) державним реєстраторам у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо належного на праві приватної власності ОСОБА_2 земельної ділянки з кадастровим номером 3222486201:005:0011 опис об`єкта: площа (га) 0, 02, дата державної реєстрації земельної ділянки: 03.07. 2006, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна:2017096432224 та нежитлової будівлі, магазин-кафе, опис об`єкта: загальна площа (кв.м): 144, 5, опис: нежитлової будівлі літера «А», адреса: АДРЕСА_1 , земельна ділянка розташування: кадастровий номер: 3222486201:005:0011, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2017059532224.

В обґрунтування заяви зазначала, що в разі задоволення позову арешт, накладений судом, не потягне негативних наслідків від вжиття таких заходів забезпечення, на відміну від тих наслідків, які можуть настати в разі не застосування заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову у спосіб, про який просить заявник, на її думку, не дасть змоги відповідачу відчужити цю нерухомість, що могло би істотно ускладнити або унеможливити виконання рішення суду про задоволення позову, а також ефективний захист порушених прав та інтересів позивача.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 листопада 2024 року заяву про забезпечення позову залишено без задоволення.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою, з апеляційною скаргою в інтересах ОСОБА_1 звернувся її представник - адвокат Бузанов Д.В., який, посилаючись на невідповідність висновків суду встановленим по справі обставинам, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказану ухвалу та задовольнити заяву про забезпечення позову.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд не врахував ризики ухилення відповідача від виконання можливого рішення суду та проігнорував принцип співмірності заходів забезпечення позову, оскільки висновки суду з даного приводу відсутні в оскаржуваній ухвалі.

З посиланням на судову практику, зазначає, що судом не оцінено наявність реальної загрози невиконання судового рішення (№754/5683/22, Постанова ВП ВС України від 24.04.2024).

Крім того зазначає, що накладення арешту на нерухоме майно не порушує прав відповідача, оскільки лише обмежує право розпорядження майном та є тимчасовим заходом.

У відповідь на апеляційну скаргу від ОСОБА_2 в інтересах якого діє адвокат Василенко Н.В., надійшов відзив. В обґрунтування відзиву представник відповідача зазначає, що не погоджується з доводами апеляційної скарги та вважає, що судом дотримано принцип співмірності, оскільки вартість приміщень на які позивач просить накласти арешт, значно вища за ціну позову.

Крім того, зазначає, що позивачем не доведено існування обставин, які б унеможливили виконання рішення в подальшому.

Звертає увагу суду, що станом на 28.09.2017 (дата реєстрації спірного КТЗ марки MAZDA на ім`я ОСОБА_1 ) сторони проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу та фактично перебували у шлюбних стосунках, тобто колісний транспортний засіб марки MAZDA, модель СХ-5, 2013 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , чорного кольору, державний номерний знак НОМЕР_2 , є відповідно до вимог СК спільним сумісним майном ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та підлягає, відповідно, поділу між ними.

Факт проживання сторін однією сім`єю як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу в період з 01.01.2012 по 31.05.2019 встановлюється наразі в рамках цивільної справи № 369/14465/23.

Крім того, зазначає, щостягнення будь-яких коштів позивачем з відповідача за спірне авто повинно розглядатись лише в рамках цивільної справи № 369/14465/23, так як в дійсності між сторонами виникли не правовідносини між довірителем і повіреним, а сімейні правовідносини щодо поділу спільного сумісного майна.

Більш того, 09.05.2025 року в рамках цивільної справи № 369/14465/23 ОСОБА_2 було подано уточнену позовну заяву, в якій, зокрема, заявлені вимоги щодо визнання спірного КТЗ марки MAZDA спільним сумісним майном сторін та відповідного його поділу між ними.

З огляду на зазначене просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області - без змін.

В судове засідання сторони та їх представники не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені у відповідності до вимог процесуального законодавства.

24.11.2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Бузанов Д.В. за допомогою системи «Електронний суд» подав до Київського апеляційного суду заяву про розгляд справи у його відсутності.

07.01.2026 року представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Василенко Н.В. за допомогою системи «Електронний суд» подала до Київського апеляційного суду заяву про відкладення розгляду справи. В обґрунтування заяви зазначила, що 21.01.2026 о 14:00 год. відбудеться розгляд справи №478/1105/25 у Казанківському районному суді Миколаївської області, в якому вона має брати участь в режимі відеоконференції. У зв`язку із неможливістю одночасно взяти участь в обох судових засіданнях, просила розгляд справи №369/17990/24 відкласти.

Перевіривши доводи представника відповідача, колегія суддів апеляційного суду, керуючись положеннями статті 372 ЦПК України дійшла висновку про відмову в задоволенні заяви. Так, явки учасників справи до суду апеляційної інстанції не є обов'язковою. При цьому, апеляційний суд враховує, що представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Василенко Н.В. скористалась своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, виклавши у ньому позицію відповідача щодо вирішення питання про забезпечення позову у даній справі.

З огляду на вказане, відсутність відповідача або представника відповідача у судовому засіданні не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість ухвали суду в межах апеляційного оскарження, колегія суддів виходить з такого.

Згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам процесуального законодавства оскаржувана ухвала суду не відповідає.

Так, відмовляючи в задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив із того, що наведені у заяві доводи, за відсутності факту дослідження вказаних обставин судом з дотриманням принципу змагальності та рівності сторін в процесі, не можуть свідчити про існування очевидних ознак порушення прав заявника, а тому суд вважав, що заява про забезпечення позову не обгрунтована та задоволенню не підлягає.

Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками не погоджується, оскільки вони не відповідають встановленим по справі обставинам та не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Відповідно до положень п. 1 частини 1 статті 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

В пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" № 9 від 2 грудня 2006 року, міститься роз`яснення, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При цьому ЄСПЛ у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" ЄСПЛ зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні ЄСПЛ, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

Як зазначено в п. 4 Рішення Конституційного Суду від 31 травня 2011 року № 4-рп/2011, інститут забезпечення позову передбачає можливість захисту особою порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Разом з тим, у Кодексі встановлено систему захисту прав особою, щодо якої застосовано заходи забезпечення позову. Складовими такої системи є: співмірність видів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами; можливість суду вимагати від позивача забезпечити його вимогу заставою; відшкодування особі збитків, завданих забезпеченням позову; право на апеляційне оскарження ухвали суду щодо забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 909/835/18 зазначено, що повинен бути наявним зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Так, відповідно до поданої позовної заяви вбачається, що позивачка ОСОБА_1 звернулась до відповідача ОСОБА_2 з позовом про стягнення грошових коштів в загальному розмірі 743 551,17 грн.

Звертаючись до суду в інтересах ОСОБА_1 із заявою про забезпечення позову, адвокат Бузанов Д.В. зазначав, що у власності ОСОБА_2 перебуває нерухоме майно, а саме: земельна ділянка з кадастровим номером: 3222486201:01:005:0011та нежитлова будівля, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .З метою гарантування виконання можливого рішення суду про задоволення позову та вважаючи співмірним засіб забезпечення позову, який просить застосувати позивач, посилаючись на те, що арешт належного відповідачу майна не потягне за собою негативних наслідків, просив заяву задовольнити, накласти арешт на належне відповідачу нерухоме майно.

Таким чином, судом встановлено, що між сторонами існує майновий спір щодо стягнення грошових коштів. Задоволення позову, у разі ухвалення такого рішення, матиме наслідком стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів в загальному розмірі 743551,17 грн.

Відмовляючи в задоволенні заяви, суд першої інстанції, в порушення вимог процесуального законодавства, не здійснив перевіркудоводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; не навів мотивів віхилення таких доводів, не оцінив співвідношення негативнихнаслідківвід вжиття заходів забезпечення позову у вигляді арешту на нерухоме майно відповідача, з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів.

Суд апеляційної інстанції, перевіряючи обґрунтованість вимог заяви виходить із наступного.

Враховуючи приписи ч.1 ст. 317 ЦК України, відповідно до яких власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи заявника про можливість утруднення чи неможливості виконання можливого рішення суду, є обґрунтованими, оскільки не вжиття таких заходів забезпечення позову в подальшому може істотно ускладнити чи унеможливити виконання можливого рішення суду, або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Апеляційний суд зауважує, що обраний позивачем спосіб забезпечення позову у вигляді арешту майна, не позбавляє відповідача права володіння та користування майном, а лише обмежує його право розпорядження вказаним майном до часу ухвалення судом рішення у вказаній справі, що є справедливим по відношенню і до позивача.

Апеляційний суд відхиляє заперечення представника відповідача щодо неспівмірності позовних вимог із заходами забезпечення, з огляду на вартість нежитлової будівлі, на яку просить накласти арешт позивач, оскільки відповідачем не вказано про наявність у нього іншого рухомого/нерухомого майна, за рахунок якого можна було б забезпечити виконання можливого судового рішення про задоволення позову, вимог про застосування зустрічного забезпечення відповідачем не заявлено.

В оцінці інших заперечень сторони відповідача колегією суддів враховано, що цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.

Тобто, при розгляді питання про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та наперед результат розгляду справи по суті позову.

З наведеного слідує, що питання обґрунтованості позовних вимог перевіряються судом під час розгляду справи по суті і не мають розглядатися при забезпеченні позову, оскільки дана процесуальна дія є оперативним заходом, що вживається для забезпечення виконання судового рішення та/або ефективного захисту (поновлення) прав позивача, які він вважає порушеними.

Враховуючи вищевикладене, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, а тому заява про забезпечення позову підлягає до задоволення в частині накладення арешту на спірне майно. Щодо вимог заявника про заборону державним реєстраторам прав на нерухоме майно та органам державної реєстрації прав вчиняти реєстраційні дії щодо державної реєстрації прав на спірне нерухоме майно, колегія суддів зазначає, що накладення арешту на майно, яке підлягає державній реєстрації, здійснюється шляхом внесення запису до відповідних реєстрів про заборону відчуження такого майна. Практична реалізація застосування арешту майна відповідача відбувається шляхом проведення державної реєстрації публічного обтяження на підставі ст. 37 закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» від 18.11.2003 № 1255-IV, що саме по собі унеможливлює в подальшому здійснення будь-яких реєстраційних дій щодо обтяженого майна.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

За таких обставин апеляційний суд доходить висновку, що ухвала суду першої інстанції не відповідає обставинам справи, постановлена з порушенням норм матеріального права і підлягає скасуванню з одночасним ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення поданої заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне майно.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу подану Бузановим Дмитром Вікторовичем в інтересах ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 листопада 2024 року - скасувати.

Заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Бузанова Дмитра Вікторовича про забезпечення позову у даній справі задовольнити частково.

Вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на належне на праві приватної власності ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_2 ) нерухоме майно, а саме:

- земельну ділянку з кадастровим номером: 3222486201:01:005:0011, опис об`єкта: площа (га): 0, 02, дата державної реєстрації земельної ділянки: 03.07.2006, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна:2017096432224;

- нежитлову будівлю, магазин-кафе, нежитлова будівля, опис об`єкта: загальна площа (кв.м): 144, 5: опис: нежитлова будівля літера «А», адреса: АДРЕСА_1 , земельна ділянка місця розташування: кадастровий номер: 3222486201:005:0011, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2017059532224.

В задоволенні решти вимог заяви - відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.

Повне судове рішення складене 25 січня 2026 року.

Суддя-доповідач Д.О. Таргоній

Судді: О.В. Борисова

С.А. Голуб