Постанова від 07 грудня 2025 р. у справі №940/327/23 — Київський апеляційний суд

Унікальний номер справи 940/327/23

Номер апеляційного провадження 22-ц/824/14195/2025

Головуючий у суді першої інстанції І. С. Шролик

Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач

Постанова

Іменем України

08 грудня 2025 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач),

суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.

секретар судового засідання Комар Л. А.

сторони

позивач ОСОБА_1

відповідач ОСОБА_2

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 29 травня 2025 року, ухвалене у складі судді Шролик І. С., в примішенні Оболонського районного суду м. Києва,

у с т а н о в и в :

У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Тетіївський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про визнання шлюбу недійсним.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначила, що є племінницею померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , який проживав у квартирі АДРЕСА_1 , ордер на яку було видано на ім`я батька ОСОБА_4 - ОСОБА_5 у 1983 році.

Вказувала, що її дядько ніколи не перебував у шлюбі, власних дітей не мав. У травні 2022 року він потрапив у лікарню з переломом черепу, переніс інсульт та мав вікові захворювання. За усною домовленістю ОСОБА_2 здійснювала догляд за хворим ОСОБА_4 , за що отримувала від позивачки щомісячну винагороду. Позивач вважає, що ОСОБА_2 ввела ОСОБА_4 в оману, який за станом здоров`я не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, проти його волі уклала шлюб, за три місяці до його смерті, з метою заволодіння квартирою в місті Києві, про що позивач стало відомо лише під час поховання дядька. Також позивач дізналась, що ОСОБА_2 зареєструвалась у спірній квартирі як дружина померлого наймача. Вважає, що усі дії відповідача були спрямовані на заволодіння квартирою, саме з цією метою вона уклала шлюб з хворим ОСОБА_4 , а не з метою створення з ним сім`ї.

З урахуванням викладених обставин просила суд визнати шлюб, укладений 01 жовтня 2022 року між ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , актовий запис № 186, недійсним з моменту його укладання, скасувавши відповідний актовий запис № 186. Здійснити розподіл судових витрат.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 29 травня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Тетіївський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про визнання шлюбу недійсним відмовлено.

Додатковим рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 19 червня 2025 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу в розмірі 7 000,00 грн.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Судові витрати покласти на відповідача.

В обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції безпідствно не взяв до уваги надані позивачем докази на підтвердження фіктивності укладеного між відповідачем та дядьком позивача шлюбу, які підтверджують те, що вказаний шлюб носив лише формальний характер та був зареєстрований відповідачкою лише для подальшого спадкування майна померлого ОСОБА_4 та з метою приватизації квартири АДРЕСА_1 , наймачем якої був ОСОБА_4 .

Суд першої інстанції не надав належну оцінку тому, що ОСОБА_2 вчиняла всі необхідні дії, які дозволяли їй в результаті заволодіти майном померлого, якого вона доглядала за грошову винагороду.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_3 підтримали подану апеляційну скаргу, просили задовольнити на підставі викладених в ній доводів.

Відповідач ОСОБА_2 повторно в судове засідання не з`явилась , про час, дату та місце розгляду справи повідомлялася шляхом направлення судової повістки на відомі суду адреси місця її реєстрації/проживання/перебування, а саме: АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 . Проте поштові відправлення повернуті на адресу суду без вручення адресату із відмітками «за закінченням терміну зберігання» та «адресат відсутній за вказаною адресою».

Також про розгляд справи Київський апеляційни суд повідомляв ОСОБА_2 шляхом розміщення оголошення про виклик до суду на офіційному вебсайті Судової влади України.

Третя особа Тетіївський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у судове засідання явку свого представника не забезпечив, про час, дату та місце розгляду справи Відділ повідомлений належним чином шляхом доставлення 21.11.2025 судової повістки до електронного кабінета учасника справи.

Будь - яких заяв або клопотань від відповідача та третьої особи до суду апеляційної інстанції станом на день розгляду справи не надходило.

Відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК неявка сторін, або інших учасників справи належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Суд вважав за можливе розглянути дану справу за відсутності представника третьої особи та відповідача, оскільки їхня неявка не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення позивача та її представника, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах його апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. ч. 2, 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Проте рішення Оболонського районного суду м. Києва від 29 травня 2025 року таким вимогам закону не відповідає.

Так, перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007).

Нормами цивільно-процесуального закону визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доводів сторін по справі та доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору.

Згідно положень ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі.

За приписами ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Звертаючись до суду із вказаним позовом ОСОБА_1 вказувала на фіктивність укладеного між її дядьком ОСОБА_4 та ОСОБА_2 шлюбу, оскільки ОСОБА_2 ввела ОСОБА_4 в оману, який за станом здоров`я не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, проти його волі уклала шлюб за три місяці до смерті ОСОБА_4 , з метою заволодіння квартирою в місті Києві.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції не вбачав підстав для визнання недійсним шлюбу, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , оскільки дійшов висновку про недоведеність та необгрнтованість викладених ОСОБА_1 у позові обставин.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не в повній мірі встановив фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для вирішення справи, а тому погоджується з доводами апеляційної скарги щодо наявності правових підстав для скасування судового рішення, виходячи з наступного.

Так, підповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Право на звернення до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним мають дружина або чоловік, інші особи, права яких порушені у зв`язку з реєстрацією цього шлюбу, батьки, опікун, піклувальник дитини, опікун недієздатної особи, прокурор, орган опіки та піклування, якщо захисту потребують права та інтереси дитини, особи, яка визнана недієздатною, або особи, дієздатність якої обмежена (стаття 42 СК України).

У СК України закріплено три види недійсності шлюбу, який: (а) є недійсним в силу вказівки закону (стаття 39); (б) визнається недійсним за рішенням суду (стаття 40); (в) може бути визнаний недійсним за рішенням суду (стаття 41).

Добровільність шлюбу є однією з основних засад сучасного сімейного права (стаття 24 СК України). Тому порушення умов щодо добровільності шлюбу є підставою для визнання його недійсним. Згода особи є способом зовнішнього виявлення її внутрішньої волі на реєстрацію шлюбу. Згода особи не вважається вільною, зокрема, якщо в момент реєстрації шлюбу особа страждала тяжким психічним розладом, в результаті чого не усвідомлювала сповна значення своїх дій і (або) не могла керувати ними. У разі коли особа страждала тяжким психічним розладом, вона, без сумніву, не могла сповна усвідомлювати значення своїх дій і (або) керувати ними. Причому шлюб визнається судом недійсним, якщо особа саме в момент реєстрації шлюбу страждала тяжким психічним розладом, тобто, коли її хворобливий психічний стан не є хронічним. Якщо ж особа була визнана недієздатною у зв`язку з тим, що вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними (частина перша статті 39 ЦК України), то шлюб з такою особою є недійсним і в силу прямої вказівки закону (частина третя статті 39 СК України).

У статті 42 СК України законодавцем визначено коло осіб, які мають право на звернення до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним. У зв`язку з тим, що в цьому разі вказується про звернення особи з позовом до суду, то можна зробити висновок, що стаття 42 СК України стосується лише двох видів недійсного шлюбу, а саме шлюбу, який: визнається недійсним за рішенням суду (стаття 40 СК України); може бути визнаний недійсним за рішенням суду (стаття 41 СК України). Шлюб, який є недійсним (стаття 39 СК України), не потребує звернення особи до суду з відповідним позовом, оскільки його недійсність визначається безпосередньо законом. Право на звернення до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним мають, зокрема, інші особи, права яких порушені у зв`язку з реєстрацією цього шлюбу. Тобто у разі пред`явлення позову особою, яка вважає, що були порушені її права у зв`язку з реєстрацією цього шлюбу слід встановити в чому таке порушення полягає.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який проживав та був зареєстрований у квартирі АДРЕСА_1 .

Вказана квартира не приватизована та відноситься до комунальної власності.

Згідно ордеру №3041 серія А від 05 травня 1983 року, виданого ОСОБА_5 , родина ОСОБА_6 з трьох осіб отримала право на зайняття трьох кімнат в квартирі АДРЕСА_1 , а саме: ОСОБА_5 - наймач, дружина - ОСОБА_7 , син - ОСОБА_4 .

За заявою ОСОБА_1 від 06 квітня 2023 року відкрито спадкову справу щодо майна померлого ОСОБА_4 .

У заяві ОСОБА_1 зазначила родинний ступінь із спадкодавцем - племінниця спадкодавця ОСОБА_4 .

Також із заявою про прийняття спадщини 01 серпня 2023 року звернулась ОСОБА_2 як дружина спадкодавця.

12 липня 2023 року з заявою про відмову від прийняття спадщини звернулась ОСОБА_8 - двоюрідна сестра спадкодавця.

01 жовтня 2022 року між ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , було укладено шлюб, актовий запис № 186.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_4 у період з 09 травня 2022 року по 06 червня 2022 року перебував на лікуванні в КНП «КМКЛ №8» з діагнозом: забій головного мозку, внутрішньошлуночковий крововилив. Лінійний перелом з пошкодженням кісток основи та склепіння черепа праворуч з лівобічним геміпарезом, що підтверджується випискою №4860 від 06 червня 2022 року медичної карти стаціонарно хворого.

Відповідно до лікарського свідоцтва про смерть №17 від 30 січня 2023 року ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , вдома у дружини ОСОБА_2 АДРЕСА_4 . Прична смерті: рак простати, ракова інтоксикація.

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 27 червня 2023 року у справі було призначено посмертну судово-психіатричну експертизу.

Відповідно до висновку судової психіатричної експертизи ДУ «Інститут судової психіатрії МОЗ України» №931 від 01 серпня 2024 року, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на момент реєстрації шлюбу 01 жовтня 2022 року (актовий запис №186), не виявляв ознак будь-якого психічного розладу і за своїм психічним станом усвідомлював значення своїх дій та міг керувати ними.

Так, відповідно до позовної заяви, ОСОБА_1 зазначала дві підстави для визнання шлюбу недійсним. Перша підстава це те, що ОСОБА_4 не розумів значення своїх дій та не міг ними керувати під час укладення шлюбу з відповідачкою, а друга підстава фіктивність укладеного шлюбу. Що стосується першої підстави, то позивачкою не доведено даних обставин суду, оскільки відповідно до висновку експертизи ОСОБА_4 не виявляв ознак будь-якого психічного розладу і за своїм психічним станом усвідомлював значення своїх дій та міг керувати ними на час укладення щлюбу з ОСОБА_9 .

Але, спірні правовідносини виникли між сторонами щодо визнання недійсним шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , який помер перебуваючи у шлюбі з відповідачкою, з підстав його фіктивності.

Перевіряючи доводи позивачки щодо фіктивності укладеного шлюбу, суд апеляційної інстанції бере до уваг наступні обставини.

Так, відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частинах першій та другійстатті 4 ЦПК Українипередбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК Українивизначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, у частині першій статті 1 СК України визначено засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов`язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов`язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім`ї та родичів.

Частиною другою статті 3 СК України визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Частиною першою статті 21 СК України встановлено, що шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.

Сімейний союз жінки та чоловіка після реєстрації шлюбу породжує певні правовідносини між подружжям, породжує взаємні права і обов`язки. Виникають особисті немайнові та майнові відносини, наявність певних прав і обов`язків подружжя для забезпечення і реалізації прав членів сім`ї.

Статтею 24 СК України передбачено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Реєстрація шлюбу з особою, яка визнана недієздатною, а також з особою, яка з інших причин не усвідомлювала значення своїх дій і (або) не могла керувати ними, має наслідки, встановлені статтями 38-40 цього Кодексу.

Згідно частини другої статті 40 СК України шлюб визнається недійсним за рішенням суду у разі його фіктивності. Шлюб є фіктивним, якщо його укладено жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім`ї та набуття прав та обов`язків подружжя.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 13 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» при розгляді судом справ про визнання шлюбу недійсним слід мати на увазі, що за наявності одних підстав суд зобов`язаний, а за наявності інших суд може визнати шлюб недійсним. За рішенням суду шлюб обов`язково визнається недійсним, якщо він був зареєстрований без вільної згоди жінки або чоловіка, а також у разі його фіктивності (стаття 40 СК України).

При вирішенні справи про визнання шлюбу недійсним суд бере до уваги, наскільки цим шлюбом порушені права та інтереси особи, тривалість спільного проживання подружжя, характер їхніх взаємин, а також інші обставини, що мають істотне значення (частина друга статті 41 СК України).

У постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 752/2337/16-ц Верховний Суд зазначив, що причини реєстрації фіктивного шлюбу можуть бути різними, як правило вони пояснюються та обумовлюються бажанням отримати певні права, підставою виникнення яких самостійно чи у складі інших юридичних фактів є шлюб, наприклад, отримання спадщини, житлової площі тощо. У випадку встановлення фіктивності шлюбу намір визначається стосовно речей неправового характеру - бажання проживати разом, вести спільне господарство, дбати про добробут та моральний стан сім`ї тощо. Саме по речах неправового характеру, що супроводжують відносини осіб після реєстрації шлюбу, можна визначити намір осіб щодо шлюбу.

Відповідно до пункту 4 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода у наданні суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Системний аналіз наведених процесуальних норм дозволяє дійти висновку, що кожна сторона зобов`язана вжити заходів та надати докази на підтвердження тієї обставини, на яку вона посилається як на підставу для задоволення вимоги чи навпаки на заперечення існування такі обставини, а суд, виходячи з наданих сторонами доказів здійснює їх оцінку.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення(частина перша, другастатті 77 ЦПК України).

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків дії принципу змагальності у цивільному процесі.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Суд зазначає, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.

У ході перегляду справи апеляційним судом встановлено, що шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було укладено за три місяці до його смерті. При цьому ОСОБА_4 вже був важко хворий на рак, а ОСОБА_2 здійснювала за ним догляд за домовленістю із ОСОБА_1 , так як ОСОБА_4 за своїм станом здоров`я потребував сторонньої допомоги. Необхідний догляд було організовано та оплачено його племінницею ОСОБА_1 .

Доказів того, що характер взаємин між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 був притаманним подружжю, що між ними існували шлюбні відносини матеріали справи не містять.

За встановлених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що ОСОБА_2 не довела суду наявності у неї реального наміру створити сім`ю з хворою на рак людиною, за якою вона здійснювала догляд за оплату.

Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції виходить із того, що ОСОБА_2 жодним доказом об`єктивно не підтвердила, що у вказаний період подружжя мало спільний бюджет, вело спільне господарство, було пов`язане виконанням взаємних прав і обов`язків та спільним побутом саме як подружжя, ураховуючи при цьому встановлені судом обставини щодо здійснення ОСОБА_2 за ОСОБА_4 оплачуваного ОСОБА_1 догляду як за особою, яка потребувала стороннього догляду за станом здоров`я.

Позивач довела суду, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 не склалися усталені відносини, що притаманні подружжю. На підтвердження заявлених позовних вимог позивачем надано докази на підтвердження обставин реєстрації шлюбу ОСОБА_2 з ОСОБА_4 без реального наміру створення сім`ї та набуття прав та обов`язків подружжя.

З вчинених дій ОСОБА_2 , щодо реєстрації місця свого проживання у квартирі АДРЕСА_1 , яка перебуває у комунальній власності, одразу після одруження з ОСОБА_4 , можна зробити висновок щодо дійсного наміру ОСОБА_2 укласти з ОСОБА_4 шлюб, що обумовлюється її бажанням отримати певні права на квартиру, підставою виникнення яких був факт реєстрації шлюбу з наймачем вказаної квартири, а відповідно придбання таким чином права користування даною квартирою та права на приватизацію квартири, наймачем якої був ОСОБА_4 .

Таким чином, встановивши фактичні обставини справи, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності з іншими доказами у справі, надавши їм належну правову оцінку, застосувавши наведені вище положення СК України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність передбачених частиною другою статті 40 СК України підстав для визнання укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 шлюбу недійсним, який було укладено з боку відповідачки без наміру створення сім`ї та набуття прав та обов`язків подружжя, що вказує на фіктивність цього шлюбу.

Так, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення згідно пункту 4 частини першоїстатті 376 ЦПК Україниє порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Ураховуючи наведене колегія суддів вважає за необхідне скасувати рішення Оболонського районного суду м. Києва від 29 травня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким визнати недійсним шлюб, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , 01 жовтня 2022 року Тетіївським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис №186, з наведених вище підстав.

Питання щодо розподілу судових витрат, пов`язаних із розглядом справи у суді апеляційної інстанції, суд вирішує відповідно до положень статті 141 ЦПК України.

Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно ч. 1 ч. 2ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, за результатами апеляційного перегляду справи апеляційну скаргу позивача задоволено.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору за подання позову до суду у розмірі 1 073, 60 грн та за подання апеляційної скарги на рішення суду у розмірі 1 610,40 грн, що разом складає 2 684, 00 грн.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , задовольнити.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 29 травня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Визнати недійсним шлюб, укладений між ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , укладений 01 жовтня 2022 року Тетіївським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис №186.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_5 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ) судові витрати по по сплаті судового збору у розмірі 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) гривні 00 копійок.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повна постанова складена 26 січня 2026 року.

Судді

Л. Д. Поливач

А. М. Стрижеус

О. І. Шкоріна