Постанова від 26 січня 2026 р. у справі №944/291/25 — Рівненський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 січня 2026 року

м. Рівне

Справа № 944/291/25

Провадження № 22-ц/4815/45/26

Головуючий у Здолбунівському районному суді

Рівненської області: суддя Шуляк А.С.

Час, дата і місце ухвалення рішення суду першої інстанції:

13 год. 36 хв. 23 червня 2025 року в м. Здолбунів

Рівненського району Рівненської області

Повний текст рішення складено: 26 червня 2025 року

Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий: Хилевич С.В.

судді: Ковальчук Н.М., Шимків С.С.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Неофіти Дмитра Богдановича на рішення Здолбунівського міського суду Рівненської області від 23 червня 2025 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Діджи фінанс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в:

У січні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Діджи фінанс" (далі – ТОВ "Діджи фінанс") звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 2429110 від 08 червня 2021 року в розмірі 24 836,05 гривень, 2 422,40 гривень судового збору та 6000 гривень витрат на правничу допомогу.

Мотивуючи вимоги, позивачем вказувалося, що внаслідок порушень ОСОБА_1 своїх зобов`язань за укладеним із Товариством з обмеженою відповідальністю "Міолан" (далі – ТОВ "Міолан") кредитним договором утворилась спірна заборгованість, яка у зв`язку з відступленням на користь ТОВ "Діджи фінанс" права вимоги підлягає стягненню на його користь в судовому порядку.

Рішенням Здолбунівського міського суду Рівненської області від 23 червня 2025 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Діджи фінанс" заборгованість за кредитним договором № 2429110 від 08 червня 2021 року в розмірі 24 836,05 гривень, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 9 445 гривень, за відсотками - 15 091,05 гривень, за комісійними винагородами - 300 гривень.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Діджи фінанс" 5 422,40 гривень судових витрат.

У решті вимог позивачу відмовлено.

Приходячи до такого висновку, суд виходив із того, що позивач надав докази, які підтверджують факт домовленості між ТОВ "Мілоан" і ОСОБА_1 про надання кредиту і його повернення у визначені строки зі сплатою визначених відсотків та комісією за надання кредиту, укладення цієї угоди відбулося у визначений Законом України "Про електронну комерцію" спосіб. Натомість відповідач не спростував цього факту та у встановлений кредитним договором строк не повернув кредитні кошти і не сплатив проценти за користування кредитом.

З огляду на ціну позову, обсяг виконаних представником позивача робіт, засади розумності, виваженості та справедливості суд дійшов висновку про стягнення витрат на правничу допомогу лише в розмірі 3000 гривень.

На рішення суду представником ОСОБА_1 – адвокатом Неофітом Д.Б. подано апеляційну скаргу, в якій покликався на його незаконність та необґрунтованість, що полягали в неповному з`ясуванні обставин, які мають значення для справи, порушенні норм процесуального права і неправильному застосуванні норм матеріального права.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, зазначалося про те, що суд безпідставно визнав договір укладеним на підставі електронної заявки та SMS-коду, оскільки належної ідентифікації особи та підтвердження наміру на укладення правочину не було. Також суд належним чином не з`ясував дійсність та обсяг договору факторингу, за яким позивач отримав право вимоги. Тим паче позичальник не був повідомлений про заміну кредитора, що суперечить ст. 512–516 ЦК України.

Не містять матеріали справи документів на виконання ТОВ "Діджи фінанс" вимог ч. 4 ст. 16 Закону України "Про споживче кредитування" щодо направлення повідомлення про вимогу дострокового повернення коштів. Зауважувалося на тому, що розрахунок заборгованості за відсотками у розмірі 15 091,05 гривень та комісій не підтверджений документально, що порушує положення ст. 81 ЦПК України щодо обов`язку доказування.

Крім того, суд безпідставно стягнув 3000 гривень витрат на правничу допомогу адвоката за відсутності доказів фактичного обсягу наданих послуг, що суперечить ч. 5 ст. 137 ЦПК України.

З наведених підстав просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти постанову про відмову в задоволенні позову у повному обсязі.

Правом надання відзиву на апеляційну скаргу позивач не скористався, хоча йому про це роз`яснювалось ухвалою Рівненського апеляційного суду від 21 серпня 2025 року.

При цьому обидві сторони подали до суду апеляційної інстанції додаткові пояснення, зважаючи на передбачене п.3 ч.1 ст.43 ЦПК України право.

Між тим, відповідно до ч.5 ст.174 ЦПК України суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це за необхідне.

Оскільки сторони не обґрунтовували необхідності подання таких пояснень, судом апеляційної інстанції здійснення таких дій не визнавалося за необхідне, а за своїм змістом подані документи притаманні доповненню на апеляційну скаргу та відзивом на неї, тому колегія суддів залишила їх без розгляду.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.

Згідно з ч.ч. 1–3 ст. 207, ст.ст. 526, 530, 610, 612, 614, 525, 599 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо: його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах тощо; воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку; він підписаний стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За правилами ст.ст. 626, 628, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Законом України "Про електронну комерцію" № 675-VIII (далі – Закон № 675-VIII) від 03 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

У статті 3 Закону № 675-VIII визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ст.ст. 11, 12 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону № 675-VIII).

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. (ч. 6 ст. 11 Закону № 675-VIII).

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону № 675-VIII).

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно із ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 512, ст.ст. 514, 1077 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

З матеріалів справи вбачається, що 08 червня 2021 року в особистому кабінеті на офіційному вебсайті ТОВ "Мілоан" ОСОБА_1 було подано заявку на отримання кредиту № 2429110 (а.с. 42).

Того ж дня між ОСОБА_1 та ТОВ "Мілоан" укладено договір про споживчий кредит № 2429110, на підставі п. 1.1 якого кредитодавець зобов`язався на умовах, визначених цим договором, на строк, визначений п. 1.3 договору, надати позичальнику грошові кошти у сумі, визначеній у п. 1.2 договору, а позичальник зобов`язується повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у встановлений п. 1.4 договору термін та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором (а.с. 22-25).

Згідно з пунктами 1.2, 1.5, 1.5.1, 1.5.2, 1.6 договору сума (загальний розмір) кредиту становить 10 000 гривень, відповідно до п. 1.3 кредит надається строком на 30 днів з 08 червня 2021 року (строк кредитування).

Загальні витрати позичальника за кредитом, що включають загальну суму зборів, платежів та інших витрат, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом та комісії (без врахування суми (тіла) кредиту) складають 1 440 гривень в грошовому виразі та 402 відсотків річних у процентному значенні (орієнтовна реальна річна процентна ставка), і включає в себе складові, визначені у п. п. 1.5.1–1.5.2 договору.

Контрагенти обумовили комісію за надання кредиту в розмірі 300 гривень, яка нараховується за ставкою 3 відсотки від суми кредиту одноразово.

Проценти за користування кредитом: 1 140 гривень, які нараховуються за ставкою 0,38 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.

Базова процентна ставка за користування кредитом становить 5 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. При цьому умови та особливості застосовування типу процентної ставки умовами договору визначались окремо у п. п. 2.2, 2.3.

Пунктами 2.3, 2.3.1, 2.3.2 передбачено пролонгацію договору кредиту.

З платіжного доручення встановлено факт переказу 10 000 гривень 08 червня 2021 року ТОВ "Міолан" на користь ОСОБА_1 на реквізити платіжної картки VISA № НОМЕР_1 (а.с. 29).

Звертаючись до суду з позовом, як на підставу для його задоволення ТОВ "Діджи фінанс" посилалося на те, що в порушення умов договору відповідач свої зобов`язання за ним не виконав, тому утворилася заборгованість в розмірі 24 836,05 гривень, із яких: за тілом кредиту - 9 445 гривень; за відсотками - 15 091,05 гривень; за комісійними винагородами - 300 гривень.

11 листопада 2021 року згідно з умовами договору відступлення прав вимоги № 12Т, ТОВ "Мілоан" було відступлено право вимоги за кредитним договором № 2429110 від 08 червня 2021 року на користь ТОВ "Діджи фінанс", а відповідно ТОВ "Діджи фінанс" - набуто права вимоги до позичальника (а.с. 11-15).

З витягу з додатку до договору факторингу вбачається, що до ТОВ "Діджи фінанс" перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за договором №2429110 від 08 червня 2021 року в сумі заборгованості, яка становить 24 836,05 гривень.

Тому апеляційним судом відхиляються покликання автора апеляційної скарги на неукладеність кредитного договору.

Із договору про надання кредиту видно, що він відповідає законодавчому визначенню кредитного договору, передбаченому ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Із наявних документів видно, що при укладенні кредитного договору кредитор з`ясував особу позичальника, його персональні дані, а саме, серію і номер паспорту, місце реєстрації, ідентифікаційний номер, номер оператора стільникового зв`язку, адресу електронної пошти.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Між тим, підстав вважати, що персональні дані ОСОБА_1 були використані первинним кредитором чи іншими особами для укладення кредитного договору від його імені не надані. До правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення відносно нього шахрайських чи інших протиправних кримінально караних дій відповідач не звертався.

Тим більше, в ході розгляду справи відповідачем не було спростовано належність йому емітованого відповідним банком платіжного інструмента, який вказано при укладенні кредитного договору, а також факту зарахування обумовленої між сторонами суми кредитних коштів.

Отже, презумпцію винуватості боржника та факту виникнення між сторонами відповідного зобов`язання не спростовано і спонукань вважати вказану угоду безгрошовою немає.

Крім того, наявні в матеріалах справи договір відступлення прав вимоги із витягом з додатку до нього підтверджують належне набуття позивачем права вимоги до відповідача і сумнівів щодо цього письмові докази не викликають.

Щодо неповідомлення боржника про відступлення права вимоги до нього за договором факторингу, то відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Тобто відсутність такого повідомлення не спонукає до відмови новому кредитору в задоволенні позову, а лише створює для нього ризик того, що боржник виконає свій обов`язок первісному кредиторові і таке виконання буде належним.

При цьому заборгованість за відсотками нарахована поза межами узгодженого строку.

Так, розрахунком первинного кредитора охоплюється період з 08 червня 2021 року по 21 вересня 2021 року, тоді як відповідно до п. 1.3 кредит надавався лише строком на 30 днів. Про укладення надання кредиту на 30 днів вказувалося й в анкеті-заяві на кредит.

Відповідно до тієї ж анкети, заяви, графіку платежу, проценти за користування кредитом становили лише 1140 гривень і нараховувались за ставкою 0,38% за кожен день користування кредитом упродовж 30 днів. Комісія за надання кредиту складала 300 гривень.

Разом з тим з наявних в матеріалах відомостей про щоденні нарахування та погашення видно, що сплачено позичальником було 1346 гривень (а.с. 45).

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13 та від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16 зазначено, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

З наведеного вбачається, що протягом дії договірних відносин, розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором та протягом його дії сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, а після закінчення строку договору у випадку наявності невиконаного грошового зобов`язання у кредитора виникає право вимоги відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України.

Відповідно до ч.8 ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів" нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Тому при стягненні заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, в т.ч. графіком платежів та анкетою-заявою, а не завуальованими, неоднозначними, умовами, які дозволили кредитодавцю нарахувати непропорційно великі суми грошових коштів за користування кредитом поза чітко вказаного строку кредитування.

Одними із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч.1 ст. 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Конституційний Суд України у Рішенні від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Відсутність позову про оспорення договору чи заперечень щодо його умов не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішенні справи за позовом кредитора до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Між тим, на наведене суд попередньої інстанції уваги не звернув, а тому його рішення не може залишатись чинним.

Тому позов підлягає до часткового задоволення шляхом стягнення на користь нового кредитора з позичальника 10 094 гривень заборгованості, позаяк тіло кредиту становить 10 000 гривень, нараховані проценти за фактично узгодженим строком кредитування складають 1140 гривень, комісії 300 гривень, а сплачено в рахунок погашення 1346 гривень.

При цьому колегія суддів враховує, що представник відповідача покликався на проходження ОСОБА_1 військової служби, що передбачало б застосування певних пільг при вирішенні спірних правовідносин, проте належних та достатніх доказів на підтвердження таких обставин матеріали справи не містять і їх не було подано до суду.

Решта доводів заявника, які зводяться до необхідності повної відмови в позові, відхиляються з огляду на встановлені обставини та застосовані норми матеріального права.

Підставою для прийняття нової постанови - про часткове задоволення позову відповідно до пунктів 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Неофіти Дмитра Богдановича задовольнити частково.

Скасувати рішення Здолбунівського міського суду Рівненської області від 23 червня 2025 року.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Діджи фінанс" 10 094 (десять тисяч дев`яносто чотири) гривень заборгованості.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс"; місцезнаходження: вул. Симона Петлюри, 21/1, м. Бровари Київської області, 07406; код ЄДРПОУ 42649746.

Відповідач: ОСОБА_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 .

Головуючий: С.В. Хилевич

Судді: Н.М. Ковальчук

С.С. Шимків