Постанова від 26 січня 2026 р. у справі №569/737/25 — Рівненський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 січня 2026 року

м. Рівне

Справа № 569/737/25

Провадження № 22-ц/4815/129/26

Головуючий у Рівненському міському суді

Рівненської області: суддя Гордійчук І.О.

Рішення суду першої інстанції ухвалено

23 вересня 2025 року в м. Рівне

(фіксування судового засідання за допомогою

звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось)

Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючий: Хилевич С.В.

судді: Гордійчук С.О., Ковальчук Н.М.

секретар судового засідання: Пиляй І.С.

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів";

відповідач - ОСОБА_1 ;

за участі: учасники справи та їх представники в судове засідання не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 23 вересня 2025 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами,

в с т а н о в и в:

У січні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" (далі – ТОВ "ФК "ЄАПБ") звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №00649-12/2023 в розмірі 21 020 гривень, за кредитним договором №25353-08/2023 — 64 125 гривень, за договором позики №76143179 — 25 186,83 гривень, за кредитним договором №95189383 — 18 970 гривень, а сумарно - 129 301,83 гривень.

Мотивуючи вимоги, позивачем вказувалося, що внаслідок порушень позичальником своїх зобов`язань за кредитними договорами утворилась спірна заборгованість, яка у зв`язку з відступленням первісним кредитором на користь ТОВ "ФК "ЄАПБ" прав вимоги підлягає стягненню на його користь в судовому порядку.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 23 вересня 2025 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ФК "ЄАПБ" суму заборгованості за кредитним договором №00649-12/2023 у розмірі 21 020 гривень, за кредитним договором №25353-08/2023 у розмірі 64 125 гривень, за договором позики №76143179 у розмірі 25 186,83 гривень, за кредитним договором №95189383 у розмірі 18 970 гривень, а всього 129 301,83 гривень.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ФК "ЄАПБ" 3 028 гривень судових витрат.

На рішення суду ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, де покликався на його незаконність і необґрунтованість, які полягали в порушенні норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, зазначалося про те, що заявник із 27 листопада 2024 року проходить військову службу в лавах Збройних Сил України, тому нарахування відсотків за кредитними договорами є незаконним з огляду на пункт 15 статті 14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Звертав увагу, що не був належним чином повідомлений про розгляд справи, оскільки проживає за іншою адресою і не мав змоги отримати судові повістки через перебування на військовій службі.

Крім того, зауважувалося на порушенні позивачем процедури досудового врегулювання спору, а також принципів справедливості та розумності через значний розмір відсотків, які істотно перевищують суму основного боргу.

З наведених підстав просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Своїм правом надання відзиву на апеляційну скаргу ТОВ "ФК "ЄАПБ" не скористався, хоча йому про це роз`яснювалось ухвалою Рівненського апеляційного суду від 20 листопада 2025 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.

Згідно з ч.ч. 1–3 ст. 207, ст.ст. 526, 530, 610, 612, 614, 525, 626, 628, 638 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо: його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах тощо; воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку; він підписаний стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Загальні правила щодо форми договору визначено у ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Законом України "Про електронну комерцію" № 675-VIII (далі – Закон № 675-VIII) від 03 вересня 2015 року на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

У статті 3 Закону № 675-VIII визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ст.ст. 11, 12 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону № 675-VIII).

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. (ч. 6 ст. 11 Закону № 675-VIII).

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону № 675-VIII).

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно із ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частинами першою, третьою ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Норма статті 514 ЦК України вказує, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (ч.1 ст.1077 ЦК України).

Відповідно до ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

З матеріалів справи вбачається, що 01 грудня 2023 року між ТОВ "Стар Файненс Груп" та ОСОБА_1 укладено в електронній формі кредитний договір № 00649-12/2023, за умовами якого позичальник отримав 5 000 гривень строком на 360 днів із сплатою процентів за користування кредитними коштами з розрахунку 2,5% в день (а.с. 8-10).

Згодом, 24 червня 2024 року, на підставі договору факторингу № 24062024 право вимоги за кредитним договором на загальну суму 21 020 гривень, з яких 5 000 гривень склав основний борг, а 16 020 гривень — відсотки, перейшло до ТОВ "ФК "ЄАПБ" (а.с. 14-17).

20 серпня 2023 року між ТОВ "Аванс Кредит" та ОСОБА_1 укладено в електронній формі договір про надання фінансового кредиту № 25353-08/2023, за яким відповідач отримав 15 000 гривень строком на 360 днів зі сплатою процентів в розмірі 2,5% в день (а.с. 22-24).

В подальшому, 20 червня 2024 року, право вимоги за кредитним договором відступлено на користь ТОВ "ФК "ЄАПБ" згідно з договором факторингу № 20062024 (а.с. 28-30). Розмір заборгованості становив 64 125 гривень, що включало 15 000 гривень основного боргу та 49 125 гривень нарахованих відсотків.

03 січня 2024 року ОСОБА_1 уклав договір позики № 76143179 із ТОВ "ФК "1 Безпечне агентство необхідних кредитів" на суму 9000 гривень строком на 30 днів із процентною ставкою в розмірі 2,5% в день (а.с. 36-38).

На підставі договору факторингу № 14/06/21 від 14 червня 2021 року та додаткових угод до нього право вимоги відступлено на користь ТОВ "ФК "ЄАПБ", а їхня сума складала 25 186,83 гривень, де 5 818,93 гривень - за основним боргом, а 19 367,90 гривень - відсотками (а.с. 40-43).

19 січня 2024 року між ТОВ "Бі Ел Джи Мікрофінанс" та ОСОБА_1 в електронній формі укладено кредитний договір № 95189383. За його умовами позичальник отримав 10 000 гривень строком на 45 днів зі сплатою відсотків з 1-го по 15-й день в розмірі 1% на день, а з 16 по 45 день - в розмірі 2,49% на день.

Згодом двома додатковими договорами строк кредитування було продовжено до 08 квітня 2024 року, тобто двічі по 45 днів, а розмір відсотків за користування кредитними коштами контрагенти обумовили аналогічно умовам основного кредитного договору щодо певних періодів (а.с. 52-58).

30 травня 2024 року право вимоги з цим кредитним правочином передано на користь ТОВ "ФК "ЄАПБ" за договором факторингу № 300524. На час відступлення сума заборгованості складала 18 970 гривень, з яких 10 000 гривень - основний борг, 8 970 гривень - нараховані відсотки (а.с. 59-61).

З договорів щодо надання грошових коштів позичальникові видно, що вони відповідають законодавчому визначенню кредитного договору, передбаченому ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

При цьому факт виникнення кредитних відносин за чотирма правочинами є очевидним і встановленим, позаяк надані позивачем докази містять інформацію про їхнє підписання позичальником електронним цифровим підписом, зокрема за допомогою одноразового ідентифікатора, вчиненим з урахуванням положень ч. ч. 6, 12 п. 1 ст. 3, ст. 12, п. 12 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію", ч. 1 ст. 205 ЦК України.

Доказів про те, що персональні дані відповідача (копія паспорта громадянина України, картка фізичної особи-платника податків, реквізити банківської картки на яку здійснювалося перерахування позичених грошових коштів, номер телефону) були використані первинними кредиторами чи іншими особами для укладення кредитного договору від його імені, не надано.

Тому відсутні підстави вважати укладені правочини безгрошовими.

Звертається увага на те, що наявні в матеріалах справи договори факторингів, акти прийому-передачі реєстрів боржників, витяги з реєстрів божників підтверджують належне набуття позивачем прав вимог до ОСОБА_1 за відповідними правочинами, сумнівів щодо цього документальні докази не викликають, а відповідачем їх не спростовано.

Разом з тим колегія суддів погоджується з аргументами апеляційної скарги про те, що нарахування відсотків за користування кредитними коштами здійснено всупереч принципам споживчого кредитування, справедливості і розумності.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, пункту п`ятого ч. 3 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Приходячи до переконання про часткове задоволення апеляційної скарги, береться до уваги і те, що позичальник проходить військову службу з 27 листопада 2024 року, а тому з цього дня на нього поширюються встановлена пунктом 15 ст. 14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" пільга, згідно з якою йому не повинні нараховуватись штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом.

Необхідно зазначити, що з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Наведене узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів", в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів" від 09 квітня 1985 року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності.

При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

У Рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.

Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування.

Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості слід керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

При цьому відсутність позову про визнання недійсним кредитного договору не є перешкодою для врахування інтересів відповідача з метою дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Зазначені висновки викладені у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23.

Між тим, у спірних правовідносинах первинні кредитори, як фінансові установи, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукали у такий спосіб позичальника на укладення угод на вкрай невигідних для нього умовах, які він не міг оцінити належно.

Тому, на думку апеляційного суду, при стягненні заявленої позивачем заборгованості за угодами № 00649-12/2023 та № 25353-08/2023 необхідно керуватися строком кредитування в 25 днів за угодою № 76143179 строком в 30 днів, а за № 95189383 – 45 днів, а не завуальованими, двозначними, понадміру великими за обсягом умовами правочинів та додатків до них, які дозволяли кредитодавця нараховувати непропорційно великі суми грошових коштів за користування кредитами.

Крім того, зауважується і на висновках Великої Палати Верховного Суду в постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16, згідно з якими надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за користування кредитом, так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов`язань.

Отже, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Між тим, з огляду на зміст та тлумачення укладених правочинів, нарахування заборгованості за встановленими апеляційним судом строками кредитувань здійснювались первинними кредиторами як міра відповідальності за порушення певних умов кредитних договорів.

Як зазначалося в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Також у цій постанові зазначено, що керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Як убачається, наведених обставин суд попередньої інстанції не врахував, а тому його рішення не може залишатись чинним, оскільки дії кредиторів не відповідали принципам розумності, справедливості та добросовісності, а їхнім наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Натомість позов підлягав частковому задоволенню шляхом стягнення заборгованості в такому розмірі: за кредитним договором № 00649-12/2023 — у розмірі 8 125 гривень, з яких 5 000 гривень — тіло кредиту, а 3 125 гривень — відсотки, нараховані упродовж 25 днів за ставкою 2,5% на день; за кредитним договором № 25353-08/2023 — у розмірі 24 375 гривень, з яких 15 000 гривень — тіло кредиту, а 9 375 гривень — відсотки, нараховані упродовж 25 днів за ставкою 2,5% на день; за договором позики № 76143179 — у розмірі 15 750 гривень, з яких 9 000 гривень — тіло кредиту, а 6 750 гривень — відсотки, нараховані упродовж 30 днів за ставкою 2,5% на день; за кредитним договором № 95189383 — у розмірі 18 970 гривень, з яких 10 000 гривень — тіло кредиту, 1 500 гривень — відсотки, нараховані за 15 днів користування кредитними коштами за ставкою 1% на день, та 7 470 гривень — відсотки, нараховані упродовж решти 30 днів за ставкою 2,49% на день. Сумарно розмір заборгованості складає 67 220 гривень.

При цьому не заслуговують на увагу доводи автора апеляційної скарги про недодержання судом норм процесуального права.

Так, згідно із абз. другим ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Однак будь-яких фактів про процесуально-правові дефекти, що потягли би помилкове вирішення цивільно-правового спору, заявник не надав, матеріали справи їх не містять, а апеляційним судом здобуто не було.

При цьому встановлено й відсутність обставин, які свідчили би про обов`язкове скасування судового рішення внаслідок існування підстав, передбачених ч. 3 ст. 376 ЦПК України.

Підставою для скасування оскаржуваного рішення відповідно до пункту 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, є порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч.ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Встановлено, що при пред`явленні позову позивачем сплачено 3 028 гривень судового збору, а відповідачем при поданні апеляційної скарги - 4 542 гривень судового збору.

Тобто за результатами перегляду справи апеляційним судом ТОВ "ФК "ЄАПБ" пропорційно до задоволених вимог слід відшкодувати за рахунок відповідача 1 574,16 гривень сплаченого при пред`явленні позову судового збору (67220*3028?129301,83). Разом з тим ОСОБА_1 пропорційно до задоволених вимог апеляційної скарги за рахунок позивача підлягає відшкодуванню 2 180,75 гривень судового збору, який сплачено за її подання (62081,83*4542?129301,83).

Згідно із ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

З огляду на правила процесуального законодавства суду надано право на здійснення взаємозаліку судових витрат, а тому позивач повинен відшкодувати відповідачу 606,59 гривень (2180,75-1574,16) судового збору за результатами розгляду справи.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381- 384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Скасувати рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 23 вересня 2025 року.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" 67 220 (шістдесят сім тисяч двісті двадцять) гривень заборгованості за кредитними договорами.

В задоволенні решти позову Товариству з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" відмовити.

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" на користь ОСОБА_1 606 (шістсот шість) гривень 59 копійок судового збору.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів"; місцезнаходження: вулиця Симона Петлюри, 30, м. Київ 01032; код ЄДРПОУ: 35625014.

Відповідач: ОСОБА_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 .

Головуючий: С.В. Хилевич

Судді: С.О. Гордійчук

Н.М. Ковальчук