Постанова від 20 січня 2026 р. у справі №282/412/25 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №282/412/25 Головуючий у 1-й інст. Носач В. М.

Категорія 42 Доповідач Шевчук А. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючої судді Шевчук А.М.,

суддів: Григорусь Н.Й., Павицької Т.М.,

за участі секретаря судового засідання Ковальчук М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі

цивільну справу №282/412/25 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , інтереси яких представляє ОСОБА_3 , до Військової частини НОМЕР_1 про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю сина,

за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1

на рішення Любарського районного суду Житомирської області від 19 червня 2025 року, яке ухвалене під головуванням судді Носача В.М. у с-щі Любарі,

в с т а н о в и в:

У березі 2025 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 через представника адвоката Пузиря В.О. звернулися до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 . Просили стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь кожного позивача по 1 000 000 грн у відшкодування моральної шкоди.

Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_4 . З 31 березня 2023 року ОСОБА_4 проходив військову службу в військовій частині НОМЕР_1 на посаді водія-слюсаря відділення технічного обслуговування взводу забезпечення самохідного артилерійського дивізіону управління цієї військової частини. Також із 31 березня 2023 року ОСОБА_5 почав проходити військову службу в Військовій частині НОМЕР_1 на посаді командира відділення технічного обслуговування забезпечення самохідного артилерійського дивізіону управління цієї військової частини. Військова частина НОМЕР_1 у зв`язку з виконанням завдань за призначенням, пов`язаних із захистом незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, виконувала завдання за призначенням на території Донецької області. ОСОБА_5 28 березня 2024 року приблизно о 02 годині 40 хвилин, перебуваючи на території домоволодіння по АДРЕСА_1 , займався ремонтом автомобіля. У цей час до двору цього домоволодіння зайшов старший солдат ОСОБА_4 , водій-слюсар відділення технічного обслуговування взводу забезпечення самохідного артилерійського дивізіону управління військової частини НОМЕР_1 . Під час спілкування ОСОБА_5 та ОСОБА_4 у останніх виник конфлікт на підґрунті раптово виниклих неприязних відносин, в ході якого ОСОБА_5 , маючи намір на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_4 , тримаючи в правій руці канцелярський ніж, який використовував при ремонті автомобіля, наніс ОСОБА_4 один удар у ділянку лівого стегна. Від отриманих тілесних ушкоджень, що нанесені ОСОБА_5 , ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 приблизно о 04:00 годині помер. Вироком Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 24 грудня 2024 року в справі №243/6356/24 ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк вісім років з ізоляцією засудженого та поміщенням його до кримінально-виконавчої установи закритого типу. Вирок набрав законної сили 21 лютого 2025 року. Вироком встановлений факт перебування ОСОБА_5 у складі військової частини НОМЕР_1 , несення ним військової служби та прямий причинний зв`язок між нанесеними ОСОБА_4 травмами із загибеллю останнього. В основу вироку покладено достатній, достовірний та допустимий доказ, а саме, матеріали службового розслідування військової частини НОМЕР_1 за фактом смерті військовослужбовця, призваного по мобілізації старшого солдата ОСОБА_4 . На момент завдання тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_4 , від яких останній загинув, ОСОБА_5 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та під час її несення вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.121 КК України. У зв`язку зі смертю ОСОБА_4 його батьки залишилися без сина, чим спричинені глибокі моральні та душевні страждання, внаслідок непоправної та невідворотної смерті найближчої для них людини, який проходив військову службу та вживав заходів щодо відсічі збройної агресії рф. Батьки постійно переживають психологічний дискомфорт, що спричиняє порушення сну, емоційну напругу, нервовість. Завдавачем шкоди позивачам є ОСОБА_5 , який із 31 березня 2023 року перебував на посаді у військовій частині НОМЕР_1 та приступив до виконання відповідних службових обов`язків. Оскільки військовослужбовець військової частини вчинив кримінальне правопорушення, перебуваючи у службових відносинах з відповідачем у справі, то саме на відповідача покладений обов`язок відшкодувати спричинену моральну шкоду.

Рішенням Любарського районного суду Житомирської області від 19 червня 2025 року позов задоволений частково. Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 500 000 грн моральної шкоди. Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_2 500 000 грн моральної шкоди. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання судового збору.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач Військова частина НОМЕР_1 подав апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги аргументовані тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що смерть ОСОБА_4 настала внаслідок злочинних дій військовослужбовця ОСОБА_5 . Належними сторонами в цивільній справі є особи, відносно яких є дані про те, що вони можуть бути суб`єктами спірних матеріальних правовідносин. Належний позивач - особа, якій належить право вимоги; належний відповідач - особа, котра повинна відповідати за позовом. У випадку завдання шкоди працівником діями, що за своїм змістом не випливають із виконання ним службових обов`язків, не виникає відповідальності юридичної або фізичної особи за шкоду, спричинену вказаним працівником. При деліктних зобов`язаннях треба доводити не лише факт заподіяння шкоди внаслідок протиправного діяння, але й виникнення такого діяння внаслідок неналежного виконання чи невиконання особою покладених на нього службових чи інших обов`язків. Вироком Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 24 грудня 2024 року в справі №243/6356/24 установлений факт протиправного діяння, вчиненого саме ОСОБА_5 . Вказаним вироком суду не встановлено факту протиправності рішень, дій чи бездіяльності посадових осіб військової частини НОМЕР_1 . Слов`янський міськрайонний суд Донецької області правильно встановив, що суб`єктом відшкодування моральної шкоди є особа, яка вчинила кримінальне правопорушення, вину якого доведено в судовому порядку - ОСОБА_5 . Обґрунтовуючи підстави для задоволення цивільного позову ОСОБА_6 , дружини ОСОБА_4 , яка звернулася із цивільним позовом у своїх інтересах та в інтересах малолітнього сина ОСОБА_7 про стягнення моральної шкоди у кримінальному судочинстві, Слов`янський міськрайонний суд Донецької області вказав наступне: "При вирішенні позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди, суд враховує ступінь та обсяг моральних переживань у зв`язку з втратою чоловіка, дитиною батька, необхідність матері самостійно виховувати дитину; тяжкість вимушених змін у житті, наявність причинного зв`язку між вчиненим кримінальним правопорушенням і моральною шкодою, яка настала; порушення сімейних зв`язків, які поновити неможливо". Отже, заподіювачем моральної шкоди ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , спричиненої внаслідок смерті сина - ОСОБА_4 , є особа, яка вчинила кримінальне правопорушення - ОСОБА_5 . Щодо висновків суду першої інстанції про те, що перебування потерпілого солдата ОСОБА_4 на території приватного домогосподарства під час заподіяння йому смерті військовослужбовцем ОСОБА_5 , які знаходилися у службових відносинах з відповідачем, не має жодного значення для покладення на особу обов`язку відшкодувати заподіяну злочином моральну шкоду, яка за законом несе відповідальність за її заподіяння (ст.1172 ЦК України). Під час спілкування у ОСОБА_5 та ОСОБА_4 почався конфлікт на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, в ході якого ОСОБА_5 , діючи з прямим умислом, маючи намір на умисне протиправне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень старшому солдату ОСОБА_4 , тримаючи в правій руці канцелярський ніж, за допомогою якого ремонтував автомобіль, наніс удар в ділянку лівого стегна по зовнішній поверхні старшого солдата ОСОБА_4 , від чого останній відійшов на два кроки назад та впав. У результаті вказаних вище умисних противоправних дій ОСОБА_5 потерпілому ОСОБА_4 було спричинено тілесне ушкодження у вигляді: колото-різаного поранення лівого стегна з ушкодженням судин, що має ознаки тяжкого тілесного ушкодження". У постанові Верховного Суду від 02 червня 2022 року в справі №367/274/19 судом касаційної інстанції надані наступні висновки: "У випадку завдання шкоди працівником діями, що за своїм змістом не випливають із виконання ним службових обов`язків, не виникає відповідальності юридичної або фізичної особи за шкоду, спричинену вказаним працівником". Отже, у ОСОБА_5 та ОСОБА_4 почався конфлікт на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, а не у зв`язку з виконання ОСОБА_5 службових обов`язків, як командира відділення технічного обслуговування забезпечення самохідного артилерійського дивізіону. ОСОБА_5 28 березня 2024 року приблизно о 02 годині 40 хвилин перебував на території домоволодіння АДРЕСА_1 та займався ремонтом автомобіля. У вироку Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 24 грудня 2024 року в справі №243/6356/24 судом також було встановлено, що із протоколу огляду місця події від 28 березня 2024 року вбачається, що місцем огляду є автомобіль марки «MERCEDES - BENZ» моделі «VITO 108 D», д.н.з. НОМЕР_2 , що відповідно до відомостей з свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу належить ОСОБА_8 , де в вантажному відділенні було виявлено та вилучено канцелярський ніж з чорною пластмасовою ручкою, який поміщено до паперового конверту. ОСОБА_5 28 березня 2024 року займався ремонтом приватного автомобіля, а не техніки самохідного артилерійського дивізіону. Шкода заподіяна не внаслідок виконання ОСОБА_5 службових обов`язків, як командира відділення технічного обслуговування забезпечення самохідного артилерійського дивізіону. Отже, підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини першої ст.1172 ЦК України немає. Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» держава вже передбачила порядок здійснення виплат та максимальні розміри виплат за рахунок бюджету України родичам померлого, а тому Військова частина НОМЕР_1 та держава в цілому не може нести додатковий фінансовий тягар та бути основним та/або спільним «цивільним відповідачем» за вчинення дій будь-якого військовослужбовця, який навмисно чи з необережності завдав смерть іншому військовослужбовцю. Пунктом 4 Порядку №975, зокрема, передбачено, що одноразова грошова допомога призначається у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби. Згідно з вимогами частини четвертої ст.24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" вважати таким, що стався під час проходження військової служби та не пов`язаний з виконанням військового обов`язку військової служби в Збройних Силах України по захисту Батьківщини. Позивачі в цій справі - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають право на отримання від держави одноразової грошової допомоги у зв`язку із смертю сина, що сталася під час проходження військової служби.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 адвокат Пузир В.О. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

При цьому посилається на те, що вирок Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 24 грудня 2024 року в справі № 243/6356/24 набрав законної сили 21 лютого 2025 року. Вказані обставини учасниками справи визнаються та не оспорюються. В матеріалах службового розслідування відповідача, яке затверджено наказом В/ч НОМЕР_1 від 26 квітня 2024 року №1756, наявні не лише висновки про підтвердження факту вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_5 , а й його безпосереднім керівником - головним сержантом Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_9 за фактом не забезпечення дотримання військової дисципліни підлеглим, що спричинило тяжкі наслідки у вигляді смерті людини. Враховуючи викладене вище, завдавачем шкоди загиблому сину позивачів є особа, що перебувала у службових відносинах із юридичною особою відповідачем. Причинно-наслідковий зв`язок завдання останнім моральної шкоди простежується не лише в обставині нанесення ОСОБА_5 тілесних ушкоджень сину позивачів, а й у невиконанні своїх службових обов`язків його безпосереднім керівником - ОСОБА_9 . На виконання вимог матеріального права (ст.1172 ЦК України) під час розгляду справи в суді першої інстанції позивачами доведено факт наявності деліктної відповідальності Військової частини НОМЕР_1 за вчинення її службовими особами кримінального правопорушення, яке призвело до передчасної смерті рідного сина останніх. Судом першої інстанції правильно встановлений той факт, що смерть ОСОБА_4 завдала його матері та батьку глибоких моральних, фізичних та душевних страждань, а втрата сина викликала у останніх постійне відчуття тривоги, потреби у спілкуванні саме з сином, фізичні незручності та психологічний дискомфорт, порушення сну, нервовість та дратівливість. Під час вирішення спору по суті, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що втрата близької людини є невідворотною обставиною, яка завдає тяжких моральних страждань, а тому суд дійшов до обґрунтованого визначення суми моральної шкоди, яку належить стягнути з військової частини, а саме по 500 000 грн на користь кожного позивача.

У судовому засіданні, проведеному в режимі відеоконференції, представник Військової частини НОМЕР_1 Іванчук В.М. апеляційну скаргу підтримав та просить її задовольнити, - рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Представник позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 адвокат Пузир В.О. апеляційну скаргу не визнав, просить її залишити без задоволення, а рішення суд першої інстанції - без змін.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволеною з наступних підстав.

Статтею 23 ЦК визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами ст.1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Згідно з частиною другою ст.1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Разом із тим, у відповідності до частини першої ст.1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

У цьому випадку для покладення на юридичну або фізичну особу відповідальності необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв`язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка заподіяла шкоду), так і певних спеціальних умов. До таких спеціальних умов належать: перебування в трудових (службових) відносинах з юридичною або фізичною особою-роботодавцем, незалежно від характеру таких відносин: постійні, тимчасові, сезонні тощо; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов`язків.

У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року №5 роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Із матеріалів справи вбачається, що відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 31 березня 2023 року №90 сержанта ОСОБА_5 , старшого механіка відділення технічного обслуговування взводу забезпечення самохідного артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи управління Військової частини НОМЕР_1 , призначеного наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 31 березня 2023 року №53-РС, було призначено на посаду командира відділення технічного обслуговування забезпечення самохідного артилерійського дивізіону управління Військової частини НОМЕР_1 , та останній вважався таким, що з 31 березня 2023 року прийняв справи та посаду і приступив до виконання службових обов`язків за посадою.

Із витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 31 березня 2023 року №90 слідує, що старшого солдата ОСОБА_4 , водія автомобільного відділення взводу забезпечення самохідного артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи управління Військової частини НОМЕР_1 , призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 31 березня 2023 року №53-РС, було призначено на посаду водія-слюсаря відділення технічного обслуговування взводу забезпечення самохідного артилерійського дивізіону управління Військової частини НОМЕР_1 , та останній вважався таким, що з 31 березня 2023 року прийняв справи та посаду і приступив до виконання службових обов`язків за посадою. Вступний інструктаж із питань охорони праці пройшов.

Отже, сержант ОСОБА_5 та старший солдат ОСОБА_4 обидва проходили військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , його батьками є ОСОБА_2 (батько) та ОСОБА_1 (мати), що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , актовий запис №9, тобто позивачі у справі (а.с.13).

Відповідно до свідоцтва про смерть, виданого 10 квітня 2024 року Косівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Косівському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 27 років в селі Микільське Краматорського району Донецької області (а.с.15).

Матеріалами службового розслідування за фактом смерті військовослужбовця призваного по мобілізації старшого солдата ОСОБА_4 , встановлені наступні обставини (а.с.28-67).

28 березня 2024 року приблизно о 02 годині 50 хвилин у районі перебування відділення технічного обслуговування взводу забезпечення самохідної артилерійського дивізіону управління Військової частини НОМЕР_1 у населеному пункті АДРЕСА_1 , в будинку тимчасового розквартирування особового складу вказаного підрозділу за адресою: АДРЕСА_1 , було виявлено тіло водія-слюсаря відділення технічного обслуговування взводу забезпечення самохідного артилерійського дивізіону управління Військової частини НОМЕР_1 - старшого солдата ОСОБА_4 .

У акті службового розслідування зазначено, що смерть військовослужбовця старшого солдата ОСОБА_4 настала внаслідок спричинення сержантом ОСОБА_5 колото-різаного поранення з ушкодженням судин у ділянці лівого стегна з використанням гострого предмету з метою вбивства чи нанесення ушкодження згідно з лікарським свідоцтвом про смерть від 30 березня 2024 року №219, виданим Слов`янським відділенням судово-медичних експертиз Донецького обласного бюро судово-медичної експертизи, внаслідок зовнішньої кровотечі, і є такою, що пов`язана з проходженням військової служби та не пов`язана з виконанням службових обов`язків чи захисту Батьківщини.

Разом із тим, витяг із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) АДРЕСА_2 від 26 квітня 2024 року №1754 містить відомості про те, що службовим розслідуванням установлено, що смерть старшого солдата ОСОБА_4 є наслідком слабкого контролю за підлеглими офіцерами і особовим складом самохідного артилерійського дивізіону управління Військової частини НОМЕР_1 із боку командира самохідного артилерійського дивізіону управління військової частини НОМЕР_1 майора ОСОБА_10 та неналежного виконання своїх службових обов`язків по забезпеченню психологічного стану серед особового складу самохідного артилерійського дивізіону управління Військової частини НОМЕР_1 заступником командира самохідного артилерійського дивізіону управління Військової частини НОМЕР_1 із морально-психологічного забезпечення майора ОСОБА_11 , що є порушенням вимог ст.5 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України, ст.ст.16,101,102,107,108 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України. Також встановлено самоусунення від виконання своїх службових обов`язків командиром взводу забезпечення самохідного артилерійського дивізіону управління Військової частини НОМЕР_1 головним сержантом ОСОБА_9 , що призвело до безконтрольності за дотриманням військової дисципліни, байдужості до проблем взаємовідносин серед ввіреного особового складу, що є порушенням вимог ст.5 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України, ст.ст.2,11,12,16,49,119,120 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України. ОСОБА_9 притягнутий до дисциплінарної відповідальності та на нього накладено дисциплінарне стягнення - «сувору догану».

Окрім того, службовим розслідуванням встановлено, що головний сержант ОСОБА_9 будучи військовою службовою особою, що обіймає посаду командира взводу забезпечення самохідного артилерійського дивізіону Військової частини НОМЕР_1 , пов`язану з виконанням організаційно-розпорядчих і адміністративно-господарських обов`язків, знаходячись у тимчасовому пункті дислокації самохідного артилерійського дивізіону управління Військової частини НОМЕР_1 в АДРЕСА_1 , в порушення вимог ст.ст.4,5 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, ст.ст.119,120 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, під час дії воєнного стану, не забезпечив додержання військової дисципліни в підпорядкованому підрозділі, внаслідок чого підлеглий йому командир відділення технічного обслуговування взводу забезпечення самохідного артилерійського дивізіону Військової частини НОМЕР_1 молодший сержант ОСОБА_5 , із використанням гострого предмету наніс старшому солдату ОСОБА_4 колото-різане поранення лівого стегна з ушкодженням судин, спричинивши останньому зовнішню кровотечу. Внаслідок отриманого поранення старший солдат ОСОБА_4 помер.

Із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 26 квітня 2024 року АДРЕСА_2 №1756 встановлено, що факт смерті військовослужбовця призваного по мобілізації водія-слюсаря відділення технічного обслуговування взводу забезпечення самохідного артилерійського дивізіону управління військової частини НОМЕР_1 старшого солдата ОСОБА_4 , внаслідок зовнішньої кровотечі, колото-різаного поранення лівого стегна з ушкодженням судин, внаслідок нападу з використанням гострого предмету з метою вбивства чи нанесення ушкодження, вважається доведеним.

Вироком Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 24 грудня 2024 року №243/6356/24 встановлено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_4 проходили військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . У порушення вимог нормативних актів сержант ОСОБА_5 , діючи умисно, тобто усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, вчинив злочин проти життя та здоров`я ОСОБА_4 , а саме умисне завдав тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого. Смерть ОСОБА_4 настала від колото-різаного поранення лівого стегна з ушкодженням судин, яке ускладнилося зовнішньою кровотечею, недокрів`ям внутрішніх органів, набряком головного мозку та легень. Між спричиненими тілесними ушкодженнями та причиною смерті ОСОБА_4 є прямий причинний зв`язок. Вироком визнано ОСОБА_5 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк вісім років з ізоляцією засудженого та поміщенням його до кримінально-виконавчої установи закритого типу (а.с.16-26). Вирок набрав законної сили.

Згідно з частиною шостою ст.82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду в справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Із викладено вище вбачається, що вироком Слов`янського міськрайонного суду від 24 грудня 2024 року в справі №243/6356/24 установлено, що внаслідок злочинних дій військовослужбовця ОСОБА_5 настала смерть військовослужбовця ОСОБА_4 . Вказана обставина є обов`язковою для суду під час розгляді цієї справи.

Як зазначалося вище, наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) АДРЕСА_2 від 26 квітня 2024 року №1754 визнано, що смерть старшого солдата ОСОБА_4 є наслідком слабкого контролю за підлеглими з боку командира взводу забезпечення самохідного артилерійського дивізіону управління Військової частини НОМЕР_1 . Його самоусунення від виконання своїх службових обов`язків призвело до безконтрольності за дотриманням військової дисципліни.

За положеннями частини четвертої ст.24 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби: 1) на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять); 2) на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби; 3) поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника); 4) під час виконання державних обов`язків, у тому числі у випадках, якщо ці обов`язки не були пов`язані з військовою службою; 5) під час виконання обов`язку з урятування людського життя, охорони державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що військовослужбовець ОСОБА_5 під час заподіяння тілесних ушкоджень, внаслідок яких настала смерть потерпілого солдата ОСОБА_4 , перебували на території приватного домогосподарства не змінюють висновків суду першої інстанції із огляду на те, що приватне домогосподарство, у тому числі за адресою: АДРЕСА_1 , було місцем тимчасового розквартирування (дислокації) відділення технічного обслуговування взводу забезпечення самохідної артилерійського дивізіону управління Військової частини НОМЕР_1 та займалися ремонтом автомобіля, який їм не належав.

Оскільки ОСОБА_5 на час вчинення злочину виконував обов`язки військової служби та знаходився у службових відносинах з Військовою частиною НОМЕР_1 , то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідальність за заподіяну ОСОБА_5 шкоду може бути покладена на Військову частину НОМЕР_1 , а доводи апеляційної скарги з цього приводу висновків суду першої інстанції беззаперечно не спростовують.

Колегія суддів не входить у обговорення питання розміру відшкодування моральної шкоди на користь кожного із позивачів, оскільки батьки загиблого військовослужбовця із апеляційними скаргами на рішення суду першої інстанції не зверталися та з присудженими судом першої інстанції сумами погодилися, а апеляційна скарга відповідача доводів з цього приводу не містить.

Аргументи апеляційної скарги відносно того, що відповідач та держава не може нести додатковий фінансовий тягар, оскільки позивачі мають право на отримання від держави одноразової грошової допомоги у зв`язку із смертю сина, яка сталася під час проходження військової служби безпідставні, оскільки не грунтуються на положеннях чинного законодавства, приймаючи до уваги те, що одноразова грошова допомога при загибелі військовослужбовця це гарантована державою компенсаторна виплата, яка призначена для матеріальної підтримки, зокрема, батьків. Проте, у цьому позові йдеться про стягнення виключно бодай якоїсь суми у відшкодування моральної шкоди, яка спричинена батькам втратою сина, якого вже не повернути. Крім того, одноразова грошова допомога у разі загибелі військовослужбовця виплачується не лише при захисті Батьківщини, а й у разі смерті під час виконання службових обов`язків, а відповідач наполягає саме на тому, що смерть пов`язана з проходженням військової служби, а тому такі доводи апеляційної скарги є також суперечливими.

Решта доводів апеляційної скарги ґрунтуються на переоцінці доказів, яким аргументовано надана оцінка судом першої інстанції у відповідності до положень ст.89 ЦПК України.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому на підставі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає рішення суду першої інстанції без змін, як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст.259,268,367-368,374-375,381-384 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.

Рішення Любарського районного суду Житомирської області від 19 червня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча Судді: