Постанова від 21 січня 2026 р. у справі №161/1283/16-ц — Волинський апеляційний суд

Справа № 161/1283/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Кихтюк Р. М.

Провадження № 22-ц/802/132/26 Доповідач: Матвійчук Л. В.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 січня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Матвійчук Л. В.,

суддів - Федонюк С. Ю., Осіпука В. В.,

з участю секретаря судового засідання – Губарик К. А.,

представника боржника – ОСОБА_1 ,

державного виконавця – Левчук І. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_2 , в інтересах якої діє опікун ОСОБА_3 , стягувач – Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», заінтересована особа – Відділ державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню за апеляційною скаргою представника боржника ОСОБА_2 – ОСОБА_1 на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 листопада 2025 року

В С Т А Н О В И В:

У липні 2025 року ОСОБА_2 , в інтересах якої діє опікун ОСОБА_3 , через свого представника адвоката Курбай Л. М. звернулася до суду із зазначеною заявою, обґрунтовуючи вимоги тим, що рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 жовтня 2016 року у цивільній справі № 161/1283/16-ц солідарно стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_4 на користь Акціонерного товариства комерційний банк (далі – АТ КБ) «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 41 846,79 дол. США за кредитним договором № 168/с від 12 лютого 2007 року, а також понесені по справі судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 14 939 грн 30 коп. по 7 469 грн 65 коп. з кожного.

На виконання вказаного судового рішення були видані виконавчі листи.

Боржник зазначала, що 01 вересня 2019 року приватним нотаріусом Дніпровського нотаріального округу Бондар І. М. вчинено виконавчий напис №499 про звернення стягнення на нерухоме майно - квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить їй на праві приватної власності, на підставі якого 03 листопада 2021 року державний виконавець Першого відділу державної виконавчої служби у м.Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) (далі – Перший ВДВС у м. Луцьку ЗМУЮ (м. Львів)) відкрив виконавче провадження (далі – ВП) №6763472.

На даний час рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 жовтня 2016 року виконане, що підтверджується постановою державного виконавця від 10 грудня 2024 року у ВП № 53734921 про повернення виконавчого документу стягувачу, в якій також зазначено, що заборгованість перед банком сплачена.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_2 просила суд визнати виконавчий напис № 499, вчинений 01 вересня 2019 року приватним нотаріусом Дніпровського нотаріального округу Бондар І. М., про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 168/с від 12 лютого 2007 року, за яким вона є боржником, таким, що не підлягає виконанню.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 грудня 2025 року до участі у справі як стягувача залучено АТ КБ «Приватбанк».

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 листопада 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі представник боржника ОСОБА_2 – ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просила ухвалу суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_2 задовольнити.

На переконання скаржника, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні заяви у цій справі. Суд не звернув уваги на те, що заборгованість боржника ОСОБА_2 за кредитним договором №168/с від 12 лютого 2007 року сплачена повністю, а тому її обов`язок за вказаним договором відсутній повністю у зв`язку з його припиненням. Тому вважає, що виконавчий напис № 499, вчинений 01 вересня 2019 року приватним нотаріусом Дніпровського нотаріального округу Бондар І. М., про звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві приватної власності ОСОБА_2 , в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 168/с від 12 лютого 2007 року, боржником за яким є ОСОБА_2 , не підлягає виконанню, оскільки рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 жовтня 2016 року у цивільній справі № 161/1283/16-ц повністю виконано, внаслідок чого припинився обов`язок боржника. Визнання вказаного виконавчого документа таким, що не підлягає виконання необхідно задля недопущення подвійного стягнення заборгованості за кредитним договором № 168/с від 12 лютого 2007 року. Крім того, за наявності рішення суду про стягнення заборгованості за кредитним договором, ухваленого шляхом стягнення грошових коштів у розмірі еквівалентному сумі кредиту та відсоткам, АТ КБ «Приватбанк» не зверталося до суду із заявою про зміну способу стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а тому на забезпечення одного боргу за кредитом було створено два провадження з примусового виконання. Борг було сплачено шляхом реструктуризації поза процедурою примусового стягнення. Проте, виконавча служба порахувала виконавчий збір у розмірі 10 187,13 дол. США. і в межах виконавчого провадження щодо виконання виконавчого напису нотаріуса. Цей процес є подвоєнням, що є безпідставним та протиправним.

У відзиві на апеляційну скаргу державний виконавець Відділу державної виконавчої служби у м. Луцьку Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Левчук І. О., посилаючись на безпідставність вимог апеляційної скарги та законність і обґрунтованість висновків суду першої інстанції, просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін. Так, станом на даний час виконавчий напис нотаріуса № 499, вчинений 01 березня 2019 року, не перебуває на виконанні у відділі та його виконання не може бути розпочате знову. Тому підстави для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню відсутні. 04 серпня 2025 року керуючись статтями 3, 4, 24, 25, 26, 27 Закону України «Про виконавче провадження» державним виконавцем винесено постанову про відкриття ВП № 78756580 по виконанню постанови № 67363472, виданої 31 липня 2025 року старшим державним виконавцем ВДВС у м. Луцьку ЗМУ МЮ Недумовою А. О. про стягнення із ОСОБА_2 виконавчого збору у розмірі 10 187,13 дол. США та 350 грн. Вважає, що у даному випадку визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню є підставою для подальшого позову про скасування постанови № 67363472 від 31 липня 2025 року про стягнення з ОСОБА_2 виконавчого збору у зазначеному розмірі. Оскільки фактично правовою метою звернення до суду заявника ОСОБА_2 , в інтересах якої діє опікун ОСОБА_3 , є визнання виконавчого документа (виконавчого напису) таким, що не підлягає виконанню з підстав повного погашення боргу, така правова мета була досягнута у зв`язку із винесенням відповідної постанови державним виконавцем, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги у цій справі.

Представник стягувача АТ КБ «Приватбанк» Мельник В. М. також подала відзив на апеляційну скаргу, в якому вказувала про безпідставність вимог апеляційної скарги та законність і обґрунтованість висновків суду першої інстанції. Просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін. Зазначала, що АТ КБ «Приватбанк» не заперечує факт відсутності заборгованості ОСОБА_2 перед банком, проте апелянт обрала неправильний спосіб захисту, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні апеляційної скарги. Вважає, що апелянту для захисту порушеного права доцільно було б звернутися до суду з позовною заявою про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, а не із заявою про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

Представник стягувача АТ КБ «Приватбанк» Мельник В. М., будучи належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилася, але 22 січня 2026 року через систему «Електронний суд» подала до апеляційного суду заяву, в якій просила проводити апеляційний розгляд справи за її відсутності.

Колегія суддів вважає можливим проводити розгляд справи за відсутності представника стягувача згідно з вимогами ст. 372 ЦПК України, оскільки їх неявка в судове засідання апеляційної інстанції не перешкоджає розгляду справи.

Згідно із частинами 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши пояснення представника боржника, державного виконавця, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції - без змін.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 лютого 2017 року у цивільній справі № 161/1283/16-ц солідарно стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_4 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 41 846,79 дол. США за кредитним договором № 168/с від 12 лютого 2007 року, а також понесені по справі судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 14 939 грн 30 коп. по 7 469 грн 65 коп. з кожного (а.с.7-9).

На виконання вказаного судового рішення були видані виконавчі листи, які стягувач пред`явив до виконання до ВДВС Луцького МУЮ та державним виконавцем було відкрите ВП № 53734921.

Постановою державного виконавця від 10 грудня 2024 року у ВП №53734921 виконавчий документ на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» повернуто стягувачу. У вказаній постанові також вказано, що згідно з повідомленням АТ КБ «Приватбанк» заборгованість перед банком погашена (а.с.15).

Крім того, 01 вересня 2019 року приватним нотаріусом Дніпровського нотаріального округ Бондар І. М. був вчинений виконавчий напис № 499 про звернення стягнення на нерухоме майно – квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 на праві приватної власності, та на підставі якого 03 листопада 2021 року державним виконавцем Першого ВДВС у м. Луцьку ЗМУ МЮ (м.Львів) було відкрито ВП № 6763472.

Судом також встановлено, що 31 липня 2025 року в межах ВП № 67363472 на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» державним виконавцем ВДВС у м. Луцьку ЗМУ МЮ Недумовою А. О. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження. У постанові зазначено, що стягувач своєю заявою від 04 квітня 2025 року повідомив, що заборгованість у ОСОБА_2 відсутня. Виконавчий збір по даному ВП не стягнуто, тому стягнення виведено в окреме виконавче провадження (а.с.50, 51). 04 серпня 2025 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття ВП № 78756580 про стягнення з ОСОБА_2 виконавчого збору у розмірі 10 187,13 дол. США та 350грн.

Звертаючись до суду з цією заявою, ОСОБА_2 у своїх вимогах зазначала, що оскільки рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 жовтня 2016 року на даний час виконане, заборгованість за кредитним договором № 168/с від 12 лютого 2007 року сплачена повністю, обов`язок боржника за кредитним договором відсутній повністю у зв`язку з його припиненням, що підтверджується постановою державного виконавця від 10 грудня 2024 року у ВП № 53734921 про повернення виконавчого документу стягувачу, тому виконавчий документ – виконавчий напис № 499, вчинений 01 вересня 2019 року приватним нотаріусом Дніпровського нотаріального округу Бондар І. М., про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за вказаним кредитним договором, за яким вона є боржником, слід визнати таким, що не підлягає виконанню.

Частиною 1 ст. 432 ЦПК України передбачено, що суд, який видав виконавчий лист, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню.

Зі змісту ч. 2 ст. 432 ЦПК України слідує, якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин, суд визнає виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню повністю або частково.

Водночас словосполучення «або з інших причин» не стосується припинення обов`язку боржника, який підлягає виконанню, а є іншими причинами, наприклад, в апеляційному чи касаційному порядку скасовано чи змінено рішення суду, або ж у зв`язку з нововиявленими обставинами, а виконавчий лист ще не виконаний.

Матеріально-правові підстави для припинення цивільно-правових зобов`язань передбачені главою 50 розділу 1 книги п`ятої ЦК і можуть припинятися, зокрема, внаслідок добровільного виконання обов`язку боржником поза межами виконавчого провадження, припиненням зобов`язання переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання.

Процесуальними підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема, видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред`явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред`явлення цього листа до виконання.

Зазначені у ч. 2 ст. 432 ЦПК України інші причини для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, припинення обов`язку боржника, який підлягає виконанню, не стосуються.

Пункт 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає закінчення виконавчого провадження у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. Тобто, якщо зобов`язання за виконавчим документом повністю виконано, виконавче провадження підлягає закінченню, а оригінал виконавчого документу направляється органу який видав даний виконавчий документ та подальше примусове виконання рішення стає неможливим.

Відповідно до ч. 1 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

У справі, яка переглядається, відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_2 , суд першої інстанції правильно вказав, що на даний час виконавчий напис № 499, вчинений 01 вересня 2019 року приватним нотаріусом Дніпровського нотаріального округу Бондар І. М., не перебуває на виконанні у відділі ДВС, а тому звернення до суду із заявою про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку з його виконанням, є необґрунтованим. Виконання судового рішення відбулося в межах примусового виконання ВП № 67363472, що стало підставою для винесення постанови про закінчення виконавчого провадження та винесення постанови про стягнення виконавчого збору в окреме ВП № 78756580.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_2 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню є по суті правильним, у зв`язку з чим апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи апеляційної скарги зводяться до непогодження зі змістом оскаржуваної ухвали суду, власного тлумачення норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстави для її скасування відсутні.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу представника боржника ОСОБА_2 – ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 листопада 2025 року у цій справі залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий-суддя

Судді: