Рішення від 26 січня 2026 р. у справі №357/14651/25 — Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/14651/25

Провадження № 2/357/1900/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 січня 2026 року місто Біла Церква

Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі: головуючого судді – Бондаренко О.В., за участю секретаря судового засідання – Бондар Ж.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні у залі суду №3 цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГОВА КОМПАНІЯ «УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В :

11.09.2025 представник позивача, адвокат Руденко Костянтин Васильович, звернувся до суду з вказаним позовом, шляхом направлення через підсистему «Електронний суд», обґрунтовуючи тим, що 24.03.2023 між ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» та ОСОБА_1 укладено договір № 965955 про надання споживчого кредиту, відповідно до якого товариство надало відповідачу кредит у розмірі 10000,00 грн на строк до 18.03.2024, зі сплатою фіксованої процентної ставки у розмірі 1,99 % в день (726,35% річних), шляхом перерахування на поточний рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів платіжної картки НОМЕР_1 , а відповідач зобов`язався у встановлений строк повернути кредит, сплатити проценти, штрафи та пені (у разі наявності) та інші платежі передбачені договором. 26.01.2024 між ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» та ТОВ «ФК «УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС» було укладено Договір факторингу № 2601-24-1, відповідно до умов якого право вимоги за договором №965955 про надання споживчого кредиту від 24.03.2023 перейшло до ТОВ «ФК «УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС». Первісний кредитор виконав свої зобов`язання належним чином, а відповідач у свою чергу не повернув своєчасно суму кредиту та нараховані відсотки для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, відповідно до умов Кредитного договору, у зв`язку із чим виникла заборгованість, яка станом на 26.01.2024 (дата переходу права вимоги до позивача) становить 71292,00 грн, що складається із: 10000,00 грн – заборгованість за кредитом; 61292,00 грн – заборгованість за процентами, відповідно до п. 1.5. Кредитного договору за ставкою 1,99 за кожен день користування (726,35% річних) за період з 24.03.2023 по 26.01.2024. Тому, просив у судовому порядку стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФАКТОРИНГОВА КОМПАНІЯ «УКРГЛОБАЛ - ФІНАНС» заборгованість станом на 26.01.2024, за Договором №965955 про надання споживчого кредиту від 24.03.2023 у розмірі 71292,00 грн, судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422,40 грн та витрати за професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн.

22.09.2025 судом постановлено ухвалу, якою прийнято до розгляду позовну заяву, відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання на 23.10.2025- 09:30.

22.09.2025 судом постановлено ухвалу, якою витребувано в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» письмові докази на підтвердження обставин справи, які місять банківську таємницю та можуть бути надані лише за рішенням суду.

23.10.2025 судом постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про відкладення судового засідання на 01.12.2025 – 10:30 год, у зв`язку із першою неявкою відповідача у судове засідання.

23.10.2025 на адресу суду від АТ КБ «ПРИВАТБАНК» надійшла відповідь на ухвалу суду про витребування доказів.

01.12.2025 судом постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про відкладення судового засідання на 22.01.2026 – 11:30, за клопотанням представника відповідача.

10.12.2025 представник відповідача, за довіреністю у справі - Ковтун Юлія Анатоліївна, подала до суду відзив на позовну заяву, у якому зазначила, що відповідач не визнає позовні вимоги в частині стягнення відсотків, штрафів, пені та інших нарахувань, вважає їх незаконними та такими, що не підлягають задоволенню. Відповідач проходить військову службу у Збройних Силах України (в/ч НОМЕР_2 ), що підтверджується довідкою (форма 5) №7392 від 30 жовтня 2025 року. Позивач просить стягнути загальну суму 71292,00 грн, де 10000,00 грн - тіло кредиту; 61292,00 грн - відсотки та інші нарахування. Відносини щодо соціального захисту військових регулюються Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Згідно з п. 15 ст. 14 цього Закону, військовослужбовцям, призваним на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову, штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються. Нарахування відсотків у сумі 61292,00 грн військовослужбовцю в період дії воєнного стану є грубим порушенням імперативної норми Закону. Відповідач визнає свої зобов`язання виключно в межах суми основного боргу (тіла кредиту) у розмірі 10000,00 грн. Щодо витрат на правову допомогу, то вимога позивача про стягнення 10000,00 грн витрат на правову допомогу є необґрунтованою, оскільки спір виник внаслідок ігнорування позивачем законодавчих пільг відповідача як військовослужбовця. Тому, просила відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення відсотків та інших нарахувань у розмірі 61292,00 грн, позовні вимоги задовольнити частково, а саме стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача лише суму основного боргу (тіло кредиту) у розмірі 10000,00 грн, відмовити у стягненні судових витрат та витрат на правову допомогу з відповідача, а розгляд справи проводити за відсутності відповідача та його представника.

12.12.2025 представник позивача, адвокат Руденко Костянтин Васильович, подав до суду відповідь на відзив, у якій зазначив, що відповідач вважає, що він повинен бути звільнений від нарахованих відсотків за кредитним договором у зв`язку із тим, що відповідач проходить військову службу з 30.10.2025 відповідно до положень Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Міністерство оборони України у відповідь на запит Національного банку щодо застосування пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі – Закон) надав наступне роз`яснення щодо надання пільги військовослужбовцям (а також їх дружинам (чоловікам)), які перебувають на інших видах військової служби. Відповідна пільга таким військовослужбовцям, які проходять службу за контрактом,надається лише за період їхньої безпосередньої участі у зазначених заходах в особливий період. Однак, заборгованість за договором № 965955 про надання споживчого кредиту від 24.03.2023 нарахована за період з 24.03.2023 по 26.01.2024. Отже, пільги передбачені пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не розповсюджуються на відповідача. Відповідно до укладеного Договору №965955 про надання споживчого кредиту від 24.03.2023 відповідачу надано кредит у розмірі 10000,00 грн, строком користування до 18.03.2024, шляхом їх перерахування на поточний рахунок споживача,уключаючи використання реквізитів платіжної картки НОМЕР_1 . До позовної заяви додано первинні документи, а саме: в першу чергу Кредитний договір, що засвідчує наявність правовідносин між позивачем (правонаступник первісного кредитора) та відповідачем, який оформлений відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» на підставі якого здійснено надання кредиту відповідачу. Щодо правомірності стягнення понесених витрат на професійну правничу допомогу з відповідача у розмірі 10000,00 грн, повідомляє наступне. На підтвердження розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат позивачем було долучено до позовної заяви: завірену копію договору №03/07/2023 від 03.07.2023 про надання юридичних послуг; завірену копію свідоцтва №2412 від 23.10.2018; завірену копію довіреності, виданої ТОВ «ФК «УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС» адвокату Руденку К.В.; завірену копію акту приймання-передачі наданих послуг № 56 від 03.03.2025;завірену копію витягу з Реєстру №1 до акту № 56 від 03.03.2025; завірену копію платіжного доручення про сплату витрат на правову допомогу. В матеріалах справи наявні всі необхідні документи, які підтверджують витрати позивача на правову допомогу, зокрема, щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, яка була сплачена позивачем. В запереченні представник відповідача не обґрунтовано яким чином вид оподаткування діяльності впливає на професійний статус особи, яка надає професійну правову допомогу, а факт перебування особи на спрощеній системі оподаткування нівелює наявність у такої особи статусу адвоката. Таким чином, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат позивачем. Тому, просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, а саме стягнути з відповідача на користь ТОВ «ФАКТОРИНГОВА КОМПАНІЯ «УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС» заборгованість за Договором № 965955 про надання споживчого кредиту від 24.03.2023 у розмірі 71292,00 грн, а також судові витрати у розмірі 3028,00 грн та 10000,00 грн витрат на правову допомогу.

06.01.2026 представник відповідача, за довіреністю у справі - Ковтун Юлія Анатоліївна, подала до суду заяву про надання доступу до матеріалів справи в електронному вигляді з клопотанням про зупинення провадження у справі.

22.01.2026 представник відповідача, за довіреністю у справі - Ковтун Юлія Анатоліївна, подала до суду заяву, у якій відкликала клопотання про зупинення провадження у справі від 06.01.2026 та просила проводити розгляд справи по суті за наявними матеріалами справи.

22.01.2026 судом постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про перехід до стадії ухвалення судового рішення та згідно ч.1 ст. 224, ч.6 ст. 259 ЦПК України, відкладення ухвалення та проголошення судового рішення на 27.01.2026 – 16:00.

Представник позивача, адвокат Руденко Костянтин Васильович, у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, у відповіді на відзив просив розгляд справи проводити за відсутності представника товариства.

Відповідач – ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та його представник, за довіреністю у справі - Ковтун Юлія Анатоліївна, заявила клопотання про розгляд справи без участі відповідача та його представника.

Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні фактичні обставини, спірні правовідносини, з посиланням на докази та норми права.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).

Ст. 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до змісту ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно із ч.2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 79, 80 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ч.1 ч. 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

За своєю правовою природою договір є правочином. Водночас, договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (ст. 11 ЦК України).

Сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Встановлено, що 24.03.2023 між ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» та ОСОБА_1 було укладено договір № 965955 про надання споживчого кредиту, відповідно до умов якого товариство надає споживачу кредиту у гривні, а споживач зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені Договором.

Відповідно до п. 1.3.Договору, сума кредиту (загальний розмір) складає 10000,00 грн. Тип кредиту – кредит.

Відповідно до 1.4. Договору, строк кредиту 360 днів. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 дні (в). Детальні терміни (дати) повернення кредиту та сплати процентів, визначені в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі іменується – Графік платежів) , що є Додатком №1 до цього Договору. Графік платежів розраховується з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки, виходячи з припущення, що Споживач виконає свої обов`язки на умовах та у строки, визначені в Договорі.

Відповідно до 1.5. Договору тип процентної ставки - фіксована. За користування кредитом нараховуються проценти відповідно до наступних умов: 1.5.1. Стандартна процентна ставка становить 1,99% в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п.1.4 цього Договору. 1.5.2. Знижена процентна ставка 0,010% в день та застосовується відповідно до наступних умов. Якщо Споживач до 23.04.2023 або протягом трьох календарних днів, що слідують за вказаною датою, сплатить кошти у сумі не менше суми першого платежу, визначеного в Графіку платежів або здійснить часткове дострокове повернення кредиту, Споживач, як учасник Програми лояльності, отримає від Товариства індивідуальну знижку на стандартну процентну ставку, в зв`язку з чим розмір процентів, що повинен сплатити Споживач за стандартною процентною ставкою до вказаної вище дати, буде перераховано за зниженою процентною ставкою. У випадку невиконання Споживачем умов для отримання індивідуальної знижки від Товариства, користування кредитом для Споживача здійснюється за стандартною процентною ставкою на звичайних (стандартних) умовах, що передбачені цим Договором та доступні для інших споживачів, які не мають окремих індивідуальних знижок стандартної процентної ставки. При цьому, Споживач розуміє та погоджується, що застосування зниженої процентної ставки є виключно його правом отримання індивідуальної знижки лише як учасника Програми лояльності та лише за умови виконання ним вимог для її застосування, передбачених цим Договором. Споживач погоджується, повністю розуміє та поінформований, що у разі невикористання споживачем права на отримання знижки (невиконання умов для отримання знижки) застосовується стандартна процентна ставка, при цьому застосування стандартної процентної ставки без знижки, не є зміною процентної ставки, порядку її обчислення та порядку сплати у бік погіршення для споживача, оскільки надання кредиту за цим Договором здійснюється саме на умовах стандартної процентної ставки. Протягом строку дії Договору розмір процентів за користування кредитними коштами може бути змінений у бік зменшення для Споживача у випадку та на умовах визначених в пп.1.5.2 Договору, зокрема у випадку отримання споживачем знижки на стандартну процентну ставку.

Відповідно до 1.6. Договору, мета отримання кредиту: споживчі (особисті) потреби.

Відповідно до п. 2.1 Договору, кошти кредиту надаються Товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 .

Відповідно до 3.1. Договору, проценти, що нараховуються за цим Договором є платою за користування кредитом. Нарахування процентів за Договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом протягом строку кредиту, виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто метод «факт/факт».

Відповідно до п. 5.1 Договору, сторони домовились, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, здійснюватимуться згідно Графіка платежів, крім випадку визначеного в пп.5.3. Договору.

Відповідно до п. 9.8 Договору, відповідач підписанням кредитного договору підтвердив, що перед укладенням цього Договору йому була в чіткій та зрозумілій формі надана інформація: а) за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту) відповідно до ст.9 Закону України «Про споживче кредитування »; б) вказана в ч.1, 2, 4, 5 ст.7 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії» та розміщена на Веб-сайті; він ознайомлений з усіма умовами Правил надання коштів або банківських металів у кредит, ТОВ«СЛОН КРЕДИТ», що розміщені на Веб-сайті, повністю розуміє їх, погоджується з ними і зобов`язується неухильно їх дотримуватися та які містяться в матеріалах справи в електронній формі.

Відповідно до п. 9.11 Договору, всі додатки до цього Договору підписані сторонами є невід`ємною частиною Договору.

Порядок повернення позики надається у вигляді Графіку платежів, Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, що є додатком №1 до договору №965955 про надання споживчого кредиту від 24.03.2023 та здійснюється шляхом сплати заборгованості за Договором рівними (ануїтетними) частинами (крім першого та останнього платежу) у розмірі 5970,00 грн, щомісячно, по дату платежу (включно) визначеного Графіком платежів.

Також, відповідачем підписано паспорт споживчого кредиту та Графік платежів, що є додатком до договору № 965955 про надання споживчого кредиту від 24.03.2023.

Відповідно до приписів ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Передбачено ст. 628 ЦК України, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).

Ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За ч 2. ст. 638 ЦК України передбачено, що договір укладається шляхом пропозиції (оферти) однієї сторони укласти договір і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів в Україні регулюються Законом України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

У ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно зі ст. 10 Закону України «Про електронну комерцію» електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт). Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття (стаття 11 Закону).

Згідно положень ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

П. 6 ч. 1 ст. 3 цього Закону визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п. 12 ч. 1 ст. 3 цього Закону).

На відносини, що виникають у процесі створення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, оброблення, використання та знищення електронних документів поширюється дія Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».

У ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» вказано, що електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

За змістом ст. 6, ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».

Отже, електронний документ, на підставі якого між сторонами виникають права та обов`язки, має відповідати положенням Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» (правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 16.03.2020 у справі № 910/1162/19 та від 19.01.2022 у справі № 202/2965/21).

Договір укладений між сторонами в електронній формі має силу договору, який укладений в письмовій формі та підписаний сторонами які узгодили всі умови, так як без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора (коду, що відповідно до домовленості є електронним підписом позичальника, який використовується ним як аналог власноручного підпису), без здійснення входу відповідачем на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між відповідачем та первісними кредитором не було б укладено.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 14.06.2022 у справі №757/40395/20-ц, від 12.01.2021 у справі №524/5556/19, від 07.10.2020 у справі №127/33824/19, від 23.03.2020 у справі № 404/502/18.

Вищевказаний договір №965955 про надання споживчого кредиту від 24.03.2023 підписаний відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором (К283), а тому, наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, у якому втілюється воля останніх.

Підписання договору договір №965955 про надання споживчого кредиту від 24.03.2023, свідчить про те, що ОСОБА_1 цілком зрозумів всі умови договору та своїм підписом письмово підтвердив та закріпив те, що сторони договору діяли свідомо, були вільні в укладенні даного договору, вільні у виборі контрагента та умов договору.

Отже, вказаний договір №965955 про надання споживчого кредиту від 24.03.2023 підписаний сторонами, є чинним, у встановленому законом порядку недійсним не визнавався, сторони визначили всі істотні умови договору, а тому, саме з 24.03.2023 між сторонами виникли договірні відносини щодо користування кредитними коштами.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України, закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Ч. 1 ст. 1046 ЦК України визначено, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» свої зобов`язання за договором №965955 про надання споживчого кредиту від 24.03.2023 виконало в повному обсязі, а саме перерахувало на картковий рахунок № НОМЕР_1 відповідача - ОСОБА_1 кредитні кошти у розмірі 10000,00 грн, що підтверджується листом ТОВ «ПЕЙТЕК», у якому зазначено, що відповідно до договору про організацію переказу грошових коштів №06062022-1 від 2022-06-06, який укладений з ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» 24.03.2023 було успішно перераховано кошти у сумі 10000,00 грн на платіжну картку клієнта від ТОВ «СЛОН КРЕДИТ», що також підтверджується випискою по картковому рахунку відповідача та інформацією, яка надана АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на виконання вимог ухвали про витребування доказів.

Вказані обставини підтверджуються матеріалами справи в електронні формі та не заперечуються відповідачем.

26.01.2024 між ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» та ТОВ «ФАКТОРИНГОВА КОМПАНІЯ «УКРГЛОБАЛ - ФІНАНС» укладено договір факторингу №2601-24-1, відповідно до якого клієнт передає фактору свої права вимоги, а фактор набуває права вимоги клієнта за первинними договорами та в їх оплату зобов?язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату та на умовах визначених цим договором.

Відповідно до п. 5.1 Договору права вимоги вважаються такими що перейшли від клієнта до фактора в день підписання відповідного реєстру боржників, за умови виконання фактором зобов`язань передбачених п. 4.1 цього договору.

Згідно акту приймання – передачі реєстру боржників до договору факторингу №2601-24-1від 26.01.2024 клієнт передав, а фактор прийняв реєстр боржників, після чого від клієнта до фактора переходить право вимоги заборгованості від божників.

Згідно платіжної інструкції №601 від 26.01.2024, ТОВ «ФАКТОРИНГОВА КОМПАНІЯ «УКРГЛОБАЛ - ФІНАНС» перерахувало суму фінансування згідно договору факторингу №2601-24-1 від 26.01.2024 у розмірі 302259,53грн.

Відповідно до витягу з Реєстру боржників до договору факторингу №2601-24-1 від 26.01.2024 ТОВ «ФАКТОРИНГОВА КОМПАНІЯ «УКРГЛОБАЛ - ФІНАНС» набуло права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за договором №965955 про надання споживчого кредиту від 24.03.2023 у розмірі 71292,00 грн.

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредитору. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.

За змістом ст. 516 ЦПК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник у зобов`язанні не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Положеннями ст. 1077, ст. 1078 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Ст. 1082 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

За змістом наведених вище положень закону заміна кредитора на фактора не означає звільнення боржника від обов`язку виконати зобов`язання, а лише надає боржникові право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце та у випадку, коли таких доказів не надано, виконати зобов`язання на рахунок первинного кредитора.

При цьому аналіз змісту ст. 1082 ЦК України дозволяє дійти висновку, що викладені в ній положення щодо обов`язку боржника здійснити платіж факторові за умови, що боржник одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові, стосуються позасудового порядку вирішення спору. При цьому невиконання фактором цього обов`язку не звільняє боржника від виконання обов`язків за кредитним договором, а лише дає йому право на виконання свого обов`язку перед первісним кредитором.

Таким чином, у разі сплати відповідачем коштів на рахунок первісного кредитора, вони були б перераховані на рахунки ТОВ «ФК «УКРГЛОБАЛ - ФІНАНС» та зараховані для погашення кредитної заборгованості.

Ст. 1049 ЦК України передбачає, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій же сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій же кількості, такого ж роду та такої ж якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, встановлені договором.

На підставі ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Встановлено, що відповідач з умовами договору був ознайомлений, підписав договір №965955 про надання споживчого кредиту від 24.03.2023, отримав кредит у розмірі 10000,00 грн, однак умови договору щодо повернення зазначених коштів порушив.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Згідно із приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Положеннями ст. 625 ЦК України, передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Отже, позивачем доведено факт укладення договору №965955 про надання споживчого кредиту від 24.03.2023 та порушення відповідачем зобов`язання щодо їх повернення, а тому, суд дійшов висновку, що з відповідача підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту згідно договору № 965955 про надання споживчого кредиту від 24.03.2023 у розмірі 10000,00 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості по відсотках у розмірі 61292,00 грн, суд враховує наступне.

Так, на підставу вимог щодо стягнення заборгованості за кредитним договором з відповідача позивачем було надано розрахунок заборгованості за договором №965955 про надання споживчого кредиту від 24.03.2023, виконаний первісним кредитором, згідно якого заборгованість відповідача становить 71292,00 грн, яка складається з: 10000,00 грн – заборгованості за кредитом; 61292,00 грн – заборгованості за процентами, відповідно до п. 1.5. Договору за ставкою 1,99 % за кожен день користування (726,35% річних) за період з 24.03.2023 по 26.01.2024.

На підставі ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачується щомісяця до дня повернення позики.

Ч. 1-3 ст.1056-1 ЦК України передбачено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованої або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Згідно з ч.1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Аналіз указаних норм права свідчить про те, що при укладенні договору сторони можуть визначити строк його дії, тобто час, протягом якого вони мають здійснити свої права та виконати свої обов`язки відповідно до цього договору.

Щодо кредитного договору, то сторони вправі встановити строк кредитування, протягом якого боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок за договором із повернення кредиту та сплати процентів. У свою чергу, впродовж цього строку кредитодавець вправі реалізувати своє право на проценти за користування кредитними коштами.

При цьому право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28.03.2018 (справа №444/9519/12), від 31.10.2018 (№202/4494/16-ц) та у постанові від 05.04.2023 (справа №910/4518/16), що враховується судом на підставі ч. 4 ст. 263 ЦПК України.

Як зазначено вище у рішенні, 24.03.2023 між ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» та ОСОБА_1 укладено договір № 965955 про надання споживчого кредиту, п. 1.4 якого визначено, що строк кредиту становить 360 днів.

Встановлено, що проценти нараховані первісним кредитором ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» у розмірі 61292,00 грн за 278 календарних днів та нараховані у межах строку дії кредитного договору 360 днів.

Представник відповідача, заперечуючи проти позовних вимог зазначає, що відповідач проходить військову службу у Збройних Силах України (в/ч НОМЕР_2 ), та останній має право на звільнення від сплати відсотків, якщо вони були нараховані після 24.02.2022 за прострочення, та підлягають списанню згідно п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сім`ї».

Однак, суд критично оцінює зазначені твердження представника, виходячи з наступного.

Встановлено, що відповідач - ОСОБА_1 28.08.2025 на підставі Указу Президента України від 14.07.2025 № 479/2025 призваний у Збройні Сили Україи, перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_2 по теперішній час, що підтверджується копією довідки військової частини НОМЕР_2 АДРЕСА_1 №7392 від 30.10.2025 та копією військового квитка Серії НОМЕР_3 від 28.08.2025.

Відповідно до ст. 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Указом в.о. Президента України від 17.03.2014 № 303/2014, затвердженого Законом України від 17.03.2014 № 1126-VII «Про часткову мобілізацію в Україні» в Україні оголошена мобілізація, у зв`язку з чим з 18.03.2014 настав особливий період.

Також, Указом Президента України №64/2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», з 24 лютого 2022 року було введено в Україні воєнний стан, який діє і на даний час.

Відповідно до ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля, а також крім кредитних договорів щодо придбання та встановлення фотоелектричних модулів та/або вітрових електроустановок разом із гібридними інверторами та установками зберігання енергії, проценти за якими можуть бути погашені чи компенсовані за рахунок третіх осіб або держави.

Аналіз вищевикладених положень дає можливість зробити висновок, що пільги стосовно звільнення від нарахування процентів за користування кредитом мають не всі військовослужбовці, а лише ті, які підпадають під визначені у законі категорії. Категоріями військовослужбовців, які мають пільги щодо звільнення від нарахування процентів за користування кредитом, є: 1) військовослужбовці, які призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період; 2) військовослужбовці, які призвані на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період; 3) інші військовослужбовці, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у заходах, перелік яких наведено у ч. 15 ст. 14 вказаного Закону.

Однак, враховуючи, що ОСОБА_1 у період дії особливого періоду з 17.03.2014 був військовозобов`язаним та лише з моменту призову під час мобілізації, а саме з 28.08.2025 став військовослужбовцем, останній не має права на звільнення від сплати процентів за користування кредитом на підставі ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», отриманим за договором №965955 про надання споживчого кредиту від 24.03.2023, оскільки заборгованість по процентам виникла до набуття ним статусу військовослужбовця під час особливого періоду, а тому вимоги про стягнення з нього відсотків за користування кредитом згідно договору №965955 про надання споживчого кредиту від 24.03.2023 у розмірі 61292,00 грн підлягають до задоволення.

Таким чином, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову у повному обсязі.

Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Щодо розподілу судових витрат у справі суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

П. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

За змістом ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі та до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

У п 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 року, справа № 1-23/2009, щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу), визначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Згідно зі ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Тобто, розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру та погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

При обчисленні гонорару слід керуватися зокрема умовами укладеного між замовником і адвокатом договору про надання правової допомоги (частина друга статті 137 ЦПК України, частина друга статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») (правовий висновок викладений у постанові Верховного суду від 03.02.2021 року у справі № 554/2586/16-ц).

Представник позивача на підтвердження витрат на правову допомогу надав: копію договору про надання правової допомоги №02/08/2024 від 02.08.2024, укладений між ТОВ «ФАКТОРИНГОВА КОМПАНІЯ «УКРГЛОБАЛ - ФІНАНС» та ФОП ОСОБА_2 , який має право на зайняття адвокатською діяльністю, копію акту приймання-передачі наданих послуг №56 від 03.03.2025 до договору про надання правової допомоги №02/08/2024 від 02.08.2024, копію витягу з реєстру №1 до акту приймання-передачі №56 від 03.03.2025 до договору про надання правової допомоги №02/08/2024 від 02.08.2024 та копію платіжної інструкції №2066про перерахування ТОВ «ФАКТОРИНГОВА КОМПАНІЯ «УКРГЛОБАЛ - ФІНАНС» ОСОБА_2 100000,00 грн, як оплату за надання юридичних послуг, згідно договору про надання правової допомоги №02/08/2024 від 02.08.2024, наданих адвокатом у даній справі на суму 10000,00 грн.

Згідно п. 3.1 Договору, вартість послуг виконавця становить 10000,00 грн за складання позовної заяви про стягнення заборгованості з боржника замовника.

Пунктом 3.4 Договору передбачено, що замовник оплачує виконавцю послуги шляхом перерахування коштів на банківський рахунок виконавця протягом 30 банківських днів з моменту підписання відповідного Акту наданих послуг.

Згідно копії Акту приймання-передачі наданих послуг №56 від 03.03.2025 до договору про надання правової допомоги №02/08/2024 від 02.08.2024 та витягу №1 з нього, замовник ТОВ «ФАКТОРИНГОВА КОМПАНІЯ «УКРГЛОБАЛ - ФІНАНС» та виконавець Руденко К.В. узгодили приймання послуг за складання та подання позовної заяви про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 за Договором №965955 про надання споживчого кредиту від 24.03.2023 на суму 10000 грн, які оплачено згідно платіжної інструкції.

Ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015, п. 34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004) заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Великої палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Також, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Неспівмірність витрат на правничу допомогу із передбаченими законом критеріями є підставою для подання стороною-опонентом клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка подає таке клопотання.

Так, від представника відповідача у порядку ч. 5 ст. 137 ЦПК України надійшла заява про необґрунтованість витрат позивача на правову допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, однак, жодних доказів на підтвердження неспівмірності вказаних витрат на професійну правничу допомогу до суду не надано, а відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Водночас, відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін.

При цьому принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як уже зазначалося вище, включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.

Також, суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного суду викладену у постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, в постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, в яких зазначено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою та дев`ятою статті 129 ГПК України може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Оцінюючи співмірність розміру витрат позивача, понесених на правову допомогу, судом враховується, що ця справа в силу ч. 6 ст. 19 ЦПК України є справою незначної складності, що зумовило її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження.

Проаналізувавши надані стороною позивача докази на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку, що визначена адвокатом сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10000,00 грн є завищеною у контексті дослідження обсягу фактично наданих ним послуг із урахуванням складності справи,ціни позову, досліджених та підготовлених доказів, обсягу нормативно-правових актів, використаних адвокатом та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг з розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу, розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу не відповідає критерію реальності адвокатських витрат та критерію розумності їхнього розміру.

Отже, враховуючи вищевикладене, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, з огляду на обставини справи, фактичний об`єм необхідних послуг, наданих адвокатом, суд дійшов висновку, що розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 1500,00 грн, буде відповідати критерію співмірності, справедливості, розумної необхідності таких витрат, з урахуванням складності справи та вчинених адвокатом дій.

Також, позивач при подачі позову до суду сплатив судовий збір у розмірі 2422,40 грн.

Згідно ч.1, ч.2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, і інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються у разі задоволення позову – на відповідача.

Судові витрати складаються із судового збору, який позивач сплатив при подачі позову до суду та витрат на правничу допомогу, тому, з відповідача на користь позивача стягуються судові витрати у загальному розмірі 3922,40 грн (2422,40 грн судового збору та 1500,00 грн витрат на правничу допомогу).

Керуючись ст. 11, 207, 512, 513, 516, 526, 610, 611, 612, 628, 634, 638, 1048, 1049, 1050, 1054, 1077, 1078, 1082 ЦК України, Законом України «Про електронну комерцію», ст. 4, 12, 76 – 81, 133, 137, 141, 223, 258, 259, 264 – 265, 268, 274-279, 354, 355 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позовну заяву задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФАКТОРИНГОВА КОМПАНІЯ «УКРГЛОБАЛ - ФІНАНС» заборгованість станом на 26.01.2024 за договором №965955 про надання споживчого кредиту від 24.03.2023 у розмірі 71292,00 грн (сімдесят одна тисяча двісті дев`яносто дві гривні 00 копійок).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФАКТОРИНГОВА КОМПАНІЯ «УКРГЛОБАЛ - ФІНАНС» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422,40 грн та витрати за професійну правничу допомогу у розмірі 1500,00 грн, всього 3922,40 грн (три тисячі дев`ятсот двадцять дві гривні 40 копійок).

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення. Учасник справи, якому повний текст рішення не був вручений у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГОВА КОМПАНІЯ «УКРГЛОБАЛ - ФІНАНС», ЄДРПОУ: 41915308, місцезнаходження: вулиця Вацлава Гавела, будинок 4, місто Київ, 03124).

Відповідач – ОСОБА_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .

Рішення складено 27.01.2026.

Суддя: О. В. Бондаренко