Постанова від 26 січня 2026 р. у справі №420/24736/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 січня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/24736/25

Перша інстанція: суддя Катаєва Е.В.,

повний текст судового рішення

складено 23.09.2025, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача – Федусика А.Г.,

суддів: Семенюка Г.В. та Шляхтицького О.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Комунального підприємства “Агентство програм розвитку Одеси” про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -

В С Т А Н О В И В:

Одеське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (далі - ФСЗОІ) звернулось до суду з позовом до Комунального підприємства “Агентство програм розвитку Одеси” (далі – КП) та просило:

- стягнути з відповідача на його користь адміністративно-господарські санкції у розмірі 142415,60 грн та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 6408,90 грн.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2025 року у задоволенні позову було відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим апелянт просив його скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що 18.05.2006 року КП зареєстроване комунальним підприємством, дата запису: 18.05.2006, номер запису: 15561020000019570.

Одеський обласний центр зайнятості листом №770/01-20/03-25 від 03.03.2025 року надав керівнику ФСЗОІ інформацію про перелік підприємств, які протягом 2024 року не інформували про створення (призначення) робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися робота осіб з інвалідністю. До переліку підприємств за номером 147 включено КП.

13.03.2025 ФСЗОІ направлено на адресу КП претензію №470/05 щодо сплати адміністративно-господарської санкції у розмірі 142415,60 грн.

Також, ФСЗОІ складений розрахунок адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2024 рік, відповідно до якого сума адміністративно-господарських санкцій за 1 нестворене робоче місце для особи з інвалідністю у 2024 році склала 142415,60 грн.

КП листом №72 від 16.05.2025 року повідомило відповідача, що підприємство повністю утримується за рахунок коштів місцевого бюджету, що виключає законні підстави для стягнення будь-яких санкцій з підприємства.

Вважаючи, що наявні підстави для стягнення з КП суми адміністративно-господарських санкцій, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що КП є комунальним підприємством, заснованим Одеською міською радою, та відповідно до відомостей Єдиного реєстру розпорядників та одержувачів бюджетних коштів є одержувачем коштів місцевого бюджету. Водночас, частиною третьою статті 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні” прямо визначено, що положення щодо застосування адміністративно-господарських санкцій не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції і вважає їх такими, що відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України, з огляду на таке.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями ст.2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні” №875-XII від 21.03.1991 року (далі Закон №875-XII) забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Згідно ч.3 ст.18 Закону №875-XII підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частинами першою та другою статті 19 Закону №875-ХІІ визначено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та з урахуванням вимог статті 18 цього Закону, і здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативу робочих місць. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Згідно ст.19 Закону №875-ХІІ Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю щороку до 10 березня в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності здійснює визначення підприємств, установ та організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, які не забезпечили виконання у попередньому році нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, та надсилає їм розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік, обчислених відповідно до статті 20 цього Закону.

Згідно ст.20 Закону №875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.

Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Судом встановлено, що організаційно-правова форма юридичної особи відповідача – комунальне підприємство.

Згідно ч.1 ст.60-2 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” комунальне унітарне підприємство створюється уповноваженим органом місцевого самоврядування у розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і належить до сфери його управління

Рішенням Одеської міської ради від 19.09.2018 №3655-VII затверджено Статут КП “Агентство програм розвитку Одеси”, відповідно до розділу І якого підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом, штампи та бланки, необхідні для організації своєї роботи. Засновником підприємства є Одеська міська рада. У своїй діяльності підприємство керується Конституцією України, законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами України, рішеннями Одеської міської ради, її виконавчого комітету, розпорядженнями міського голови та цим Статутом.

Згідно п.6.3 Розділу VI Статуту, підприємство самостійно планує свою діяльність, визначає перспективи розвитку, виходячи з попиту на продукцію, що воно виробляє, роботи, послуги, необхідне забезпечення виробничого, соціального розвитку підприємства, та надає для затвердження засновнику або уповноваженому органу вказані плани.

Прибуток підприємства, що залишається після покриття матеріальних витрат, витрат на оплату праці, сплату відсотків за кредитами банків, податків та інших обов`язкових платежів, після перерахування до бюджету міста частки, визначеної засновником, залишається в розпорядженні підприємства (п.6.4 Розділу VI).

Рішенням Одеської міської ради від 09.02.2022 року №866-VIII, затверджено “Міську цільову програму енергоефективності м.Одеси на 2022-2026 роки”, КП є виконавцем заходів щодо забезпечення розвитку підприємства за рахунок бюджету Одеської міської територіальної громади.

Згідно відомостей, наявних в Єдиному реєстрі розпорядників та одержувачів бюджетних коштів, КП є одержувачем бюджетних коштів з міського бюджету.

Таким чином, КП є комунальним підприємством, заснованим Одеською міською радою, та відповідно до відомостей Єдиного реєстру розпорядників та одержувачів бюджетних коштів є одержувачем коштів місцевого бюджету.

Частиною третьою статті 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні” прямо визначено, що положення щодо застосування адміністративно-господарських санкцій не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Позивачем не надано жодних доказів на підтвердження того, що КП здійснює свою діяльність на засадах самофінансування чи не утримується за рахунок місцевого бюджету.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду 1-ї інстанції, що позивачем не доведено правомірність застосування адміністративно-господарських санкцій до КП, оскільки таке підприємство відноситься до категорії суб`єктів, які утримуються за рахунок коштів місцевого бюджету, а отже, на нього не поширюється обов`язок сплачувати санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо спірних правовідносин.

Доводи апеляційної скарги, яким була дана оцінка в мотивувальній частині рішення, ґрунтуються на суб`єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України, суд –

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2025 року без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Суддя-доповідач А.Г. Федусик

Судді Г.В. Семенюк О.І. Шляхтицький