Рішення від 26 січня 2026 р. у справі №620/3321/25 — Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 січня 2026 року Чернігів Справа № 620/3321/25

Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Житняк Л.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:

визнати протиправними дії відповідача щодо не нарахування та невиплати належної позивачу додаткової винагороди ОСОБА_1 за період знаходження на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я, у зв`язку з пораненням, пов`язаним із захистом Батьківщини за період з 05.10.2023 по 20.10.2023;

зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 збільшену до 100000 грн. додаткову винагороду з розрахунку на місяць, пропорційно часу перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я, у зв`язку з пораненням, пов`язаним із захистом Батьківщини за період 05.10.2023 по 20.10.2023.

Позовні вимоги мотивовані тим, що за час перебування на стаціонарному лікуванні позивачу не було здійснено нарахування та виплату додаткової винагороди із розрахунку 100 000 грн, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 (із наступними змінами та доповненнями). Водночас документи, необхідні для нарахування додаткової винагороди, направлялись позивачем на адресу військової частини.

Суд ухвалою від 04.04.2025 позовну заяву залишив без руху. В подальшому, суд ухвалою від 14.04.2025 поновив позивачу строк звернення до суду, відкрив провадження у справі та призначив її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами.

У встановлений ухвалою суду строк відповідачем відзив на позов не подано. Про розгляд справи останній повідомлений належним чином, підтвердженням чому слугує довідка про доставку електронного листа до електронного кабінету.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про таке.

ОСОБА_1 є військовослужбовцем Військової частини НОМЕР_1 та у період з 18.07.2023 по 25.10.2023 перебував в оперативному підпорядкуванні в НОМЕР_2 прикордонному загоні Державної прикордонної служби, що підтверджується довідкою від 10.02.2025 №08/278 та наказами від 18.07.2023 №412-ОС, від 25.10.2023 №665-ОС.

04.09.2023 позивач внаслідок мінометного обстрілу в ході ведення оборонного бою по захисту Батьківщини отримав травму, що підтверджується довідкою від 06.09.2023 №350, та згідно довідки за формою 100 був доставлений до передової хірургічної групи МОУ з медичної допомоги в населеному пункті Курахове.

В подальшому, для продовження лікування позивача було евакуйовано до Військової частини НОМЕР_3 про що свідчить витяг з наказу ІНФОРМАЦІЯ_1 від 25.09.2023. Також у вищезгаданому наказі зазначено, що підставою для звільнення від виконання службових обов`язків є довідка СОЗ від 22.09.2023 №2733, виписний епікриз в/ч НОМЕР_3 від 07.09.2023 №70/1587.

Відповідно до витягу з наказу ІНФОРМАЦІЯ_2 ДПСУ №490-ВІ від 12.12.2023 було встановлено, що позивач перебував на стаціонарному лікуванні з жовтня 2023 року по грудень 2023 року включно.

Зокрема, згідно з випискою із медичної карти амбулаторного хворого №3598/251 позивач перебував в Головному військово-медичному клінічному центрі з 05.10.2023 по 20.10.2023.

Позивач зазначає, що за час перебування на вищезазначеному стаціонарному лікуванні у період з 05.10.2023 по 20.10.2023 позивачу не було здійснено нарахування та виплату додаткової винагороди із розрахунку 100 000 грн, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд враховує таке.

Частиною другою ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Згідно з ст.1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII), соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч.2 ст.1-2 Закону №2011-ХІІ, у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно з ч.4 ст.9 Закону № 2011-ХІІ, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1-1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова №168, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), встановлено, що військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту (далі - військовослужбовці), які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

За приписами п.1-2 цієї Постанови №168 виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, включати осіб, зазначених у пунктах 1 та 1-1, у тому числі тих, які у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв`язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.

З аналізу наведених норм Постанови №168 вбачається встановлення лише двох умов, необхідних для виплати збільшеної до 100000 гривень винагороди, за час перебування на лікуванні в закладах охорони здоров`я, а саме: пов`язаність поранення (контузії, травми, каліцтва), із захистом Батьківщини, а також факт перебування на стаціонарному лікуванні внаслідок такого поранення або у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.

При цьому, підставою для видання наказу про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень у зв`язку з пораненням, пов`язаним із захистом Батьківщини, є довідка про обставини травми, видана командиром військової частини, де проходить службу або перебуває у відрядженні військовослужбовець, яка містить інформацію про обставини поранення, що дістав військовослужбовець під час захисту Батьківщини. Така довідка видається відповідно до наказу командира військової частини.

Тобто, у разі перебування віи?ськовослужбовця на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), за медичними показниками отриманого раніше поранення (контузіі?, травми, каліцтва), пов`язаного із захистом Батьківщини, виплата додаткової? винагороди здіи?снюється в розмірі 100 000 гривень до закінчення перебування на стаціонарному лікуванні.

З врахуванням наведеного, оскільки отримана 07.09.2023 позивачем травма, пов`язана із захистом Батьківщини, з приводу якої позивач перебував на стаціонарному лікуванні у закладах охорони здоров`я у період з 05.10.2023 по 20.10.2023, що підтверджується належними доказами, суд приходить до висновку, що позивач має право на отримання збільшеної до 100000 гривень винагороди в розрахунку на місяць пропорційно часу перебування на такому стаціонарному лікуванні.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема розрахункового листа за листопад 2023 року, додаткова винагорода у розмірі 100000 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу перебування на стаціонарному лікуванні позивачу не нараховувалась та невиплачувалась. Доказів на спростування зазначених обставин відповідачем не надано.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову в повному обсязі.

Визначаючись щодо розподілу судових витрат, суд зважає на таке.

Так, право на правову допомогу гарантовано ст.ст.8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення яким надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16.11.2000 №13-рп/2000, від 30.09.2009 №23-рп/2009 та від 11.07.2013 №6-рп/2013.

У рішенні Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Згідно з ч.1 ст.132 КАСУ, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (частина третя вказаної статті).

Таким чином, послуги зі складання позовних заяв, апеляційних та касаційних скарг є різновидом правової допомоги, витрати на яку включаються до складу судових витрат.

За змістом ст.134 КАСУ, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною чи третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, установлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (послуг), виконаних (наданих) адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч.7 та ч.9 ст.139 КАСУ розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, установлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим і пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Згідно з частиною 1 статті 139 КАСУ при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Також, за змістом частиною 9 статті 139 КАСУ, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим і пропорційним до предмету спору.

При цьому, з огляду на принципи диспозитивності та змагальності, суд не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи (висновок Об`єднаної Палати Верховного Суду у справі №922/445/19, викладений у постанові від 03.10.2019).

З матеріалів справи вбачається, що позивачем понесені судові витрати в сумі 5000 грн. В підтвердження понесених витрат на правову допомогу, стороною позивача надано: ордер серії СВ №1118812, договір про надання правової допомоги від 05.02.2025, квитанцію до прибуткового касового ордеру від 05.02.2025 №03-02 на суму 5000,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, відзив на позов відповідач не подав, заперечення щодо розміру судових витрат до суду також не надходило, а отже понесені позивачем витрати на правову допомогу у розмірі 5000,00 грн підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 227, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди за період знаходження на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я, у зв`язку з пораненням, пов`язаним із захистом Батьківщини за період з 05.10.2023 по 20.10.2023.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 збільшену до 100000 грн. додаткову винагороду з розрахунку на місяць, пропорційно часу перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я, у зв`язку з пораненням, пов`язаним із захистом Батьківщини за період 05.10.2023 по 20.10.2023.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 5000,00 грн (п`ять тисяч гривень) витрат на правову допомогу.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається безпосередньо до адміністративного суду апеляційної інстанції

Позивач – ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ).

Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 , АДРЕСА_2 ).

Повне рішення суду складено 27.01.2026.

Суддя Л.О. Житняк