Рішення від 26 січня 2026 р. у справі №260/8769/25 — Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

27 січня 2026 рокум. Ужгород№ 260/8769/25

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Іванчулинця Д.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) в особі представника - адвоката Бедринець Мирослави Юріївни (далі - представник позивача) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду із адміністративним позов до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) (далі - відповідач), в якому просив:

1) визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_2 ) та скасувати відмову у звільненні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 РНОКПП - НОМЕР_1 ;

2) зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 ( в/ч НОМЕР_2 ) розглянути рапорт про звільнення з військової служби ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 РНОКПП - НОМЕР_1 та звільнити останнього.

В позовній заяві позивач зазначає, що він проходить військову службу у НОМЕР_3 прикордонному загоні ДПСУ, військовій частині НОМЕР_4 . Позивач подав рапорт про звільнення з військової служби на підставі п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за батьком, однак отримав відмову. Вважаючи, що відповідач протиправно відмовив у звільненні з військової служби, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2025 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

07 листопада 2025 року відповідачем, через систему «Електронний суд», подано до суду відзив на позовну заяву, у якому зазначає, що позовні вимоги позивача не визнає у повному обсязі та вважає позовну заяву безпідставною і необґрунтованою. Військова частина НОМЕР_2 не погоджується як з фактичними обставинами, викладеними у позові, так і з наданою позивачем правовою оцінкою спірних правовідносин. Відповідач зазначає, що абзац 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», на який посилається позивач, передбачає право на звільнення з військової служби виключно за наявності сукупності умов, зокрема відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення або наявності у них підтвердженої потреби у постійному догляді. Водночас матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б підтверджували відсутність інших членів сім`ї або їхню нездатність здійснювати догляд. Крім того, довідки МСЕК, на які посилається позивач, не встановлюють необхідності постійного стороннього догляду за його батьками, що, на думку відповідача, свідчить про відсутність передбачених законом підстав для звільнення з військової служби.

Також відповідач вказує, що позивач помилково посилається на норми Інструкції №170, яка регулює порядок проходження служби у Збройних Силах України, тоді як спірні правовідносини виникли у сфері проходження служби в Державній прикордонній службі України, на яку дія зазначеної Інструкції не поширюється. Окремо наголошується, що обраний позивачем спосіб захисту є взаємовиключним та таким, що виходить за межі повноважень суду, оскільки рішення щодо задоволення або відмови у задоволенні рапорту про звільнення належить виключно до компетенції відповідача. Крім того, відповідач звертає увагу, що надані позивачем довідки встановлюють строковий характер догляду, тоді як поняття «постійний догляд» у розумінні чинного законодавства та усталеної практики Верховного Суду передбачає безперервний, необмежений у часі догляд за особою, яка повністю втратила здатність до самообслуговування. За таких обставин, на думку відповідача, надані позивачем документи не підтверджують наявності правових підстав для його звільнення з військової служби.

10 листопада 2025 року позивачем, через свого представника, подано відповідь на відзив. Зазначає, що у відзиві відповідач фактично обмежився загальним цитуванням абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», однак не навів переконливої аргументації, чому саме у даному конкретному випадку умови цієї норми не дотримані. Твердження відповідача про відсутність доказів необхідності постійного догляду та про наявність інших членів сім`ї, здатних його здійснювати, не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються належними й допустимими доказами, долученими позивачем. При цьому помилковим є підхід відповідача, за яким відсутність у довідках МСЕК прямої вказівки на «постійний сторонній догляд» нібито автоматично свідчить про відсутність такої потреби, оскільки зазначені довідки за своєю правовою природою встановлюють групу інвалідності, ступінь обмеження життєдіяльності особи та потребу у заходах соціального захисту, а не виключно формулювання щодо виду догляду.

Вважає, що матеріали справи підтверджують наявність у нього законних підстав для звільнення з військової служби за сімейними обставинами. Батько позивача є особою з інвалідністю ІІ групи безстроково та відповідно до медичної довідки потребує постійного догляду, а мати позивача є особою з інвалідністю ІІІ групи, щодо якої наявні рекомендації про отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, що свідчить про її обмежену здатність здійснювати догляд за іншою особою. Інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які могли б виконувати функції постійного догляду, не існує, що підтверджується поданими документами. Позивач подав до рапорту повний перелік документів, передбачених законодавством, які у сукупності підтверджують як сам факт необхідності постійного догляду, так і відсутність інших осіб, здатних його забезпечити.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проходить військову службу у НОМЕР_5 прикордонному загоні (в/ч НОМЕР_6 ) Державної прикордонної служби України на посаді офіцера відділення організації адміністративного провадження відділу адміністративно-юрисдикційної діяльності штабу у званні старшого лейтенанта юстиції. Батько позивача, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є особою з інвалідністю ІІ групи безстроково, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААБ № 597053 від 07.09.2020, виданою Обласним МСЕК № 3 м. Дніпра. Крім того, відповідно до довідки № 286 від 05.09.2025, виданої Комунальним некомерційним підприємством «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Черкаської селищної ради, щодо нього встановлено необхідність здійснення постійного догляду до 04.09.2026 року.

З огляду на наведені обставини та керуючись статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», статтею 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а також абзацом 3 пункту 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, позивач подав рапорт про звільнення з військової служби за контрактом у Державній прикордонній службі України за сімейними обставинами, а саме у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за батьком - особою з інвалідністю ІІ групи, а також матір`ю, яка є особою з інвалідністю ІІІ групи. До рапорту було долучено повний перелік документів, що підтверджують родинні зв`язки, склад сім`ї, відсутність інших осіб, здатних здійснювати догляд, а також медичні документи, які засвідчують стан здоров`я батьків позивача.

Однак листом від 07.10.2025 року, отриманим позивачем 13.10.2025 року (що підтверджується трекінгом АТ «Укрпошта», долученим до матеріалів позовної заяви), у задоволенні рапорту було відмовлено. Зі змісту вказаного листа вбачається, що відповідач дійшов висновку про відсутність підстав для звільнення, посилаючись на наявність у батька позивача члена сім`ї першого ступеня споріднення - дружини, яка, на думку відповідача, може здійснювати догляд та нібито не потребує постійного стороннього догляду за висновками МСЕК чи ЛКК. Водночас у цьому ж листі відповідач підтвердив факт наявності у ОСОБА_2 необхідності здійснення постійного догляду до 04.09.2026 року згідно з довідкою № 286 від 05.09.2025, що є внутрішньо суперечливим та не узгоджується з установленою безстроковою інвалідністю ІІ групи.

Вважає, що з наведеними висновками відповідача погодитися неможливо, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам справи та поданим доказам. Матір позивача, яка є дружиною ОСОБА_2 , є особою з інвалідністю ІІІ групи, що підтверджується відповідними медичними документами, а тому об`єктивно не може здійснювати постійний догляд за іншою особою з інвалідністю. Інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які могли б забезпечити такий догляд, відсутні. Позивачем було подано всі законодавчо передбачені документи, необхідні для підтвердження підстав звільнення з військової служби, у зв`язку з чим твердження відповідача про їх недостатність є безпідставними.

Вважаючи, що ІНФОРМАЦІЯ_5 (в/ч НОМЕР_2 ) не доведено наявності законних підстав для відмови у звільненні позивача з військової служби, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Приймаючи рішення по суті спірних правовідносин, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 65 Конституції України визначає, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 року введено воєнний стан. На час розгляду судом цієї адміністративної справи воєнний стан в Україні триває.

Відносини між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регулюються Законом України від 25.03.92 №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (надалі за текстом - Закон №2232-XII).

Частинами першою, другою, четвертою-шостою статті 2 Закону №2232-XII передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Суд встановив, що позивач подав відповідачу рапорт, у якому просив звільнити його з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Водночас підстави звільнення з військової служби визначені статтею 26 Закону №2232-XII і залежать від виду військової служби.

За змістом підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII (у редакції чинній на момент виникнення правовідносин) військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, а зокрема - під час дії воєнного стану, звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою згаданої статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Отже, вказана норма є відсильною.

Згідно з пунктом 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-XII військовослужбовці під час дії воєнного стану звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах:

військовослужбовці-жінки - у зв`язку з вагітністю;

військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку;

дружина, якщо обоє із подружжя проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років;

перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці;

військовослужбовці, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України;

військовослужбовці, які є усиновлювачами, на утриманні яких перебуває (перебувають) дитина (діти), яка (які) до моменту усиновлення була (були) дитиною-сиротою (дітьми-сиротами) або дитиною (дітьми), позбавленою (позбавленими) батьківського піклування, віком до 18 років, опікунами, піклувальниками, прийомними батьками, батьками-вихователями, патронатними вихователями, на утриманні яких перебуває дитина-сирота (діти-сироти) або дитина (діти), позбавлена (позбавлені) батьківського піклування, віком до 18 років;

виховання військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років, у разі відсутності інших осіб, які зобов`язані її виховувати;

утримання військовослужбовцем повнолітньої дитини, яка є особою з інвалідністю I чи II групи;

виховання військовослужбовцем дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров`я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, але якій не встановлено інвалідність, за умови що такі особи не мають інших працездатних осіб, зобов`язаних відповідно до закону їх утримувати;

необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи;

необхідність здійснювати догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання, відсутності кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів, або за наявності у дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю III групи онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів;

необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи;

необхідність здійснювати постійний догляд за членом сім`ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I або II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи;

у зв`язку з необхідністю здійснення опіки над особою, визнаною судом недієздатною, за умови що за такою особою не здійснюється піклування (опіка) іншими особами;

якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі у антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану;

якщо їхнім близьким родичам (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) посмертно присвоєно звання Герой України за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народові, виявлені під час Революції Гідності (листопад 2013 року - лютий 2014 року).

Таким чином, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, а зокрема - під час дії воєнного стану, звільняються з військової служби унаслідок необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Згідно з частиною сьомою статті 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відносини щодо проходження в Україні військової служби регулюються Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008 (надалі за текстом - Положення).

Відповідно до частини другої пункту 225 Положення звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Згідно наданої довідки №286 від 05.09.2025, виданої Комунальним некомерційним підприємством «Центр первинної медико- санітарної допомоги» Черкаської селищної ради, батько позивача, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є особою з інвалідністю ІІ групи безстроково, крім того наявна необхідність здійснення постійного догляду за ним до 04.09.2026 року

Таким чином, позивачем доведено наявність у члена сім`ї 2 ступеня спорідненості, ОСОБА_2 , на час подання рапорту, яка є особою з інвалідністю II групи, що відповідачем в ході судового розгляду справи не заперечувалось.

Щодо документів, що підтверджують необхідність здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю І чи II групи, суд бере до уваги, що Верховний Суд у своїх постановах від 11 квітня 2023 року (справа №420/16689/23) та від 21 лютого 2024 року (справа №120/1909/23) звертав увагу на недосконалість та неузгодженість термінів та понять в нормативно-правових актах стосовно питання, яким документом підтверджується необхідність здійснення постійного догляду та який орган має право видавати цей документ.

Серед іншого Верховний Суд у вказаних постановах звернув увагу на таке.

Визначення терміну «медичний висновок» наведено у пункті 3 Порядку ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров`я, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров`я України «Деякі питання ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров`я» від 18.09.2020 №2136, як електронний документ, що формується на підставі медичних записів в системі та містить висновок лікаря про тимчасову або постійну втрату працездатності, придатність до певних видів діяльності, про стан здоров`я пацієнта або щодо інших питань, визначених законодавством.

У пункті 3 Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, що сталися з поліцейськими, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05.10.2020 №705, термін «медичний висновок» вжито у значенні висновку у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров`я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого поліцейського.

У пункті 3 Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 №337, термін «медичний висновок» визначено, як висновок у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров`я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) та висновок у формі рішення лікарсько-експертної комісії високоспеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров`я (у разі хронічного професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого про встановлення зв`язку погіршення стану здоров`я працівника з впливом на нього важкості та напруженості трудового процесу, небезпечних, шкідливих виробничих факторів, психоемоційних причин або протипоказань за станом здоров`я виконувати роботу.

Отже, медичний висновок це документ, який містить відомості про стан здоров`я особи та видається з питань, пов`язаних з таким станом здоров`я.

Суб`єктами формування та видачі медичного висновку є лікарі, лікарсько-консультативні та лікарсько-експертні комісії закладів охорони здоров`я.

У свою чергу, процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначено Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317 (далі - Положення №1317, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пунктів 19, 24 Положення №1317 комісія проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акту огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою.

Комісія видає особі, яку визнано особою з інвалідністю або стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності, довідку та індивідуальну програму реабілітації і надсилає у триденний строк виписку з акту огляду комісії органові, в якому особа з інвалідністю перебуває на обліку як отримувач пенсії чи державної соціальної допомоги (щомісячного довічного грошового утримання), що призначається замість пенсії, та разом з індивідуальною програмою реабілітації - органові, що здійснює загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виписку з акту огляду комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у наданні додаткових видів допомоги.

Копія індивідуальної програми реабілітації надсилається також лікувально-профілактичному закладові і органові праці та соціального захисту населення за місцем проживання особи з інвалідністю. За місцем роботи зазначених осіб надсилається повідомлення щодо групи інвалідності та її причини, а у разі встановлення ступеня втрати професійної працездатності - витяг з акта огляду комісії про результати визначення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у додаткових видах допомоги.

З наведеного вбачається, що лікар, лікарсько-консультативна комісія та лікарсько-експертна комісія формують медичний висновок, а медико-соціальні експертні комісії - довідку, акт огляду (витяг з акту огляду).

Стосовно повноважень лікарсько-консультативної комісії та медико-соціальної експертної комісії на видачу медичного висновку щодо необхідності здійснення постійного догляду, Верховний Суд зазначив таке.

Положенням №1317 визначено процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації.

Відповідно до пункту 3 Положення №1317 медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.

За приписами підпункту 1 пункту 11 Положення №1317 міські, міжрайонні, районні комісії визначають:

- ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов`язане ушкодження здоров`я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням ними трудових обов`язків;

- потребу осіб з інвалідністю у забезпеченні їх технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а також з урахуванням соціальних критеріїв;

- потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування;

- ступінь стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування;

- причини смерті особи з інвалідністю або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений комісією у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім`ї померлого;

- медичні показання на право одержання особами з інвалідністю автомобіля і протипоказання до керування ним.

У наведеному переліку прав та обов`язків медико-соціальної експертної комісії відсутнє поняття «постійного догляду», який може бути визначений для осіб, яким інвалідність не встановлена, а вказано лише право визначати необхідність стороннього нагляду, догляду.

При цьому, поняття «сторонній догляд» не є тотожним поняттю «постійний догляд», позаяк перше говорить про те, ким надається догляд, а друге - тривалість такого догляду.

Отже, поняття «постійний догляд» передбачає безперервний догляд, який надається особі, яка не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження, безперервно, постійно.

У свою чергу, відповідно до Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.04.2008 №189 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 01.06.2021 №1066), при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров`я незалежно від форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, утворюються ЛКК (пункту 1 розділу III).

За приписами пункту 3 розділу III цього Порядку до основних завдань ЛКК належить:

1) видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку;

2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності;

3) надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження;

4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб`єкта господарювання, що були виявлені Фондом соціального страхування України за результатом перевірки обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб`єкта господарювання).

Пунктом 4 розділу IV Порядку передбачено, що ЛКК видає такі документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи:

- форму рішення для встановлення причинно-наслідкового зв`язку захворювання з умовами праці відповідно до вимог, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 №337 «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві»;

- висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.03.2021 №407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров`я» затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації №080-2/о «Висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі». Згідно з пунктами 3, 4 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров`я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі форми первинної облікової документації №027/о «Виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 14.02.2012 №110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28.04.2012 за №661/20974.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.03.2021 №407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров`я» затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації №080-4/о «Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі». Згідно з пунктами 2, 3 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров`я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі заповненої лікарем загальної практики-сімейної медицини форми первинної облікової документації №025/о «Медична карта амбулаторного хворого №__», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 14.02.2012 №110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28.04.2012 за №661/20974.

Також повноваження ЛЛК визначені в наказі Міністерства охорони здоров`я України 31.07.2013 №667 «Про затвердження форми висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу та Інструкції про порядок його надання». Так, у затвердженій вказаним наказом Інструкції мова йде про те, що висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу видається лікарською консультативною комісією закладу охорони здоров`я за місцем проживання чи реєстрації особи з інвалідністю (пункт 1). Висновок ЛКК надається особі, що звернулася із заявою, згідно з формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я України від 31.07.2013 №667, за підписами членів ЛКК, завіреними печаткою закладу охорони здоров`я, у структурі якого перебуває ЛКК (пункт 8).

З аналізу повноважень медико-соціальної експертної комісії, передбачених Положенням №317, Верховний Суд дійшов висновку про те, що така комісія визначає потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі особам з інвалідністю, а також особам, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності.

Щодо осіб, які не відносяться до цих категорій, але які за станом здоров`я нездатні до самообслуговування і потребують постійно стороннього догляду, то на переконання Суду, такі повноваження віднесені до ЛКК закладу охорони здоров`я, які мають право приймати, зокрема: 1) висновок або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку; 2) висновок про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою №080-4/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 3) висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціального послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою №080-2/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 4) висновок щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу за формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я України від 31.07.2013 №667.

Такий правовий підхід відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постановах від 21.02.2024 у справі №120/1909/23, від 11.04.2024 у справі №420/16689/23, від 13.06.2024 у справі №520/21316/23 за подібних обставин справи, суті спору і правового регулювання.

Системний аналіз вищезазначених положень нормативно-правових актів свідчить, що необхідність постійного стороннього догляду може підтверджуватися також відповідним медичним висновком ЛКК в наступних випадках:

- особам з порушенням функцій організму внаслідок невиліковної хвороби, через які вона не може самостійно пересуватися та самообслуговуватися (форма 080-4/о);

- громадянам похилого віку з когнітивними порушеннями, внаслідок яких вони потребують постійного догляду (форма 080-2/о);

- людям з інвалідністю I чи II групи, що виникла внаслідок психічного розладу (за формою, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я України від 31.07.2013 №667).

Отже абзац 8 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначає альтернативні документи для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за особою в цілях підтвердження підстави звільнення військовослужбовця з військової служби: або висновок МСЕК, або висновок ЛКК закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Щодо підтвердження необхідності постійного стороннього догляду за ОСОБА_2 висновком Обласним МСЕК м. Дніпро суд зазначає наступне.

Так, відповідний висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, у наслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі форми 080-2/о, не містить визначення потреби у отриманні соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі за батьком позивача, однак зазначено, що батько позивача непрацездатний в звичайних виробничих умовах. Також, довідкою №286 від 05.09.2025, виданої Комунальним некомерційним підприємством «Центр первинної медико- санітарної допомоги» Черкаської селищної ради, зазначено, що ОСОБА_2 за станом здоров`я потребує постійного стороннього догляду.

Враховуючи наведене, суд вважає, що надані позивачем висновок та довідка є достатньою підставою для висновку, що така особа потребує постійного догляду у розумінні пункту 3 частини 12 ст. 26 Закону №2232.

Щодо твердження відповідача про наявність члена сім`ї першого ступеня споріднення у ОСОБА_2 , а саме дружини, яка може здійснювати догляд за своїм чоловіком та не потребує постійного догляду за висновком медико- соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, суд зазначає наступне.

Довідкою до акта огляду МСЕК №083825 від 25.09.2024 року зазначено, що мати позивача, дружина ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , є особою з ІІІ групою інвалідності, строком до 28.05.2026 року.

Таким чином дана довідка є фактичним підтвердженням відсутності іншої особи, спроможної забезпечити необхідний догляд.».

Вирішення питання про звільнення військовослужбовців з військової служби надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

Водночас, адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб`єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції.

Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.

Разом з тим, позиція Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 245 КАС України, а саме, щодо можливості зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, висловлена у постановах від 04.09.2021 у справі №320/5007/20, від 14.09.2021 у справі №320/5007/20, від 23.12.2021 у справі №480/4737/19 та від 13.10.2022 у справі №380/13558/21.

Обираючи належний спосіб захисту прав позивача, з метою їх ефективного захисту, з урахуванням частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за необхідне зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_2 ) повторно розглянути рапорт позивача від 15.09.2025 про звільнення з військової служби на підставі пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю II групи, з урахуванням висновків суду, наведених у цьому судовому рішенні.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Принципами адміністративної процедури є добросовісність і розсудливість (п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про адміністративну процедуру» 17 лютого 2022 року №2073-IX).

Стаття 10 Закону України «Про адміністративну процедуру» пояснює добросовісність і розсудливість в адміністративній процедурі. Адміністративний орган зобов`язаний діяти добросовісно для досягнення мети, визначеної законом. Адміністративний орган при здійсненні адміністративного провадження повинен діяти, керуючись здоровим глуздом, логікою та загальноприйнятими нормами моралі, з дотриманням вимог законодавства. Особа зобов`язана здійснювати надані їй права добросовісно та не зловживати ними.

Принципу добросовісності («bona fides») корелюють доктрина римського права «venire contra factum proprium» (заборони суперечливої поведінки, інша назва принцип «естопель») ґрунтується ще на римських максимах - «no№concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці), «nemo auditur propriam turpitudinem allegans» (ніхто не може посилатися на власну ганебність або провину, щоб отримати перевагу в суді або в правових питаннях тобто заборони отримувати вигоду від власного неправомірної поведінки). В основі зазначених доктрин знаходиться принцип добросовісності.

Поведінка, яка суперечить добросовісності, «легітимним очікуванням», «належному урядуванню» та «правовій визначеності» не може бути правомірною, як і всі рішення пов`язані із нею.

Так, одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів «доброго врядування» і «належної адміністрації» (встановлення процедури і її дотримання), частково співпадає з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до «якості» закону).

Наприклад, у пунктах 70-71 рішення у справі «Рисовський проти України» (заява №29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування», зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), заява №33202/96, пункт 120, «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), заява №48939/99, пункт 128, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), №21151/04, пункт 72, «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява №10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява №55555/08, пункт 74, «Тошкуца та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява №36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), пункт 119).

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland),заява №10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява №36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), пункту 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункт 58, «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява №32457/05, пункт 40, «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява №35298/04, пункт 67). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (наприклад, рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), пункту 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (зазначені вище рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункт 53 та «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), пункт 38).

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.

Керуючись ст. ст. 5, 19, 77, 90, 139, 243, 246, 249 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) щодо відмови у задоволенні рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі п. 3 ч. 12.ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю II групи.

3. Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) потворно розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі п. 3 ч. 12.ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю II групи, з урахуванням висновків суду, наведених у цьому судовому рішенні.

4. В задоволенні решти частини позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

СуддяД.В. Іванчулинець