Рішення від 18 січня 2026 р. у справі №758/143/26 — Оболонський районний суд міста Києва

19.01.2026 Справа № 758/143/26

УКРАЇНА

ОБОЛОНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

________________________________________________________________________

Унікальний №758/143/26

Провадження №2-о/756/123/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2026 року м. Київ

Оболонський районний суд м. Києва, в складі:

головуючого судді Диби О.В.

присяжних Степченко С.В., Сюмак Л.М.,

за участю секретаря Загороднюк В.В.,

прокурора Слинька Д.О.,

представника заявника

(лікаря-психіатра) Уразаєвої Ю.Р.,

заінтересованої особи ОСОБА_1 ,

особи, стосовно якої вирішується питання

про надання їй психіатричної допомоги

у примусовому порядку ОСОБА_2 ,

представника особи, стосовно якої

вирішується питання

про надання їй психіатричної допомоги адвоката Ткаченка Ю.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою Комунального некомерційного підприємства «Клінічний заклад з надання психіатричної допомоги «Психіатрія», заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про госпіталізацію особи до психіатричного закладу в примусовому порядку, -

УСТАНОВИВ:

Представник заявника звернувся до суду із заявою про госпіталізацію ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до КНП «Клінічний заклад з надання психіатричної допомоги «Психіатрія» у примусовому порядку.

В обґрунтування своїх вимог вказував, що 04.01.2026 о 20:10 до четвертого відділення КНП «КЗНПД «Психіатрія» поступила громадянка ОСОБА_2 , госпіталізація вказаної особи проводилась в супроводі доньки ОСОБА_1 , за направленням ЕШМД, з рапортом поліції, в порядку невідкладної допомоги.

Підставами для госпіталізації гр. ОСОБА_2 є наявність симптомів тяжкого психічного розладу, маніоформно-паранояльної симптоматики, прояви неадекватної поведінки, фізичної агресії, небезпечні для себе і оточуючих дії. Разом з тим, ОСОБА_2 від госпіталізації відмовилась та була госпіталізована на недобровільних засадах з діагнозом приймально-діагностичного відділення: Галюцинаторно-параноїдний синдром, психомоторне збудження.

Вказував, що ОСОБА_2 страждає на тяжкий психічний розлад у формі: Маніоформно-паранояльної симптоматики з агресивними тенденціями.

Підставою для госпіталізації є те, що ОСОБА_2 вчиняє і виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, а саме: погіршення психічного стану, порушення сну, поводить себе неадекватно ситуації, наявність маніоформно-паранояльної симптоматики, наявність розладів мислення, агресивна поведінка та висловлювання по відношенню до родичів та оточуючих, відмовляється приймати необхідне лікування.

Окрім того, 05.01.2026 ОСОБА_2 була оглянута комісією лікарів психіатрів для прийняття рішення про доцільність госпіталізації та у відповідності до їх висновку, ОСОБА_2 у зв`язку з відмовою проходити лікування, враховуючи агресивні тенденції та висловлювання до родичів та оточуючих потребує госпіталізації до психіатричного закладу в примусовому порядку.

Враховуючи викладене, просив суд вирішити питання про примусову госпіталізацію ОСОБА_2 до КНП «Клінічний заклад з надання психіатричної допомоги «Психіатрія».

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 15.01.2026 відкрито окреме провадження у справі.

У судовому засіданні представник психіатричного закладу лікар-психіатр Уразаєва Ю.Р. пояснила, що ОСОБА_2 посупила до відділення на підставі рапорту поліції, в подальшому була оглянута комісією лікарів та було поставлено діагноз психічного захворювання. За час перебування у відділенні ОСОБА_2 специфічну терапію не проводили, поводила себе тихо, спокійно, спала без застосування ліків, режим не порушувала, агресивної поведінки виявлено не було. Не наполягала на задоволенні заяви.

Заінтересована особа ОСОБА_1 пояснила суду, що її мати не хоче приймати ліки, не спить, водить невідомих людей додому. З приводу виникнення конфлікту повідомила, що намагалась потрапити до квартири, однак, мати не пускала, а коли за допомогою поліції відчинили двері то ОСОБА_2 махала газовою горілкою, до цього інциденту також погрожувала зарубати. Просила задовольнити подану заяву.

Особа, стосовно якої вирішується питання про надання їй психіатричної допомоги у примусовому порядку ОСОБА_2 вказувала, що донька бажає їй смерті та вона разом з сестрою та колишнім чоловіком хочуть її помістити до психіатричної лікарні та відібрати квартиру. З приводу події пояснила, що не відчиняла двері з підстав того, що злякалась, що хтось гупає у двері. У задоволені заяви просила відмовити.

Представник ОСОБА_2 просив заяву залишити без задоволення, з підстав того, що ОСОБА_2 не поводить себе агресивно, щоб давало підстави для госпіталізації у примусовою порядку.

Прокурор Оболонської окружної прокуратури м. Києва Слинько Д.О. просив заяву про госпіталізацію ОСОБА_2 до психіатричного закладу у примусовому порядку залишити без задоволення.

Заслухавши пояснення учасників, повно та всебічно дослідивши наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Із рапорту інспектора СПДНВП Святошинського УП ГУНП в м. Києві вбачається, що 04.01.2026 інспектор отримав виклик про домашнє насильство та здійснив виїзд за адресою: АДРЕСА_1 , де було виявлено, заявницю гр. ОСОБА_1 , яка повідомила, що її психічно хвора мати гр. ОСОБА_2 не пускає її до квартири. В подальшому, при спробі потрапити до квартири, гр. ОСОБА_2 почала погрожувати оточуючих підпалом газовою горілкою, поводилась агресивно до всіх поруч, а також вдарила свою доньку, внаслідок чого лікарі прийняли рішення про госпіталізацію.

Відповідно до запису лікаря приймального відділення, анамнез хвороби зі слів пацієнтки ОСОБА_2 про те, що вона хворіє з 210 року, лікувалась стаціонарно неодноразово в КНП КОР «ОПНМО», остання госпіталізація з 30.10.2024 по 29.11.2024, після виписки підтримуючу терапію приймала нерегулярно, зі слів дочки стан суттєво погіршився близько тижня тому, коли почала погрожувати доньці розправою. Об`єктивний стан хворого: в свідомості, мовному контакту доступна, орієнтована грубо, н питання відповідає не по суті, мислення прискорене за темпом, резонерське, з зіскокуванням, паралогічне, виказує маячні ідеї впливу, відношення, емоційно лабільна, інструкції виконує вибірково, критика до власного стану часткова. Діагноз поставлений при госпіталізації: Галюцинаторно-параноїдний синдром, психомоторне збудження.

04.01.2026 ОСОБА_1 звернулась до директора КНП «Психіатрія» з заявою у якій просила взяти на лікування матір ОСОБА_2 у зв`язку з неадекватною поведінкою, погрозами, агресивними діями (погрожувала зарізати сокирою, не відчиняла двері, вдарила по голові, погрожувала газовою горілкою).

Згідно з висновком комісії лікарів-психіатрів від 05.01.2026 ОСОБА_2 страждає на «Маніоформно-паранояльний синдром. Агресивні тенденції», внаслідок чого комісія лікарів дійшла висновку, що пацієнтка ОСОБА_2 потребує стаціонарного лікування в КНП «Клінічний заклад з надання психіатричної допомоги «Психіатрія».

Окрім того, у висновку КЛП зазначено, що ОСОБА_2 пояснює поведінку напередодні госпіталізації, що не пускала дочку додому тому, що вона вважає її поганою маті`ю, приїхали підставні співробітники поліції, не показали документів, незаконно виламували двері, всі її висловлювання були спрямовані, щоб налякати, нікому не планувала заподіювати реальної шкоди.

Підпунктом «е» п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожному гарантується право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім законного затримання осіб для запобігання поширенню інфекційних захворювань, законного затримання психічно хворих, алкоголіків або наркоманів чи бродяг відповідно до процедури, встановленої законом.

Так, прикладом реалізації права на свободу та особисту недоторканність в контексті вказаних положень Конвенції, що стосується позбавлення (обмеження) волі психічнохворих шляхом поміщення їх у психіатричний заклад, є рішення від 24.10.1979 у справі «Вінтерверп проти Нідерландів» (Winterwerp v. the Netherlands). У вказаній справі Європейський суд з прав людини звернув увагу на три вимоги, що зумовлюють наявність законних підстав для обмеження волі психічно хворої особи. Зокрема, особа повинна реально страждати психічним захворюванням, тобто реальні психічні розлади повинні бути встановлені компетентними органами на основі об`єктивної медичної експертизи; психічні розлади повинні досягти такого рівня, які виправдовують позбавлення волі; дійсність позбавлення волі залежить від наявності такого захворювання, особа може бути позбавлена волі до тих пір, поки є захворювання, що встановлено відповідним висновком.

Відповідно до ст. 3 Конституції України людина її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про психіатричну допомогу» кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу доки наявність такого розладу не буде встановлена на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України.

За приписами ст. 4 Закону України «Про психіатричну допомогу» психіатрична допомога надається на основі принципів законності, гуманності, додержання прав людини і громадянина, добровільності, доступності та відповідно до сучасного рівня наукових знань, необхідності й достатності заходів лікування, медичної, психологічної та соціальної реабілітації, надання освітніх, соціальних послуг.

Статтею 14 вказаного Закону встановлені вичерпні підстави примусової госпіталізації особи до психіатричного закладу.

Так, особа, яка страждає на психічний розлад, може бути госпіталізована до закладу з надання психіатричної допомоги без її усвідомленої письмової згоди або без письмової згоди її законного представника, якщо її обстеження або лікування можливі лише в стаціонарних умовах, та при встановленні в особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона: вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність.

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про психіатричну допомогу» особа, яку було госпіталізовано до закладу з надання психіатричної допомоги за рішенням лікаря-психіатра на підставах, передбачених статтею 14 цього Закону, підлягає обов`язковому протягом 24 годин з часу госпіталізації огляду комісією лікарів-психіатрів закладу з надання психіатричної допомоги для прийняття рішення про доцільність госпіталізації. У випадку, коли госпіталізація визнається недоцільною і особа не висловлює бажання залишитися в закладі з надання психіатричної допомоги, ця особа підлягає негайній виписці. У випадках, коли госпіталізація особи до закладу з надання психіатричної допомоги в примусовому порядку визнається доцільною, представник закладу з надання психіатричної допомоги, в якому перебуває особа, протягом 24 годин з часу госпіталізації направляє до суду за місцем знаходження закладу з надання психіатричної допомоги заяву про госпіталізацію особи до закладу з надання психіатричної допомоги в примусовому порядку на підставах, передбачених статтею 14 цього Закону.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.02.2018 у справі №2-1/07 сформулювала правову позицію, згідно з якою позбавлення волі шляхом госпіталізації до психіатричного закладу у примусовому порядку національному законодавству є недостатньою умовою; воно також має бути необхідним за конкретних обставин, які повинен встановити суд, розглядаючи справу.

Згідно Рішення Конституційного Суду України від 01.06.2016 № 2-рп/2016, судовий контроль за госпіталізацією недієздатної особи до психіатричного закладу в порядку, передбаченому статтею 13 Закону України «Про психіатричну допомогу», є необхідною гарантією захисту прав і свобод, закріплених, зокрема, статтями 29, 55 Основного Закону України. Суд після незалежного і неупередженого розгляду питання щодо госпіталізації особи до психіатричного закладу має ухвалити рішення стосовно правомірності обмеження конституційного права такої особи на свободу та особисту недоторканість.

Так, комісією лікарів-психіатрів було встановлено, що ОСОБА_2 страждає на психічний розлад у вигляді «Маніоформно-паранояльний синдром. Агресивні тенденції», однак, саме по собі психічне захворювання не дає підстав для примусової госпіталізації, примусового лікування, обмеження конституційного права такої особи на свободу та особисту недоторканість.

Доказів про те, що за своїм психічним станом ОСОБА_2 являє собою небезпеку для себе та оточуючих, не встановлено.

Суд звертає увагу на ті обставини, що приводом для госпіталізації стали події, які відбувалися раніше дати госпіталізації ОСОБА_2 до КНП «Клінічний заклад з надання психіатричної допомоги «Психіатрія». Під час первинного огляду та перед комісією лікарів-психіатрів та у судовому засіданні ОСОБА_2 пояснювала, що нікому не планувала заподіювати реальної шкоди, а всі її висловлювання були спрямовані, щоб налякати, так як її рідні бажають відібрати квартиру.

Окрім того, при первинному огляді пацієнтки лікарями було встановлено режим диф. спостереження.

Також, у судовому засіданні лікар не повідомила будь-яких обставин, які б вказували на те, що ОСОБА_2 в день її госпіталізації та подальші дні була небезпечною для себе чи оточуючих, а обстеження або лікування такої можливе лише в стаціонарних умовах. Навпаки, ОСОБА_2 за весь час перебування у відділенні поводила себе тихо та спокійно і агресії виявлено не було, а події які виникли напередодні госпіталізації могли бути викликані конфліктом. Також представник вказував на те, що ОСОБА_2 може отримувати відповідне лікування вдома і її госпіталізація не є обов`язковою.

Таким чином, суд вважає, що заява про госпіталізацію ОСОБА_2 до психіатричного закладу в примусовому порядку не містить безумовних підстав, передбачених ст. 14 Закону України «Про психіатричну допомогу», так як заявником не надано достатніх доказів на підтвердження обставин вчинення чи виявлення наміру вчинити нею дії, що становлять безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих внаслідок встановленого у неї захворювання, або доказів того, що ОСОБА_2 неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність, а сама по собі неадекватна поведінка ОСОБА_2 без встановлення наслідків цієї поведінки, що передбачені ст. 14 Закону України «Про психіатричну допомогу», не може бути достатньою підставою госпіталізації особи в примусовому порядку.

Доказів на підтвердження обставин виявлення у ОСОБА_2 наміру вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, у судовому засіданні суду не надано.

Окрім того, матеріали справи не містять підтверджень того, що обстеження або лікування ОСОБА_2 можливі лише в стаціонарних умовах, що в межах положень ст. 14 Закону України «Про психіатричну допомогу» є обов`язковою умовою для примусової госпіталізації особи.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що у заяві про примусову госпіталізацію ОСОБА_2 до КНП «Клінічний заклад з надання психіатричної допомоги «Психіатрія» слід відмовити.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 10, 13, 19, 23, 294, 339-342, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Заяву Комунального некомерційного підприємства «Клінічний заклад з надання психіатричної допомоги «Психіатрія», заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про госпіталізацію особи до психіатричного закладу в примусовому порядку - залишити без задоволення.

Рішення підлягає негайному виконанню.

Подача апеляційної скарги на рішення суду не зупиняє його виконання.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання його повного тексту.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його апеляційне оскарження.

Повний текст рішення складено 19.01.2026.

Суддя: Олексій ДИБА

Присяжні: Світлана СТЕПЧЕНКО

Людмила СЮМАК