Постанова від 22 січня 2026 р. у справі №344/12021/25 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 344/12021/25

Провадження № 33/4808/57/26

Категорія ч.1 ст.130 КУпАП

Головуючий у 1 інстанції Руденко Д. М.

Суддя-доповідач Васильєв

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2026 року м. Івано-Франківськ

Суддя Івано-Франківського апеляційного суду Васильєв О.П.,

розглянувши справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 17 листопада 2025 року, якою

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 ,

визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік, стягнуто судовий збір в розмірі 605,60 гривень,-

в с т а н о в и в :

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , будучи особою, яка керує транспортним засобом, вчинив відмову від проходження, відповідно до встановленого порядку, огляду на стан алкогольного сп`яніння, за наступних обставин.

Так, 05.07.2025 року о 07 год. 07 хв. в м. Івано-Франківську, по вул. Берегова, 34, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом «Citroen» д.н.з НОМЕР_1 з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, поведінка, що не відповідає обстановці, порушення координації рухів. Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння, у встановленому законом порядку, на місці зупинки транспортного засобу та в медичному закладі відмовився, чим порушив вимоги п.2.5 Правил дорожнього руху України, за що передбачена відповідальність ч.1 ст.130 КУпАП.

Не погодившись із висновками суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 17 листопада 2025 року та прийняти нову постанову, якою закрити провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 130 КУпАП за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Вважає, що дії інспектора зі складання вказаного протоколу такими, що істотно порушують відповідну процедуру, а його висновки такими, що не відповідають фактичним обставинам справи. Вказані матеріали оформлені безпідставно, з порушенням вимог чинного законодавства і не вказують на вчинення ним правопорушення.

Вказує, що працівниками поліції не було дотримано процедури проведення огляду на стан сп`яніння.

Стверджує, що відеозапис з нагрудних камер поліцейських, є який є в матеріалах справи, є фрагментарним, його цілісність порушена. Вказує, що з цього відеозапису вбачається, що будь-які ознаки сп`яніння у нього відсутні, ознаки працівниками поліції не були наведені.

Зазначає, що він не відмовлявся від проведення огляду на стан сп`яніння, однак через погіршення стану здоров`я не мав фізичної можливості виконати вимогу працівників поліції щодо такого огляду.

Вказує, що погіршення самопочуття у нього не сталося раптово у момент спілкування з поліцейськими, на момент зупинки транспортного засобу його стан здоров`я вже був погіршений, він відчував сильний пульсуючий головний біль, періодичне потемніння в очах, запаморочення та нестійкість при керуванні, водночас спостерігалися тремтіння, сильна слабкість, нудота, шум у вухах, відчуття внутрішньої тривоги та прискорене серцебиття.

Через погане самопочуття він був змушений направитися до закладу охорони здоров`я для отримання невідкладеної медичної допомоги. За результатами медичного огляду у КНП «Центральна міська лікарня» складено догоспітальний клінічний протокол №9941 від 05.07.2025 року, де встановлено діагноз «гіпертонічний неускладнений криз», що підтверджує наявність істотних фізичних обмежень та потребу в наданні медичної допомоги.

Також у наявному протоколі, який оформлювався лікарем, відсутні будь-які згадки або ознаки, що могли б свідчити про моє перебування у стані алкогольного чи іншого сп`яніння. Лікар приймального відділення, здійснивши первинний огляд, не зафіксував жодних проявів, які могли б вказувати на стан сп`яніння.

Сукупність наведених фактів свідчить про відсутність умислу ухилитися від огляду та про неможливість пройти його з об`єктивних, медично підтверджених причин. Його дії не мають характеру відмови у розумінні ст. 130 КУПАП, оскільки він фактично не заперечував проти проведення огляду, не перешкоджав правоохоронним органам та не вчиняв жодних дій, спрямованих на уникнення встановлення свого стану. Навпаки — здійснив дії, спрямовані на отримання кваліфікованої медичної допомоги для стабілізації стану здоров`я.

За таких обставин відсутні як подія, так і склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП. Встановлений діагноз підтверджує наявність поважних причин, що унеможливили проходження огляду у встановлений момент, а медичні документи не містять будь-яких відомостей про стан сп`яніння, що спростовує доводи про можливе ухилення від огляду.

В судове засідання апеляційної інстанції особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 не з`явився. Апеляційний суд приймає до уваги, що в судовому засіданні від 23.12.2025 року ОСОБА_1 просив відкласти розгляд провадження з метою забезпечення його права на отримання правової допомоги і дату проведення наступного судового засідання було узгоджено з особою, яка притягається до адміністративної відповідальності. Разом з тим, ОСОБА_1 , будучи в установленому законом порядку повідомлений про розгляд апеляційної скарги, не подав клопотання про відкладення розгляду справи та не підтвердив поважність причин щодо неможливості явки в судове засідання апеляційної інстанції.

Апеляційний суд приймає до, що зі змісту матеріалів провадження вбачається, що в суді першої інстанції ОСОБА_1 також просив відкласти провадження з метою надання йому можливості скористатися правом на захист, однак в подальшому до суду не з`явився та не повідомив про причини неявки.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, особиста присутність підсудного під час провадження в суді апеляційної інстанції не має такого ж вирішального значення, як в суді першої інстанції. Умови застосування статті 6 Конвенції стосовно провадження в суді апеляційної інстанції залежать від особливостей певного провадження; слід взяти до уваги загалом проведений судовий процес у національній правовій системі, а також роль, яку відіграє у ньому суд апеляційної інстанції (Ермі проти Італії ) При цьому, обвинувачений може відмовитися від свого права брати участь або бути заслуханим в апеляційному провадженні, або прямо, або своєю поведінкою (Кашлев проти Естонії, Хернандес Ройо проти Іспанії).

Апеляційний суд приймає до уваги, що в апеляційній скарзі не ставиться питання про погіршення становища особи, яка притягається до адміністративної відповідальності у зв`язку з чим участь цієї особи в суді апеляційної інстанції не є обов`язковою.

Апеляційний суд, приймаючи до уваги, що ОСОБА_1 знає про наявність відповідного провадження в суді апеляційної інстанції, повідомлявся про розгляд апеляційної скарги в установленому законом порядку , не подав клопотання про відкладення розгляду справи та не повідомив про бажання приймати участь у судовому засіданні, враховуючи що участь особи, яка притягається до адміністративної відповідальності не є обов`язковою під час розгляду справи в апеляційній інстанції, вважав за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності ОСОБА_1 .

Перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанову судді необхідно залишити без змін з наступних підстав.

Згідно ст. 245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративне правопорушення є всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її у точній відповідності із законом.

Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, суддя при розгляді справи про адміністративне правопорушення має з`ясувати, чи було вчинено правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що Європейський суд неодноразово вказував, що адміністративне правопорушення, санкція за вчинення якого у КУпАП передбачає адміністративний арешт, визнається кримінальним правопорушенням у розумінні Конвенції (справа "Гурепка проти України"), а позбавлення прав на управління транспортним засобом також розглядається Європейським Судом кримінально-правовою санкцією, оскільки “право керувати автомобілем є дуже корисним в щоденному житті і для здійснення діяльності.

Визнання кримінально-правового змісту справи свідчить про те, що особа, яка притягається до відповідальності за вчинення такого правопорушення повинна користуватися основними гарантіями, які забезпечуються при обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, серед яких право знати, у вчиненні якого правопорушення його підозрюють або обвинувачують, бути чітко і своєчасно повідомленим про свої права та обов`язки, мати захисника, оскаржувати судові рішення в апеляційному та касаційному порядку та інші.

Апеляційний суд також неодноразово звертав увагу на недосконалість КУпАП, який було введено в дію Постановою Верховної Ради Української РСР №8074-10 від 07.12.1984 року та вказував на необхідність здійснення правосуддя, виходячи з загальних принципів здійснення судочинства, з метою забезпечення справедливої процедури і юридичної визначеності.

Крім того, апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що ЄСПЛ неодноразово зазначав, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. («Пономарьов проти України»)

Так, під час апеляційного розгляду справи, судом апеляційної інстанції у повному обсязі були реалізовані права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності щодо права скористуватись юридичною допомогою професійного захисника та були перевірені її доводи щодо невинуватості у вчиненні правопорушення, внаслідок чого було встановлено, що вони є безпідставними та повністю спростовуються сукупністю досліджених доказів.

Апеляційний суд вважає, що допущені судом першої інстанції порушення процесуального закону не можуть бути безумовною підставою для скасування судового рішення та ухвалення іншого судового рішення аналогічного за своїм змістом.

Апеляційний суд вважає, що підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції можуть бути тільки істотні порушення вимог процесуального законодавства, які перешкодили суду правильно встановити фактичні обставини та надати вірну оцінку сукупності досліджених доказів та прийти до обґрунтованого висновку про доведеність вини у вчиненні правопорушення.

Так, діючий КУпАП не містить визначення правових підстав для скасування судового рішення суду першої інстанції у зв`язку з чим при вирішанні цього питання необхідно виходити із загальних принципів здійснення судочинства.

Апеляційний суд вважає, що судове рішення суду першої інстанції підлягає обов`язковому скасуванню у тому, випадку, коли за наявності підстав для закриття провадження суд не закрив провадження по справі, або коли рішення було ухвалено незаконним складом суду.

Зокрема, підлягає обов`язковому скасуванню судове рішення у тому разі, коли вину обвинуваченого не доведено сукупністю належних та допустимих доказів по справі, коли відсутня подія правопорушення або коли в діях особи, яка притягається до відповідальності відсутній склад відповідного правопорушення.

Так, враховуючи, що в своїх доводах ОСОБА_1 посилається на те, що суд першої інстанції прийшов до безпідставного висновку про доведеність його вини у вчиненні правопорушення, суд апеляційної інстанції вважав за необхідне у повному обсязі перевірити вищевказані доводи.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оцінка доказів, відповідно до ст. 252 КУпАП, відбувається за внутрішнім переконанням особи, що приймає рішення, та ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному досліджені всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю, а жодний доказ не має наперед встановленої сили.

Дослідивши у повному обсязі сукупність зібраних по справі доказів та оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, з врахуванням всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин справи, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Правильність вищевказаних висновків суду першої інстанції, на переконання апеляційного суду, повністю доводиться зібраними та дослідженими судом доказами.

Так, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №381788 від 05.07.2025 року, ОСОБА_1 05.07.2025 року о 07 год. 07 хв. в м. Івано-Франківськ, вул. Берегова,34 керував ТЗ Сітроен д.н.з. НОМЕР_1 з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, поведінка, що не відповідає обстановці, порушення координації рухів, від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки ТЗ та в медичному закладі відмовився, що підтверджується довідкою лікаря-нарколога №224, чим порушив п.2.5 ПДР, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП (а.с. 1).

Протокол складений уповноваженою особою – інспектором УПП в Івано-Франківській області сержантом поліції Паньківом І.Д., із заповненням всіх необхідних реквізитів, встановлених ст. 256 КУпАП, підписаний ним. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 від підпису відмовився.

Виклад обставин в протоколі цілком відповідає вимогам Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС України 07 листопада 2015 року № 1395.

ОСОБА_1 був присутній при складанні вказаного протоколу, був ознайомлений з його змістом, йому були роз`яснені права та обов`язки, передбачені ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП, повідомлений про те, що розгляд справи відбудеться в Івано-Франківському міському суді, про що свідчить відеозапис із нагрудної камери працівників поліції.

У графі протоколу, де передбачені пояснення особи, зазначено (дослівно): «керував ТЗ без ознак».

Вищевказане пояснення ОСОБА_1 свідчить про те, що на час складання протоколу про адміністративне правопорушення останній заперечував наявність в нього певних ознак сп`яніння та вважав неправомірними дії працівників поліції щодо вимоги пройти огляд на стан сп`яніння у встановленому законом порядку.

Апеляційний суд враховує, що відповідно до ст. 254 КУпАП, у випадку виявлення адміністративного правопорушення, складається протокол про адміністративне правопорушення, який є основним процесуальним документом і єдиною підставою для розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Протокол про адміністративне правопорушення є документом, що офіційно засвідчує факти неправомірних дій і розцінюється як основне джерело доказів.

Відповідно до вимог ст. 256 КУпАП протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами.

У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання.

При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснюються його права і обов`язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.

В своїх судових рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово вказував на те, що формулювання обвинувачення є важливою умовою справедливого та об`єктивного судового розгляду.

В рішенні у справі «Маттоціа проти Італії" Європейський Суд зазначив, що «обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення». Хоча ступінь "детальності" інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту.

Апеляційний суд вважає, що обвинувачення висунуте ОСОБА_1 є конкретним, оскільки зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що суть обвинувачення полягає в тому, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП звинувачується у відмові від проходження в установленому законом порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння та порушенні вимог п. 2.5 Правил дорожнього руху України.

При цьому, даними відеозаписів підтверджено, що працівник поліції ознайомив ОСОБА_1 зі змістом протоколу та висунутим звинуваченням, з правами та обов`язками, які передбачені законом, повідомив про можливість надати пояснення щодо висунутого обвинувачення та ознайомитись з матеріалами справи.

З долучених відеозаписів вбачається, що процесуальна поведінка ОСОБА_1 була спрямована на намагання ускладнити працівникам поліції виконання ними своїх обов`язків при оформленні матеріалів справи про адміністративне правопорушення.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до практики ЄСПЛ у тому разі коли недотримання обов`язку повідомити у встановленому законом порядку про обвинувачення, трапилось з вини обвинуваченого, то він не може стверджувати про порушення прав сторони захисту (Ердоган проти Туреччини, Камбел і Фелл проти Сполученого Королівства)

До матеріалів справи долучено акт огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів, згідно якого огляд проведений у зв`язку з виявленими ознаками: запах алкоголю з порожнини рота, поведінка, що не відповідає обстановці, порушення координації рухів, огляд не проводився, від підпису ОСОБА_1 відмовився. (а.с. 4)

До вказаного протоколу про адміністративне правопорушення додано направлення ОСОБА_1 , як водія транспортного засобу, на огляд з метою виявлення стану алкогольного сп`яніння в КНП «ПОК ЦПЗ ІФ ОР», складене 05.07.2025 року о 07 год. 12 хв. (а.с. 5), у результаті огляду, проведеного поліцейським, виявлені ознаки сп`яніння: запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, поведінка, що не відповідає обстановці. Огляд не проводився.

Відповідно до довідки №224, виданої КНП «Прикарпатський обласний клінічний центр психічного здоров`я Івано-Франківської обласної ради» від 09.07.2025 року, ОСОБА_1 під час медичного огляду лікарем ОСОБА_2 з метою виявлення ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських засобів, що знижують увагу та швидкість реакції в КНП «Прикарпатський обласний клінічний центр психічного здоров`я ІФ ОР» 05.07.2025 року від огляду відмовився. (а.с. 10)

До матеріалів справи також долучено: другий примірник протоколу про адміністративне правопорушення (а.с. 2), зобов`язання до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №381788 щодо відсторонення від керування транспортними засобами ОСОБА_1 (а.с. 6), заявка про отримання судової повістки в електронній формі за допомогою SMS-повідомлення (а.с. 7), інформація щодо посвідчення водія ОСОБА_1 (а.с. 8).

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 251 КУпАП відеофіксація є одним із доказів в справі про адміністративне правопорушення, тому з метою всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин справи в їх сукупності, судом апеляційної інстанції були досліджені відеозаписи з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) інспекторів патрульної поліції.

Судом апеляційної інстанції були досліджені відеозаписи з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) інспекторів патрульної поліції, які долучені до протоколу про адміністративне правопорушення.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано визнав відеозаписи належним та допустимим доказом, оскільки вони отримані у встановленому законом порядку та дозволяє повно і всебічно встановити обставини вчиненого адміністративного правопорушення.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що вищевказані відеозаписи було зроблено з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) інспекторів патрульної поліції, які приймали участь у складанні протоколу про адміністративне правопорушення.

Так, зафіксовані відеозаписом обставини, які були здійснені поліцейським за допомогою нагрудного відео реєстратора, безумовно стосуються вчиненого правопорушення, що надає можливість повно та об`єктивно дослідити їх, детально відновити послідовність подій та конкретизувати поведінку поліцейських та особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.

Досліджений судом відеозапис має достатньо високу інформативність, позбавлений упередження і суб`єктивного ставлення, має безсторонній характер, що вимагає від суду ретельного та уважного дослідження вищевказаного доказу у сукупності із іншими доказами по справі. (а.с. 9).

Зокрема, відеозаписом зафіксовано як працівники поліції рухаються за транспортним засобом з номерним знаком НОМЕР_2 та за допомогою увімкненого гучномовця та звукового сигналу намагаються зупинити вказаний транспортний засіб, водій якого тривалий час не виконує вимоги працівників поліції та в подальшому зупиняється. я, водій виходить із нього, до нього підходять працівники поліції та повідомляють, що ведеться безперервна відео фіксація їхньої розмови, а також його зупинено за порушення ПДР, а саме перетин дорожньої розмітки 1.16.1. Далі водія просять надати посвідчення водія та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, водій запитав причину, через яку він повинен надати документи, працівник поліції повторно повідомив, що водій транспортного засобу неодноразово порушив вимоги ПДР України, перетнув дорожню розмітку 1.16.1., після чого не виконував вказівку працівників поліції про зупинку. Водій показав документи через Дію, водієм виявився ОСОБА_1 . Далі водія повідомили що відносно нього буде розгляд справи за ч. 1 ст. 122-2 КУпАП та складено постанову. Далі ОСОБА_1 роз`яснили його права, передбачені ст. 268 КУпАП та ст. 63 Конституції України. Після чого водія ознайомили із постановою та вручено копію постанови. Далі водію повідомили, що у нього виявлені ознаки алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, поведінка, що не відповідає обстановці, порушення координації рухів, а тому запропонували йому пройти тест на приладі Алкотест Драгер на стан алкогольного сп`яніння, водій відмовився. ОСОБА_1 повідомили, що він може проїхати в медичний заклад для проходження огляду у лікаря-нарколога, водій погодився проїхати до медичного закладу. Йому запропонували сісти в службовий автомобіль, щоб проїхати в медичний заклад. Далі працівник поліції провів поверхневий огляд ОСОБА_1 на наявність заборонених предметів. Після цього ОСОБА_1 разом з працівниками поліції направився до медичного закладу. У медичному закладі лікар роз`яснив ОСОБА_1 процедуру огляду у медичному закладі, запропонував пройти огляд за допомогою приладу Драгер, водій спочатку сказав, що згоден пройти цю процедуру, а потім відмовився та вийшов із медичного закладу. Працівник поліції звернувся до лікаря, щоб їм надали письмову відмову про те, що ОСОБА_1 відмовився від огляду, лікар повідомив, що відмова буде видана в понеділок, довідка №224. Після чого працівники поліції повернулися на місце зупинки транспортного засобу разом із ОСОБА_1 . На місці зупинки ТЗ працівники поліції склали адміністративні документи за ч.1 ст. 130 КУпАП щодо ОСОБА_1 , ознайомили його з правами, передбаченими ст. 268 КУпАП та ст. 63 Конституції України. Згодом водія ознайомили зі складеним відносно нього протоколом за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Відеозаписи отримані у встановленому законом порядку і здійснені працівником поліції за допомогою наявних в нього технічних засобів, а відтак є належним та допустимим доказом факту відмови водія ОСОБА_1 , пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу та в медичному закладі.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що вищевказаними відеозаписами зафіксовані реальні дані, які не можуть бути спотворені та мають істотне значення для розгляду справи, дозволяють встановити психологічне ставлення ОСОБА_1 до вчиненого правопорушення та інші обставини, які прямо вказують на нього, як на правопорушника, який керував транспортним засобом та відмовився від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку.

Апеляційний суд вважає безпідставними доводи про те, що ОСОБА_1 був змушений відмовитись від проходження огляду на стан сп`яніння через погане самопочуття, що підтверджується подальшим зверненням до закладу охорони здоров`я для отримання невідкладеної медичної допомоги. Так, ОСОБА_1 в обґрунтування своїх вимог посилається на наявність догоспітального клінічного протоколу №9941 від 05.07.2025 року, який складено за результатами медичного огляду у КНП «Центральна міська лікарня» та яким встановлено діагноз «гіпертонічний неускладнений криз».

Апеляційний суд неодноразово звертав увагу на те, що згідно диспозиції ч.1 ст.130 КУпАП, для настання адміністративної відповідальності, не має значення причина відмови особи, яка керує транспортним засобом від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції за виключенням обставин, які встановлені ст. 17 КУпАП.

Апеляційний суд вважає, що ОСОБА_1 не діяв у стані крайньої необхідності, не знаходився у стані необхідної оборони і не перебував у стані неосудності.

Зокрема, обставини за яких було вчинено правопорушення та складено протокол про адміністративне правопорушення, а саме - неодноразове порушення вимог ПДР України, несвоєчасне виконання вимог працівників поліції щодо зупинки транспортного засобу, відмова від проходження огляду на стан сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу поліцейським за допомогою спеціального технічного засобу та відмова в медичному закладі виконувати вимоги лікаря медичного закладу та проходити відповідний огляд, відсутність скарг на погане самопочуття до складання відповідних матеріалів про притягнення до адміністративної відповідальності, у своїй сукупності свідчать про те, що ОСОБА_1 мав можливість виконати вимоги п.2.5 ПДР України щодо проходження огляду на стан сп`яніння та свідомо безпідставно відмовився від проходження такого огляду.

Апеляційний суд вважає, що законодавець передбачив настання адміністративної відповідальності за відмову від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку, саме з метою забезпечення неможливості ухилитись від проходження такого огляду водіями, які підозрюються у керуванні транспортним засобом у стані сп`яніння.

Відповідно до наявних медичних документів необхідно прийти до висновку, що погіршення стану здоров`я ОСОБА_1 сталося вже після вчинення ним правопорушення та складання відповідних документів про притягнення його до адміністративної відповідальності.

Апеляційний суд неодноразово звертав увагу на те, що користування джерелом підвищеної небезпеки покладає на водія транспортного засобу певні додаткові обов`язки, які пов`язані із необхідністю забезпечення безпечного використання транспортних засобів.

Апеляційний суд неодноразово вказував на те, що керування транспортним засобом водієм, який підозрюється в тому, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння, створює реальну небезпеку, яка може призвести до тяжких наслідків.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що у рішенні по справі "О`Галлоран та Франціє проти Сполученого Королівства" від 29.06.2007 року Європейський суд з прав людини постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди.

Відповідно до вимог п. 2.5 ПДР України, водій повинен на вимогу працівника поліції пройти в установленому порядку медичний огляд для визначення стану сп`яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до ПДР України водій транспортного засобу повинен не просто погодитись на проведення огляду на стан сп`яніння, а виконати вимоги поліцейського, які спрямовані на забезпечення проведення огляду на стан сп`яніння у медичному закладі.

Таким чином, водій транспортного засобу повинен не тільки погодитись на проходження огляду на стан сп`яніння у медичному закладі, а і своєю процесуальною поведінкою забезпечити можливість проведення такого огляду і не створювати перешкод щодо реальної можливості його проведення в установленому законом порядку.

У разі невиконання вимог п. 2.5 ПДР України, передбачена адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП, а саме за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.

Так, факт відмови водія від проходження огляду на стан сп`яніння за своїм правовим змістом є правопорушенням, а не процесуальною дією, яка дозволяє виявити волевиявлення особи, яка підозрюється у керуванні транспортним засобом у стані сп`янінням щодо її бажання проходити огляд на стан сп`яніння у встановленому законом порядку.

Відмова виконувати вимогу поліцейського пройти у встановленому законом порядку огляд на сп`яніння за своїм правовим змістом є правопорушенням, яке передбачено ч.1 ст.130 КУпАП та полягає у відмові виконувати вимоги п.2.5 ПДР України.

За таких обставин, доводи про те, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності була позбавлена права отримати відповідну правову допомогу від адвоката або іншого фахівця у галузі права, який за законом мав можливість надати таку правову допомогу є неспроможними, оскільки відмовляючись виконувати вимоги працівника поліції щодо проходження огляду на стан сп`яніння водій транспортного засобу не може не розуміти, що порушує вимоги п.2.5 ПДР України та своїми діями вчиняє відповідне правопорушення.

Водій транспортного засобу повинен виконати вимоги п.2.5 ПДР України, а свідоме невиконання вищевказаних вимог утворює склад правопорушення.

Суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху та вчинив адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП, що і покладено останньому у вину.

Доводи апелянта з приводу того, що в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, не знайшли свого підтвердження та повністю спростовуються сукупністю досліджених судом доказів, яким суд дав належну оцінку у відповідності до вимог ст. 252 КУпАП.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП є закінченим з моменту відмови водія пройти огляд на стан сп`яніння в медичному закладі.

Апеляційний суд звертає увагу, що факт відмови водія від проходження огляду на стан сп`яніння за своїм правовим змістом є правопорушенням, а не процесуальною дією, яка дозволяє виявити волевиявлення особи, яка підозрюється у керуванні транспортним засобом у стані сп`янінням щодо її бажання проходити огляд на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку.

Факт відмови водія від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння за допомогою технічного засобу поліцейським або в медичному закладі встановлюється судом на підставі доказів, які досліджені та оцінені судом за внутрішнім переконанням.

Апеляційний суд вважає, що дії працівників поліції не порушували права та свободи ОСОБА_1 , а наявні у справі докази, отримані у встановленому законом порядку і не здобуті завдяки інформації, яку було отримано внаслідок істотного порушення прав та свобод.

Право органів Національної поліції вимагати пройти у встановленому порядку медичний огляд у відповідності до п.2.5 ПДР України кореспондується із обов`язком водія не керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до національного законодавства працівник поліції самостійно, на власний розсуд приходить до висновку про наявність ознак сп`яніння у водія транспортного засобу та вирішує питання щодо необхідності проходження водієм транспортного засобу огляду на стан сп`яніння.

Відтак вимога працівників поліції пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння була аргументованою, вмотивованою та ґрунтувалась на правових підставах.

Таким чином, сукупність досліджених судом доказів поза розумним сумнівом свідчить про те, що ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом з ознаками алкогольного сп`яніння, відмовився від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР України та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що вчинене ОСОБА_1 адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП , за своїм характером є грубим суспільно небезпечним проступком у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху та створює підвищену небезпеку, як для самого водія, так і для його пасажирів та інших учасників дорожнього руху і може призвести до тяжких непоправних наслідків.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що притягнення до адміністративної відповідальності водіїв, які керують транспортним засобом у стані сп`яніння пов`язано із необхідністю створення безпечних умов для учасників дорожнього руху, збереження життя і здоров`я громадян.

При цьому, апеляційний суд виходить з того, що при визначенні стягнення необхідно враховувати його виховну дію, оскільки покарання, повинно бути направлено не тільки на забезпечення виправлення правопорушника та попередження вчинення ним нових правопорушень, а також повинно бути спрямовано на попередження вчинення правопорушень іншими особами.

Застосовуючи справедливе стягнення за вчинене правопорушення, суд таким чином констатує, що відповідні діяння є суспільно небезпечними та за їх вчинення настають певні негативні наслідки.

Апеляційний суд вважає, що обране судом адміністративне стягнення відповідає вимогам ст.23 КУпАП, відповідно до якої адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення та запобігання вчиненню нових правопорушень самим правопорушником та іншими особами.

З огляду на наведене, підстав для скасування постанови не вбачається.

Керуючись ст. 294 КУпАП,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 17 листопада 2025 року щодо ОСОБА_1 залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення.

Суддя Івано-Франківського

апеляційного суду О.П. Васильєв